Сценарій «Бринить, співає наша мова...»

 

 

 

 

 

 

Бібліотечний урок 

до Дня української писемності та мови

 

 

«Бринить, співає наша мова...»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2014

 

Слайд 2. Мета:

• Поширити знання учнів про зародження української писемності.
• Розвивати допитливість, кмітливість.
• Вчити працювати в групі, приймати спільні рішення, порівнювати, визнавати помилки.
• Виховувати любов до рідної мови, зміцнювати  бажання спілкуватися нею, розширювати поле читання учнів.

 

Слайд 3. Епіграф:

«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього». (М.Рильський.)

 

Хід заняття

Нумо, діти, підведіться,

Всі приємно посміхніться.

Продзвенів уже дзвінок,

Починаємо урок!

А цікаво вам дізнатись,

Що сьогодні може статись?

Ну, то сядьте всі зручніше,

Попрацюємо скоріше!

 

Бібліотекар. Доброго дня, шановні друзі!

   Ми раді вітати вас на уроці „ Бринить, співає наша мова...»”!

   Нехай цей незвичайний урок збагатить ваші знання про українську мову, її історію, традиції, допоможе дізнатись багато цікавого про визначних діячів української словесності.

   Або просто дозволить цікаво провести цей час із нами.

 

Вчитель. Натомість, ми просимо вас допомогти нам у підведенні підсумків уроку.

   Вашим завданням буде – дати оцінку всьому, що ви побачите і почуєте…

   Для цього ви маєте вибрати той колір карток, який допоможе вам висловити власну думку.

   (роздати дітям картки)

 

А тепер зверніть увагу на значення кольорів:                (Метод «Капелюхи де Бора»)

- зелений – що вам сподобалося на уроці?

- червоний – що не сподобалося?

- жовтий – що нового ви дізнались для себе?

- синій – що хотіли б побачити, або про що дізнатись ще про українську мову?

- фіолетовий – як вам можуть допомогти у навчанні такі уроки - проекти?

А тепер приєднуйтесь до нас і пориньте у чарівний світ знань…

 

Слайд 4. Бібліотекар.
Здрастуй, Слово, 
Українська Мово! 
Здрастуй на межі тисячоліть! 
Квітни калиново й барвінково, 
Запашна вічнозелена віть!.. 

Слово – брила, слово – крила, диво, 
У незнане зоряне політ. 
Через мову щиро і правдиво 
Одкривається нам білий світ… 

 

Слайд 5.  Вчитель.
Мова – це диво, яке ми чуємо від миті свого народження, це почуття, які допомагають нам виразити любов і турботу про рідних та друзів, це радість, якою ми ділимось з коханою людиною, це душа, що випромінює життєву силу, це невичерпне джерело, звідки ми черпаємо наснагу, знання і прагнення осягнути всесвіт. 
О слово рідне, хто без тебе я? 
Німий жебрак, старцюючий бродяга? 
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага, 
Прах, купа жалюгідного рам’я… – так сказав відомий український поет Дмитро Павличко. 

Бібліотекар. Мова – це одне з чудес світу. Вона являється тим цінним надбанням нашого буття, тією скарбницею важливих знань, що визначає нашу ментальність. У ній сконцентровано всі бажання, надії та сподівання мільйонів людей, що являють собою єдиний народ. Саме вона – наша мова – втілює в собі український характер, нашу пам’ять, історію та душевну міць, наші звичаї і традиції, розум і багатющий досвід поколінь, ніжну красу і силу душі людської. І це так, бо, як сказав Володимир Сосюра: "Мова – це душа народу, а народ без мови не народ”. 

Вчитель. Українська мова входить до групи найбільш розвинених і досконалих мов. І тому завдяки проголошенню незалежності вона, як і українська культура, по праву займають належне місце у світі. 
А для того, щоб ми знали, вивчали і не забували своєї рідної мови, щоб підвищували її значимість для майбутнього, наш національний календар поповнився ще однією важливою датою для кожного справжнього українця – 9 листопада. 

 

Бібліотекар.  Сьогодні ми вже вкотре відзначатимемо свято української писемності. На сьогоднішньому уроці, ви дізнаєтеся про витоки нашої мови, її місце серед інших слов'янських мов, почуєте щирі слова любові й вдячності до неї. Так! Щасливі ми, що народились і живемо на такій чудовій землі - багатій і мальовничій Україні. Україна! В одному тільки слові бринить музика. Україна - це тихі води, ясні зорі, зелені сади, лани золотої пшениці. А найбільший її скарб - мова. Тому 9 листопада відзначають День української писемності та мови.

