Психологічна готовність дитини до школи

Управління освіти, культури і туризму

Дергачівської районної державної адміністрації

КЗ «Солоницівський ліцей №3»

Дергачівської районної ради

Харківської області

Психологічна підготовка   дитини до школи

                                                                                             Практичний психолог

                                                                                               Черноброва Олеся Гри

               І. ВСТУП

 Актуальність: на сучасному етапі розвитку педагогічної та психологічної думки у нашій країні однією з найбільш актуальних являється проблема готовності дітей дошкільного віку до навчання у школі.

 Проблема психологічної готовності до школи останнім часом стала дуже популярною серед дослідників різних спеціальностей. Психологи, педагоги, фізіологи вивчають і обґрунтовують критерії готовності до шкільного навчання, сперечаються про вік, з якого найдоцільніше починати навчання дітей в школі.

 Бурхливий інтерес до вказаної проблеми виник в нашій країні в результаті переходу на навчання з шести років, що привело до масових фізіологічних, педагогічних, психологічних проблем, що виникли при навчанні шести річок.

Об’єктом є готовність до навчання дітей дошкільного віку.  Предмет: психологічні особливості готовності до навчання дітей дошкільного віку.

                                     Дитячі роки – той вік, який ми вважаємо

                                             віком безтурботної радості, гри, казки –

                                             це джерело життєвого ідеалу. Від того,     

 що відкрилося дитині в навколишньому

 світі в роки дитинства, що викликало її           

 подив і захоплення, що обурило і приму-

 сило плакати не від особистої образи,

 а від переживання за долі інших людей -

 від цього залежить, яким громадянином

 буде наш вихованець.

 В.Сухомлинський.

    Вступ до школи є однією з найважливіших подій у житті дитини. Оскільки сьогодні багато дітей починають навчання не з семи-, а з шестирічного віку, виникає багато проблем і запитань. Тому виникає необхідність знати психологію шестирічного учня, адже різниця між такими дітьми величезна.

 II. Психологічна готовність дитини до шкільного навчання

    Психологічна готовність до шкільного навчання — це складне утворення, до структури якого входить особистісна, інтелектуальна і соціально-психологічна готовність. Психологічна готовність включає здатність дитини до прийняття нової "соціальної позиції" — положення школяра, здатність управляти своєю поведінкою, своєю розумовою діяльністю, певний світогляд, готовність до оволодіння, провідною в молодшому шкільному віці діяльністюю.

    Вступ дитини до школи — важлива подія у її житті. Діти по-різному переживають її залежно від психологічної готовності. Більшість дітей охоче йде до школи. Діти включаються в навчальну діяльність, яка стає провідною в їх житті. Перехід дітей на положення школярів зобов'язує їх вчасно вставати, приходити в школу, дотримуватись правил шкільного життя незалежно від того, хочеться чи не хочеться це робити, виконувати обов'язкові завдання, переборювати труднощі в роботі тощо.

     Поняття готовності дитини до школи багатогранне. Воно охоплює фізіологічну, психологічну (особистісну, соціальну, інтелектуальну) та педагогічну зрілість дитини. Успішне розв′язання питань розвитку особистості дитини, підвищення ефективності процесу навчання, подальше професійне становлення та соціальну самореалізацію особистості багато в чому визначає те, наскільки враховують рівень фізіологічної, психологічної та педагогічної готовності дитини до шкільного навчання.

     Одним із обов'язків сім'ї і дошкільних установ є підготовка дітей до школи, від чого залежатимуть їхні успіхи в навчанні, подальший розвиток. Як правило, діти, які у старших дошкільних групах розуміють, що їх чекає у школі, володіють необхідними для навчання у ній навичками, легко вживаються у шкільне середовище. Однак не всі з них безболісно долають цей етап, що проявляється передусім у незадовільній їх успішності. Причина цього здебільшого в психологічній непідготовленості до навчання в школі. Готовність до шкільного навчання водночас є проблемою соціальної зрілості дитини. Адже, йдучи до школи, вона опиняється в реальній соціальній позиції, вперше отримавши право і опинившись перед обов'язком здійснення суспільної за змістом і формою діяльності, якою є навчання.

  Готовність до навчання у школі є інтегративною характеристикою психічного розвитку дитини, яка охоплює компоненти, що забезпечують її успішну адаптацію до умов і вимог школи. Цей феномен постає як загальна (психологічна) і спеціальна готовність до навчання у школі, в якій розкриваються рівні розвитку тих психологічних якостей, що найбільше сприяють нормальному входженню у шкільне життя, формуванню навчальної діяльності.

2.1.Основні компоненти загальної (психологічної) готовності до школи.  

 1. Мотиваційна готовність до навчання у школі. Виявляється у прагненні дитини до навчання, бути школярем; у достатньо високому рівні пізнавальної діяльності і мислительних операцій; у володінні елементами навчальної діяльності; у певному рівні соціального розвитку. Все це забезпечує психологічні передумови включення дитини в колектив класу, свідомого, активного засвоєння навчального матеріалу, виконання різноманітних шкільних обов'язків. Свідченням мотиваційної готовності є наявність у дитини бажання йти до школи і вчитися, сформованість позиції майбутнього школяра. Якщо в дитини сформувалися адекватні уявлення про школу, вимоги до нової поведінки, вона не відчуватиме труднощів у прийнятті нової позиції, легко засвоюватиме норми і правила навчальної діяльності та поведінки в класі, взаємини з учителем і школярами.

2.  Емоційно-вольова готовність до навчання в школі. Засвідчує здатність дитини регулювати свою поведінку в різноманітних ситуаціях спілкування і спільної навчальної діяльності, виявляється у самостійності, зосередженості, готовності й умінні здійснювати необхідні вольові зусилля. Вимоги до позиції школяра ставлять дитину перед необхідністю самостійно і відповідально виконувати навчальні обов'язки, бути організованою й дисциплінованою, вміти адекватно оцінювати свою роботу. Тому цей вид психологічної готовності називають морально-вольовою, оскільки вона пов'язана із сформованістю особистісної позиції дитини, з її здатністю до управління власною поведінкою. Йдеться про вміння дотримуватися правил, виконувати вимоги вихователя, гальмувати афективні імпульси, виявляти наполегливість у досягненні мети; уміння довести до кінця розпочату справу, навіть якщо вона не зовсім приваблива для дитини.

 Розумова готовність дитини до навчання в школі. Виявляється у загальному рівні її розумового розвитку, володінні вміннями і навичками, які допоможуть вивчати передбачені програмою предмети. Загалом розумова                                      

готовність дитини до навчання у школі охоплює її загальну обізнаність з навколишнім світом, елементи світогляду; рівень розвитку пізнавальної діяльності і окремих пізнавальних процесів (мовлення, пам'яті, сприймання, мислення, уяви, уваги); передумови для формування навчальних умінь і загалом навчальної діяльності.

Формування умінь навчальної діяльності забезпечує дитині високий рівень здатності до навчання, тобто до виокремлення навчального завдання і вміння перетворити його на самостійну мету діяльності. Це вимагає від дитини здатності аналізувати, шукати причини змін у предметах і явищах тощо.

  Психологічна готовність до спілкування та спільної діяльності. Це важливе новоутворення обумовлене зміною провідних типів діяльності, переходом від сюжетно-рольової гри до навчальної діяльності. Дитина, у якої не сформовані компоненти психологічної готовності до спілкування та спільної діяльності, відчуватиме такі типові труднощі у навчанні, як: нерозуміння позиції вчителя, невміння слухати товариша, узгоджувати спільні з класом дії, завищена самооцінка та ін.

     Загалом, психологічна готовність є цілісним станом психіки дитини, що забезпечує успішне прийняття нею системи вимог школи і вчителя, успішне оволодіння новою для неї діяльністю та новими соціальними ролями.               

    Психологічна готовність дитини до школи — здатність дитини виконувати навчальні завдання і шкільні обов'язки, зумовлена рівнем її загального розумового розвитку.

     Важливим показником такої готовності є позитивне ставлення дошкільника до навчання, здатність коригувати свою поведінку, докладати вольові зусилля для розв'язання завдань, які ставлять дорослі, навички мовного спілкування, розвиток риторики, рухової координації. Особливо складним цей період є для 6-річних дітей, оскільки вони переживають у своєму розвитку кризу, яка характеризується складними фізичними і психологічними змінами.

 III.Готовність дитини до школи: складові успішного навчання

    На сучасному етапі переходу закладів освіти на навчання дітей з шестирічного віку особливого значення набуває забезпечення їхньої готовності до школи. За даними психолого-педагогічної науки, успішне навчання в школі можливе лише за умови, що на момент вступу дитина набула відповідного особистісного, інтелектуального та фізичного розвитку.

    З метою виявлення рівня готовності дітей до навчання було обстежено близько 160 вихованців дошкільних закладів м. Києва. Аналіз результатів показав високий рівень граматичної підготовки дітей. Більшість з них читають текст плавно, деякі навіть вільно, швидко, правильно ділять слова на склади, усвідомлюють, що речення складається зі слів, слова — з літер, роблять звуковий аналіз. Діти достатньою мірою підготовлені до оволодіння письмом, у них добре розвинена дрібна моторика: у більшості дошкільнят рухи впевнені, вони швидко та легко зупиняють руку, вільно повертають ЇЇ в потрібному напрямку.

