Проєкт до вивчення повісті Осипа Турянського "Поза межами болю"

Проєкт

Проєкт

1. Осип Турянський «Поза межами болю»

Мета: формувати готовність учнів до сприйняття реалій життя; уміння розуміти психологічний стан інших, здатність долати життєві негаразди, труднощі, виходити з кризових ситуацій; акцентувати увагу учнів на визначенні духовних цінностей; розвивати психічні процеси й мовлення учнів; удосконалювати навички оцінювання життєвої ситуації.

Очікувані результати: загальнолюдські цінності (добро, взаємодопомога, душевна сила)

Ключове питання: У чому сила людини?

Тематичні питання:

1.Товариші по нещастю.

2.Залізо випробовується у вогні, а людина – у біді.

3.Голодна людина – звір?

4.Якщо народився людиною, треба нею й померти.

Методичні рекомендації. Під час аналізу постійно порівнювати персонажів твору з сучасними героями, зокрема, сьогодні, в час протистояння українського народу ворогові, умови полону персонажів твору із умовами життя і виживання наших воїнів сьогодні.

Операційна картка з розробки тематичного питання

Товариші по нещастю

Товариш по нещастю — той, хто потрапив у біду, у безвихідно-скрутне становище так само, як і інші.

Дайте відповідь на запитання:

Хто потрапив у біду?

Чи можна їх назвати товаришами?

Що їх об’єднує?

Доведіть, що герої твору є товаришами.

Сім товаришів на початку свого шляху щасливі, тому що вирвалися з полону. У них з’явилася надія на життя. Але доля їх вирядила в дорогу по ділам смерті. «Ідуть живі трупи людей по трупі природи». «Вони наче висять між небом і землею. Між життям і смертю», «їх уяву огортає серпанок сонячних привидів і божевілля».

Пройшовши десять днів шляху, вони чекають смерті як визволення від болю. Вони бачать: «Воєнне пекло все обернуло в руїну: високі змагання духа... людське достоїнство... честь... Людина стала звірем людині!..»

Вони шукають сонця, шукають визволення «зі світового пекла, в якім усе людство карається, і з цієї холодної безодні».

У їх душі «живе ідея людяності й добра. Ця ідея — це поки що іскра під попелом людського самолюбства і звірячості. Та прийде час, і ця іскра вибухне могутнім огнем і спалить до тла попелище ладу, опертого на звірячій боротьбі людини з людиною й народів з народами.

— Якщо попіл не згасить перед тим цієї іскри».

Сім невільників пройшли всі кола пекла-війни — голод, холод, божевілля, канібалізм, зневіру, жорстокість, зраду, страх і смерть, але вийшли переможцями. І тепер їм «тяжко конати серед грому гранат, серед голоду й холоду, ще тяжче жити серед нікчемності й хамства сучасних людей». Вони не хочуть повертатися «в озвірілий світ».

Операційна картка з розробки тематичного питання

Залізо випробовується у вогні, а людина – у біді.

Гартува́ння, гарт (від нім. Hart — «твердий», можливо, через пол. hart)— це зміцнювальна термічна обробка, яка полягає в нагріві матеріалів (виробів) до температур вище від критичних точок (температури поліморфного перетворення або температури, при якій в матриці розчиняються фази, що існують за низької температури), витримці і подальшому охолодженні зі швидкістю більшою за критичну з метою фіксації високотемпературного стану матеріалу.

Гартуванню в основному піддають сплави металів (наприклад, сталь, алюмінієві і титанові сплави) і скло. Мета гартування сталей  — одержати мартенситну структуру з рівномірним розподілом вуглецю й підвищити твердість та міцність сталі.

Як ви розумієте значення слова гарт?гартування?

Дайте відповідь на запитання:

Як гартують залізо?

Що загартовує людину?

Чи можна назвати героїв твору загартованими?

Доведіть свою думку.