 

Вчитель.

Синiв і дочок багатъох народiв

Я зустрiчав, якi перетинали

Гiрські й морськi кордони i, на подив,

Багато бачили, багато знали,

Я їх питав із щирою душею:

- Яку ви любите найбiльше мову? —

І всi відповiдали: — Ту, що нею

Спiвала мати колискову.

 Кожна людина, яка поважає себе, країну, мову, не буде калічити своєї мови, бо вихована людина говорить грамотно і красиво, навіть про найбуденніші речі, бо мова не ділиться на святкову і буденну.

 

Слайд 6.  Бібліотекар.  А чи завжди люди вмiли розмовляти? Чи спiлкувалися вони між собою за допомогою мови?

 Про це можна довiдатись, заглянувши у наше далеке-далеке минуле.

Легенда про виникнення писемності

Жило на землi плем’я розумних людей. Вмiли вони полювати, готувати їжу на вогнищi. А всi ці знання зберiгали в пам’ятi, а дiтки вчились у батькiв, спостерiгаючи за ними.

I жила в цьому племенi сiм’я: мама, тато i донька Ая. Одного разу пiшли тато з Аєю до лiсу i вистежили здоровенного ведмедя. Тато хотiв вполювати звiра, та списа забув удома. Взяв тодi вiн шматок кори i намалював листа дружинi (писати тодi вмiли тiльки так).

Мама «прочитала» листа i закричала. Збiглися всi родичі племенi. А жiнка їм пояснила, що її чоловiка хоче ведмідь з’їсти, i показала кожному листа.

Всi схопили зброю i кинулись на допомогу. А мисливець, побачивши озброєних родичiв, подумав, що його хочуть убити, i почав утiкати. Бiгав, доки не натрапив по дорозi на старця-мудреця. Почав просити у нього захисту.Коли все з’ясувалося, то люди племенi ще довго смiялися. Та старiйшини задумались i, щоб не було плутанини, вирiшили придумати iнше письмо, щоб легше було тлумачити написане. І придумали лiтери.

Не знали, як же назвати всi цi лiтери, а тут перед ними дiвчинка гралася на iм’я Ая. Отож в ирішили, що першу літеру назвуть А, а остання буде Я. Згодом були названi всi лiтери.

Слайд 7. Так виникло письмо. З того часу люди почали користуватися не лише усним, а й писемним мовленням.

 У рукописі грецького iсторика Геродота, який жив ще у V столітті було написано, що скiфи направили персам «лист», який складався з жаби, мишi, птаха та п’яти справжнiх стрiл. Як на вашу думку, що б вiн мiг означати?

(Вiдповіді глядачiв).

Цей лист означав: «Якщо ви, перси, не навчитеся стрибати по болотах, як жаба, ховатися в норах, як миша, i лiтати, як птах, то ви будете засипанi нашими стрiлами, як тiльки ступите на нашу землю.

  Багато столiть пройшло, доки люди звикли до письма, доки запам’ятали, що як називається.  Наше слов’янське письмо — знайомі і звичайнi лiтери абетки — пройшло довжелезний шлях, поки дiйшло до нас.

На нашу землю ця азбука прийшла тисячу рокiв тому. Увесь час вона змiнювалась, аж поки не стала такою, якою ми сьогоднi й користуємося. Важко навiть сказати, скільки людей протягом столiть доклали зусиль, щоб сьогоднi ми з вами могли читати і писати.

Поява письма в історії людства не випадкова: писемність виникла з потреби зафіксувати думку, щоб передати її на відстань або прийдешнім поколінням.

Кожен народ ішов своїм шляхом до створення писемності. Та етапи розвитку письма в усіх народів земної кулі приблизно однакові.

 

Слайд 8. Вчитель.

Свято було встановлено

9 листопада 1997 року Президентом України Леонідом Кучмою за підтримки ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі нашої мови для розвитку українського суспільства Указом № 1241/97 "Про День української писемності та мови”. 
В Указі було зазначено: "Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця”. 

