Презентація "Соціально-економічні зміни у світі"

Соціально-економічні зміни у світі

АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ1. Як називається форма націоналізму, в якому «нація» визначається з погляду етнічної приналежності?Етнічний націоналізм2. Причини руху за громадянські права в США у 1950 – 1960-х рр. ХХ ст.?Расова дискримінація афроамериканців, особливо в південних штатах, політика сегрегації (відокремлення)Активізація громадянської позиції афроамериканців завдяки участі в ІІ Світовій війні, залученню до міського життя. Зростання національно-визвольної боротьби в колоніальних і залежних країнах Африки й Азії

Про кого йде мова: священик, лідер Конференції християнського керівництва на Півдні, відзначений за свої заслуги Нобелівською премією миру, прихильник ненасильницьких дій. Мартін Лютер Кінг. Що таке проблема Квебеку?Національно-релігійні та соціально-економічні відносини між англомовними та франкомовними канадцями. Питання з підручника: Охарактеризуйте внесок М. Л. Кінга в боротьбу за расову рівноправність та його роль і місце в історії.

Політика зменшення соціальної нерівностіПісля потрясінь «Великої депресії» та скрутних часів Другої світової війни настало «славне тридцятиліття» (1945-1975). США та провідні європейські країни покращили добробут своїх громадян. Майнова нерівність залишилася, однак суттєво зменшилася. По всій Європі та в США наслідки нерівності в доходах були пом'якшені високим рівнем соціального забезпечення, безкоштовною освітою, високоякісною медичною допомогою, державною допомогою на дітей тощо. Унаслідок такої соціальної політики показники дитячої смертності в країнах Західної Європи й США знизилися, а тривалість життя зросла.

Вважається, що Німеччина стала першою державою світу, в післявоєнній конституції якої було закріплено положення про соціальну державу; ставши головною умовою прогресу, соціальна державність була заснована на конструктивних засадах, що дозволило кожній людині відчувати певну стабільність у бурхливому потоці соціальних змін повоєнного періоду. Складовими поняття «соціальна держава» тут розглядають «справедливість» та «гідне людини існування для всіх». У Франції 1980-і роки пройшли під знаком президента-соціаліста Франсуа Міттерана (1981-1995). За цей період на 10 % збільшилася мінімальна заробітна плата, а пенсії та сімейні допомоги — майже на чверть. Однак через інфляцію заходи уряду не змогли суттєво поліпшити матеріальне становище більшості французів.

У Великій Британії лейбористський уряд Ентоні Блера (1997-2007) проводив активну соціальну політику на засадах неолібералізму. Уряд збільшив штрафні санкції для роботодавців за порушення прав найманих працівників, робітники отримали право на оплачувану 4-тижневу відпустку. На всю територію країни було поширено дію закону про фіксовану мінімальну заробітну плату, удосконалено систему професійної перепідготовки й інші соціальні програми. Неолібералізм — різновид традиційного лібералізму, що поєднує посилення ролі держави в економіці та суспільному житті з принципами демократії, вільної конкуренції, приватного підприємництва. Замість ліберальної держави, яка не втручається в економічні процеси, постає держава, яка здійснює регулювання економіки заради покращення добробуту людей. У Канаді внутрішня політика прем'єр-міністра П'єра Трюдо (1980-1984) ґрунтувалася на ліберальних принципах. Зокрема, уряд зрівняв у правах англоканадців і франкоканадців, проводив політику багатокультурності, скасував смертну кару.

У Східній Європі ситуація була інакшою. Комуністи проголошували своєю метою знищення соціальної нерівності, однак насправді партійна еліта й чиновники жили в набагато кращих умовах, ніж решта населення. Зручного житла споруджували мало, існували великі черги на отримання тісних квартир, на придбання побутової техніки, автомобілів. Водночас плата за комунальні послуги та транспорт була відносно невеликою.

