Роди і жанри літератури. Напрями.Теорія віршування.

Роди і жанри літератури. Напрями. Теорія віршування.

Епічний рід літератури - один із трьох родів літератури, відмінний за своїми ознаками від лірики та драми. Епічний твір розкриває об’єктиивну картину навколишньої дійсності. У його основі лежить подія. Кожен епічний твір передає певний випадок або цілу історію з життя героя чи героїв. Ліро-епос-проміжний рід літератури, який виділяють поряд з епосом, лірикою і драмою. У таких творах зображені і події з життя персонажів, і їхні переживання, емоції, настрої. Ліричний рід літератури - один із трьох родів літератури, відмінний за своїми ознаками від епосу та драми. У ліричному творі навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора. Драматичний рід літератури - один із трьох родів літератури, відмінний за своїми ознаками від епосу та лірики. Драматичний твір зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дії самих персонажів, здебільшого призначений для сценічного втілення.

Жанриепосу:великі: роман, епопеясередні: повістьмалі: новела, оповідання, притча, ескіз тощо. Ліро-епосу: поезія в прозі, поема, балада, роман у віршах тощо. Лірики: вірш, сонет, ода, медитація. Драми: власне драма, комедія, трагедія, трагікомедія, водевіль тощо.

Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним синтезом (поєднанням) художнього методу та індивідуального стилю письменника. Основні літературні напрями:-бароко(XVII-XVIIIст.),-класицизм(XVIII-початок XIXст.),-сентименталізм(друга половина XVIII-початок. XIXст.),-романтизм(кінець XVIII-початок. XIXст.),-реалізм(друга половина XIXст.),-імпресіонізм, символізм, неоромантизм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм, екзистенціалізм тощо,-постмодернізм(з 1980-х рр.)

Імпресіонізм — художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Символізм — одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Неороманти́зм— умовна назва естетичних тенденцій, що виникли в світовій культурі, зокрема в літературі, живописі та музиці, який традиційно пов'язують з модерністськими реакціями на позитивізм і натуралізм наприкінці 19 – на початку 20 ст. Течія раннього модернізму.Імажинізм — літературна течія, що з'явилася в радянській Росії в перші роки після Жовтневого перевороту. Імажиністи проголосили художній образ як самоціль поезії, затверджували примат самоцільного образу і формотворчості над сенсом, ідеєю; висловлювали переважно богемні настрої. Футуризм — авангардний напрям у літературі й мистецтві, що розвинувся на початку XX століття в основному в Італії й Росії. У живописі й скульптурі італійській футуризм став предтечею багатьох наступних художніх відкриттів і течій. 

Акмеї́зм — модерніська течія в російській поезії 10-20-их років 20 ст., що разом із футуризмом виникла як реакція на кризу символізму. Органом акмеїстів був журнал «Аполлон» (1909—1917). Експресіоні́зм — літературно-мистецька течія авангардизму, що сформувалася у Німеччині на початку ХХ століття. Дадаїзм, дада – літературно-художній рух, що виник в Цюріху серед письменників та художників-емігрантів в розпал Першої світової війни (1916). У своїй творчості вони прагнули відобразити алогічність, абсурдність світу, додати елемент гри та випадковості, за способом вираження це булоантимистецтво». Сюрреалі́зм — напрям якому властиві звернення до підсвідомих образів, звільнення від панування раціонального мислення, використання ілюзій  та парадоксальне поєднання форм. Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін.

СИСТЕМИ ВІРШУВАННЯ — способи написання віршів, які залежать від фонетичних особливостей національної мови. За способом творення ритму вірша розрізняють чотири основні системи віршування: метричне, тонічне, силабічне і силабо-тонічне. МЕТРИЧНЕ ВІРШУВАННЯ (від гр. metron — мірка) — система віршування, характерна для мов, у яких є короткі й довгі голосні (давньогрецька, латинська, давньоіндійська, із сучасних — арабська). Ритм у вірші створюється правильним чергуванням стоп, що складаються з рівної кількості довгих і коротких голосних. СИЛАБІЧНЕ ВІРШУВАННЯ (від гр. syllabe — склад) — система віршування, характерна для мов, у яких немає істотної різниці між наголошеними і ненаголошеними голосними, а слова мають постійний наголос (французька, польська, чеська та ін.). 

Характерні ознаки силабічного вірша: 1) ритм у рядках утворюється повторенням складів (переважно 11—13); 2) парне римування; 3) жіноча рима (вплив польської мови, де слова завжди мають наголос на другому складі від кінця); 4) цезура в середині рядка. Силабічним віршем писали відомі українські поети Л. Баранович, С. Яворський, Ф. Прокопович, І. Некрашевич, Г. Кониський, Г. Сковорода та ін. Під впливом народної поезії цей вірш поступово руйнувався, набуваючи ознак силабо-тоніки. Реформу силабічного вірша в Росії здійснили В. Тредіаковський та М. Ломоносов у першій половині XVIII ст. ТОНІЧНЕ ВІРШУВАННЯ (від гр. tonos — наголос) — система віршування, у якій ритмоутворюючим елементом є тонічний наголос.  