Нестор Літописець – "батько української історії та словесності”. 
Слайд 9.
Хто не знає свого минулого, 
Той не вартий майбутнього. 
Хто не відає про славу своїх предків, 
Той сам не вартий пошани… 
Максим Рильський 

Слайд 10. Нестор Літописець: "Велика бо бывает польза от ученья книжного: книгами бо кажеми и учими есмы пути пути покаянью, мудрость бо обретаем и воздержанье от словес книжных. Се бо суть реки, наполняющие вселенную, се суть исходищя мудрости: книгам бо есть нещетная глубина – сими бо в печали утешаеми есмы…”. 
Ви, напевно, здогадалися хто я? Так, мене звати Нестором. Народився я у Києві. У 17 років поступив послушником до Печерської обителі, але монахом став не одразу. Згідно з церковними правилами, ті, хто готував себе служінню Богу в монастирі, підлягав обов’язковому трирічному випробуванню. Випробування я витримав і був удостоєний дияконського сану. 
У Києво-Печерській обителі було багато чоловіків високого розуму, які були взірцем духовного вдосконалення. Тут панували повага і злагода. Старші допомагали молодшим, наставляли їх, укріплювали їх віру. Цей час не пройшов марно. 
Я написав "Житіє Феодосія Печерського” та "Чтєніє про Бориса і Гліба”. Коли мені було 40 літ, а саме у 1110 році я взявся за написання літописного звіту, щоб розповісти нащадкам, "откуда єсть пошла русская земля, кто въ Киевъ нача первъє княжити…” . Для цього 1097 року я вирушив до Володимир-Волинського та Зимненського монастирів. Там я знайшов Волинський літопис. А ще познайомився з руськими літописними зведеннями і сказаннями, монастирськими записами, візантійськими хроніками. А ще записав цікаві розповіді старців, воїнів, мандрівників, свідків багатьох подій…”. 

Слайд 11. Бібліотекар.  Писемні пам’ятки, створені видатним давньоруським письменником, прародителем художнього слова, літописцем Нестором, що народився поміж 1040 і 1056 роками, мали значний вплив на розвиток всієї української культури. Результатом такої 20-річної важкої праці Нестора Літописця стала "Повість минулих літ” - перша в Київській Русі пам’ятка про історичні події з кінця ХІ ст.. до 1113року. У 1113 році з’явилася славнозвісна праця печерського Нестора "Повість временних літ”.
Із Києва "Повість…” пішла між слов’ян і стала досить популярною та шанованою. У ній автор використовував також численні праці своїх попередників (Василя, Федора, Никона Великого), а також усні народні перекази, свідоцтва очевидців, власні спостереження, вставки з Біблії, з перекладної грецької та болгарської літератури. 

Вчитель.

Для тих часів це була неймовірна титанічна праця, автором якої була освічена людина, що віддала своє життя улюбленому книжному навчанню, яка знала кілька іноземних мов. 
На відомій скульптурі Антокольського з Київського музею російського мистецтва ми бачимо Нестора з пером у руці, вічно схиленим над писанням, що творить подвиг життя свого, даруючи нам історію і сам залишаючись в ній. 
У монастирській бібліотеці було знайдено опис зовнішності Нестора: "Нестор-литописец подобием сед, брада не раздвоилась, на плечах клобук, в правой руке перо, а в левой – чётки…”. 

 

Слайд 12. Бібліотекар.  У цей день – 9 листопада – за традицією покладають квіти до пам’ятника Несторові Літописцю, відзначають найкращі здобутки просвітителів та мовознавців у сфері мови та культури України, заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою. 
А зараз ми згадаємо історію літописання, яке почалося в Україні дуже давно, майже одночасно з приходом християнства на наші землі.

 

Вчитель.

Петро Яцик – „щирий цінитель українського слова”

У слова свої закони вічно мінливого руху,

У слова свої ознаки світла, тепла, ваги.

Слово – клітина мислі, артерія сили духу.

Тільки воно єднає різні людські береги…

                                        Платон Воронько

   Як великого мецената і найпалкішого цінителя української культури, його знав увесь світ. Будучи українцем за походженням, він одним із перших у сучасній історії України мислив категоріями патріотизму в контексті глобального розвитку цивілізації. І тому його фраза-афоризм „Справжній патріотизм вищий за будь-які партії…” близька і зрозуміла для нас сьогодні. Його слова ніби промовляють до нас із минулого…

 

Слайд 13. Петро Яцик.

   „Нетиповий українець…

   Мабуть, цей вислів більш точно передає сутність мого єства. Все своє життя я прагнув відродити українську свідомість, бив у дзвони вашого сумління, щоб ви порвали пута олжі, здерли полуду меншовартості і самовтіхи, аби наша прадавня нація зі своїм перлинним надбанням не залишилась у замшілій мушлі якимсь екзотичним етносом – в історичному тупику, осторонь магістралі світового розвитку.

   А наша прекрасна мова - солов’їне слово – витворена славними пращурами, виплекана національними світочами думки та духу, увібрана нами з материнським молоком, не може і не повинна бути ущемленою і зацькованою, спаплюженою і розчавленою нині – в самостійній Українській державі… Існуючи та працюючи заради цього все своє життя я свято вірив: замість того, щоб цілий вік нарікати на темряву, краще засвітити бодай одну свічку – й на світі менше стане темряви…  ”

Слайд 14.