Вони пройшли пекло, яке кинуло їх поза межі людського болю. їх терзання інколи сягають таких висот, у порівнянні з якими нічим видається навіть найгірша Божа кара, а смерть видається благом: «Наче скам’янілий подих смерті, так застигли людські тіні. їхні душі не вернули ще з далекої мандрівки в замогильну безконечність.

Вони блукали по бездорожних, сонних пустирях і тужили, і плакали за втраченим життям.

Та ніхто не чув голосу їхнього болю.

Тоді, як із шістьох краплинок води стає одна краплина, так шість душ злилося в одну душу.

І була ця одна душа марніша від наймарнішої пилинки, котрою буря гонить безвістями.

І стала ця пилинка-душа велика, мов світ, бо сховала в собі біль усього світу.

І могутніша від богів, бо боги не знають терпіння.

Здається, що вони вже навіки сидітимуть довкола вогню:

Німі, зачаровані, закляті, омертвілі.

Вмерли люди, земля, небо, боги.

І вмерла душа людей, і душа безкраїх просторів.

І час ліг на хмарах сонної безконечності і спить.

Здається, навіть смерть умерла.

Море вічності стануло.

Вічність спить.

Людський біль не спить».

Операційна картка з розробки тематичного питання

Голодна людина – звір?

Голод -гостре відчуття потреби в їжі, сильне бажання їсти.

Голод один із найбільших генетичних страхів людини, бо він прямо асоціюється із смертю. Адже довготривале голодування так виснажує організм, що мозок людини практично перестає функціонувати. На третьому місяці голодування людина вже повністю втрачає волю до життя.

Дайте відповідь на запитання:

Чи знайоме вам почуття голоду?

Чи довго людина може витримувати голод?

Що відбувається з людиною на початку голодування?

Що може статися з людиною після тривалого голодування?

Доведіть свою думку.

– Перші три дні відчуває голод. І цей голод важко втамувати, особливо, якщо людина п’є воду. Адже вода підсилює секрецію шлункового соку, а той у свою чергу подразнює оболонку шлунка та кишківника, і людина хоче їсти все більше й більше. Якщо людина не п’є – на третій день вона перестає відчувати потребу в їжі. реальний голод – це не науковий експеримент. Розпочинається все із обмеження харчування, люди щодня щось їдять, але дуже недостатньо. Голод починає мучити людину і через певний час, коли організм виснажується, голод штовхає людину на дії, які не сумісні з її вихованням. Людина весь час думає лише про те, де дістати їжу. люди які хронічно голодують, усю свою увагу і сили концентрують на пошуку бодай чогось їстивного. Відчуття голоду дуже і дуже сильне. Десь на третій тиждень починаються набряки. Якщо людина харчується вуглеводнями і немає білків — ні молока, ні сиру, ні яйця не може з’їсти, я вже не кажу про м’ясо — вона починає «пухнути» від голоду. А вже на останньому етапі голодування у людини настає повна апатія. Її взагалі не цікавить, що відбувається навколоКоли мозок людини не отримує необхідної йому глюкози, нейрони мозку впадають у стан, подібний до зимової сплячки у тварин. Так само це відбувається, коли людина замерзає. Вона ніби під наркозом. ЇЇ головний мозок не працює, навіть її безумовні рефлекси, які забезпечуються спинним мозком, також повністю не працюють. Людина повністю втрачає волю й інстинкт життя. Звичайний тваринний егоїзм заважає людству зробити істотні кроки до того, щоб подолати голод. Як тварина думає лише про себе і про своє потомство, так і люди ніяк не можуть поступитися своїм егоїзмом.

З часом внаслідок голодування виникають дедалі більше негативних наслідків для організму: послаблюється захисна функція шкіри, імунна система слабшає, поширюються запалення. Найжахливішим є, однак, те, що організм переробляє для забезпечення мозку серцеві м’язи та інші важливі для життя органи, які теж більшою частиною складаються з білків. Через деякий час від людини залишаються тільки шкіра й кістки, діти стають схожими на старих людей. Людина помирає, коли припиняють функціонувати органи.

