Робота з дитячою книгою"Від щирого серця даруй доброту"

Тема: Від щирого серця даруй доброту

Вчитель початкових класів
Кровинківської ЗОШ І-ІІ ступенів

Очікувані результати: виховувати у дітей людяність, гуманізм у стосунках, доброзичливість, повагу до людей, великодушність, скромність; навчати оволодівати мистецтвом спілкування та навичками взаємодопомоги, пробуджувати у дітей щирий інтерес до всього корисного, морального; навести життєві приклади ставлення людей одне до одного, показати значимість людських цінностей у житті, бажання назавжди зберегти людську гідність; спонукати учнів застосовувати набуті знання у повсякденному житті.
Обладнання: книжкова виставка «Людина починається з добра.», прислів’я про доброту і милосердя (розрізані в конвертах), паперові кольорові аркуші (роздавальний матеріал), аудіозапис пісні «Твори добро», запис мультфільму « Казка про добро. Те, що повертається», « Про всіх на світі» .
«Єдине, що важливо, - це бути людиною».
                                                          А. Камю

«Краса людини – її доброта».

Хід роботи

І. Ранкове коло
Доброго дня, дорогі діти. Я рада вас бачити усміхненими, веселими, енергійними.  Сьогодні мені дуже хочеться подарувати вам усім посмішку, тепле слово та гарний настрій. Ми маємо вчитися бути добрими, чуйними, милосердними і творити добро.

 Давайте усмішки усім дарувати:
І друзям, і гостям, і мамі, і тату.
Хай радість злітає у небо, як птах,
І добрі слова у всіх нас на устах.

Давайте пригадаємо наше вітання :

Сонечко раненько всало,
Личенько своє вмивало.
І саме прийшло до нас
У наш веселий дружній клас.

Вправа з цеглинками «Мій настрій».

Діти, візьміть цеглинку кольору сонця – вона означатиме веселий настрій.

Цеглинка кольору листя – спокійний настрій.

А цеглинка кольору   неба – сумний, засмучений настрій.

 А зараз кожен продемонструє  з яким настроєм  прийшов до школи після довгих канікул.

  Підійдіть  та виберіть собі свою позначку та зафіксуйте у зоні настрою.

II. Вступна частина
Слово вчителя.
Дорогі діти! ОДИН СХІДНИЙ володар захотів пізнати всю історію людства. Мудрець приніс йому 500 томів. Зайнятий державними справами, цар відіслав його, наказавши викласти все це з більш стислій формі. Через 20 років мудрець повернувся. Історія людства займала тепер всього 50 томів, але цар був уже занадто старий, щоб подолати стільки товстих книг, і знову відіслав мудреця. Пройшло ще 20 років і постарілий, посивілий мудрець приніс володарю один-єдиний том який уміщав усю премудрість світу, яку той прагнув пізнати. Однак цар лежав на смертному одрі і у нього не залишилось часу, щоб прочитати навіть одну цю книгу. Тоді мудрець виклав йому історію людства в одному рядку: людина народжується, страждає і помирає.
Не одне покоління замислювалося над питанням: хто така Людина; для чого вона живе на Землі; що значить бути справжньою Людиною. Відповідь на ці питання шукали люди у всі віки, у всі часи.

ІII. Основна частина

Вчитель. Людина — ніщо? Вас це влаштовує? Людина приходить із небуття і йде у небуття. І все ж, багато чого залежить від людини.
Тому потрібно змалку прищеплювати дитині усвідомлення доброти, відповідальності, любові до ближнього та передусім до Бога і України. Християнська мораль, з-поміж іншого, спрямована й на те, щоб змалку закласти в дитині всі ті чесноти, які й роблять людину Людиною.
Учень.
У долі всіх людей є своє щастя,
А для щастя треба зовсім небагато —
Сонце, зорі, небо і весела хата.
А у хаті рідні, друзі, мама й тато,
Щоб любов та радість там жила крилата,
Щоб були стосунки в сім'ях добрі й щирі,
І зростали діти в злагоді та мирі,
І щоб був достаток, все було як треба...
Ой, для щастя, мабуть, трохи більше треба...
Це краса безмежна, ріки і долини,
Та любов — як мало треба для людини,
І знання, і творчість, радість безупинна,
Кожен раз щось інше…
Ти ж на те й людина!
 