Бібліотекар.

   Народившись в селі Верхнє Синьовидне на Львівщині у селянській родині, закінчивши семирічку, ставши помічником машиніста і виїхавши за кордон, П. Яцик не переставав вболівати за долю своєї Батьківщини. Канадський будівельник-землевласник українського походження, з кінця 50-х років почав направляти значні кошти на реалізацію різноманітних наукових і культурних проектів української діаспори. Маючи власний бізнес, зароблені гроші він вкладав в освітницьку діяльність й книговидання. Саме П. Яцик на власний кошт видав повне зібрання творів Михайла Грушевського, котре стало йому майже в мільйон доларів.

 Слайд 15.   А у 2000 році, не зрадивши таки своєму життєвому креду, Петро Яцик запалив свічку міжнародного конкурсу знавців української мови. Вперше він пройшов у селі Моринцях ( на батьківщині Тараса Шевченка ). Особливістю конкурсу стало те, що грошовими преміями відзначались переможці від І до X місця. Перший преміальний фонд склав 475 тисяч гривень.

  

Вчитель. 2003 року відбувся ІV Міжнародний конкурс з української мови, в якому брали участь 5 мільйонів осіб. За рішенням Ліги українських меценатів, конкурсу було присвоєно ім’я Петра Яцика, а його дочка Надія стала почесним головою конкурсу.

   На 10-ту річницю Дня Незалежності України П. Яцик був нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня.

   У 2001 році одним з володарів Міжнародної премії ( Людина Року ), в галузі благодійництва та меценатства, був визнаний Петро Яцик, який зробив великий внесок у справу збереження самобутності української нації як на Україні, так і за межами нашої держави. Його вклад у розвиток нашої культури, мови, історії та традицій, створення і становлення українських освітніх закладів та центрів мав неоціненне значення для нашого народу, для утвердження молодої незалежної України у світовому співтоваристві.

 

Слайд 16. Українська мова – державна мова України

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці –

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми перестали гордитись, що ми - українці?..

                                                               Віктор Баранов

 

   Бібліотекар. Упродовж кількох століть український народ привчали до думки про нібито „вторинність” української мови, ретельно приховуючи від нас величезний масив української писемності, історії та культури, яка сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть.

   Слайд 17. За науковими розвідками лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще в VІ – ІX столітті. Процес унормування загальнонародної української мови вчені відносять до XІІІ – XІV століття. У різні періоди літературна мова української народності поєднувала в собі елементи давньоруської писемної мови (Х – ХІІІ ст.), українсько-білоруської (ХІV – XV ст.), слов’яно-української, староукраїнської („простої мови”), церковнослов’янської (XIV – XVII ст.). Інтенсивне формування нової української мови дослідники відносять до другої половини XVIII – XIX століть.

 

Слайд 18. З історії походження української мови

Бібліотекар.

Та звідки ж воно, оце слово,

Ніколи, здається, не чуте?

Ну просто не слово, а чудо –

Та звідки ж воно, оце слово,

Таке таємниче, неждане.

Таке невловиме, жадане

Зійшло у свідомості слово…

   Українську мову відносять до індоєвропейської мовної сім’ї. Разом з російською та білоруською мовами вона входить до слов’янської групи мов світу. За основною версією їх походження вважалося, що після завершення праслов’янської епохи розпочався період, який тривав понад 500 років та закінчився лише в XI – XII столітті під час феодальної роздрібленості Київської Русі. У цей час нібито сформувалась так звана давньоруська мова, на основі якої виникли три мови однієї групи – українська, російська та білоруська.

 

Слайд 19. Вчитель.   Сучасні дослідники, руйнуючи теорію єдності, вважають, що всі три слов’янські мови розвивались незалежно одна від одної як мови самостійні, і ніякої спільної мови не існувало. Хоча безперервний історичний розвиток етносу на наших землях від середини І тисячоліття н. е. до нашого часу може свідчити про те, що після розпаду праслов’янської мовної спільності почав формуватись український етнос, а отже і українська мова.

  

Бібліотекар.   Разом з християнством до Київської Русі прийшла старослов’янська (або церковнослов’янська) мова, що утворилась на базі давньоболгарських діалектів Кирилом і Мефодієм. Нею писались релігійні та офіційні тексти. Старослов’янська мова тривалий час виконувала функції писемної мови. Поява нової української мови, яка згодом стала сучасною літературною, датується ХІХ століттям.