    Усе це свідчить про те, що навчанню грамоти в дошкільних закладах приділяється достатньо уваги, більше ніж розвитку мовлення, наочно-образного і словесно-логічного мислення, орієнтації у просторі, формуванню довільної поведінки.

                                3.1.  Орієнтація у просторі

    Особливі труднощі для дошкільнят становили вправи на орієнтацію в просторі. Виконуючи завдання на визначення понять: уліво-вправо, вгору-вниз, уперед-назад, середина, діти збивалися, часто намагаючись просто вгадати правильну відповідь. Тим часом, уміння орієнтуватись у просторі дуже важливе для успішного навчання у школі.

    Розвиток уявлень про просторові відношення тісно пов'язаний із засвоєнням їхніх позначень словами, тому, формулюючи ці поняття, доречно подавати їх парами: верх-низ, над-під, спереду-позаду, ліворуч-праворуч. Досить часто, засвоюючи відношення між предметами, діти оцінюють їх тільки з особистої позиції (початок відліку — власна особа). Вони не розуміють, що зі зміною точки відліку змінюються і відношення: те, що було ліворуч, стає праворуч, що було попереду, опиняється позаду. Стрижнем розвитку розуміння простору є перехід від фіксованої на собі системи координат до здатності вільно пересувати точку відліку. Важливо при цьому навчити дитину орієнтуватися за планом, тобто розуміти, як зображення об'єктів на кресленні співвідноситься з їх реальним розташуванням у просторі, а також керуватися планом під час виконання певних завдань (наприклад, знайти у кімнаті предмет, позначений на плані зірочкою).

                                  3.2.  Орієнтовний план кімнати

     Цю роботу я розпочинаю в середній групі, поступово ускладнюючи її. Ознайомивши дітей зі складанням планів обмеженого простору (частини кімнати, усього приміщення), іноді ми переходимо до складання планів необмеженого простору (майданчика для прогулянок, території дошкільного закладу). Поуправлявшись в орієнтації у просторі за готовим зразком, діти мають виконати креслення самостійно і зорієнтуватись по ньому без допомоги дорослого.

 Такі вправи сприяють досконалому розумінню сутності схематичного зображення предметів, масштабу, географічної карти. Якщо підготовча робота виявиться  успішною, дошкільня зможе відшукати на карті-плані міста його центр, головні магістралі, визначні пам'ятники, свій дитячий садок, власний будинок. Такі навички забезпечать дитині незалежність і безпеку в ЇЇ майбутньому житті. Для закріплення уміння я постійно залучаю дошкільнят до різної продуктивної (зокрема, конструктивної) діяльності.

    Інтелектуальна готовність дитини до шкільного навчання, за А.С.Виготським, залежить не стільки від обсягу знань, скільки від рівня розвитку мислення. Отже, основний показник готовності дітей до навчання в школі — рівень розвитку в них наочно-образного і словесно-логічного мислення.

                             3.3. Наочно-образне мислення

     Розв'язання багатьох інтелектуальних завдань під час шкільного навчання потребує образного мислення учня, яке формується й розвивається на основі засвоєних ним узагальнених знань про предмети, явища та події навколишнього світу. Важливо, щоб батьки й педагоги заздалегідь подбали про те, щоб дитина набула високого рівня узагальнення та абстракції. З цією метою нові поняття слід подавати за допомогою моделей та схем, які в доступній дошкільнятам формі розкривають приховані якості та зв'язки між об'єктами довкілля, виявлення яких становить для дітей найбільші труднощі.

У такий спосіб у дитини формуються тісно пов'язані між собою плани відображення: план реальних об'єктів і план їхніх моделей.                                                        

    Таке навчання я починаю вже з молодшого дошкільного віку. Наприклад, формуючи уявлення про простір, дітей вчу  викладати з геометричних фігур план розміщення меблів у ляльковій кімнаті або розставляти їх відповідно до запропонованого зразка. Згодом моделювання слід поширювати і на нові види діяльності дошкільнят.

    Таким чином, уже у середній групі діти навчаються будувати та використовувати моделі різного типу, основними з яких є: графічні плани, що застосовуються насамперед у процесі ознайомлення дітей з просторовими відношеннями, графічні зображення предметів і явищ, потрібні для розв'язання певних конструктивних завдань, а також схеми рольових взаємин у грі. Наприклад, у грі «Поїздка автобусом» склад ролей запропоновується дітям у вигляді такої схеми:

  Під час гри не слід дотримуватись жорстких схем, вони змінюються залежно від пропозицій дітей та розгортання подій.

     Графічний малюнок використовується для передачі основних відношень між об'єктами (наприклад, зображення дітей, що тримаються за руки, має символізувати приятелювання). При цьому навчання засобів зображення ні в якому разі не повинно бути формальним. Не варто пропонувати дітям образи, які вони ще не можуть змалювати, а тим більше зрозуміти. Спочатку треба вчити дошкільнят відображати за допомогою умовних графічних позначень знайомі їм явища навколишнього світу.

 У старшому дошкільному віці я вчу дітей активного моделювання, тобто застосовувати різні форми наочних моделей для розв'язування інтелектуальних завдань, наприклад складання креслень задуманої конструкції у трьох ракурсах (вид спереду, збоку, згори) або моделювання казки.

 Така модель є схематичним планом, якому можна надати будь-якого змісту.

    Виконуючи ці вправи, дитина поступово навчається відмежовувати головне від другорядного, розуміти, що всі явища реальної дійсності певним чином пов'язані між собою. Такий підхід сприяє розвитку логічного мислення, яке також ґрунтується на узагальненні та виділенні зв'язків, але вже на словесному рівні.

                            3.4. Словесно-логічне мислення

     Шкільне навчання будується на засвоєнні словесно сформульованих правил. Щоб вільно оперувати ними, дитина повинна мати добре розвинуте словесно-логічне мислення, яке базується на наочно-образному мисленні і є його природним продовженням.

     Старше дошкільня вживає у своєму мовленні слова різного ступеня узагальнення. Проте це не завжди є свідченням того, що діти й справді розуміють відношення між загальним (видовим) і частковим (родовим) поняттями, що є основою логіки. Дослідження з цієї проблеми доводять, що у дітей старшого дошкільного віку словесно-логічне мислення розвивається значно краще, якщо поняттєві відношення розкривати їм за допомогою наочних моделей з умовно-символічним значенням. Наприклад, моделюючи відношення між поняттями людина, жінка, чоловік, родове поняття людина можна позначити великим колом, а підпорядковані йому  жінка і чоловік  малими колами, розташованими в середині великого.

   Наголосимо, що моделювати логічні відношення краще на знайомому дітям матеріалі, спираючись на знання, здобуті ними під час занять з різних розділів програми та в повсякденному житті. Перед початком моделювання доцільно з'ясувати, чи добре вихованцям знані предмети та явища, які слугуватимуть матеріалом для моделювання, чи, може їхні знання треба збагатити. В останньому разі радимо провести одне-два заняття, на яких запропонувати дітям слова зі спільної родової групи (наприклад: тигр, лев, жирафа, вовк), а потім потренуватися з ними позначати подібні поняття одним узагальнюючим словом чи словосполученням («дикі тварини»). Можна поставити і протилежне завдання: від родового поняття до видових (яких саме диких тварин ви знаєте?)

Матеріал слід подавати у доступній дитині формі. Щоб полегшити засвоєння поняттєвих відношень, слова, які їх позначають, краще вживати у множині. Завдання, наприклад, можна сформулювати в такий спосіб: «Ось це велике коло позначатиме всіх людей. А кого тоді позначатимуть маленькі кружечки?»

                                 3.5.   Розвиток мовлення

      Процеси мислення і мовлення нерозривно пов'язані між собою. Рівень оволодіння мовленням — показник розумових здібностей і загального психічного стану дитини. Отже, це важлива складова готовності ЇЇ до шкільного навчання. Добре розвинуте мовлення передбачає вміння зв'язно, послідовно і зрозуміло для інших описувати предмет, картину, подію, передавати хід своїх думок, пояснювати те чи інше явище, логічно розмірковувати на задану тему.

    Як показали дослідження, мовлення дітей, що йдуть до школи, розвинуто недостатньо. Діти іноді використовують слова, не усвідомлюючи їх значення, що заважає їм опанувати більш високий рівень образного мовлення. Дуже важливо подбати про збагачення та розширення словника дошкільнят, учити їх вживати епітети, порівняння, метафори, антоніми, синоніми. Цьому сприяє ознайомлення дітей з творами художньої літератури. Художні твори слід добирати у такий спосіб, щоб вони розкривали дітям різні грані дійсності: ознайомлювали з явищами живої і неживої природи, сферою людських взаємин, особистих переживань, світом мистецтва.

       Сформувати в дитини творче ставлення до слова допомагають різноманітні дидактичні ігри, в основі яких лежать проблемні мовні ситуації, власні враження та переживання дошкільнят — усе те, що спонукає дитину образно висловитися, збагачувати своє мовлення. Цю роботу треба обов'язково проводити в дошкільному закладі, починаючи вже з молодшої групи.