Вправа «ДОБРО- ЦЕ…»  

 Діти, ми завжди говоримо, що необхідно бути добрими, дарувати добро. А як ви розумієте значення цього слова? Підійдіть до столу та виберіть листок зі словом, що вказує на добро.

 На столі лежать  листки зі словами

Любов   Доброта     Працьовитість   Жадібність   Лінь  Байдужість  Милосердя   Заздрість    Щедрість  Зло   Хвалькуватість     Цілеспрямованість  Ненависть  Справедливість   Хитрість  Мужність   Пихатість     Брехливість   Совість

 Ласка      Чуйність   Тепло      Співчуття   Щирість     Турбота   Надійність  Добродушність   Повага   Посмішка   Взаємодопомога  Доброзичливість  Співчуття   Мудрість.

Діти вибирають той листочок, який на їх думку означає добро і прикріплюють  біля вислову «Від щирого серця даруй доброту». 

Вчитель.  Щоб бути справжньою людиною ти повинен бути добрим, щедрим, милосердним, інтелігентним, вихованим, гідним того, щоб жити на планеті Земля. І прожити це життя так, щоб тобі не було страшно за прожиті тобою роки, — прожити з гідністю.
     Люди різні, але для кожної людини на планеті Земля повинно бути одне правило: треба прожити життя з гідністю. Це значить — залишити після себе добрий слід на землі, тоді про тебе пам'ятатимуть і згадуватимуть хорошим словом.
 

Я пропоную послухати декілька оповідань В. Сухомлинського.
 

Бо я людина
Вечоріло. Дорогою йшли два подорожні: батько і малий син. Посеред дороги лежав камінь. Батько не помітив його, спотикнувся і забив ногу. Його дуже боліло. Крекчучи, він обійшов камінь і, взявши хлопчика за руку, пішов далі.
Другого дня батько з сином ішли тою самою дорогою назад. Батько знов не помітив каменя, знову спотикнувся і забив ногу.
Третього дня батько й син ішли тою самою дорогою. До каменя було ще далеко. Батько сказав сину:
- Дивись уважно, сину. Треба обминути камінь. Ось і те місце, де батько двічі спотикнувся й поранив ногу. Вони зменшили ходу, але каменя вже не було. На обочині дороги сидів сивий дід.
— Дідусю, — питає хлопчик, — ви не бачили каменя?
— Я прибрав його з дороги.
— Ви теж спотикнулися й забили ногу?
— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.
— Чого ж ви прибрали камінь?
— Бо я людина.
Хлопчик став та й думає.
— Тату, — питає він, — а хіба ви не людина?
 

Звичайна людина
Є в сухому степу колодязь. Біля колодязя – хата. В ній живуть дідусь із внуком.
Біля колодязя на довгому шнурі відро. Їдуть подорожні, заїжджають до колодязя, п'ють воду, дякують дідусеві.
Стерся шнур, перервавсь, упало відро в глибокий колодязь. Немає в дідуся другого відра з онуком, два дні не п'ють. Мучаться від спраги. На третій день уранці проїжджає повз дідусеву хатину подорожній з настороженими очима. вілро.
Глянув подорожній з настороженими очима в колодязь, глянув на дідуся з онуком, ударив коня батогом і поїхав.
— Що це за людина? – питає онук дідуся.
—Це не людина, - відповідає дідусь.
Опівдні проїжджає повз дідусеву хатину подорожній з байдужими очима. Дістав з воза відро, прив'язав до шнура, витяг води, напився, дав попити дідусеві й онукові, решту води вилив у сухий пісок, відро забрав та й поїхав.
— Що це за людина? — питає онук дідуся.
—Це не людина, — відповідає дідусь.
Увечері проїжджає повз дідусеву хатину подорожній з добрими очима. Дістав з воза відро, прив'язав до шнура, витяг води, напився й поїхав, а відро так і стоїть на цямрині.
— Що це за людина? — питає онук.
— Звичайна людина, — відповідає дідусь....
Задумуйтеся над змістом цих творів.