 

Вчитель.

Слайд 20. З історії виникнення української писемності

Тебе, як камінь дорогий,

У шати вправив оксамита.

І не знайдеться більш кілків

Твердіше чорного граніта.

 

Які стискали волю слова

Минувщини далеких днів,

Коли земля була полита

Сльозами грішних ворогів…

 

Бібліотекар.   Надзвичайно важливе значення в історії народу є виникнення письма. Питання походження слов’янської писемності дуже складне і досі не розв’язане. Протягом багатьох років учених цікавлять питання : коли і як народилась слов’янська писемність, абетка і чи мали наші предки до цього якісь інші писемні знаки?

 

Вчитель.   Довгий час існувала думка, ща наша писемність з’явилась після хрещення Русі, коли з Болгарії та Візантії привозили церковні книги. Але на більшості території , де колись селились наші пращури, особливо на півночі від Чорного моря, не раз знаходили археологи на кам’яних плитах, надгробках і амфорах незрозумілі писемні знаки. Що змусило вчених і далі працювати над цим питанням.

 

Слайд 21. Бібліотекар.   Перший історик давньої слов’янської писемності болгарський книжник і учений Чорногорець Храбр, який жив у Х столітті, у книзі „Сказання про письмена” розповідає про два етапи розвитку слов’янського письма. Перший – коли ще слов’яни були язичниками, і читали та ворожили за допомогою рисок та зарубок. Другий етап – після прийняття християнства, коли вони почали писати римськими та грецькими письменами. Але це письмо не було пристосоване до слов’янської мови.

 

Слайд 22. Вчитель.   Дослідники вважають, що слов’яни мали примітивне письмо ще в першій половині І тисячоліття. Пізніше вони почали користуватись грецькими буквами. Докази про наявність писемності і у східних слов’ян можна знайти в арабських істориків. Але, на жаль, ніяких писемних пам’яток з тих часів до нас не дійшло. І так було до тих пір, поки великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом та Мефодієм – не був створений алфавіт.

 

Бібліотекар.

Слайд 23. Кирило та Мефодій - слов’янські вчителі та просвітителі

…А літери, як неба зорі,

Являють щастя нам удень.

Увечері ти бачиш долю,

Мрійливий затишок пісень.

 

Як добре, земле українська,

Що кращії твої сини

Плекають мову славнозвісну

На творчій, ясній глибині…

 

Вчитель.   Славнозвісні просвітителі, творці слов’янської абетки, проповідники християнства, перші перекладачі грецьких духовних книг, що були видані слов’янською мовою. Брати народились у місті Солунь (сучасна назва містечка Фісалоніки у Греції) у родині військового начальника. Населення тут поділялось на греків і слов’ян. Їх мати була грекинею, а батько – болгарином, тому брати з дитинства добре володіли двома мовами.

 

Слайд 24. Бібліотекар.   Кирило (або його звали ще Костянтином) (827 р. – 14 лютого 896 р.), здобувши освіту в Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську та староєврейську, був талановитим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці. А також викладав філософію у вищій константинопольській школі. Друге своє ім’я Кирило Костянтин прийняв перед смертю, постригшись у ченці. За свої здібності і розум він згадується як Костянтин Філософ.

 

Вчитель.   Мефодій (815 р. – 6 квітня 885 р.), був управителем однієї слов’янської провінції у Візантії, але незабаром він відцурався мирського життя й усамітнився в одному з монастирів. У 863 році візантійський імператор Михайло направив Кирила та Мефодія в Моравію, де вони на прохання місцевого князя Ростислава повинні були вести церковну службу слов’янською мовою.

 

Бібліотекар.   Перед від’їздом до Моравії Костянтин розробив слов’янську абетку. А вже 863 року Кирило і Мефодій привезли до Велеграда слов’янську азбуку та три-чотири церковні книги, перекладені слов’янською мовою. У посланні папи Іоанна VIII до моравського князя Святополка (880 р.)

Костянтина названо „творцем слов’янського письма”.

 

Вчитель.

Слайд 25. Два різновиди слов’янських писемних знаків

…Тепер ти вільна, рідна мово.

Писемність гучно розцвіла,

Все більше ніжності, любові

На наші довгії літа.

 

Розмова, думка, голос тихий,

Цікавий погляд дуже милий.