       Особливу увагу слід приділяти розвитку зв'язного монологічного мовлення. Для дошкільнят місце в навчальній діяльності учня. Спочатку це передача того, що каже вчитель, потім відтворення навчального тексту, прочитаного самостійно. Тому дитина ще до школи повинна навчитися складати зв'язну розгорнуту оповідь. Існує безліч способів сприяння розвитку мовлення у дошкільнят. Зокрема, їм можна запропонувати такі завдання:

1.Визначити за допомогою запитань (який ? з чого? де? для чого?), про який предмет ідеться, та передавати цю інформацію одноліткові;

2. Дати розширені відповіді на запитання за прочитаним;

3.Описати картину, іграшку, предмет. Вдосконаленню мовлення також сприяє участь дошкільнят в інсценізаціях творів дитячої літератури.

       Вихователь має повсякчас створювати умови, за яких у дитини виникає потреба висловитися: організовувати колективні розмови, бесіди з невеликими групами дітей. Темою розмов можуть бути цікаві події з особистого досвіду оповідача або різноманітні уявні ситуації. Особливу увагу слід приділити обговоренню з дітьми таких проблем: чи знаєте ви правила дорожнього руху? Яких правил безпеки слід дотримуватись у поводженні з вогнем, на воді? Чи можна: відчиняти двері незнайомим людям?

       Щоб активізувати мовленнєву діяльність дитини, вихователь повинен уміти ненав'язливо підказати тему, проблему, можливий розвиток подій. Дорослий мусить підтримувати найменшу дитячу ініціативу, ставлячи навідні, уточню вальні запитання, демонструючи своє зацікавлення, створюючи ігрові ситуації.

                      3.6. Особистісна готовність дитини до школи

       Особистісна готовність дитини до школи — дуже важливий компонент психічного розвитку малюка. Вона проявляється у ставленні дошкільняти до навчання, вчителя , самого себе. Вступаючи до школи, дитина має бути готовою до зміни ігрової діяльності на навчальну, до нових взаємин з дорослими та систематичної інтелектуальної праці.

      Важливою умовою готовності дитини до постійної праці є вміння підпорядковувати власні дії виконанню навчального завдання. Причиною неуспішного навчання маленьких учнів частіше буває недостатній вольовий розвиток, ніж недостатній інтелектуальний розвиток або фізична слабкість. Дитині зі слабкою волею важко дотримуватися вимог шкільного життя, їй складно опанувати свої емоції та бажання. Вона керується переважно найближчими метою та завданням.

       Провідний чинник вольового потенціалу дитини — спілкування з однолітками та дорослими. Соціально значуща для дитини особа є взірцем, який впливає на її поведінку. Орієнтуючись на позитивний зразок, дитина здатна докладати певних зусиль, проявляти стриманість.

       Наприкінці дошкільного віку у стосунках дитини з вихователем домінує особистісна форма спілкування: дитина вже свідомо керує своєю поведінкою і здатна відповідати за власні вчинки. Дошкільник, який досяг цієї форми спілкування, засвоює особливу позицію у взаєминах з дорослими — позицію учня, яка передбачає виконання дій, спрямованих на реалізацію навчального завдання, навіть тоді, коли ці дії є непривабливими для дитини. Успішність навчання в школі великою мірою залежить від здатності учня сприймати умовність навчальної ситуації, підтримувати рольові стосунки «учитель — учень».

       Якщо рівень довільності низький, дитина неспроможна усвідомити навчальне завдання в його специфічному значенні. У такому разі вона сприймає запитання до неї як привід до побутового спілкування, часто не називає вчителя на ім'я та по батькові (вживає, наприклад, звертання тьотя), може раптово перервати хід уроку зауваженнями, що не стосуються теми заняття.

Механізм підпорядкування правилам формується у групових іграх, в ході яких здійснюється двобічна форма контролю: діти добровільно стають носіями певних умовностей і вимог та стежать за їх виконанням.

      Друга складова особистісної готовності — вміння дитини будувати стосунки з однолітками. Процес навчання у школі має колективний характер, що передбачає взаємодію та співпрацю всіх його учасників. Тому особливого значення для дитини набуває засвоєння правил поведінки у товаристві однолітків. Оволодіння цими правилами забезпечує гуманістичну спрямованість особистості, уміння співвідносити власні інтереси з інтересами інших людей, установлювати з однолітками партнерські стосунки. Ці якості теж розвиваються у процесі гри, де дитина на практиці засвоює норми моральної поведінки.

       Діти, які не опанували правила спілкування з однолітками, не вміють з повагою ставитися до інших: вислуховувати відповіді однокласників, радіти їхнім успіхам, співчувати в разі невдачі. Такі діти часто дуже конфліктні, заздрісні, нерідко агресивні. Усе це гальмує їхню адаптацію до нових соціальних умов, входження у дитячий колектив. Отже, дуже важливим моментом особистісного розвитку дитини є знання норм спілкування та розуміння їхньої необхідності.

      Третьою складовою особистісної готовності до школи є розвиток самосвідомості, тобто розуміння дитиною того, що вона собою являє, які здібності має, як до неї ставляться інші люди. Найяскравіше самосвідомість проявляється в самооцінці — у тому, як дитина оцінює свої успіхи та невдачі, свої якості та можливості. Найчастіше в дошкільнят самооцінка завищена, що зумовлюється специфікою віку. Проте в деяких дошкільнят вона може бути заниженою, що може спричинити неуспішність навчання у школі, оскільки викликає страх зазнати невдачу, почуття постійної тривоги. З метою самозахисту дитина може відмовитися відповідати, працювати, мотивуючи свої дії так: «Я не знаю, як почати, що сказати».

       Розвиток у дитини впевненості в собі, становлення почуття особистої гідності досягаються створенням для неї «ситуації успіху»: педагог власною поведінкою має показувати дошкільняті, що розуміє його, радіє успіхам і співчуває невдачам свого вихованця.                                                         

        Важливу роль у підготовці дитини до школи безумовно відіграє навчальна діяльність. Причому навчання старших дошкільнят найефективніше тоді, коли педагог застосовує методи дошкільної, а не шкільної освіти, коли заняття не перетворюється на урок, а будується з урахуванням вікових особливостей дитини на ігрових прийомах. Шестирічні діти, які розпочинають навчання у школі, потребують особливої уваги та захисту з боку дорослих. Адже різка зміна позицій, середовища, перехід дитини на довільну саморегуляцію, емоційна нестійкість щодо оцінних впливів, фізичні навантаження потребують перебудови всіх її психічних процесів. Особистісно-орієнтована модель виховання, за якої враховуються вікові та індивідуальні особливості дитини, допоможе педагогові встановити з маленьким учнем оптимальні партнерські стосунки, налагодити атмосферу емоційної довіри та розкутості. Саме такий підхід забезпечить умови для повноцінного розвитку особистості дошкільника, гарантує йому всебічну психологічну захищеність і сприятиме успішній діяльності дитини в  майбутньому.

IV.  КОМПЛЕКСНА  ДІАГНОСТИКА

ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ДІТЕЙ

ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ

        На сьогоднішній день всі учасники навчально - виховного процесу розуміють необхідність визначення рівня шкільної зрілості дітей дошкільного віку. Отже, що саме діагностувати на етапі вступу дитини до школи?

 Виділяють три основні групи труднощів, з якими зустрічаються не готові до школи діти.

       Перша група належить до системи стосунків і взаємодії з однолітками (невміння слухати товариша і стежити за його роботою, змістовно спілкуватися з однолітками, погоджувати з ними свої дії),

      Друга група — до сфери спілкування з дорослим (нерозуміння запитань учителя, його особливої позиції, специфічності навчальних ситуацій і навчального спілкування),

      Третя група — до сфери самосвідомості дитини (завищена оцінка своїх можливостей і здібностей, необ'єктивне ставлення до результатів своєї діяльності, неправильне сприйняття оцінок учителя). Ці три групи труднощів відображають основні компоненти психологічної готовності дитини до школи і шкільного навчання. Дитина, що вступає до школи, має бути зрілою у фізіологічному й соціальному відношенні, вона має досягти певного рівня розумового й емоційно-вольового розвитку. Навчальна діяльність потребує неабияких зусиль, певного запасу знань про навколишній світ, сформованості елементарних понять. Дитина повинна володіти розумовими операціями, вміти узагальнювати й диференціювати предмети і явища довкілля, уміти планувати свою діяльність і здійснювати самоконтроль. Важливими є і позитивне ставлення малюка до навчання, і здатність до саморегуляції поведінки та прояву вольових зусиль. Тому поняття «готовність дитини до школи» ми розглядаємо як комплексне, багатогранне і таке, яке охоплює всі сфери життєдіяльності майбутнього першокласника.

     Необхідно одразу розділити поняття педагогічної і психологічної готовності дитини до школи.

        Педагогічна готовність— це запас знань, умінь і навичок, наявний у дитини на момент вступу до школи. Під цим, як правило, мається на увазі уміння читати, рахувати, переказувати, однак це не дає змоги спрогнозувати успішність навчання навіть на найближчий час.