Як ви гадаєте, хто з подорожніх зробив хороший вчинок?

Робота в групах. Вправа «Слово до слова».

Діти отримують набір букв та складають речення «КРАСА ЛЮДИНИ – ЇЇ  ДОБРОТА»

  Вчитель. Для чого живе людина? Який же слід повинна залишити вона на Землі? Франсуа Моріак сказав: «Життя більшості людей — мертва дорога, що веде в нікуди», Але ж буває життя людини схоже на спалах, який світить багатьом-багатьом поколінням.
 

Перш ніж ви почнете міркувати над запитаннями, які щойно прозвучали, послухайте причту В. Сухомлинського «Слід на землі».
 

Старий Майстер поставив кам'яний дім. Став збоку й милується ним. «Завтра в ньому поселяться люди», — думав із гордістю Майстер.
А тут біля дому гуляв хлопчик. Він скочив на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на ще не затверділому цементі.
- Навіщо ти псуєш мою роботу? – з докором запитав Майстер. Хлопчик
глянув на відбиток ноги, засміявся і втік. Минуло багато літ. Хлопчик став дорослий. Життя його склалося так, що він часто переїжджав із міста до міста, ніде надовго не затримувався, ні до чого не прив’язувався – ні руками, ні душею.
Наспіла старість. Згадав чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому побувати в рідному селі. Приїхав старий чоловік на свою батьківщину. Зустрічається з людьми, називає своє прізвище, та всі тільки плечима знизують - ніхто не пам’ятає такої людини. Зустрівся по дорозі старенький дідусь, та й запитує:
— Що ж ти залишив після себе? Чи є в тебе син або дочка?
— Немає у мене ні сина, ні дочки, — відповів ста¬рий чоловік.
— Можливо, ти посадив дуба?
— Ні, не посадив я дуба...
— Можливо, ти виплекав поле?
— Ні, не виплекав я поля…
— Ну, то, виходить ти пісню склав?
— Ні, і пісні я не склав.
— То хто ж ти такий? Що ти робив цілісіньке життя? – з подивом запитав дідусь.
Нічого не зміг відповісти старий чоловік. Згадалась йому та мить, коли він лишив слід на сходинці. Підійшов до того дому. Стоїть будинок, наче вчора його поставили, а нижній сходинці – закам’янілий відбиток його маленької ніжки.
«От і все, що залишиться після мене на землі, - з гіркотою думає старий чоловік. – Але ж цього мало! Не так треба було жити!... »
 

Ось така історія. Як ви думаєте, у чому трагедія життя цієї людини? Щоб ніколи не відчути гіркоти життєвого плину, не відчути в зрілі роки, що життя пройшло марно, потрібно самому собі дати відповідь: у чому сенс мого життя, що я хочу досягти, яким я повинен бути, що я можу зробити для своєї країни.
 

Кожна людина — неповторна на цій землі; вона є великою цінністю, тому що має совість, сумління, розум. Їй даровано життя, щоб вона прожила його гідно і плідно. У нас є багато спільного й відмінного, але усіх об'єднує те, що всі ми — люди, що всі ми маємо одну на всіх землю, і нам слід жити так, щоб зберегти мир і спокій у своєму домі, у нашому класі, у своїй країні – Україні.
Всі люди дуже різні. І тому, щоб людину зрозуміти, необхідно в неї уважно вдивлятися. Кожна людина дуже індивідуальна, і це дуже добре, що ми різні. Вдивляючись в себе та в інших, ми більше задумуємось про гарне і погане в собі. Порівнюючи себе з іншими, намагаємось щось виділити для себе, когось наслідувати, а від чогось відмовитися. Так ми навчаємося думати про людину взагалі, про себе та інших людей. І це дуже добре.