У другій половині XX ст. відбуваються глобальні зміни в житті більшості народів Землі. Ці зміни пов’язані з прискоренням процесу урбанізації, науково-технічною революцією, глобалізацією всіх сфер життя суспільства. Термін «НТР» запровадив у науковий обіг англійський учений Дж. Бернал наприкінці 50-х рр. XX ст. Наукова революція розпочалась наприкінці XIX - на початку XX ст. з вивчення структури матерії, відкриття електрона, фотона, протона та інших елементарних частинок, дослідження різних видів випромінювання, створення нових хімічних елементів, теорії відносності. На основі цих та інших відкриттів збудовано ядерні реактори, лазери, ЕОМ, космічні апарати, відбулося злиття наукової й технічної революції. Науково-технічна революція

Науково-технічна революція (НТР) - процес якісних змін у техніці й технології виробництва, в організації праці та управлінні господарством, у самій трудовій діяльності людини, що відбувається на засадах використання здобутків науки в процесі виробництва.

У 70-ті р. XX ст. експансія інформаційної економіки викликала вибухове підвищення попиту на тих працівників, які, володіючи розвиненим інтелектом і гарною освітою, були здатні трансформувати одержувану інформацію в нові знання і використовувати їх у виробничому процесі. «Клас інтелектуалів» стали найчастіше визначати як соціальну спільноту людей, що втілює в собі знання й інформацію про виробничі процеси і механізми суспільного прогресу в цілому. При цьому підкреслювалося, що головним об’єктом власності, який дозволяє цьому класу займати домінуючі позиції в суспільстві, є не земля і капітал, а інформація і знання, якими володіють конкретні люди. Найбільш очевидною ознакою цього класу є високі стандарти освіти, прийняті в цьому середовищі.

Теорія соціального ринкового господарства. Соціальне ринкове господарство ґрунтується на чотирьох основних принципах, сформульованих В. Ойкеном у праці «Основи національної економіки»:забезпечення відкритості ринку, вільної конкуренції без монополістичних обмежень;свобода всіх господарських угод, тобто право підприємців продавати товари і купувати виробничі ресурси без будь-яких обмежень;приватна власність як основа вільної конкуренції і свободи угод;повна відповідальність підприємців за результати своєї діяльності. Головною рушійною силою соціального ринкового господарства його фундатори вважали приватну підприємницьку ініціативу і вільну конкуренцію.

Розробники моделі «соціального ринкового господарства» вважають, що за його умов важливою є спеціальна соціально-економічна політика, яку держава має проводити за такими чотирма основними напрямами:по-перше, приймати закони, які ставили б під контроль монополії, олігополії, і забезпечити простір конкуренції;по-друге, контролювати розподіл національного доходу для запобігання надмірній соціальній диференціації;по-третє, проводити активну кон’юнктурну політику, сприяти зайнятості населення, стабілізації цін, досягненню економічної рівноваги й активного платіжного балансу;по-четверте, залучати до власності широкі маси населення, впроваджуючи в життя принцип «власність - для всіх».

«Німецьке економічне диво»Після Другої світової війни економіка Німеччини була значною мірою зруйнованою, а населення жило у злиднях і голоді. США, Велика Британія, а потім і Франція об’єднали свої окупаційні зони, зробили важливі кроки по стабілізації ситуації, зокрема запровадили німецьку валюту - марку, а в 1949 р. визнали утворення Федеративної Республіки Німеччини. Перші парламентські вибори відбулися 14 серпня 1949 р. 73-річний впливовий політик Конрад Аденауер був обраний на посаду федерального канцлера.

Німецькому «економічному диву» сприяло кілька факторів:грошовій реформі і лібералізації цін (1948) передувало проведення інституційних перетворень в рамках так званої «програми трьох Д»: демілітаризації, денаціоналізації, декартелізації, що забезпечили підґрунтя для економічних реформ;Німеччині значною мірою пощастило зберегти промисловий потенціал західної частини країни;у країні було вдосталь дешевої робочої сили, особливо після репатріації 9 млн німців зі Східної Пруссії та інших районів. Заробітна платня робітників у перші повоєнні роки була значно меншою від довоєнної, а робочий тиждень становив 50-52 години, а в деяких галузях навіть 62 години;великий внутрішній попит, викликаний післявоєнною катастрофою, адже населення відчувало потребу майже в усьому;США надали Західній Німеччині 3,9 млрд доларів «стартової допомоги» за планом Маршалла. 32 % усіх вкладів в економіку надійшли з федерального та місцевих бюджетів. Ці кошти було витрачено на заміну застарілого устаткування, оновлення виробництва, створення нових галузей економіки (нафтохімії, електроніки тощо). Відбувався процес прискореної індустріалізації порівняно відсталих регіонів.

