Презентація " Творчість Бучми Ужвій Юри Мережа драматичних і лялькових театрів"

11 кл мист 48 Творчість Бучми Ужвій Юри Мережа драматичних і лялькових театрів

Нині в Україні понад 130 професійних театрів, серед них національні, драматичні, музично-драматичні, театри драми і комедії, юного глядача, ляльок та театри-студії.

На превеликий жаль, широкий загал глядачів не розумів творчих пошуків Курбаса, а його п'єси не знаходили розуміння у критики. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в «похмурості», націоналізмі, відриві від сучасної дійсності. Політична кампанія проти митця скінчилася його арештом і засланням. Уряд навіть змінив театрові «Березіль» назву, і він став Академічним українським драматичним театром ім. Т. Шевченка.

Справою життя актора і режисера Гната Юри став Київський драматичний театр ім. І. Франка, який він очолював у 1926—1961 роках. Гнат Юра був природженим імпровізатором в акторській і режисерській діяльності, постійно спрямовував репертуар театру до світової класики.

У радянську добу в театрах України примусово впроваджувався соціалістичний реалізм, перетворюючи все, що відбувалося на сцені, в ілюзію безтурботного життя, безхмарного щастя.

У роки Великої Вітчизняної війни багато відомих акторів їздять з агітбригадами на фронт, виступають перед бійцями на передових позиціях, у шпиталях.

Часи «відлиги» (50-ті — 60-ті роки) є періодом розквіту українського театру. Окрім повернення на сцену української і світової класики, в репертуарі театрів з’являються нові сучасні постановки.

Світове визнання здобув режисер Роман Віктюк, який розпочав свою діяльність у Львові, а згодом організував театр у Москві. Його творчість як режисера-новатора стала вагомим внеском у світову театральну естетику кінця XX ст. (наприклад спектакль «Лоліта» за романом В. Набокова). Рома́н Григо́рович Віктю́к (1936 —  2020)радянський, український та російський театральний актор та режисер, народний артист України (2006), народний артист Росії (2009). Театр Романа Віктюка

Відомі далеко за межами України Ада Роговцева, Богдан Ступка, Анатолій Хостікоєв, сестри Наталя та Ольга Сумські та інші актори, які є зірками не тільки театру, але й кіно

Водночас формується нова генерація митців, які щиро прагнули реалістичності та психологічної розробки образів. До представників творчої інтелігенції, що шукала шляхи до національних джерел, належали видатні режисери і актори Сергій Данченко, Федір Стригун, Богдан Ступка та багато інших. Сергій Данченко. Федір Стригун. Богдан Ступка

В епоху постмодернізму провідні режисери шукали нові театральні форми, оновлювали сценічну мову і репертуар. Виникли театри-студії, численні експериментальні спектаклі, на афішах з’явилася раніше заборонена драматургія абсурду, спектаклі-колажі.

До експериментальних авангардних театрів належали насамперед Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса під керівництвом В. Кучинського,

Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра під керівництвом Е. Митницького.

У роки незалежності в Україні зростає інтерес до нових театрально-організаційних форм, до вуличного театру, перформансів, флешмобів. З одного боку, театр інтегрує елементи розважальних видів мистецтв — шоу, естради, цирку, з другого — тяжіє до камерності, стає все більш елітарним.

У наш час є популярними й музичні театри. Окрім театрів опери та балету працюють театри музичної комедії, оперети, Київський дитячий музичний театр та ін. Музичні театри

У різні роки здобули світову славу видатні українські вокалісти С. Крушельницька, О. Мишуга, Б. Гмиря, Б. Руденко та диригенти Н. Рахлін, К. Сімеонов, С. Турчак. В Україні і далеко за її межами відомі чудові виконавці оперних партій Є. Мірошниченко, Д. Гнатюк, А. Солов’яненко.Є. Мірошниченко

Провідними вважаються театри опери та балету Києва, Одеси, Донецька, Львова. Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка (м. Київ)

Одеський національний академічний театр опери та балету 

Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької 

До здобутків останнього належать опери «Золотий обруч» Б. Лятошинського (за повістю І. Франка «Захар Беркут»), «Ернані» Дж. Верді, балети «Сойчине крило» А. Кос-Анатольського, «Створення світу» А. Петрова.опера «Золотий обруч» Б. Лятошинського

В Одесі відбулася прем’єра першої української рок-опери «Біла ворона» Г. Татарченка і Ю. Рибчинського.

У Києві створено перший приватний театр «Браво» (художній керівник Л. Титаренко), єдиний в Україні музичний театр для дітей та юнацтва

Досягнення українського балету останніх трьох десятиліть XX ст. пов’язані з ім’ям українського хореографа Анатолія Шекера, який очолював балетну трупу Національної опери України. Анато́лій Фе́дорович Шеке́ра (1935 —  2000)

Окрім класичних вистав — «Лебедине озеро» і «Лускунчик» П. Чайковського, «Раймонда» О. Глазунова, «Коппелія» Л. Деліба — він здійснив постановки багатьох сучасних творів, зокрема: «Лілея» К. Данькевича, «Спартак» А. Хачатуряна, «Ольга» Є. Станковича, «Легенда про любов» А. Мелікова.

Його постановка балету «Ромео і Джульєтта», здійснена 1971 року, вже 30 років не сходить зі сцени. Вистава була показана в багатьох країнах світу і відзначена медаллю ЮНЕСКО як найкраща інтерпретація твору С. Прокоф’єва

Значна роль у розвитку театрального мистецтва належить музично-драматичним театрам. В Україні впродовж XX ст. деякі з них було перейменовано в театри музичної комедії та оперети.

