Розробка виховного заходу: "Сторінки життя Т.Г.Шевченка"

                   Міністерство освіти та науки України

ВП «Старобільський технікум ЛНАУ»

 

Сторінки життя Т.Г.Шевченка.

 

 

 

     

 

 

 

 

Методична розробка виховної години для студентів І курсів

 

2015 р.

 

 

Укладачі -  Перебийніс Ю.Л. спеціаліст,  Семиряжко Л.В викладач вищої    категорії

 

Рецензент  - Кліменко В.І., викладач-методист, спеціаліст вищої категорії,                            

                       категорії, заступник директора з виховної роботи.

 

 

 

 

Запропонована методична розробка містить у собі методику проведення відкритої виховної години «Сторінки життя Т.Г.Шевченка», яка сприяє  вихованню почуття патріотизму, любові до рідного краю, до Батьківщини, поваги до подвигу попередніх поколінь.

Може бути використана кураторами (викладачами) для проведення виховних заходів в Шевченківські дні

 

 

 

 

 

 

 

Розглянуто і рекомендовано до затвердження на засіданні циклової комісії  загальноосвітніх дисциплін

Протокол №__________ від _________

Голова циклової комісії загальноосвітніх

дисциплін _____ Ю.С.Холодницька

 

 

ЗМІСТ

Вступ

1. Методична мета
2. Виховна мета
3. Методика проведення виховної години з використанням різних форм і методів
   1.        Вступне слово куратора (викладача) про значення запропонованої теми .
   2.        Використання форми і методи
4. Сценарій виховного заходу.

 

Рецензія.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Щороку ми святкуємо Шевченківський день, для кожного не просто дата в календарі, це невід'ємна історія нашого народу, наших поколінь. Поглиблення знань дає можливість краще розуміти тогочасне, та активізує майбутнє. Історії підносить нам свої уроки – прийняти їх та аналізувати, це наш обов’язок, не винятком є і  діяльність нашого Кобзаря. Кожен рік проводяться дні пам’яті майстра, вечора пам’яті, читання творів, але це все не замінить того внеску який зробив  Кобзар в історію України, її національний колорит. Подана інформація розширює спектр розуміння значення цього свята, пробуджує патріотичні почуття, гордість за минуле, виховний момент.  За допомогою анкетування можна провести діагностику знань із запропонованої теми, зобразити у відсотковому співвідношенні неординарні відповіді на питання діяльності Т.Г.Шевченка. Дає можливість окреслити спектр інформації і вивести наочне зображення відповідей. Адже не можна залишити без уваги національну спадщину України, і постійний акцент уваги на спірних питаннях дає об’єктивну оцінку діяльності діяча, підштовхує до самоаналізу та поглиблення вивчення даної теми.

Виховний захід призначений як для студентів, так і для широкого загалу зацікавлених з даної теми.

Історія триватиме і творити її нам! 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Методична мета

 

Розширити знання студентів про історію  діяльності Т.Г.Шевченка;  визначити рівень знань студентів про історію діяльності Кобзаря.

 

2. Виховна мета

Виховати у студентів почуття любові до свого народу, патріотизму та надати актуальні аргументи про невмирущий подвиг Кобзаря, який пройшовши всі негаразди, жертвуючи власним життям заради нашого світлого майбутнього, зацікавленості до національної спадщини, інтерес до особистості Т.Г.Шевченка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.0. Методика проведення виховної години

1. Вступне слово викладача про значення запропонованої теми .

Т.Г.Шевченко, Кобзар, майстер слова та пензля, національний герой, патріот України і т.д. ці та інші слова ми постійно чуємо в адресу діяча, з шкільної парти вчимо вірші, складаємо оди, вивчаємо твори, знайомимося з художньою складовою діяльності поета. Це важливий багаж знань формує в кожного з нас своє бачення і відношення до творця, всіляко акцентуючи увагу на тих чи інших гранях діяльності. Тільки розглядаючи Шевченка як особистість, можна розуміти його бажання та прагнення, десь з відтінком особистого, десь з відлунням патріотизму, це дає можливість кожному абстрагувати і роби власні висновки. Спираючись на постійну боротьбу українського народу, з прагнення до самовизначенням та само ідентифікацією, ми мимоволі шукає зразок на який потрібно рівнятися, з чиїми Великими ідеями можна рахуватися, тому окрім плеяди історичних героїв, також важливе значення має   літературний процес, що є невід’ємною складовою  формування сучасної особистості. Тому широкий спектр діяльності Т.Шевченка не дає однозначну оцінку.  Кожен з нас має визначитися і відповісти на питання: «Хто для мене Т.Шевченко?».