Визнаним архітектором успіхів німецької економіки був Л. Ерхард, беззмінний міністр економіки в урядах К. Аденауера, а потім і канцлер. Він разом із групою неоліберальних економістів створив теорію «соціального ринкового господарства», у якій успішно поєднувалися особиста ініціатива підприємців, вільна конкуренція з елементами державного регулювання. Теорія соціального ринкового господарства стала основою економічної політики західнонімецького уряду на довгі роки. Зовсім іншим шляхом розвивалась НДР. За роки будівництва соціалізму за радянським зразком республіка досягла певних успіхів у розбудові державної промисловості; в сільському господарстві було проведено кооперацію; створено систему безкоштовної освіти та медичної допомоги, пенсійного забезпечення. У містах велося досить інтенсивне житлове будівництво. У цілому життєвий рівень жителів НДР був найвищим серед країн соціалізму, однак під впливом горбачовської «перебудови» поступово в суспільстві почала наростати соціальна напруженість.

Знаменною подією стало відкриття в ніч проти 10 листопада 1989 р. кордону між Східним і Західним Берліном. Сумнозвісна Берлінська стіна впала. Вона простояла 28 років. За цей час при спробі подолати бар’єр загинуло 125 порушників кордону, близько 3 тис. було засуджено. Постало питання про об’єднання двох німецьких держав. Конституція передбачала входження східних земель до ФРН після ліквідації НДР. У березні 1990 р. в НДР на виборах перемогли християнські демократи, які погодилися на об’єднання Німеччини на умовах ФРН.31 серпня 1990 р. у Берліні було підписано договір про об’єднання ФРН і НДР, який передбачав входження Східної Німеччини до складу ФРН. Сьогодні об’єднана Німеччина (близько 80 млн жителів) належить до числа провідних індустріальних держав світу, є повноправним членом міжнародного співтовариства. Якщо у 1990-1993 рр. у східних землях спостерігався спад виробництва, то з 1994 р. відзначається помітне зростання господарчої активності.

Франція: особливості соціально-економічного розвитку. Дещо іншим шляхом розвивалася економіка Франції. Після «червоного травня» 1968 р. уряд та підприємці зробили значні поступки трудящим: було розширено права профспілок, підвищено гарантовану мінімальну зарплатню майже на 35 % у промисловості та на 56 % у сільському господарстві, підвищено пенсії, поступово скорочувався робочий тиждень до 40 годин без зменшення зарплатні. У 1981 р., під час гострої економічної кризи, до влади у Франції прийшов блок лівих партій. Президентом став соціаліст Ф. Міттеран, який керував країною до 1995 р. Особливості президентства :націоналізація низки великих банків і деяких промислових підприємств;децентралізація влади;збільшення мінімального розміру оплати праці та соціальних пільг;скорочення робочого тижня, зниження пенсійного віку;розширення прав трудящих і профспілок.

У країні посилилася інфляція, відбулося падіння курсу франка, а введення державного контролю над цінами і заробітною платнею викликало масове незадоволення. Після закінчення другого президентського терміну Ф. Міттерана у 1995 р. його змінив Ж. Ширак, який денаціоналізував окремі промислові групи й банки, скоротивши цим самим державний сектор. Було обмежено державне регулювання промисловості, відпущено ціни, скорочено витрати на соціальні програми. У подальшому, як і раніше, соціально-економічна політика французьких урядів залежала від того, до якої партії належав президент: якщо до влади приходили соціалісти, вони проводили реформи, які подобалися профспілкам і взагалі трудящим, однак частіше мали популістський характер і негативний вплив на економіку. Якщо у владних кабінетах перебували голлісти, вони проводили більш жорстку політику, скорочували соціальні програми і добивались покращання макроекономічних показників.