       Психологічна готовність— це якісна своєрідність інтелектуального розвитку дитини і деяких особливостей її особистості, без яких неможливо успішно навчатися  в масовій школі. Сформованість цього рівня, на наш погляд, надзвичайно важлива.

        В психології виділяють такі взаємопов'язані компоненти психологічної готовності дитини до шкільного навчання: - мотиваційна, фізіологічна, інтелектуальна, емоційно-вольова та соціальна.

       Мотиваційна готовність виявляється у настроях дитини, її прагненні, бажанні йти до школи, яке поєднується з тим, як дитина уявляє вимоги школи, наскільки готова змінити свою дошкільну, ігрову позицію.

      Фізіологічна готовність означає достатній рівень розвитку психофізіологічних (рівень сформованості дрібної моторики), фізіологічних (ріст, вага, кількість постійних зубів) й анатомо-морфологічних функцій і структур дитячого організму, стан здоров'я (фізіологічна зрілість). Цей рівень повинен забезпечити витримання дитиною відповідних навантажень і стимулювати до подальшого розвитку. Важливою складовою даної компоненти є соматичне і психічне здоров'я дитини, сформованість навичок здорового способу життя.

       Інтелектуальна готовність пов'язана з відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини. Але не лише з рівнем, який досягнуто: важливим є фактор здатності цієї сфери до подальшого розвитку, утворення вищих психічних функцій, нових між функціональних психологічних систем.

Емоційно-вольова готовність визначається рівнем сформованості довільності основних психічних процесів та поведінки, само організованістю, зосередженістю, умінням контролювати свої емоції.

       Соціальна готовність означає адекватність дитини, її здатність жити і розвиватися в соціальному оточенні, мати відповідні навички комунікації, соціальну компетентність (вербальну активність, виконання вимог та дотримування правил поведінки, відстоювання власної позиції, прийняття рішень, орієнтація у просторі та часі).

       Рівень розвитку психологічної готовності дитини до шкільного навчання є дуже важливим показником.

        Для шестирічних дітей з високим рівнем психічного розвитку найбільш типовим є кооперативно-змагальний характер спілкування з однолітками, довільність у сфері взаємодії з дорослими та відкриття дитиною своїх переживань у сфері самосвідомості, крім того, принципово важливим є: сформовані прийоми ігрової діяльності; розвинена соціальна активність, засвоєні моральні та поведінкові норми; розвинена уява; високий рівень наочно-образного мислення, пам'яті, мовлення.

ЗАВДАННЯ, за допомогою яких визначаються рівні мотиваційної, інтелектуальної, соціальної готовності дитини до школи, тобто її «зрілість» (відповідність віковим нормам) та «підготовленість» (рівень навченості).        ЗАГАЛЬНА ОБІЗНАНІСТЬ (ЗАПАС  ЗНАНЬ)

 Вміння розповісти про себе, місто, пори року, рослини, тварини, овочі і т.п.

 УВАГА

 Знайти розбіжності між малюнками;

 Знайти пару предмету;

 ПАМ’ЯТЬ (зорова, слухова)

 Дитині пропонується уважно розглянути таблицю з різними предметами, запам’ятати їх якнайбільше і відтворити з пам’яті.

 Дитині пропонується уважно послухати групу слів, запам’ятати їх і відтворити з пам’яті.

 МИСЛЕННЯ (вміння робити умовиводи, висновки, аналізувати, порівнювати)

 Знайти, чим подібні і чим відрізняються предмети;                                                         

 Узагальнити групу предметів;

 Вміння порівнювати предмети за розміром, формою, орієнтуватися у просторі, керуючись поняттям “далі-ближче”, “вгорі-внизу”, “праворуч-ліворуч”, “більше-менше” та ін.

 Завдання: Жили-були три дівчинки: Ганна, Оля і Тетяна. Ганна менша за Олю, Оля менша за Тетяну. Хто з дівчаток найменший?

 МОВЛЕННЯ

 Фонематичний слух (правильна вимова всіх звуків мови)

 За серією малюнків скласти оповідання.

 РОЗВИТОК ДРІБНОЇ МОТОРИКИ РУКИ.

 Скопіювати дане зображення предмету, напису.

 ДОВІЛЬНІСТЬ ПОВЕДІНКИ

 Здатність вислухати дорослого, правильність виконання завдань.

Готовність до школи (див.малюнок )

V. ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ      ДІТЕЙ СТАРШОГО    ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ДО  ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ

Заняття 1

1. Гра “Інтерв’ю”

Мета: формувати в дітей уміння орієнтуватися в навколишньому світі.

Інструкція: “Діти, уявіть собі, що я журналіст, який хоче взяти у вас інтерв’ю для газети чи журналу. Ви повинні уважно послухати запитання, які я буду ставити, а потім правильно й швидко на них відповісти”.

Кожний із дітей відповідає на запитання, ті запитання, які діти не розуміють, треба пояснити й обговорити колективно.

Запитання інтерв’ю

1. Як вас звати? (Кожний із дітей відповідає на запитання, якщо дитина замість ім’я називає прізвище, це не вважається помилкою).

2. Скільки вам років?

3. Як звати ваших батьків?

4. Як називається місто, в якому ви живете?

5. Як називається вулиця, на якій ви проживаєте?

6. Який номер має ваш будинок, квартира?

7. Яких тварин ви знаєте? Які з них домашні? Які живуть у наших лісах? (Дитина повинна назвати хоча б по 2 тварини на кожне із завдань).

8. У яку пору року з’являється і в яку пору року опадає листя?

9. Як називається та година дня, коли ви прокидаєтесь, коли обідаєте, коли готуєтесь до сну?

10. Перерахуйте предмети одежі, меблі, столові прибори, які ви використовуєте? (Правильна відповідь та, в якій перераховано не менше трьох найменувань із кожної групи).

2. Бесіда-гра “Я йду до школи!”

Мета: активізувати відомості дітей про школу й шкільне життя.

Інструкція: “Діти, поділімось на дві команди. Назва однієї команди буде “Всезнайки” (це такі люди, які все знають), а іншої – “Незнайки” (такі люди, які нічого не знають). Я буду ставити запитання, команда “Всезнайки” має відповідати на всі запитання тільки правильно, а команда “Незнайки” має шуткувати й відповідати на всі запитання неправильно. За кожну правильну відповідь всезнайкам і за кожну неправильну відповідь незнайкам ставимо “+”.

Кожна дитина має спробувати себе в обох ролях.

Запитання

1. Чи потрібно ходити до школи?

2. Навіщо потрібно ходити до школи?

3. Чим зазвичай займаються в школі? (Що ви будете робити в школі?)

4. Що потрібно мати учневі, щоб бути готовим до школи?

5. Що таке уроки? Чим на них займаються учні?

6. Як потрібно поводити себе на уроках у школі?

7. Що таке домашні завдання?

8. Навіщо потрібно виконувати домашні завдання?

9. Чим ви будете займатися вдома, коли прийдете зі школи?

10. Що нового з’явиться в твоєму житті, коли ти підеш у школу?

Дати дітям можливість зрозуміти, для чого вони йдуть до школи, навіщо їм учитися, що дасть їм це навчання.

3. Гра “Пантоміма”

Мета: прийняття позиції школяра дитиною, зменшення рівня тривожності, страхів, пов’язаних зі школою, розвиток емоційної сфери.

Інструкція: “Діти, спробуймо за допомогою різноманітних поз, рухів тіла показати, як виглядають…”

Завдання: добрий учитель; злий учитель; учень, який учиться на самі п’ятірки, – відмінник; учень, який погано вчиться; зошит неохайного учня; учень, який не хоче йти до школи; учень, який старанно робить уроки; уважний учень; неуважний учень; учень, який боїться відповідати; учень, який із задоволенням іде до школи.

Після гри потрібно обговорити з дітьми, кого їм було приємніше показувати, кого кумедніше, яким краще бути учнем, тим, із кого сміються, чи тим, кого поважають і ставлять на зразок іншим. За допомогою оплесків визначте дитину, яка краще за всіх виконала завдання. (Можна нагородити орденом – “Найкращий мім”).

ЗАНЯТТЯ  2

1. Гра “Я готуюсь до школи”

Мета: формувати позитивну навчальну мотивацію, коригувати негативне ставлення до школи.

Інструкція: “Уявіть собі, що я прилетіла до вас з іншої планети, щоб разом з вами йти до школи. Ваше завдання – якомога швидше підготувати мене до навчання в школі. Я буду запитувати вас про шкільне життя, а ви повинні мене навчити, відповідаючи правильно на запитання”.

Запитання

1. Щоб піти до школи, мені має виповнитися:

а) 1-2 роки;

б) 6-7 років.

2. Щоб добре вчитися, я повинна:

а) дуже хотіти навчатися в школі;

б) зовсім не хотіти навчатися в школі.

3. Для того щоб піти до школи, достатньо:

а) мати кольорові олівці, гарний портфель і ручку;

б) уміти трішки читати, писати, рахувати, малювати.

4. Щоб бути відмінником, треба:

а) мати гарні олівці, зошити й ручку;

б) бути старанною ученицею (учнем).

5. Домашні завдання потрібно виконувати:

а) швидко і як-небудь;

б) не поспішаючи, гарно, охайно, перевіряючи помилки.