 РУХАНКА «Україно, ми твоя надія»                                                  
 

Притча  «Як треба жити»
Кажуть, жив собі один чоловік, хазяїн. Він був дуже праведний і такий старий був, що вже й правнуків діждав. І його всі — і свої, і чужі — любили й поважали, і як кому треба було в якому ділі поради то вже до нього йшли радитися.
Прийшов час умирати старому. Позбиралися коло нього і свої, і чужі, всі плачуть, прощаються дідом. Почав він з дітьми прощатися. Старший син заплакав та й каже: «Тату, навчіть мене, як мені жити без вас на світі».
А старий каже йому: «Як ти, сину, народився світ, так ми всі раділи, а ти плакав. Живи ж так, і як доведеться тобі вмирати, так щоб усі люди плакали за тобою, а ти сам, щоб радів і не боявся стати на суд перед Богом».
Помер дід, а слово його впало людям у душу.  Не забули діда, і досі про нього згадують та про і науку кажуть.
 

Вправа « Віднови прислів’я»

Усе добре переймай,                 як сонечко в небі.

Добре серце,                               ніж гарно говорити.

Не шукай красоти,                   а зла уникай.

Краще добро робити,               що собі не мило.

Не роби комусь того,              а шукай доброти.

Вчитель. Проблема людини й людяності хвилювала людство в усі часи. Ще в V ст. до н. е. китайський філософ Конфуцій писав про те, що потрібно виховувати в собі людяність та доброзичливість. Що ж таке людяність, на вашу думку? (Діти висловлюють свої міркування).
Отож, бути людяним — це оволодівати мистецтвом спілкування та навичками взаємної допомоги, радіти успіхам ближніх; любити та жертввати, плакати та сміятися, переживати та сподіватись.

 Перегляд мультфільму «Казка про добро. Те, що повертається» або «Про всіх на світі».

 Як кажуть:
Не віджени колючим словом
Того, хто руку подає, —
Так можна, навіть випадково,
І щастя втратити своє.
Велике мистецтво — розуміти ближнього, бачити з ньому добрі, позитивні риси.

Часто кажуть, що у кожної людини є дві дороги. Перша — вузька безводна, засіяна колючками, повна небезпек... Тільки наприкінці вона стає рівною, з родючими садками. Друга дорого встелена квітами, сповнена насолод, і лише наприкінці стає кам'янистою, небезпечною. Яка вам більше подобається? Яку ви обрали б для себе?
(Міркування дітей).

 Вам подобається перша, добре. Але чому вона така важка? Ніщо в житті не дається без важкої праці. Людина, яка з дитинства навчилася додати перешкоди, допомагати іншим, не піддаватися спокусам, перемагала власну лінь, може стати справжньою людиною, домогтися в житті того, чого прагне.
 

Творча робота «Серце доброти»

Діти вирізають сердечка і прикріплюють під картою України, коментуючи, що вони доброго зроблять, щоб був мир на Землі.

Під час роботи звучить пісня «Даруй добро»

IV. Підбиття підсумків
Вчитель. А зараз давайте підсумуємо, що значить бути людиною:
• Умій прощати.
• Горіти заради іншого так, як горить свічка.
• Бути надією для будь-якого подорожнього.
• Допомагати іншим, турбуватися один про одного.
• Допомагати кожному в біді.
• Своїми справами примножувати кількість щасливих людей на Землі.
• Не бути слабкодухим, безпринципним.
• Не бути байдужим.
• Мати в душі святині та істини, яким уклоняються справжні люди всього світу.
 

Шановні учні! Не схиляйтеся перед життєвими труднощами, не опускайте руки, не допустіть у свої душі черствості, не розгубіть на дорогах життя свою людяність, залишіть добрий слід на Землі, будьте справжніми людьми. Хай щастить вам на важких дорогах життя і в усьому Бог допомагає.