Операційна картка з розробки тематичного питання

Якщо народився людиною, треба нею й померти.

1)       представник людства – наділена інтелектом соціальна істота, суб’єкт суспільно-історичної діяльності та культури; 2) унікальна серед відомих жива істота виду Homo sapiens, біологічно неспеціалізована, здатна мислити й вербально спілкуватися, створювати штучне середовище існування, свідомо й цілеспрямовано перетворювати світ і саму себе, накопичувати і транслювати особистий і колективний досвід, усвідомлювати власну смертність, бути носієм релігійного, етичного, естетичного світовідношення; 3) вважається вищим щаблем еволюції живих організмів на Землі

Висловіть своє розуміння щодо поняття «людина» з точки зору кожного із значень

  Дайте відповідь на запитання:

Як ви розумієте поняття «людина»?

Чим відрізняються два слова-назви: людина і ЛЮДИНА?

Які якості повинні переважати в людині?

Людина, — це линва, напнута між звіром і надлюдиною, — линва над прірвою.

 Поясніть значення цитати.

Людина — творіння подвійне, матеріалізм і духовність у ньому співіснують. Боротьба між цими двома сторонами людської природи відбивається в працях усіх великих духовних вождів, що вважають основою духовності нормальне життя в матеріальному світі. Зокрема, буддисти, християни та іудаїсти розробили норми, що регулюють економічну діяльність так, щоб кожен прагнув задовольняти не тільки свої власні потреби, але й потреби співтовариства. Такими є ідея «середнього шляху» в буддизмі, уявлення про любов до ближнього в християнстві і міцва в іудаїзмі. Всю історію людства можна розглядати як історію боротьби між силами егоїстичного матеріалізму і голосом справедливості і жалості.

З цього виходить, що гроші теж можуть бути одним з елементів, що роблять можливими прояви духовності. Вони дозволяють нам співчувати, віддавати належне, «любити ближнього свого». Проте гонитва за грошима ради егоїстичних цілей протирічить духовним цінностям. Де проходить грань між любов’ю до себе і любов’ю до інших? Відповідь на це питання означає розв’язати дилему нашої подвійної природи.

Саме тому Осип Туринський, на мою думку, вводить епізод, коли Сабо спалює гроші, які відняв у мертвого сотника. Саме тому в уста скептика Добровського вкладає слова про справедливість: «Твій гнів і твоя роль, як найвищий трибунал, дають мені справжню душевну насолоду. Але зберігай справедливість навіть супроти найнижчих злочинців».

Саме тому сліпий скрипаль «перебив хлипання Саба голосом, який прийшов, здається, з границі вічності, з-поза меж добра і зла.

Як дивно великий, таємний, могутній дух, який високо піднявся понад усі блуди людства, понад увесь гнів богів, дух, який усе тямить, усе розуміє і усе прощає, так сказав сліпий товариш:

— Люди не є злі..-, не є добрі. Люди тільки нещасливі і — щасливі».

Тоді всі зрозуміли, що гроші їм не потрібні, бо там, куди потрапили вони, ці папірці не мають значення. «Тепер ми вже не маємо грошей і також не потребуємо грошей. Тепер ми стали справжніми людьми».

У відчаї люди засумнівалися у силі й могутності Бога: «Хтось, що сховався у хмарах, їх бачить.

Бачить і каменем сидить на скам’янілому небі...

Його хвилює яблуко Єви...

Його хвилює пилинка на нозі трутня...

А не схвилює Його пекло людського болю!

0 Боже!

Який Ти малий, який Ти марний супроти людського страждання! [...] людей... кидаєш у найглибшу прірву болю ... розпуки?..»