Народження Київського театру оперети позначають двома датами: 1934 рік (відкриття стаціонарного театру музичної комедії) і 1935 рік (прем’єра «Летючої миші» Й. Штрауса).

Першою виставою, яка була поставлена українською мовою, стала оперета «Продавець птахів» К. Целлера.

Невдовзі на сцені театру була вперше поставлена українська оперета — «Весілля в Малинівці» О. Рябова, який був головним диригентом театру, композитором і автором ще двох відомих українських оперет «Сорочинський ярмарок» і «Червона калина».

У наш час поряд із традиційними оперетами здійснюються також постановки мюзиклів, музичних вистав, музично-пластичних дійств, шоу-програм.

У різні роки в театрі працювали режисери Є. Степанов, С. Бойко, В. Недашківський, Ю. Ятковський, В. Ясногородський, з театром співпрацювали відомий український прозаїк П. Загребельний, драматурги О. Зарудний та О. Коломієць, композитори В. Філіппенко, С. Бедусенко та ін. Із того часу яскраві, видовищні постановки, в яких об’єднані слово, музика й танець, стали окрасою репертуару.

Значних успіхів досяг Одеський академічний театр музичної комедії імені М. Водяного. У репертуарі театру є спектаклі практично всіх напрямів і жанрів: від класичної оперети до рок-опери, численні види мюзиклу: від бродвейської класики до мюзиклу-детективу та мюзиклу в стилі джаз.

Миха́йло Григо́рович Водяно́й(1924, Харків — 11 вересня 1987)Одеський академічний театр музичної комедії імені М. Водяного

В Україні театр ляльок став одним із видів класичного театрального мистецтва. Перший професійний театр ляльок (нині Київський державний академічний театр ляльок) було засновано в Києві 1927 року за ініціативою народного артиста України О. Соломарського.

В Україні проводяться популярні міжнародні фестивалі лялькарів — «Інтерлялька» (Ужгород)

«Золотий Телесик» (Львів)

«Подільська лялька» (Вінниця)

У другій половині XX ст. в багатьох містах України було засновано державні театри ляльок. У наш час такі театри функціонують в обласних центрах і найбільших містах країни. Жито́мирський академі́чний обласни́й теа́тр ляльо́к В Україні функціонують близько 30 державних і кілька приватних лялькових театрів

Жито́мирський академі́чний обласни́й теа́тр ляльо́к Датою утворення Житомирського лялькового театру вважається 1 грудня 1934 року,

Процеси національно-культурного відродження, що відбуваються в Україні, позначилися на розвитку сучасного театру. Активізувалися міжнародні творчі зв’язки між театральними колективами України, Англії, Італії, Німеччини, Польщі. В Україні показали своє мистецтво авангардні театри Франції, Японії.

Національний театр намагається утвердитися в європейському культурному просторі. Це засвідчують гастролі та участь вітчизняних театрів у багатьох міжнародних фестивалях.

Голоси кращих оперних співаків звучать на найпрестижніших сценах Європи, на міжнародних конкурсах завойовують нагороди відомі артисти балету. Відбувається якісне оновлення національного театру на шляху поєднання кращих вітчизняних і світових традицій. Володимир Данилович Гришко (1960 р.н.) Вікторія Лук’янець

У конкуренції з іншими масовими видовищами театр шукає свою нішу, адже він має власну унікальну «зброю» - безпосередній енергетично-смисловий контакт між актором і глядачем.

Театр завжди був відображенням дійсності, немов у дзеркалі показуючи суспільству його вразливі місця, проблеми і здобутки.

Сьогодні розвиваються традиційні та новаторські театри.  

Деякі сучасні колективи здійснюють пошуки підкреслено видовищної форми завдяки яскравій сценографії, епатажності гри акторів.

Режисери експериментують щодо вільної інтерпретації авторських текстів, скорочуючи їх до мінімуму, змінюючи іншими формами сценічної виразності - роблячи акценти на пластиці, міміці, хореографії, пантомімі. Це пояснюється «кліповістю» нашого життя, мислення, через що сучасні глядачі зазвичай важко сприймають довгі монологи.

І навпаки, з’являються вистави в жанрі «verbatim» («документальний театр»), у якому слову відводиться домінуюча роль, театральні постановки повністю складаються з реальних монологів або діалогів звичайних людей, перепромовлених акторами.

Монолог, що не редагується, а лише монтується автором, є основною складовою змісту і дії. Саме текст, а не подія стає головним чинником дії, формуючи нові умови театральної гри, які більше відповідають сучасним тенденціям культури. Мовленнєва форма втілення набуває нового, осучасненого, адекватного змісту. Отже, не втрачаючи актуальності, мовлення набуває нового культурного значення - стає носієм не інформації, а дії. І це нормальні процеси, адже театр, як і будь-яке мистецтво, постійно еволюціонує.

Щоб торкнутися душевних струн людини зі сцени (в одному дублі!), потрібно нести тільки правду, вірити в того героя, якого граєш, на кілька годин зливатися з оточенням, і тоді публіка забуде, що перед нею лише сцена, а на ній - тільки гра. У всьому цьому й полягає унікальність театру як мистецтва.

Імовірно, театр не зазнає серйозних змін у майбутньому. Можливо, буде винайдено нові контакти з глядачем, нові варіації на вічні, класичні теми. Але основою завжди будуть дві складові - глядач і творець (автор, режисер, актор). Без літературного матеріалу та режисерсько-акторської інтерпретації немає вистави, а без глядача - немає самого театру. Потрібна постійно зацікавлена публіка, вона тепер вельми досвідчена і вимоглива, та театрам доводиться їй відповідати.