Тримайся мужності, вивчай,

Вдивись в лексичний водограй…

 

 

Слайд 26. Бібліотекар.   Існує два різновиди старослов’янських писемних знаків:кирилиця (названа так учнями Кирила на честь свого вчителя) і глаголиця (від давньослов’янського „глагол”, що означає „слово”). Єдиної думки щодо походження глаголиці не існує і досі. ЇЇ азбука складалась з 39 літер, які мали дуже складне накреслення у вигляді кружечків і петельок, з’єднаних між собою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов’янських країнах. Науковці довгий час намагались довести, що глаголиця походить з якогось ще більш давнього письма. Оскільки вважали, що будь-яке письмо в своїй основі являє собою культурне наслідування. Але докази, знайдені ними, не були досить переконливими для того, щоб довести цю теорію. Літери глаголиці такі своєрідні, що схожості між нею та іншими алфавітами немає.

  

Вчитель.   Нарешті вчені вимушені були визнати, що глаголиця не схожа на жодне інше письмо й скоріш за все була винайдена братами Кирилом та Мефодієм, як, до речі, про це свідчить і древній слов’янський список руської редакції „Похвала святим Кирилу та Мефодію”:

   „(русс.) Не на чужемъ основании своё дело полагающа, нъ изнова писмена въображьща

Произвели своё дело, полагаясь не на чужую основу, а сызнова буквы изобрели”.

   Кирилиця – цілком оригінальна система слов’янської писемності, яка є складною творчою переробкою грецького алфавіту. ЇЇ азбука складалася з 43 літер, зокрема з 24 грецьких і 19 оригінальних слов’янських. Графіка кириличного алфавіту була близькою грецькому та візантійському алфавітові. Такі накреслення літер у подальшому стали графічною основою сучасної української, російської, білоруської, болгарської, сербської та македонської писемності.

 

Слайд 27. Бібліотекар.

   Рукописи Х та ХІ століття написані двома різними абетками. Одні написані кирилицею, інші – глаголицею. Але яка з них давніша? Тобто яким письмом були написані незбережені рукописи кирило-мефодіївських часів? Цілий ряд фактів свідчить про те, що більш давньою абеткою слід вважати глаголицю. Найдавніші пам’ятки (у тому числі „Київські листки”) написані саме глаголицею, до того ж написані більш архаїчною мовою, близькою за фонетичним складом до мови південних слов’ян.

Також на всіх палімпсестах, що збереглись до наших днів, вирізьблено (зіскреблено) глаголицю і новий текст написано кирилицею. Найдавніші книги, написані глаголицею, дійшли до нас з ХІ століття. Найдавніша книга на Русі, написана кирилицею, - Остромирове Євангеліє - 1057 року.

Воно зберігається в Санкт-Петербурзі, в бібліотеці Російської Академії наук.

 

Слайд 28. Вчитель.   Узагалі, кириличний алфавіт почав широко використовуватись з ХІ століття в художній і світській літературі східних слов’ян. Читаючи старослов’янською, ми вимовляємо слова так, як вони написані. Тут немає різниці між звучанням слів та їх написанням, як, наприклад, в англійській чи французькій мовах. Книжна старослов’янська мова налічувала 38 літер.

   Після смерті Кирила й Мефодія користуватися слов’янською писемною мовою в Моравії було заборонено, я їхніх учнів вигнано до Болгарії. Болгарія прийняла християнство у 865 році, наприкінці ІХ – у Х століттях стала центром слов’янської писемності. Саме з Болгарії було запрошено в кінці Х століття до Київської Русі перших служителів церкви й завезено церковні книги, написані мовою, якою перекладали Кирило та Мефодій. У науковому обігу цю мову називають старослов’янською (раніше називали церковнослов’янською).

 

Слайд 29. Бібліотекар.   Старослов’янська мова мала багато спільного з давньоруською мовою періоду Київської Русі, тому вона була швидко пристосована до передачі на письмі давньоруських звуків. Під впливом цього у Київській Русі почала розвиватись давньоруська літературно-писемна мова на основі кириличного алфавіту. Старослов’янська й давньоруська писемні мови  таким чином співіснували, доповнюючи одна одну. Вони виконували різні функції:

старослов’янська вживалася переважно в церковній сфері;

давньоруською мовою укладалися державно-юридичні закони (наприклад, „Руська правда”), велися ділові документи й писалися художні твори („Слово о полку Ігоревім”).

 

Слайд 30. Вчитель.   В історії кириличного періоду розрізняють такі етапи: устав, напівустав, скоропис.

- уставне письмо характеризувалось чітким, каліграфічним накресленням літер, кожна з яких писалась окремо, ставилася перпендикулярно до рядка, мала геометричний вигляд;

- з середини XIV століття геометричний вигляд літер поступово спрощувався, писалися вони з нахилом, допускалися скорочення слів – такий тип слів називався напівуставом;

- пізніше з’явився скоропис – букви були заокруглені, писалися зв’язно, окремі з них виносилися понад рядком.