Автор питає, чи це взагалі люди. І сам відповідає: «це людські істоти.

Бо тільки людина так тяжко страждає».

Із семи полонених сонце побачив лише Оглядівський: «Нагло якесь солодке тепло починає огортати ціле моє єство.

1 так любо, так розкішно стає мені на душі.

Замикаю очі, а проте бачу якийсь новий світ.

Який чудовий світ!

Боже! Цей світ знакомий мені!

Біла хата...

Сонце малює віттями ясеня дивні квіти на стінах...

Дим в’ється мирно під синє небо...

Маленькі діти граються під хатою на сонці...

Я хочу йти до дітей...

Мати держить мене, маленького, на руках й мене пестить... А я сміюся, сміюся...

Потім десь я вже великий...

Сиджу в зеленому садку і слухаю, як верховіття старезної груші шепоче казку віків.

Приходить до мене мій маленький син і веде за руку матір. Мати стає за мною й затулює мені очі руками, а дитина так сердечно при цьому сміється!

Я беру сина на руки...

Не можу вийти з дива, для чого його ручки такі малі..?

Та найбільш мене одно дивує:

Життя дружини й сина видається мені незбагнутою загадкою... що зв’язана з якоюсь таємною подією...

Ця подія живе на дні моєї свідомості... одначе спогад про неї не в силі виринути ясно наверх...

Я дивлюся довго на них обох й питаю:

— Невже ви обоє дійсно живі, чи це лиш ваші тіні?..

— Що тобі, любий?

Звідкіля таке дивне питання?..

Обоє хочуть обняти мене.

— Не цілуйте мене... мої любі... мої уста замерзли... на них сидить смерть...

Обоє плачуть.

Я беру їх за руки, і йдемо на сонце...

Наша дорога вже травою заросла...

Кругом нас пшеничні лани хвилюють...

Золоте колосся кланяється нам на привітання...

А над нами — чи це чудо?

Синє небо любо і приязно сміється...

Здається, увесь світ тоне в розкішному морі світла й тепла... Сонце заглядає у всі. закутки моєї душі і проганяє всі хмари з неї...

І я пригортаю дружину й сина до своєї груді й цілую їх...

Світло бере мене на свої промінні крила, голубить, колише, леліє мене...

На срібних хвилях світла золоті й багрові іскри мерехтять...

Я лечу десь далеко...

Де вони обоє?..»

«Виникла жахлива боротьба між духом і тілом. З одного боку, стануло страшенне почуття, що вони мусять стати людоїдами, з другого боку, інстинкт життя, який у боротьбі не перебирає в засобах. Тут обридження, там розпачливий крик шлунка:

- Дай мені все можливе, а то буде смерть. [...]

«Наше тіло пожерли найбільші пани світу: царі і грошовладці, а нам оставили тільки шкіряний мішок із душею і кістьми всередині...

Але це наша власна вина.

Навіщо ми, люди, вбивали людей?

Хто смів нас вести на різню брата?

Чому ми слухали волі темних сил?

Ми здерли з себе людське обличчя і стали сліпим, бездушним, жорстоким оруддям убивства.

Де ж була наша душа й наша людська достойність?

Ми самі стоптали її власними ногами.

І це наш злочин.

І за цей злочин мусимо вмерти.

А хто з нас хоче жити, цей мусить їсти тіло з трупа свого товариша. [...]

Ні одним словом я не брав участі в цій розмові, бо незвичайна, дивовижна жахливість думки Саба розтрощила до дна все моє єство.

Ціле моє тіло починає тремтіти, і здається мені, що мушу в най-ближчій хвилі впасти й не устану вже більше.

Ще слабша, ще нужденніша моя душа.

Здається, моя свідомість починає хвилями притемнюватися. Якась червоно-темна мряка заступає мені на хвилину очі й думки.

Все моє єство обертається в нічо. [...]

