Презентація " Музей слова "

Музей слова Робота з української мови Учениці 10 класу Адамовської Карини

Кохання Любов Почуття глибокої сердечної прихильності, що охоплює низку сильних і позитивних емоційних і психічних станів, від найвищої чесноти чи доброї звички, глибокої міжособової ніжності до найпростішого задоволення. Прикладом такого діапазону значень є те, що любов до матері відрізняється від любові подружжя, яка відрізняється від любові до їжі. Найчастіше під любов'ю розуміється почуття сильного потягу та емоційної прив'язаності.

Слово «любов» . Утворене від дієслова *ljubiti («любити», «бажати») або іменника *ljubъ («милий, любий»). Похідні слова існують у всіх слов'янських мовах: білоруська: любоў, любіць, польська: lubić, чеська: líbiti, болгарська: лю́бя («люблю»), сербська: љу́бити/ljubiti, хорватська: ljubav, ljubiti, словенська: ljúbiti. Праслов'янські *ljubiti, *ljubъ, *ljuby походять від праіндоєвропейського кореня *leubh («любити», «кохати», «бажати»). Дієслово «кохати», від якого утворено іменник «кохання», відоме різним слов'янським мовам: білоруська: кахаць, чеська: kochati, польська: kochać, церковнослов’янська: кохати. 

В українській мові в дорадянські часи семантично розрізняли кохання як пристрасну емоцію та любов як слово загальнішого значення: кохання має тілесний та пристрасний контекст, любов може і не мати контексту пристрасті. Термін любов, зокрема, досить часто використовували у контекстах «любов до Бога», «Божа любов» тощо. Кохання і любов визначали або як стан особистості (закоханість), або як інтенціональну спрямованість на об'єкт любові: є суб'єкт і його почуття до іншого, при цьому виключали контекст «між», допускали наявність одностороннього почуття кохання.

Іменник, неістота, середній рід, II відміна (тип відмінювання 2a за класифікацією А. А. Залізняка). Корінь: -кох-; суфікси: -ан-н; закінчення: -я. Якого роду слово кохання ?

Щастя. Психоемоційний стан цілковитого вдоволення життям, відчуття глибокого задоволення та радості. Те, що викликає відчуття найвищого задоволення життям, дає радість людині. Стан чи якість бути щасливим; насолоджувальний досвід чи емоція, що породжується від володіння добром чи задоволення бажань; втіха, приємність; благословенність.

Це слово праслов’янське, воно зберігається зараз у східнослов’янських та західнослов’янських мовах. Наука свідчить, що спочатку у слова щастя був префікс сь, який колись, вірогідно, мав значення « хороший, гарний», і корінь част, той самий, що в словах частина, частка, частувати. Отже, щастя – це « хороша частина».

Білоруска: « шча́сце »Болгарська: « ща́стие »Давньоіндійська : « Su-«добрий» Праслов’янська : « sъčęstьje »Словацька : « št'astie »Українська : « части́на »Українська : « съчѧстьнъ «тс.»Церковнослов’янська : «съчѧстьникъ «той, хто бере участь; причетний »Чеська : « štěstí »

Дякую за увагу !!!