 

Бібліотекар.   У середині XVI століття в східних слов’ян виникає друкарство, друкований алфавіт, створений з деякими змінами на основі півуставного письма. Перша друкована книга під назвою „Апостол” була надрукована в Москві в 1564 році, в Україні – у Львові в 1574 році друкарем Іваном Федоровим.

У 1708 році за реформою Петра І старий друкарський шрифт був замінений гражданським.

З алфавіту були усунені деякі зайві літери, написання деяких було спрощено. З XVIII століття гражданський шрифт, пристосований до звукового складу української літературної мови,  поширився в Україні. І нині кирилиця – в основі нашого алфавіту.

 

Вчитель.

Слайд 31. Спорідненість слов’янських мов

…Читайте до болю знайомі рядки,
Вклоняйтеся кожному слову.
Кров’ю кляніться нести у віки
Свою материнськую мову –                        

яка б та мова не була…

 

Бібліотекар.   Зіставлення слов’янських мов з іншими показало, що вони належать до індоєвропейської мовної сім’ї. Слов’янські мови генетично споріднені між собою. Спільність походження виявляється як у лексичному складі, так і у фонетичній системі та граматичній будові. Переважна більшість слів з однаковим або подібним звучанням має однакове або споріднене значення.

 

Слайд 32. Вчитель.   У Х та ХІ столітті слов’янські мови були ще ближчими між собою. Цим і пояснюється вживання в слов’ян того часу спільної для них писемної мови - старослов’янської. Усі слов’янські мови поділяються на три великі групи: східну, західну і південну.

   До східнослов’янської групи належать російська, українська і білоруська мови. Першоджерелом їх є давньоруська мова. Ось послухайте, як звучить заключна строфа Шевченкового „Заповіту” братніми мовами:

 

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом. (укр.)

 

 

И меня в семье великой,

В семье вольной, новой,

Не забудьте – помяните

Добрым тихим словом. (рос.)

 

І мяне в сям’ї вялікай,

Сям’ї вольной, новай

Памянуць вы не забудзьце

Нязлым ціхім словам. (білор.)

 

 

Слайд 33. Сучасна українська літературна мова. Український алфавіт

Бібліотекар.

Життя за віками спливає,

А слово вростає у слово,

Бузками цвіте у розмаї.

І краю праслову немає…

 

„У мові кожного народу закладені і шлях до Правди,

і шлях до істини!” (Павло Мовчан)

   Мова – мережана сходом і заходом, гаптована сяйвом місяця і зірок, переткана барвінком і вишневим цвітом… Вона – вся з гомону полів, лісів і морів,батьківської, отчої, рідної землі…

   Мова – це велике національне надбання, національна скарбниця, що визначає ментальність народу. Запашна, співуча, гнучка, сповнена музики і квіткових пахощів, вона підвелася з колін, як піднялася й наша Україна.

 

Слайд 34. Вчитель.   Зараз українська мова оживає в школах, дитячих садках, на телеекранах, на рівні державного спілкування. Плекають і пестять її наші поети й письменники. Добре знання української мови – це обов’язок кожного громадянина суверенної України. На жаль, мовна ситуація сьогодні далеко на ідеальна. Люди погано володіють українською мовою. У ній побутують перекручені слова, діалектизми, русизми, слова-паразити.

   Але українська мова має майбутнє. Адже вона народжується не просто з уст українського народу, а з глибин його серця й душі. Обов’язок кожного з нас – турбуватися про її долю, удосконалювати, збагачувати.

 

Слайд 35. Бібліотекар.   Українська мова вивчається у школах та вузах США, Канади, Франції, Польщі, Чехії та інших держав. Вона є однією з робочих мов ООН, а в Римі з 1989 року існує Міжнародна асоціація україністів. Українську мову вважають рідною 67, 5 % населення. У той же час на сьогодні російськомовні жителі України складають близько 70 %, а книжковий ринок на 90 % заповнений виданнями з Росії. Українці сходу й півдня практично повністю позбавлені українського слова. Хоча поза межами України наша мова в усній формі поширена в Росії, Молдавії, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, у країнах Латинської Америки, Австралії, США та Канаді. Чому наша рідна мова повноправно існує за межами України? Чому спілкуватися нею не вважають за сором та образу інші? Чому вона цікавить всіх, крім нас – прямих її нащадків?

 

Слайд 36. Вчитель.