Важливо мати знання і правильно їх використовувати!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2 Методика проведення

Виховної години з використанням форм і методів

Наочне приладдя:

3.1. Форми і методи особистісно -зорієнтованого виховання, що використовуються під час проведення виховної години.

1. Методи організації діяльності та формування досвіду громадської поведінки:

- громадська думка

- створення виховних ситуацій

2. Методи самовиховання:

- самоспостереження

- самоаналіз

- самооцінка

- самоконтроль 

3. Методи інформації:

- письмовий

4. Методи сугестії:

- метод прикладу

- метод авторитету

5. Методи виховання словом рідного мовлення

- мовлення в офіційному стилі

- використання патріотичних творів: віршів, поем, та ін.

6. Рефлексійні  методи виховання:

- збудження інтересу до кінцевого результату діяльності

 

 

 

 

Сценарій виховної години

 

Вчитель:

 Кобзарем його ми звемо,

 Так від роду і до роду,

 Кожний вірш свій і поему

 Він присвячував народу

(М.Рильський)

Вчитель: Ось він, благородний, мужній Т.Шевченко, захисник прав знедоленого народу. У його погляді – віра у справедливість справи, якій він віддав життя.

А життя Шевченка – в поезії, живописі, пісні.

 (звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»)

В І: І знову – березень… І знову линуть до нас думи геніального українського поета… Традиційно український народ у цей весняний час звертається до постаті Тараса Шевченка,  до постаті,  яка у своїй величі була, є і залишиться ні з чим не зрівняною, невичерпною для людського подиву й осягнення.

В ІІ: «Він був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – і вказав нові світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим», - писав інший український геній І.Франко.

В І: Вірним та благородним супутником на дорогах століть є для України її гордість та слава – Тарас Григорович Шевченко.

В ІІ: Важким і тернистим був життєвий шлях народного співця.

В І: Дуже бідно жила родина Шевченка:

«Невесела зимою та восени хата – стоїть край села, як примара, найгірша, мабуть, в усьому селі: кривобока, стара, дірки світять голими латками»

В ІІ: Та й неслухняним ріс Тарас: то десь завіється в поле, а потім з чумаками і повертається додому, то десь заграється, аж поки рідні не знайдуть його.

В І: Але найбільше подобалося хлопчику пригорнутися до матері і слухати розповіді про панів і кріпаків: «… і як людей били, і як продавали, на собак міняли, засиляли в Сибір, в москалі гонили»

В ІІ: Слухав малий Тарас ці сумні оповіді, й у серці неначе каміння тиснуло від жалю за знедолення.

В І: А про своє гірке дитинство, про те далеке минуле, про любов дитячих років розповів Т.Шевченко в автобіографічному вірші «Мені тринадцятий минало»

(Виходить учень в образі малого Тараса-пастуха, на тлі музики читає вірш)

Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в бога ……
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся богу… І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось…
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята!
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала …..

Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє… лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.

 

В ІІ: Так  Мар’ян Якубець, професор Врацлавського університету, сучасний польський науковець, писав: «Шевченко був найбільшим народним поетом з усіх великих поетів світу. З цього погляду український поет був вищим за Міцкевича і Пушкіна… Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника у світовій літературі»

В І:   Я так люблю мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю

В ІІ: Національний пророк, великий поет Т.Шевченко любив свою рідну землю пристрасно, добре розумів, що він її син, несе відповідальність за її майбутню долю.

В І: Тому й ставиться поет до співвітчизників вимогливо, його слово нерідко сповнене пекучих докорів за їхню пасивність і байдужість.

В ІІ: Зразком такої вимогливої любові є послання «І мертвим, і живим, і ненародженим…»

(Учні читають уривки з послання)

І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жнива!
Схамениться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивиться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.

Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу
Та й більш нічого. Кричите,
Що бог вас создав не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою,
З святими горами Дніпро!

Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.

Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших… і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступе
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! образ божій
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать…
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, і премудрих
Немудрі одурять!

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізите на небо:
І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!.. – Добре, брате,
Що ж ти такеє?

Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм.
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: Ви моголи.
Моголи! моголи!
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: Ви слав’яне.
Слав’яне! слав’яне!
Славних прадідів великих
Правнукі погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав’янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав’янського люду –
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, –
Отойді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те щоб прості люде.
А гвалту! а крику!
І гармонія, і сила,
Музика, та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що – не Брути!
У нас Брути! і Коклекси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!
Кров’ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивиться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:

Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної України!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.

Може, чванитесь, що братство
Віру заступило,
Що Синопом, Трапезондом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались.
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров’я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров’ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить, –
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!

Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають
Заміс[т]ь пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. за науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата.
Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тіжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитай[те],
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників, кого, коли,
За що розпинали!
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословіть дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

 

В І:   У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим…

В ІІ: Однією з центральних тем у творчості Т.Г.Шевченка є трагічна доля жінки, матері. Саме їй присвятив цілу низку своїх творів. Із болем у серці він говорив про рідну матір, яку «…ще молодую – у могилу нужда та праця положила». Не кращою була й доля сестер, до яких поет ставиться з особливою теплотою.

В І: Одним із кращих творів про жіночу долю є його поема «Катерина»

(Інсценізація уривка з поеми «Катерина»

 

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями ,

Бо москалі - чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине -

Якби сама, ще б нічого,

А то й стара мати,

Що привела на світ божий,

Мусить погибати.

Серце в'яне співаючи,

Коли знає за що;

Люде серця не побачать,

А скажуть - ледащо!

Кохайтеся ж, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі - чужі люде,

Знущаються вами.

 

Не слухала Катерина

Ні батька, ні неньки,

Полюбила москалика,

Як знало серденько.

Полюбила молодого,

В садочок ходила,

Поки себе, свою долю

Там занапастила.

Кличе мати вечеряти,

А донька не чує;

Де жартує з москаликом,

Там і заночує.

Не дві ночі карі очі

Любо цілувала,

Поки слава на все село

Недобрая стала.

Нехай собі тії люде

Що хотять говорять:

Вона любить, то й не чує,

Що вкралося горе.

Прийшли вісти недобрії -

В поход затрубили.

Пішов москаль в Туреччину;

Катрусю накрили.

Незчулася, та й байдуже,

Що коса покрита:

За милого, як співати,

Любо й потужити.

Обіцявся чорнобривий,

Коли не загине,

Обіцявся вернутися.

Тойді Катерина

Буде собі московкою,

Забудеться горе;

А поки що, нехай люде

Що хотять говорять.

Не журиться Катерина -

Слізоньки втирає,

Бо дівчата на улиці

Без неї співають.

Не журиться Катерина -

Вмиється сльозою,

Возьме відра, опівночі

Піде за водою,

Щоб вороги не бачили;

Прийде до криниці,

Стане собі під калину,

Заспіває Гриця.

Виспівує, вимовляє,

Аж калина плаче.

Вернулася - і раденька,

Що ніхто не бачив.

Не журиться Катерина

І гадки не має -

У новенькій хустиночці

В вікно виглядає.

Виглядає Катерина...

Минуло півроку;

Занудило коло серця,

Закололо в боку.

Нездужає Катерина,

Ледве-ледве дише...

Вичуняла та в запічку

Дитину колише.

А жіночки лихо дзвонять,

Матері глузують,

Що москалі вертаються

Та в неї ночують:

"В тебе дочка чорнобрива,

Та ще й не єдина,

А муштрує у запічку

Московського сина.

Чорнобривого придбала...

Мабуть, сама вчила..."

Бодай же вас, цокотухи,

Та злидні побили,

Як ту матір, що вам на сміх

Сина породила.

 

Катерино, серце моє!

Лишенько з тобою!

Де ти в світі подінешся

З малим сиротою?

Хто спитає, привітає

Без милого в світі?

Батько, мати - чужі люде,

Тяжко з ними жити!

 

Вичуняла Катерина,

Одсуне кватирку,

Поглядає на улицю,

Колише дитинку;

Поглядає - нема, нема...

