Презентація на тему : "Трипільська культура".

Трипільська культура на землях України.

ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА - це археологічна культура доби неоліту та енеоліту (7000−2750 рр. до н. е.). Ареал розповсюдження: від Карпатських гір до Дністра і Подніпров'я. Охоплює територію Румунії (на північному сході Мунтенії, на південному сході Трансільванії та Бессарабії), Молдови та України. Загальна площа: 350 000 км2. Свою назву отримала на початку ХХ століття за місцем розкопок, які проводив у 1896−1998 рр. тоді ще археолог-аматор, чех за походженням Вікентій (Честослав) Хвойка (Čeněk Chvojka) в околицях містечка Трипілля (нині – село Трипілля Обухівського району Київської області). В Румунії вона відома під назвою "Кукутені" (Cucuteni), що походить від села Кукутень, де в кінці XIX ст. фокльористом Теодором Бурадою були вперше виявлені фрагменти кераміки, а згодом відкрито ціле поселення культури Кукутень.

Господарство та побут трипільців. Трипільська культура проіснувала на землях Лісостепу України, від Дністра до Дніпра, майже півтори тисячі років - від 4 тисячоліття до середини 3 тисячоліття до н. е. Реконструкції трипільських знарядь для обробітку ґрунту. 2. Ткацький верстат. 3. Трипільська зернотерка.

В процесі археологічних розкопок було отримано чимало матеріалів, що характеризують різноманітні аспекти трипільського життя й свідчать про високий рівень культури та господарства трипільців. Це зокрема величезна кількість кераміки, пластика, що зображає богів, людей, тварин, моделі будинків, храмів і навіть транспортних засобів (вози, сани). Були знайдені численні знаряддя праці з кременю та інших порід - глини, кістки, рогу, а також деякі предмети з міді (невелике чотиригранне шило) та металу, що дає можливість стверджувати про зародки металургії в епоху Трипілля. Трипільці були надзвичайно трудолюбивим, творчим народом. Хлібороство, землеробство, гончарство, прядіння, ткацтво - їх візитівка. Сприятливі, родючі і врожайні землі України давали можливість трипільцям створити свій рай на землі, розвивати виробництво, економіку на повну. Вони "експортували" зерно (пшениця, ячмінь, горох, просо), харчі, кераміку, вишивку, прикраси, декоративні предмети з дерева і каменю у великих кількостях в сусідні краї. Завдяки цьому, Трипільська культура увійшла в історію як одна з наймастабніших аграрних цивілізацій людства. Трипільці - були справжніми годувальниками Європи.

Трипільці були гарними гончарями. Глиняний посуд обпалювали в спеціальних печах, а потім розмальовували чорною, коричневою, червоною, рідше білою барвами. В орнаменти трипільські гончарі вплітали символічні зображення фігур людей, тварин і птахів. З трипільцями пов’язують появу перших виробів з міді.1. Трипільський глиняний посуд. 2. Робота трипільського гончаря. Картина з експозиції Музею трипільської культури в Переяславі-Хмельницькому.

Посуд виготовлявся трьох видів — для кухонних, господарських та ритуальних потреб. Зерно зберігали в півтораметрових посудинах, укопаних в землю на нижньому поверсі. Для приготування і зберігання їжі використовувалися глечики, тарілки, сковорідки горщики і т. п., всього археологи виділили шістнадцять типів кераміки. Вся кераміка, виготовлена в гончарних майстернях, була відмінної якості, обов’язково красиво розмальована, з тонкими стінками і гладка. Виробляли її в дуже великих кількостях. Розпис по кераміці виконана чорними, білими, коричневими і червоними барвами, абсолютно унікальна, ніде в світі вчені не знаходили нічого схожого. При виготовленні гончарних виробів майстри Трипілля для їх випалу вже використали досконалий багатоканальний горн, хоча подібне обладнання з’явиться у інших цивілізацій, наприклад у Криту лише через 3000 років і ще пізніше у Элладских майстрів.

Велика кількість зображень котів та собак, які зустрічаються на трипільській кераміці свідчать, що вони, імовірно, одомашнювали тварин.