Шведська модель соціально-економічного розвитку. Це найдемократичніша модель економічного і політичного розвитку регульованої ринкової економіки, що ґрунтується на плюралізмі форм власності (у тому числі колективної власності профспілок) і економічної влади та соціалізації сфери розподілу. Початковим етапом її формування була угода, досягнута ще в 1938 р. між Союзом підприємців і Федеральною організацією шведських профспілок (нині до них належать майже 90 % трудящих), згідно з якою було визнано право профспілок на самоорганізацію та активну участь у веденні переговорів щодо захисту прав трудящих. Союз підприємців отримав свободу дій у сфері виробництва, а держава не мала права активно втручатись у процес функціонування недержавного сектору. Водночас у сфері розподілу впроваджувалась «зрівняльна» політика регулювання заробітної платні і аналогічна фіскальна політика держави. Було визнано, що розмір зарплатні, з одного боку, має бути диференційованим залежно від видів праці, а з іншого - її розмір мусить бути однаковим на однакову працю на всіх підприємствах різних галузей економіки. Не повинна бути різкою диференціація в оплаті праці між кваліфікованими і некваліфікованими працівниками, між чоловіками і жінками.

Загалом шведська модель соціально-економічного розвитку зорієнтована на плюралізм економічної влади і власності, недопущення їх концентрації в руках підприємців і профспілок. У Швеції існують три основні форми власності:приватна;державна;кооперативна. За витратами на розвиток освіти на душу населення Швеція посідає одне з перших місць у світі. Обов’язковою є 9-річна освіта, яку діти отримують переважно в державних школах. Вищу освіту також, як правило, фінансує держава, і доступ до неї відкритий усім, хто отримав середню освіту. На отримання вищої освіти студентам надається допомога, причому більша її частина є безкоштовною. Внаслідок цих процесів економіка та влада Швеції цілком зорієнтовані на інтереси людини.

«Тетчеризм»Наприкінці 70-х років ХХ ст., коли у Великій Британії загострилися фінансово-економічні проблеми, які не зміг вирішити лейбористський уряд, на дострокових парламентських виборах перемогли консерватори. Уперше в британській історії прем'єр-міністром стала жінка — Маргарет Тетчер. Неоконсервативна політика британського уряду, що отримала назву «тетчеризм», ґрунтувалася на непохитній вірі в переваги вільного підприємництва. Важливим методом реалізації цієї політики був монетаризм — теорія, згідно з якою кількість грошей в обігу є визначальним чинником розвитку економіки. Основним стимулом М. Тетчер вважала безпосередню матеріальну вигоду, бажання працівників якнайкраще облаштувати своє життя й життя своєї родини. Робота в уряді була організована на засадах чіткої підзвітності й високої особистої відповідальності, за що М. Тетчер називали «залізною леді».

Неоконсерватизм — політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій сучасного суспільства. Особлива увага приділяється стабільності грошової одиниці (монетаризм), звільненню бізнесу від надмірного державного втручання, заохоченню підприємливості та приватної ініціативи. «Тетчеризм» — політика, спрямована на виведення британської економіки з кризи завдяки втіленню неоконсервативної моделі державного регулювання на засадах саморегулювання й державної політики контролю над грошовими та кредитними ресурсами з метою впливу на економічну активність у країні.

«Тетчеризм»Основні заходи. Підтримка приватного підприємництва. Відмова від жорсткої регламентації бізнесу. Денаціоналізація (приватизація) нафтової промисловості, авіапромисловості та вантажного транспорту, комунальної власності (частково). Обмеження прав на страйки, звуження сфери діяльності профспілок. Зменшення ставок податків, збільшення опосередкованих податків. Перегляд соціальних програм. Підтримка приватних закладів освіти й охорони здоров'я. Позитивні результати. Подолання кризових явищ, покращення економічної ситуації. Високі темпи економічного зростання. Збільшення притоку іноземних інвестицій. Модернізація традиційних галузей промисловості. Скорочення державного сектора, підвищення його прибутковості. Низькі темпи інфляції. Зниження рівня безробіття. Негативні результати. Зростання вартості комунальних послуг і транспорту. Широкий страйковий рух. Зростання військових витрат. Безробіття, зумовлене перебудовою економіки.

«Рейганоміка»У США неоконсервативна політика, яку проводив обраний у 1980 р. президент Рональд Рейган, отримала назву «рейганоміка».«Рейганоміка» — неоконсервативна політика американського уряду в період президентства Р. Рейгана, що мала на меті зниження інфляції та зменшення рівня безробіття через обмеження державного втручання в економіку, скорочення витрат на соціальні програми, подолання інфляції для забезпечення економічного зростання, зниження податків.

Домашнє завдання. Прочитати §6 Відповісти на питання. Опрацювати презентацію, виписавши головне