Характерні особливості сучасного тонічного вірша:1) Ритм у рядках утворюється повторенням не складів або стоп, а мовних одиниць (слово чи. кілька слів), які несуть тонічний наголос. Тонічний наголос — це виділення силою голосу певних слів відповідно до їх смислового значення та ритмомелодики вірша.2) Рими виконують допоміжну, ритмоутворювальну функцію.3) Великого ритмічного і смислового значення набувають паузи. СИЛАБО-ТОНІЧНЕ ВІРШУВАННЯ (від гр. syllabe — склад, tonos — наголос) — система віршування, характерна для мов, в яких слова мають чіткі граматичні наголоси (українська, російська, німецька, англійська та ін.). Ритм у рядку утворюється повторенням стоп з однаковою кількістю наголошених і ненаголошених складів. Стопи бувають дво- та трискладові. Назви їх запозичено з античного віршування: хорей (—U), ямб (U—), дактиль (—UU), амфібрахій (U—U), анапест (UU—). Найпоширеніша стопа — ямб. Силабо-тонічні вірші в українській поезії зустрічаються у творчості І. Некрашевича, Г. Сковороди та інших поетів XVIII ст., але повний перехід на силабо-тоніку здійснив І. Котляревський. Його „Енеїда” написана чотиристопним ямбом. Широкі можливості нової системи використали і надали їй великої виразності поети XIX—XX ст. Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко, П. Тичина, Μ. Рильський та ін.

СТОПА (від гр. pes — нога, ступня) — ритмічна одиниця вірша, яка складається з рівної кількості довгих і коротких голосних — в античному віршуванні, з наголошених і ненаголошених складів — у силабо-тонічному віршуванні. Назва походить від давньої традиції відбивати ногою (стопою) такт вірша. ЯМБ (від гр. jambike — назва музичного інструмента) — в античному вірші — двоскладова стопа, що має короткий і довгий голосні звуки, в силабо-тонічному віршуванні — двоскладова стопа з наголосом на другому складі. ХОРЕЙ (від гр. choruios — танцювальний, від choros — хор) — в античному вірші — двоскладова стопа, що має „довгий і короткий склади ( ), у силабо-тонічному віршуванні — двоскладова стопа з наголосом на першому складі ( ). Хорей буває різний — від двостопного до шестистопного. Кількістю стоп у рядку визначається тональність вірша: двостопний хорей передає динаміку, напругу, шестистопний — спокійну розважливість. ДАКТИЛЬ (від гр. daktylos — палець, міра довжини) — в силабо-тонічному вірші трискладова стопа з наголосом на першому складі (—UU). АМФІБРАХІЙ (від гр. amphi — кругом, brachys — короткий) — в силабо-тонічному вірші — трискладова стопа з наголосом на середньому складі (U—U).

АНАПЕСТ (від гр. anapaistos — обернений, відкинутий назад) — в силабо-тонічному вірші — трискладова стопа з наголосом на останньому складі (UU—). РИМА (від гр. rhythmos — розміреність) — звуковий повтор в кінці двох чи кількох віршових рядків. Рима має ритмомелодійне і смислове значення, надає віршу емоційної виразності. Існують різні принципи класифікації рим. За співзвучністю звуків у клаузулі рими поділяються на точні (повні) і неточні (неповні) (юр|бою — бою; хо|лодний — сьогодні). За місцем наголосу в клаузулі розрізняють рими чоловічі — з наголосом на останньому складі (слова — голова), жіночі — з наголосом на другому складі від кінця (долі — тополі), дактилічні — на третьому складі від кінця (гімназичному — незвичному), гіпердактилічні — з наголосом на четвертому складі (батьківського — дядьківського). Залежно від структури рими бувають прості і складені (пора — гора, добою — до бою). За розташуванням у рядках вони поділяються на парні або суміжні (аабб), перехресні (абаб), кільцеві або оповиті (абба).

Співзвучність слів в одному рядку називають внутрішньою римою. ВНУТРІШНЯ РИМА — співзвучність слів не в кінці, а в середині рядків. Самостійного значення внутрішня рима, як правило, не має, але надає віршу певної ритмомелодики. МОНОРИМ (від фр. monorime — одна рима) — вірш, у якому всі рядки мають однакову риму. Часто зустрічається у східній поезії (в поемі ПІ. Руставелі „Витязь у тигровій шкурі”). В українській і російській поезії використовується переважно в сатиричних та гумористичних творах. СТРОФА (від гр. strophe — поворот, зміна) — група рядків вірша, об'єднаних завершеною думкою, системою рим та інтонацією. Класифікуються строфи за формальною ознакою — кількістю рядків:двовірш (дистих),тривірш (терцина),чотиривірш (катрен), п'ятивірш, шестивірш (секстина),восьмивірш (октава), дев'ятивірш (нона), десятивірш (децима) та ін. Крім того, існують особливі строфічні побудови: тріолет, рондо, рондель, сапфічна строфа, сонет, онєгінська строфа та ін.

СОНЕТ (від іт. sonare — звучати) — вірш, що складається з 14 рядків зі схемою рим абба — абба — ввг — дгд (можливі відхилення). перший чотиривірш — теза, другий — антитеза,заключні два тривірші — синтез, загальнення думки. Цикл сонетів, що складається із 15 творів, прийнято називати вінком сонетів. Авторами вінків сонетів були українські поети В. Бобинський („Ніч кохання”), О. Ведміцький („На межі”), М. Терещенко („Слово і слава”), М. Вінграновський („Вінок на березі юності”), Д. Павличко („Сонети подільської осені”) та ін. Сонети пишуться п'ятистопним ямбом. ВЕРЛІБР (від фр. verš libře — вільний вірш) — різновид вірша, в якому немає внутрішньої симетричності рядків (повторення стоп, як у силабо-тонічному вірші, чи складів, як у силабічному). Римоутворювальними елементами в ньому є змістові частини речення — слово чи група слів. Існують два види вільного вірша: метричний верлібр, або дольник, і дисметричний верлібр, або фразовик (акцентний вірш)

Дякую за увагу!Використовувалися:інтернет-джерела,підручник «Теорія літератури»