«Трипільські Венери» - саме під такою назвою увійшли в історичну пам'ять ці унікальні орнаментовані глиняні витвори людських рук і людських прохань. Це не «ідоли», не «іграшки», не «зáбавка», не «щось незрозуміло що», не «дивакуваті ляльки без голови» … відсталих поколінь. Зазвичай, усі варіанти вигляду «Трипільських Мадонн» пронизує ідея – це тема краси життя, продовження життя, ідея продовження роду. «Ромб з крапелькою» - символ засіяного поля – присутній в орнаментованому розписі на усіх  глиняних красунях. Змія, вічна спіраль, вічна хвиля… як символи вічного відновлення, оновлення й відродження  життя, теж є чи ні на кожній фігурці.  Та й саме «Венерами» їх назвали не просто так. Вони дійсно дуже елегантні, красиві, тендітні, подекуди надзвичайно витончені й стрункі (особливо образи - Діви). Любов і Краса – саме ці вічні феномени (які завжди фокусують увагу на жінку)  були вкладені в символічну мову розпису даних глиняних статуеток.

Трипільське житло та інтер'єр. Трипільські житла мали каркасно-стовпову конструкцію, серед них були: одноповерхові, двоповерхові і навіть триповерхові. Міжповерхові та горищні перекриття обмазували глиною. Вивчаючи майданчики в поселенні Тальянки, фахівці дійшли висновку, що стіни першого поверху споруд були у вигляді дерев’яного зрубу. Що стосується стін другого поверху, то вони були полегшеними – стовпова конструкція, обплетена лозою або тріскою та обмащена з двох боків глиною. Судячи по знахідках моделей жител (Коломийщина ІІ, Рассохуватка, Ворошилівка), дахи трипільських будинків були двосхилими. За даними розкопок, вхід у житло розташовувався з торцевого боку. На рівні другого поверху входу в житлову кімнату передували сіни, що займали 1/4 або 1/3 об’єму поверху. У протилежній стіні входу розміщувалося кругле вікно, що служило для освітлення приміщення і виведення диму (якщо топилося „по-орному“).

Стіни обмальовували мінеральними фарбами, яких було чимало. В домашньому побуті та інтер'єрі використовували різноманітні різьблені дерев’яні деталі, наприклад - ложки, ослінчики. Приміщення опалювали як відкритими вогнищами, так і купольними печами. Знайдені керамічні моделі будівель дозволяють реконструювати зовнішній вигляд, інтер’єр та оздоблення жител і культових споруд трипільців. Важливо відмітити, що у час Трипілля було створено тип житла, його планування і оздоблення, які пізніше стануть характерною рисою архітектури сільського населення України у наступні тисячоліття.

Модель триповерхового житла, так-звані "трипільські гуртожитки"

Високої майстерності носії трипільської культури досягли в будівництві житла. Мешкали трипільці в чотирикутних одно- чи двоповерхових будинках завдовжки до 25-27 м і завширшки 6-7 м, з кількома приміщеннями. Свої оселі будували так: у землю вкопували дубові стовпи, а між ними з хмизу викладали стіни, які обмазували глиною; зверху на стовпи спирали дво- або чотирисхилий, укритий соломою або очеретом дах з отвором для диму. У кожній хаті була велика піч, а біля неї - лежанки з випаленої глини. Стіни й піч іноді розмальовували. Археологи знайшли численні глиняні модельки трипільських жител. Вони, а також залишки жител дали змогу вченим реконструювати зовнішній вигляд трипільських хат.

Щодо інтер’єру, то він у всіх житлах приблизно однаковий. Обов'язково в оселі була піч, яка розміщувалася праворуч від входу в кутку між перегородкою, що відокремлювала сіни від житлової кімнати і правою подовжньою стіною. З обох боків її оточувало припічне підвищення. Розміри пічної споруди складали близько 2-2,5 м. Судячи по окремим фрагментам, можна уявити, що це був товстий (5–6 см) шар глини, спочатку намащений на дерев’яний каркас, який потім вигорів. Черені печей складалися з кількох шарів намащених глиною з домішкою не полови, а піску, що дозволяє їх чітко визначати під час розкопок.