6. На перервах потрібно:

а) відпочивати (можна повторити якийсь предмет);

б) відповідати біля дошки.

7. Якщо я отримаю двійку:

а) потрібно плакати, кричати на вчительку;

б) сміятися, кажучи, що мені байдуже;

в) попросити пояснити, вивчити цю тему, щоб перездати на кращу оцінку.

8. Коли я буду відповідати біля дошки, я повинна:

а) хвилюватися, боятися;

б) не хвилюватися, уважно послухати запитання й відповісти на нього.

9. У школі потрібно вчитися:

а) тому, що всі вчаться;

б) щоб бути розумною, досвідченою людиною.

10. Я хочу вчитися в школі:

а) бо в школі гарні квіти, парти;

б) бо в школі я дізнаюсь багато нового, що допоможе мені стати дорослою самостійною людиною.

2. Проективна корекційно-розвивальна методика “Я малюю школу”

Мета: корекція страхів у дітей перед навчанням у школі.

Інструкція: “Сьогодні ми всі будемо малювати різні ситуації, події, які можуть відбутися в школі. Нехай кожний із вас візьме олівець і намалює те, що йому подобається чи не подобається в школі”.

Після того, як усі намалюють, діти повинні помінятися місцями й домалювати щось на малюнку сусіда і т. д. Після цього малюнки обговорюються, пояснюються елементи.

Обладнання: великий аркуш паперу, кольорові олівці.

3. Гра “Школа-казка”

Мета: зняття страху й сильного напруження, тривожності перед шкільним навчанням.

Інструкція: Діти читають (чи їм читають уривки з книги Е. Успенського “Школа клоунів”), розповідають про правила, вимоги в цій школі, придумують уроки, оцінки (психолог бере в цьому процесі активну участь). Кожна дитина повинна обов’язково що-небудь розповісти й показати. Клас попередньо домовляється, яке правило для “школи” буде виконуватися, і воно включається в хід “навчальних”, “ігрових” занять, що сприяє довільності. Це необхідно для того, щоб діти побачили, де добре, а де погано, для чого потрібні правила. Отже, з’являється бажання завжди і в усьому діяти за правилом. Напрямом цієї роботи є також розвиток у дітей бажання бути компетентними, як одного з центральних мотивів учіння, бажання бути не гіршими за інших.

Заняття 3

1. Гра “Сокіл і лис”

Мета: моделювати навчальну ситуацію й розвивати довільність.

Інструкція: Обираються сокіл і лис. Інші діти – соколята. Сокіл учить своїх соколят грати. Він бігає в різних напрямах і одночасно робить різні рухи руками (угору, в сторони, уперед тощо). Зграйка соколят біжить за ним і стежить за його рухами, намагаючись точно скопіювати їх. У цей час із нори вискакує лис. Соколята швидко присідають, щоб лис їх не помітив. (Лис з’являється на команду ведучого й ловить лише тих, хто не встиг присісти). Соколята, яких спіймали, на деякий час вибувають із гри. Після гри всі сідають у коло й вислуховують пояснення, чому лис зловив соколят (неуважність на уроках призводить до погіршення навчання, нерозуміння предметів, відставання й отримання поганих оцінок; щоб цього не сталося, потрібно бути уважним і, якщо щось не зрозуміло, попросити пояснити ще раз).

2. Гра “Пташка”

Мета: розвивати самоконтроль.

Інструкція: Перед початком гри ведучий знайомить дітей із різними породами дерев. Можна показати їх на малюнку, розповісти, де вони ростуть. Перед грою всі підбирають для себе фант – іграшку чи будь-що інше. Гравці сідають у коло й обирають дитину, яка буде збирати фанти. Вона сідає в середину кола й усім гравцям дає назви дерев (дуб, клен, береза, ялинка, липа, каштан, горіх, вишня, тополя, акація, яблуня, груша, черешня, слива, абрикос, айва, алича, пальма й ін.). Кожний повинен запам’ятати свою назву.

 Дитина, що збирає фанти, каже: “Прилетіла пташка й сіла на дуб”. Дуб повинен відповісти: “На дубі трішки посиділа, а потім на березу полетіла”. Береза називає інше дерево і т. д. Хто програв, віддає фант. Наприкінці гри фанти розігруються. Потрібно уважно стежити за ходом гри й швидко відповідати. Підказувати не можна.

3. Вправа “Я не можу – я можу – я спробую”

Мета: розвивати мотивації до навчання.

Інструкція: Якщо дитина відмовляється виконувати якесь завдання, говорячи, що вона точно з ним не впорається, учитель просить її уявити іншу дитину, яка знає набагато менше, ніж вона, і, дійсно, не може впоратись із завданням (не знає літер, цифр, не вміє говорити). Потім пропонують уявити дитину, яка зуміє впоратись із завданням. Дітей запевняють, що вони при цьому зможуть, якщо спробують, зробити все правильно. Дитина кладе руки на відкриті долоні дорослого, і весь клас, група говорять “чарівні слова”:

– “Я не можу…” – і кожний по черзі каже, чому це завдання для нього важке;

– “Я можу…” – діти по черзі кажуть, що вони можуть зробити;

– “Я спробую і зумію…” – кожний намагається сказати, якою мірою він зможе виконати завдання, якщо докладе зусиль. Правильність чи неправильність реплік дітей не коментується, підкреслюється лише, що кожна чогось не вміє, чогось не може, але кожна зуміє, якщо спробує, схоче це зробити й бути не гіршою за інших.

Заняття 4

1. Гра “Підніми руку”

Мета: виховувати довільність, розвивати навички дотримання правил й уважності до “однокласників”.

Інструкція: Діти, стоячи, утворюють коло. Вибирають ведучого, який стає посередині кола. Він спокійно ходить по колу, потім зупиняється навпроти одного з гравців і голосно вигукує: “Сусіде”. Той гравець, до якого звертається ведучий, продовжує стояти, не змінюючи положення. Ведучий повинен зупинятися точно навпроти тієї дитини, до якої він звертається. Сусіди з боку повинні підняти вгору ту руку, що ближче до обраної дитини. Якщо хтось із дітей помилився, тобто підняв не ту руку чи забув це зробити, то він стає ведучим. Гравець програє, навіть якщо він підняв не ту руку.

2. Гра “Складемо фігурки”

Мета: розвивати зорову пам’ять.

Інструкція: Для цієї гри необхідно мати 30-40 паличок (сірників). Ведучий каже: “Я покажу вам фігурку, складену з паличок”. Через 1-2 секунди фігурки накривають аркушем паперу. “За цей короткий проміжок часу ви повинні скласти таку саму фігурку. Якщо паличка пропущена чи покладена неправильно, це визнається помилкою. Починаємо!”

Перша фігура – “будинок”, далі “зірочка”, “сніжинка”, “ялинка” (мал. 1).

 Заняття 5

1. Гра “Першокласник”

Мета: закріпити знання дітей про те, що потрібно для навчання в школі, виховувати охайність, бажання вчитись, привчати до порядку.

Інструкція: На столі ведучого лежать портфель і кілька різних предметів: ручка, пенал, зошити, книжки, ложка, тарілка, ножиці, щітка, карти. Після нагадування про те, що дитина незабаром піде до школи й буде самостійно складати свої речі, їй пропонують подивитись на розкладені предмети і якомога швидше й охайніше зібрати свій портфель. Гра закінчується, коли дитина складе всі речі й закриє портфель. Рахувати до 5.

2. Гра “Чорне й біле не бери, “так” і “ні” не говори”

Мета: виховувати зосередженість та збагачувати словниковий запас.

Інструкція: Грати можна у великій групі. Ведучий починає вести з партнером бесіду так, щоб дитина назвала заборонені слова: чорний, білий, так, ні. Той, хто неправильно відповість, вибуває з гри на деякий час. Відповідати потрібно швидко, усі діти уважно стежать за виконанням правил. Бесіда має приблизно такий характер:

– Чи ходив ти коли-небудь до зоопарку?

– Один раз.

– Чи бачив ти там ведмедя?

– Бачив.

– Він був білий чи бурий?

– Полярний.

Заняття 6

1. День “відкритих дверей”

Мета: знайомити дітей зі школою, школярами, шкільними речами.

Інструкція:

Відвідування кабінетів із математики, української літератури й мови, природознавства, трудового навчання й художньої праці, музичного кабінету, спортивної зали.

Знайомство зі школярами-початківцями, відвідування відкритого уроку в першому класі з природознавства.

Розповіді дітей 1-2 класів про своє шкільне життя.

Бесіда з дошкільниками про їхнє враження, що сподобалось, а що ні

 Заняття 7

1. Вправа “Намалюй пароплав”

Мета: розвивати довільність.

Інструкція: Дитині пропонують якомога точніше скопіювати пароплав, окремі деталі якого складені з елементів прописних літер і цифр.

Дорослий каже: “Перед тобою лежить аркуш паперу. На цьому аркуші намалюй, будь ласка, такий самий малюнок, який ти бачиш перед собою” (мал. 2).