Ніколич устромив палицю в кусник тіла товариша, відкинув його далеко від огню і злебедів тремтячим голосом:

— Хай згину, а людського тіла не буду їсти, й ніхто з вас не їстиме!

Очима мар дивилися, як із-перед них щезала страшна пожива.

Згодом вони стали відчувати вчинок Ніколича, як освободження з якогось несамовито важкого гніту. У їхнє глибоке мовчання всту-пила якась дивно святочна хвиля, наче промінь світла прошиб темні метри душі; як усе діється, коли дух переміг тіло».

Осип Турянський «сповнив супроти них обов’язок їхнього брата і свідка їхнього болю і смерті», поклавши «жалобним вінком квітів на їхню нікому не знану, Богом і людьми забуту могилу!» свою повість «прокльоном на старий світ, який ще досі тоне в морі крові й нікчемності».

Свої думки про перемогу життя над смертю, духу над матерією письменник вкладає в уста українця Добровського: «Коли у тьмі і хаосі, у якому ми мучимося, тліє іскра якої-небуть ідеї, то твоя огненна любов до життя і до його вищих цінностей переможе смерть».

На слабке життя людини, що ледве жевріє у виснаженому тілі, розпочався напад найстрашнішого ворога після холоду — голоду. Інстинкт підштовхує Сабо до наміру втамувати голод людоїдством, адже поблизу лежить труп Бонні. Та проясніла людська свідомість постає проти дикого тваринного інстинкту і перемагає. Ніколич рішуче відкинув це бажання. «Згодом вони стали відчувати вчинок Ніколича як освободження з якогось несамовитого гніту». То була перша перемога людського духу. Сили ж кожного дедалі слабшали. Гімном справді великому і людському в людині зазвучала «пісня життя», яку востаннє спромігся заграти на скрипці незрячий Штранцінґер. У четвертій частині повісті показано, як фатальні сили руйнують життя (в даному разі це зіткнення сил природи з елементарними законами фізіології). Усі, за винятком найсильнішого Добровського, потрапляють у такий стан, коли затьмарюється свідомість. Наступним після Бояні помер Пшилуський, який носив у собі душевну травму — це біль від зради дружини. Але в цій же частині найвищого свого торжества сягає осмислена й осяяна найвищими ідеалами воля людини. Найслабший фізично після Бояні Оглядівський (автор) вижив тільки тому, що в найтяжчу свою хвилину думав про сина і дружину. Узагальнений образ матері з дитиною здавна відомий як символ життя. Дух людини, її розум і воля перемагають смерть.

Бути людиною – це означає мати здатність погасити в собі все погане і розвивати тільки хороші, позитивні якості.

Бути людиною – це не тільки почесне звання, а й велика відповідальність.

Відповідальність перед собою і людьми за свої вчинки, за свої слова і діяння. Всі ми люди, але не кожному вдається проявити в житті всі людські якості, такі як – любов, милосердя, співчуття, розуміння, терпіння, турбота, доброта, розсудливість, справедливість, стриманість, працьовитість, вихованість – всього цього і багато чого іншого потрібно вчитися довгі роки.

Більшість людей живуть, навіть не замислюючись над проблемами буття. Але іноді зʼявляється думка: що значить бути людиною? Хто така людина?

На мій погляд, бути людиною — значить мети певні внутрішні моральні принципи й жити, керуючись ними. Йдеться про наявність таких цінностей та рис характеру, як чесність, порядність, вихованість, чуйність, відповідальність, добре ставлення до інших людей, а також тварин.

Бути людиною насамперед треба не зовні, а всередині. Треба бути особистістю, що приділяє увагу саморозвитку та самовдосконаленню. Людяність повинна закладатися в дитині батьками ще в дитинстві, коли вона вбирає все, як губка, намагаючись наслідувати дорослих. Правильне виховання дуже важливе для суспільства.

Яке смислове навантаження несе в собі тематичне питання «У чому сила людини»?