„Я живу в Україні,

тому готова розмовляти українською мовою,

навіть коли цілий світ буде проти,” – писала Олена Онищук.

   Існує два погляди на зародження й розвиток української мови як окремої слов’янської:

вона виникла після розпаду давньоруської мови у XIV столітті;

безпосереднім джерелом української, як і інших слов’янських мов, вважається праслов’янська мова, розпад якої почався в VII столітті.

 

Бібліотекар.   Сучасна українська літературна мова пов’язує свою історію з конкретною датою – виданням „Енеїди” І. Котляревського у 1798 році. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою всупереч тогочасній традиції користуватися в писемній практиці книжною українською мовою.

 

Вчитель.   Ще одна дата – 1840 рік, коли вперше було видано твори Т. Г. Шевченка, - може вважатися доленосною: з того часу українська літературна мова важкий, але плідний шлях розвитку й нормативної стабілізації. На цьому шляху – і перепони, і заборони, і кров та сльози найкращих синів України.

Слайд 37. Зачинателем сучасної української літературної мови вважається І. П. Котляревський, а основоположником — Т. Г. Шевченко.

 

Слайд 38. Бібліотекар.

   Над удосконаленням українського правопису працювали І. Павловський, автор „Української граматики”, І. Максимович, І. Квітка-Основ’яненко.

   Намагаючись увести єдину правописну форму, український письменник та публіцист Пантелеймон Куліш реформував український правопис, наблизивши його до вимови. Цей правопис він застосував у „Записках о Южной Руси”, що вийшли в 1856 – 1957 роках, заклавши цим основу нашого сучасного правопису. Звався цей правопис „кулішівка”.

 

Вчитель.   Сучасний український алфавіт налічує 33 літери, яких сьогодні цілком досить, щоб сформувати власну думку, а письменнику написати найцікавіший та найсучасніший твір. Адже словом можна:

розвеселити

розрадити

вселити надію

викликати посмішку

переконати

ощасливити

зцілити

причарувати

возвеличити

очистити душу

розсіяти сумнів

скувати сили душі

посилити тривогу й безнадію

поранити душу

приголомшити

принизити

образити

зганьбити

убити

 

Бібліотекар.

Є слова, що білі-білі,

Як конвалії, квітки,

Лагідні, як усміх ранку,

Ніжносяйні, як зірки,

 

Вчитель.

Є слова, як жар, пекучі,

І отруйні, наче чад…

В чарівне якесь намисто

Ти нанизуєш їх в ряд.

                    Олександр Олесь

 

Слайд 39. Мої висновки…

Бібліотекар.

   А тепер ми хотіли б почути ваші думки на основі побаченого і почутого.

   Для цього ми нагадаємо вам значення кольорів ваших карток.       (Метод «Капелюхи де Бора»)

- зелений – що вам сподобалося на уроці?

- червоний – що не сподобалося?

- жовтий – що нового ви дізнались для себе?

- синій – що хотіли б побачити, або про що дізнатись ще про українську мову?

- фіолетовий – як вам можуть допомогти у навчанні такі уроки - проекти?

(Учні висловлюють власні думки)

Слайд 40. Нетлінний скарб нації…

Вчитель.

   Нетлінним скарбом століть називають національну мову і літературу — скарбом, що передається від покоління до покоління, що об’єднує минуле й прийдешнє. Мова — живий організм, вона розвивається за своїми законами, а тому треба у чистоті берегти цей скарб, прислухаючись до порад відомого нашого поета Максима Рильського:

    Як парость виноградної лози,
    Плекайте мову.
    Пильно й ненастанно
    Політь бур’ян.
    Чистіша від сльози
    Вона хай буде.
    Вірно і слухняно
    Нехай вона щоразу служить вам,
    Хоч і живе своїм живим життям.

 

   Бібліотекар.

…Читайте до болю знайомі рядки,
Вклоняйтеся кожному слову.
Кров’ю кляніться нести у віки
Свою материнськую мову!..

 

Слайд 41. Отже, діти, ми згадали історію виникнення писемності, відчули красу рідної української мови

Як хочеш, друже, шану всюди мати,

Навчися рiдну мову шанувати.

Вона — твоє обличчя, твоя доля.

На це була свята Господня воля.

 

Слайд 42. Друзі любі мої,

Ви ростете в школі,

Мов квіти живі.

Спілкуєтесь чемно, весело, завзято,

Бо мова в школі – скарбничка дитяча.

Ми сходинки мовні усі подолаємо,

У школі багато цікавого взнаємо.

 

 Слайд 43.

 Пісня «Гімн української мови»

 Дякую за увагу!.