“Не поспішай, намагайся бути уважним, щоб малюнок був точнісінько такий самий, як на зразку. Якщо ти щось не так намалюєш, ластиком не витирай, а намалюй зверху або поруч правильно”.

При порівнянні слід звернути увагу на:

зіставлення розмірів деталей;

присутність усіх елементів;

правильність виконання (чи не переплутала дитина верх і низ малюнка);

кількість деталей і спосіб виконання (чи рахує дитина клітинки або малює “на око”).

2. Гра “Три рухи”

Мета: розвивати вміння концентрувати увагу й виконувати вказівки дорослого.

Інструкція: “Діти, будь ласка, запам’ятайте три рухи:

руки зігнуті в ліктях: кисті на рівні плечей;

руки витягнуті перед собою на рівні грудей;

руки підняті вгору.”

Потрібно продемонструвати всі рухи дітям, попросити їх повторити і переконатися, що вони запам’ятали не лише самі рухи, а й їхні порядкові номери – перше, друге, третє.

1) Ведучий показує один рух, називаючи при цьому номер для зразка. Потім тільки проговорює номери, а діти самостійно виконують рухи.

2) Ведучий показує один рух і при цьому промовляє номер іншого. Діти повинні показати той рух, якому відповідає номер; той, хто помиляється, вибуває на деякий час зі гри.

Заняття 8

1. Бесіда на загальну обізнаність

Мета: розвивати загальну обізнаність дітей.

Інструкція для дорослого: Ви ставите запитання, а дитина відповідає. Час для відповіді необмежений, а тому не потрібно поспішати. Дайте малюкові можливість подумати. Якщо він відповів неправильно, нехай подумає ще трохи. За кожну правильну відповідь нараховуються бали, які слід занотовувати у квадратиках.

Інструкція для дитини: “Зараз я буду ставити тобі різні запитання, а ти постарайся на них відповісти. Деякі запитання видадуться тобі дуже легкими, а деякі – складними. Навіть якщо ти не зможеш відповісти на окремі з них, не хвилюйся. Основне – не поспішай і думай гарненько”.

 Запитання для бесіди

Назви своє прізвище, ім’я, по батькові.

Назви прізвище, ім’я, по батькові мами й тата.

Ти дівчинка чи хлопчик? Ким ти будеш, коли виростеш – жінкою чи чоловіком?

У тебе є брат чи сестра? Хто старший?

Скільки тобі років? А скільки буде через рік? А через два роки?

Зараз ранок чи вечір? (День чи ранок?)

Коли ти снідаєш – увечері чи вранці? А обідаєш – уранці чи вдень? Що буває раніше – обід чи вечеря?                                                       

Де ти живеш? Назви свою домашню адресу.

Ким працюють твої тато, мама?

Ти любиш малювати? Якого кольору цей олівець? А сукня?

Яка зараз пора року – зима, весна, літо чи осінь? Чому ти так вважаєш?

Коли можна кататися на санках – узимку чи влітку?

Чому сніг буває взимку, а не влітку?

Що роблять листоноша, лікар, учитель?

Навіщо потрібні в школі дзвоник і парта?

Ти хочеш вчитися в школі?

Покажи своє праве око, ліве вухо. Для чого потрібні очі, вуха?

Яких тварин ти знаєш?

Яких ти знаєш птахів?

Хто більший: корова чи коза? Птах чи бджола? У кого більше лап: у собаки чи в півня?

Що більше: 8 чи 5, 7 чи 3? Порахуй від 3 до 6. Від 9 до 2.

Що потрібно зробити, якщо ненавмисно зламаєш чужу річ?

2. Вправа “Прості зауваження”

Мета: розвивати інтелект дитини.

Інструкція: “Я буду називати різні слова, а ви повинні одним словом назвати їх – тобто узагальнити в одне”.

Наприклад: Київ, Москва, Харків – це міста.

Яблука, сливи, грушки – це… (фрукти).

Капуста, морква, картопля – це… (овочі).

Ляльки, машинки, м’ячі – це… (іграшки).

Мама, тато, сестра, брат – це… (родичі).

Стіл, крісло, диван – це… (меблі).

Шапка, куртка, штани – це… (одяг).

Береза, дуб, каштан – це… (дерева).

Василь, Микола, Андрій – це… (чоловічі імена).

Тоня, Світлана, Марійка – це… (жіночі імена) тощо.

 3. Гра “Ланцюжок”

Мета: стимулювати мотивацію до навчання.

Інструкція: Психолог просить дітей стати в ряд – від того, хто краще всіх виконує будь-яке завдання, до того, хто виконує його гірше. Ця вправа, як правило, виконується наприкінці заняття. У деяких випадках ланцюжок складає хтось із дітей (після того як він буде складений, дитина повинна сама знайти своє місце; у цій ролі має побувати кожна дитина); в інших – складання ланцюжка виконується без будь-якої допомоги. Вправа виконується у вигляді швидкої розминки. Основа для складання весь час змінюється, причому психолог (вихователь) повинен мінімально втручатися в цю оцінку й самооцінку, стежачи за тим, щоб ніхто з дітей не опинявся весь час на місці лідера чи в положенні замикаючого. Якщо всі діти добре впораються із завданням, вони беруться за руки і піднімають їх угору, утворюючи коло.

Заняття 9

1. Гра “Чарівний квадрат”

Мета: розвивати уяву, довільність.

Інструкція: Кожній дитині дається шаблон квадрата, який вона обводить на аркуші паперу. Потім пропонується домалювати фігуру так, щоб вийшли різні предмети, краще, якщо вони будуть пов’язані зі шкільними речами.

 2. Бесіда “Школа”

Мета: розвивати мотивацію до навчання, коригувати негативне ставлення до школи.

Інструкція: Розповісти дітям про школу, описати всі позитивні сторони шкільного навчання. Дати можливість дітям виразити свої почуття й переживання з приводу шкільного навчання. можна провести невеличкі уроки, адаптуючи тим самим дітей до навчання в школі. Головне, щоб діти відчули реальність шкільних ситуацій. Можна використати оцінки (вирізати із червоного паперу – 5, а із синього – 4). Пояснити дітям, що таке оцінки, що це не похвала чи покарання, а це – бал за відповідь.                                                                

Заняття 10

Вправи на вміння дитини регулювати й контролювати свої емоції й поведінку

Мета: саморегулювання й зняття психоемоційного напруження дітей.

Інструкція: Пояснити дитині, що таке емоції й до чого вони можуть призвести, якщо не вміти регулювати ними й контролювати їх. Дитині кажуть:

1) “Якщо ти відчуєш, що почав хвилюватися й тобі хочеться когось ударити, існує досить простий спосіб доведення собі своєї сили: обхопи долонями лікті й сильно притисни руки до грудей. Це поза витриманої людини, тобто людина бере себе в руки”;

2) “Спробуй сильно-сильно надавити п’ятками на підлогу, руки затисни в кулаки, і зчепи зуби. Ти – могутнє дерево, у тебе сильні корені, і ніякий вітер тебе не зламає. Це поза впевненої в собі людини”;

3) “Якщо ви втомитесь у школі на уроці, то на перерві необхідно встати, розвести широко ноги, зігнути їх трішки в колінах, зігнути тіло й вільно опустити руки, випрямити пальці, нахилити голову до грудей, трішки відкрити рот. Легенько похитатися з боку в бік, уперед, назад. Потім різко труснути головою, руками, ногами, тілом. Ти витрусив усю свою втому, але ще трішки залишилось, спробуй ще раз”;

4) “Коли ти дуже втомився, тобі важко, хочеться лягти, але потрібно ще попрацювати, необхідно “скинути гору з плечей”. Треба встати, широко розвести ноги, підняти плечі вгору, відвести назад і різко опустити. Зробіть цю вправу 5-6 разів – і втома мине”.

             5.1. ДІАГНОСТИКА ЗАГАЛЬНОЇ ШКІЛЬНОЇ ЗРІЛОСТІ

 Процедура визначення готовності дитини до школи

         Процедура визначення психологічної готовності дитини до школи залежить від умов, у яких доводиться працювати. Найсприятливіші умови – це обстеження дітей у дитячому садку десь у квітні–травні. Адже діти перебувають у звичному середовищі, тому обстеження виявляється для них схожим на індивідуальні заняття, а отже, зводиться до мінімуму стресовий вплив так званого “іспиту” під час вступу до школи, на що, на жаль, перетворилися співбесіди з дітьми під час прийому їх до першого класу, особливо в школах нового типу.