Чи то ж і не буде?

Пішла б в садок поплакати,

Так дивляться люде.

Зайде сонце - Катерина

По садочку ходить,

На рученьках носить сина,

Очиці поводить:

"Отут з муштри виглядала,

Отут розмовляла,

А там... а там... сину, сину!"

Та й не доказала.

Зеленіють по садочку

Черешні та вишні;

Як і перше виходила,

Катерина вийшла.

Вийшла, та вже не співає,

Як перше співала,

Як москаля молодого

В вишник дожидала.

Не співає чорнобрива,

Кляне свою долю.

А тим часом вороженьки

Чинять свою волю -

Кують речі недобрії.

Що має робити?

Якби милий чорнобривий,

Умів би спинити...

Так далеко чорнобривий,

Не чує, не бачить,

Як вороги сміються їй,

Як Катруся плаче.

Може, вбитий чорнобривий

За тихим Дунаєм;

А може - вже в Московщині

Другую кохає!

Ні, чорнявий не убитий,

Він живий, здоровий...

А де ж найде такі очі,

Такі чорні брови?

На край світа, в Московщині,

По тім боці моря,

Нема нігде Катерини;

Та здалась на горе!..

Вміла мати брови дати,

Карі оченята,

Та не вміла на сім світі

Щастя-долі дати.

А без долі біле личко -

Як квітка на полі:

Пече сонце, гойда вітер,

Рве всякий по волі.

Умивай же біле личко

Дрібними сльозами,

Бо вернулись москалики

Іншими шляхами.

 

В І: Неповним буде уявлення про внесок Кобзаря в скарбницю української культури, якщо не познайомитися зі спадщиною Шевченка-художника.

(Ведуча підходить до мольберта й демонструє кар­тини Шевченка).

В ІІ: Саме завдяки цьому таланту Шевченко здобув волю й перед ним відкрився широкий світ.

В І: Коли поет навчався  у  Петербурзькій Академії мистецтв, у нього з'явився задум створити ілюстрова­ний альбом «Живописна Україна», в якій розповів би про різні події української історії. Саме тут тричі відзна­чений срібними медалями за визначні успіхи в живо­писі.

В ІІ: Олійне полотно «Катерина» — зразок побутового жанру. У центрі картини — молода дівчина-жінка, героїня однойменної поеми.

В І: Олійне полотно «Селянська родина»  — сюжетно втілює ще одну мрію Шевченкового життя — навіки втрачений зелений рай родинної злагоди.

В ІІ: Робота в Археографічній комісії протя­гом 1845—1847 р. Дала змогу Шевченкові втілити в пей­зажі своє розуміння цінності пам'яток історії України.

В І: В цей час він створює багато майстер­них пейзажів: «Почаївська Лавра з півдня», «Вознесенський собор у Переяславі».

В ІІ: На засланні Шевченко плідно працює над портретами: «Портрет Ускової з донькою» , «Портрет Д. Алексєєва»

В І: Це лише окремі фрагменти з величезної спадщини художника.

В ІІ: Уся творчість Шевченка — позначена глибоким психологізмом у портретному жанрі, нова­торськими пошуками в побутовому жанрі, в пейзажі значними досягненнями в техніці гравюри.

В ІІ: Шевченко — великий син України, що виявив свій талант у поезії, живописі, пісні; гордість і слава наша.

В І: Доля не була ласкавою до Т. Шевченка. Своєю трагічністю вона була схожа на долю України. Але незважаючи на це, з його серця виринали вистраж­дані слова: «Караюсь, мучусь, але не каюсь».

В ІІ: Здалека, з лівого берега Дніпра, видно, вкриту деревами чудового парку, гору — могилу ук­раїнського Кобзаря.

В І: Здалека її бачать ті, хто пливе повз Канів Дніпром. Понад століття дивиться великий Кобзар звідси на Україну, якій віддав усі свої думки й почування.

(Звучить запис «Заповіт» Т. Шевченка. На тлі музи­ки звучать слова).

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

 

 

Вчитель. Минатимуть роки, спливатимуть віки, а Т. Шевченко залишатиметься у пам'яті нащадків, бо є й буде Україна і народ український, який пам'ятає його заповітні слова:

 (Запис звучить голосніше).