Будинки розташовувалися колом, із загоном для худоби в центрі. Кількість жителів кожного такого поселення складала зазвичай 600-700 осіб. Згодом деякі поселення розрослися так, що кількість мешканців сягала в них до 10 тис. осіб. Такі поселення-гіганти називають протомістами. Концентричні кола, за якими розташовували трипільці свої будинки, утворювали щось подібне до вулиць. Поряд з містами з 10-15 тисячним населенням, були і невеликі села в 7-15 Хат.1. План-реконструкція трипільського поселення в селі Майданецьке на Черкащині.2. Реконструкція житлових будинків у Майданецькому.

Будинки трипільских протоміст споруджувалися впритул один до одного, утворюючи до двох ліній укріплень. Перша лінія оточувала центр, а друга знаходилася на віддалі, яка відповідає польоту стріли з першої. Масштаби укріплень вражають – еліптична в плані цитадель поселення біля Майданецького була 1 км в довжину, така ж в Тальянках – 3,5 км!

Завдяки геомагітній аерофотозйомці та працям військового топографа К. Шишкіна, геофізика В. Дудкіна, археологів М. Шмаглія, К. Зіньківського та багатьох інших світ дізнався про найбільші трипільські поселення мідного віку на території Європи. У 1981 році Інститут археології УРСР створив комплексну Трипільську експедицію, яка складалася з чотирьох загонів і більше десяти років активно вивчала це питання. До справи вдалося залучити геофізиків. Саме вони розробили метод, який давав можливість без „входження“ в землю знаходити місця стародавніх будівель. Це було складним завданням – зробити докладні плани таких великих поселень, похованих під товщею землі. Було неможливо розкопати їх в такій великій мірі, бо це вимагало сотень, а то й тисяча років розкопок лише для одного поселення.

Також у трипільців існував культ вогню і культ знищення старих речей - усе старе і непотрібне вони спалювали, позбавляючись від зайвого, не прив'язуючись до матеріального. Покидаючи свої поселення, вони спалювали після себе свою рутину - свої наповнені спогадами і емоціями будинки. Й тим часом, немов, прохидили очищення. І щоб процес цей був безболісним і якомога простішим - вони збирали усе, що не могли взяти з собою, усі свої ритуальні посудини, статуетки та підпалювали. Але вони ніколи не задумувалися над тим, а раділи кожному прожитому дню, кохалися, омолоджувалися душею і раділи новим пригодам, які чекали їх.

Модель трипільського храму, символ "інь-ян", ~ 7000 до Р. Х. Виставка археологічних предметів культури Трипілля-Кукутені в музеї "Платар".

У селі Трипілля відкрито музей та пам’ятник Вікентію Хвойці. Кілька років тому з’явилася можливість відвідувати печеру Вертеба (Тернопільська обл.), в якій трипільці проживали тривалий час. Археологічні дослідження, які розпочалися тут в ХІХ ст., нині продовжені Михайлом Сохацьким, директором Борщівського музею. В печерному лабіринті було виявлено сотні мальованих посудин та глиняних фігурок.

На території України пам’ятки трипільців відомі у 15 областях, а випадкові знахідки – ще у чотирьох – всього понад 2300 пам’яток, серед яких поселення, могильники і поховання, скарби і окремі знахідки. Картографування поселень показує поширення Трипільської культури в Україні із заходу на схід. Проаналізувавши кістки з печери Вертеба, вчені днк-генеологи прийшли до висновку, що трипільські жінки дійсно більше тяжіли до Балканського регіону і були частково Середземноморського антропологічного типу, а от чоловіки належали до пізньокроманьйонського типу, тобто були автохтонами. Таким чином відбулось логічне злиття трипільців-кукутенців з місцевими неолітичними народами - Буго-Дністровською (нащадки легендарної Мізинської культури) та Дніпро-Донецькою, утворивши генетичне ядро українського народу.