        Утім, де б обстеження не проводилося – у дитячому садку, школі – організація обстеження має відповідати таким основним вимогам:

тривалість психологічного обстеження має становити 20-30 хвилин, оскільки діти такого віку зберігають оптимальний рівень розумової працездатності саме протягом цього часу;

обстеження має відбуватись у присутності батьків, що знімає в дітей і батьків небажане напруження. З іншого боку, це може створити певні труднощі: батьки часто намагаються підказати, коментувати або оцінювати відповіді дітей;

обстеження може проводитися в один прийом або, якщо дитина працює дуже повільно, у два. Загалом обстеження рекомендується проводити у два етапи, щоб діти менше втомлювалися;

після закінчення виконання всіх завдань у разі необхідності батькам дають рекомендації, як краще за літо підготувати до школи дітей;

якщо обстеження проводиться з метою відбору найрозвинутіших дітей у класи або школу з ускладненою програмою навчання, другий етап має відбуватися в присутності невеликої комісії з учителів (а також, якщо є можливість, логопеда). Після закінчення обстеження батьків повідомляють,                                                     

що конкурсна комісія винесе своє рішення за результатами обстеження після того, як співбесіду пройдуть усі діти шкільного віку;

якщо обстеження проводиться не з метою відбору дітей, а з метою вивчення особливостей їхнього психічного розвитку до моменту систематичного навчання, що може послужити фундаментом для індивідуального підходу до майбутнього учня, то на другому етапі обстеження психолог може працювати тільки в присутності батьків;

під час співбесіди з дитиною потрібно встановити приязний, безпосередній контакт. Усі завдання мають сприйматися дитиною як гра. Атмосфера гри допомагає майбутнім учням розслабитися, зменшує стресову ситуацію.

        Якщо дитина тривожна, боїться відповідати, то з боку експериментатора необхідна емоційна підтримка. Під час виконання завдань треба підтримувати її, говорити, що вона все робить правильно й добре (незалежно від результату).

        Без такого зворотного зв’язку тривожна дитина може просто мовчати. Слід зауважити, що подібна тактика рекомендується в спілкуванні з усіма дітьми, оскільки їм дуже важливі позитивні зауваження на їхні відповіді.

 Методика щодо вивчення домінування пізнавального чи ігрового мотивів у потребо-афективній сфері дитини (розроблено Н. Гуткіною). 

       Дитину запрошують до кімнати, де на столах виставлені звичайні, не дуже яскраві іграшки, і пропонують їй за одну хвилину їх розглянути. Потім експериментатор кличе дитину до себе й пропонує послухати казку. Дитина слухає цікаву казку для її віку, якої вона раніше не чула. На найцікавішому місці читання переривається, і експериментатор запитує дитину: що їй у даний момент хочеться більше: пограти з іграшками чи дослухати казку до кінця?

Діти з вираженим пізнавальним інтересом зазвичай обирають слухання продовження казки. Діти зі слабою пізнавальною потребою обирають гру. Однак їхня гра має маніпулятивний характер: то за одне візьмуться, то за інше.

Експериментальна бесіда щодо виявлення внутрішньої позиції школяра (розроблено Н. Гуткіною).

      Сформованість внутрішньої позиції школяра цікаво виявляється в грі в школу: діти обирають роль учня, а не вчителя, і хочуть, щоб увесь зміст гри зводився до реальної навчальної діяльності (читання, писання, розв’язування математичних прикладів тощо). Навпаки, у разі несформованості цього утворення діти обирають у ній роль учителя, а не учня, а також замість конкретної навчальної діяльності – гру в перерву тощо.

Бесіда складається із 12 запитань.

      Перші два запитання не є фундаментальними, тому що на них практично всі діти відповідають “так”.

     Важливо звернути увагу на те, як дитина пояснює своє бажання йти до школи щоб навчитися читати, писати тощо. Однак деякі діти відповідають, що вони хочуть іти до школи, тому що їм набридло в дитячому садку чи не хочеться спати після обіду, тобто бажання йти до школи не пов’язано зі змістом навчальної діяльності чи зміною соціального статусу дитини.

Запитання 3-6 спрямовані на з’ясування пізнавального інтересу опитуваного, а також рівня його розвитку. Про дитину дає деяке уявлення запитання 6 про улюблені книжки.

      Відповідь на запитання 8 дає уявлення про те, як дитина ставиться до труднощів у будь-якій діяльності.

      Коли дитина ще не дуже бажає стати учнем, то її досить задовольняє ситуація, яка пропонується запитанням 10, і навпаки.

     Якщо дитина бажає вчитися, то вона, як правило, у грі в школу обирає роль учня, пояснює це бажанням учитися (запитання 11) і обирає, щоб у грі урок був довшим, ніж перерва, щоб більше працювати на уроці (запитання 12).

Аналіз відповідей на запитання демонструє сформованість (+) чи несформованість (–) внутрішньої позиції школяра.

Запитання для бесіди

Ти бажаєш іти до школи?

Чи бажаєш ти ще на рік залишитися в дитячому садку?

Які заняття найбільше подобалися в дитячому садку? Чому?

Чи любиш, коли тобі читають книжки?

Ти сам просиш, щоб почитали книжку?

Назви свої найулюбленіші книжки.

Чому ти хочеш іти до школи?

Чи прагнеш зробити роботу, яка в тебе не виходить чи залишаєш її?

Тобі подобаються шкільне приладдя?

Коли б тобі дозволили користуватися шкільним приладдям, а до школи дозволили б не йти, чи задовольняло б це тебе? Чому?

Якби ти зараз грав із друзями у школу, ким би хотів бути: учителем чи учнем?

Коли граєш у школу, що тобі хочеться: щоб довшим був урок чи перерва? Чому?

Чи хоче Ваша дитина до школи?

Шановні батьки, дізнаймося: чи хоче Ваша дитина до школи? Цей тест, зрозуміло, для дошкільників.

Чи хочу я до школи?

Коли я піду до школи, у мене з’явиться багато нових друзів.

Мені цікаво, які в нас будуть уроки.

Думаю, що запрошуватиму на свій день народження весь клас.

Мені б хотілося, щоб урок тривав довше, ніж перерва.

Цікаво, що в школі пропонують на сніданок?

Коли я піду до школи, то буду добре навчатися.

Найкраще в шкільному житті – це канікули.

Мені здається, у школі більше цікавого, ніж у дитячому садку.

Мені хочеться до школи, тому що багато дітей із мого будинку (моєї вулиці) уже навчаються.

Якби мені дозволили, я б пішов(ла) учитися торік.

Якби хто-небудь став за тебе говорити, чи погодився(лася) б ти із цими словами?

Результати тестування:

1-3 бали – Ваша дитина думає, що непогано живе й без школи. Варто замислитися!

4-8 балів – так, хочеться до школи. Тільки для чого? Якщо більше балів у першій п’ятірці запитань, то Ваша дитина в основному мріє про нові ігри і друзів. Якщо більше балів у другій п’ятірці запитань, то вона цілком уявляє собі основне призначення школи, і воно не викликає поки відрази.

9-10 балів – прекрасно, якщо Ваша дитина збереже таке ставлення до школи на наступні 10-12 років!

VI.  Основні причини непідготовленості дітей до шкільного навчання

       Психологічна готовність до шкільного навчання – це багатокомплексне явище, при надходженні дітей у школу часто виявляється недостатня сформованість якого-небудь одного компонента психологічної готовності. Це веде до чи утруднення порушення адаптації дитини в школі. Умовно психологічну готовність можна розділити на навчальну готовність і соціально-психологічну готовність.

       Учні із соціально-психологічною неготовністю до навчання, виявляючи дитячу безпосередність, на уроці відповідають одночасно, не піднімаючи руки і перебиваючи один одного, поділяються з учителем своїми розуміннями і почуттями. Вони звичайно включаються в роботу тільки при безпосереднім звертанні до них учителя, а в інший час відволікаються, не стежать за тим, що відбувається у класі, порушують дисципліну. Маючи завищену самооцінку, вони ображаються на зауваження, коли чи вчитель батьки виражають невдоволення їх поводженням, вони скаржаться на те, що уроки нецікаві, школа погана і вчителька зла.

      Існують різні варіанти розвитку дітей 5-6 років з особистісними особливостями, що впливають на успішність у шкільному навчанні.

  1. Тривожність. Висока тривожність здобуває стійкість при постійному невдоволенні навчальною роботою дитини з боку вчителя і батьків, достаток зауважень, докорів. Тривожність виникає через страх щось зробити погано, неправильно. Такий же результат досягається в ситуації, коли дитина учиться добре, але батьки очікують від нього більшого і висувають завищені вимоги, часом не реальні.

      Через наростання тривожності і зв'язаної з нею низької самооцінки, знижуються навчальні досягнення, закріплюється неуспіх.                                                                

       Непевність приводить до ряду інших особливостей – бажанню безумно випливати вказівкам дорослого, діяти тільки по зразках і шаблонам, остраху виявити ініціативу формальному засвоєнню знань і способів дій.

Дорослі, не задоволені низкою продуктивністю навчальної роботи дитини, усе більше і більше зосереджуються в спілкуванні з ним на цих питаннях, що підсилює емоційний дискомфорт.

       Виходить замкнуте коло: несприятливі особистісні особливості дитини відбиваються на якості його навчальної діяльності, низька результативність діяльності викликає відповідну реакцію навколишніх, а це негативна реакція, у свою чергу підсилює сформовані в дитини особливості. Розірвати це порочне коло можна, змінивши установки оцінки і батька, і вчителя. Близькі дорослі, концентруючи увагу на найменших досягненнях дитини, не гудячи його за окремі недоліки, знижує рівень його тривожності і цим сприяють успішному виконанню навчальних задач.

