Ду Фу (712-770) Отримав класичну китайську освіту Був переконаним конфуціанцем Вчився мислити самостійно 35 років мандрував країною Не склав імперський іспит на державного службовця Зустрічався з Лі Бо, яким захоплювався Жив бідно, від голоду помер його маленький син Був радником імператора, прагнучи “творити добро, виправляючи зло” Все життя прагнув повернутися додому на північ Мандрував і жив у джонці, в якій і помер
ПІСНЯ ПРО ХЛІБ І ШОВК У Піднебесній, по Китаю всьому, Є тисяч десять міст, мабуть; Але чи є хоча б одне, в якому Не славилася б воїнів могуть? А що, якби серпи, мотики й рала Повикувати нам з блискучих лат, Аби вони покірно оборали Цунь поля запустілого улад? Гіркі ридання вже не поливали б Ту землю, де гула страшна війна. Чоловіки б із піснею орали, Жінки б наткали з шовку полотна Із творчої спадщини велику цінність мають вірші, створені ним у період військового перевороту
ВЕСНЯНИЙ КРАЄВИД Країна в руїнах, та гори і ріки живуть, У місті весна зеленіє співочо –строкато; Засмучено мислю (аж квіти в сльозах) про Вітчизни майбуть; І птахи журавлі... З родиною жаль розлучатись. Три місяці поспіль палає запекла війна; Листи з Батьківщини для мене дорожчі від золота. Волосся коротша, на скроні лягла сивина; Рідке воной куце, і шпильками – не заколоти. ( Переклад Я. Шекери)
Думки під час нічної подорожі Дрібну травицю берега овіяв вітерець, Висока щогла чаплею Над крихітним човном; Дрімають зорі в далечі Над степом осяйним, І на Янцзи промінчики ллє місяць — срібний гном. Хіба мета в житті моя — То слава віршів цих? Коли посаду втратив я, Пішов блукальцем жить; І нині в мандрах вештаюсь, мов чайка та сумна, Що мчить поміж планетою І піднебесним склом.