  2. Негативістська демонстративність. Демонстративність – особливість особистості, зв'язана з підвищеною потребою в успіху й увазі до себе з боку навколишніх. Дитина, що володіє цією властивістю, поводиться манірно. Його перебільшені емоційні реакції служать засобом досягнення головної мети – звернути на себе увага, одержати схвалення. Якщо для дитини з високою тривожністю основна проблема – постійне несхвалення дорослих, то для демонстративної дитини – недолік похвали. Негативізм поширюється не тільки на норми шкільної дисципліни, але і на навчальні вимоги вчителя. Не приймаючи навчальні задачі, періодично «випадаючи» з навчального процесу, дитина не може опанувати необхідними знаннями і способами дій, успішно учитися.

      Джерелом демонстративності, що яскраво виявляється вже в дошкільному віці, звичайно є недолік уваги дорослих до дітей, що почувають себе в родині «закинутими», «недолюбленими». Буває, що дитині виявляється достатня увага, а воно його не задовольняє в силу гіпертрофованої потреби в емоційних контактах.

      Завищені вимоги пред'являються, як правило, розпещеними дітьми.

      Діти з негативістською демонстративністю, порушуючи правила поведінки, домагаються необхідного їм уваги. Це може бути навіть недоброзичлива увага, усе рівно воно служить підкріпленням демонстративності. Дитина, діючи за принципом: «нехай краще лають, чим не зауважують», - збочено реагує на увагу і продовжує робити те за що його карають.

      Таким дітям бажано знайти можливість самореалізації. Краще місце для прояву демонстративності – сцена. Крім участі в ранках, концертах, спектаклях, дітям походять інші види художньої діяльності в тому числі й образотворча.

      Але саме головне – зняти чи хоча б послабити підкріплення неприйнятних форм поводження. Задача дорослих – обходитися без нотацій і повчань, не звертати, як можна менш емоційно робити зауваження і карати.

  3. «Відхід від реальності» - це ще один варіант несприятливого розвитку. Він виявляється, коли в дітей демонстративність сполучається з тривожністю. Ці діти теж мають сильну потребу в увазі до себе, але реалізовувати її в різкій театралізованій формі не можуть через свою тривожність. Вони малопомітні, побоюються викликати несхвалення, прагнуть до виконання вимог дорослих.

      Незадоволена потреба в увазі приводить до наростання тривожності і ще більшої пасивності, непомітності, що звичайно сполучаються з інфантильністю, відсутністю самоконтролю.

                                           ВИСНОВОК

   Отже готовність дитини до школи це :

По-перше, це загальний психічний розвиток. Це розвиток пам,яті, уваги та особливо інтелекту. Це запас знань і умінь, так і вміння виконувати деякі дії про себе, тобто аналізувати, порівнювати, виділяти головні ознаки, робити елементарні логічні висновки. Треба прагнути розвивати розумові здібності дітей, розвивати вміння бачити зв,язки та закономірності, допомогати дітям розвивати спостережливість, виробляти вміння описувати й порівнювати різні предмети тощо.                                                                             

По- друге, це виховання вміння довільно володіти собою. У дитини дошкільного віку яскравими є сприйняття та увага, що легко переводиться з одного на інше, і непогана пам’ять, але довільно володіти ними вона ще як слід не вміє. Вона може надовго та в деталях запам’ятати якусь подію або розумову дорослих (яка, можливо, не призначалася для її вух), якщо вони чимось привернули її увагу, але зосередитися більш – менш тривалий час на тому, що не викликає в неї безпосереднього інтересу, дитині складно. А тим часом це вміння необхідно виробити до моменту вступу до школи. Так само як і вміння ширшого плану – робити не тільки те, що хочеться, але й те, що необхідно. Уміння керувати своєю поведінкою забезпечить дитині можливість витримувати шкільний режим, організовуватися на уроці.

По-третє, це формування навичок спілкування з дорослими й однолітками. Дітей необхідно вчити слухати не перебиваючи, уміти вибачитися та вибачити самим, співчувати, домовлятися, зважити на думку іншого, а також сприймати позицію вчителя, його професійну роль. Діти які, готові в цьому плані до шкільного навчання, розуміють умовність навчального спілкування.

По-четверте, готовність до школи передбачає також певне ставлення до себе. Продуктивна навчальна діяльність припускає адекватне, об’єктивне ставлення дитини до своїх здібностей, результатів роботи, поведінки.

І по-п’яте, за умови психологічної готовності до школи домінує пізнавальний інтерес, у дитини сформоване правильне уявлення про школу, позитивне ставлення до шкільних занять, правил поведінки в групі дітей і з дорослими.                                    

 Зміст психологічної готовності дитини до школи полягає у певній системі вимог, які будуть поставлені дитині під час навчання. Дуже важливо, щоб вона була здатною впоратися із ними. 

Готовність до школи ще поділяють на три види: особистісну, вольову та інтелектуальну.

Особистісна готовність складається з навичок і здатностей контактувати із однокласниками та вчителями;

Вольова готовність полягає у формуванні в дітей здатності переборювати труднощі, прагненні не пасувати перед ними, долати їх самостійно або за невеликої підтримки дорослих;

Інтелектуальна готовність, дитина повинна навчитися порівнювати, узагальнювати, робити самостійні висновки, аналізувати.

Готовність до школи може визначитися за такими параметрами: планування, контроль, мотивація, рівні розвитку інтелекту.

Планування – вміння організовувати свою діяльність відповідно до мети.

Контроль – уміння зіставляти результати своїх дій із поставленою метою.

Мотивація  навчальна – прагнення знаходити приховані властивості предметів, закономірності у властивостях навколишнього світу та використовувати їх.

Рівень розвитку інтелекту – здатність слухати людину, виконувати будь-які логічні операції у формі словесних понять.

На підставі цих критеріїв готовність до шкільного навчання може бути визначена так:

Дитина до школи готова: вона вміє планувати і контролювати свої дії (або прагне до цього). Орієнтується щодо схованих властивостей предметів, закономірностей навколишнього світу, прагне використовувати їх у своїх діях, уміє слухати іншу людину, виконувати логічні операції у формі словесних понять.

Дитина до школи не готова:не вміє планувати і контролювати свої дії, мотивація навчання низька (орієнтується тільки щодо даних органів чуттів), не вміє слухати іншу людину, виконувати логічні операції у формі понять.

                                         ЛІТЕРАТУРА

Базовий компонент дошкільної освіти України // Дошкільне виховання. – N 1. – 1999. – С. 3-17.

Белоусова З.И. Психодиагностика в начальной школе / З.И. Белоусова, В.З. Бойко, Л.И. Мищик. – Запорожье, 1994. – 192 с.

Бугрименко Е.А. Готовность детей к школе. Диагностика психического развития и коррекция его неблагополучных вариантов: Методические разработки для школьного психолога / Е.А. Бугрименко, А.Л. Венгер, К.Н. Поливанова, Е.Ю. Сушкова. – М.: ВНИИК “Школа”, 1989. – 137 с.

Буцкіна С. Проблема формування мотиваційної готовності дітей до навчання в школі // Рідна школа. – 2001. – N 10. – С. 49-51.

Венгер А.Л. Готовность шестилетних детей к школе как условие развития творческого отношения к задачам / А.Л. Венгер, Т.А. Нежнова // Учебная деятельность и творческое мышление. – Уфа, 1985. – С. 92-93.

Гамезо М.В. Старший дошкольник и младший школьник: психодиагностика и коррекция развития / М.В. Гамезо, В.С. Герасимова, Л.М. Орлова. – М., Воронеж, 1998. – С. 23-78.

Гильбух Ю.З. Психодиагностика в школе. – М.: Педагогика, 1989. – С. 23-67.

Головань Н.О. Вікові особливості дітей шестирічного віку та їх діагностика // Навчання і виховання шестирічних першокласників. – К.: Рад. школа, 1990. – С. 45-77.

Гуткина Н.И. Психологическая готовность к школе. – М.: НПО “Образование”, 1996. – С. 17-19.

Диагностика психологической готовности детей к обучению в школе. / Сост. Г.П. Антонова, И.П. Антонова, Н.А. Антонова. – Донецк, 1999. – С. 34-78.

Диагностика умственного развития дошкольников / Под ред. Л.А. Венгера, В.В. Холмовской. – М., 1978. – 248 с.

Карпенко З.С. Діагностика психічного розвитку дітей 6-7 років. – Івано-Франківськ, 1993. – С. 45-89.

Кравцова Е.Е. Психологические проблемы готовности детей к обучению в школе. – М.: Педагогика, 1991. – С. 4-52.

Нежнова Т.А. Формирование новой внутренней позиции // Особенности психического развития детей 6-7-летнего возраста. – М.: Педагогика, 1988. – С. 24.

 Нижегородцева Н.В. Психолого-педагогическая готовность ребенка к школе: Пособие для практических психологов, педагогов и родителей / Н.В. Нижегородцева, В.Д. Шадриков. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – С. 12-126.

Особенности психического развития детей 6-7-летнего возраста / Под ред. Д.Б. Эльконина, А.Л. Венгера. – М.: Педагогика, 1988. – С. 14-122.

Петроченко Г.Г. Развитие детей 6-7 лет и подготовка их к школе / Под ред. А.М. Леушиной. – 2-е изд., перераб. и доп. – Мн.: Вышейшая школа, 1982. – С. 29-30.