Сценарій літературного вечора до Свята української культури

Сценарій  літературного вечора до Свята української культури

Пісня  »Це моя Україна»

(Грає повільна мелодія)

Вед.1.  Україна  - це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медові та молочнії ріки.

2Вед.Україна – розкішний вінок із рути та барвінку, що над ним світять заплакані золоті зорі.

1.Вед. Століттями мова народу була тією повноводною рікою, яку ми називаємо поезією. Поетична грань жила в слові, і слово було немислиме без неї, як немислима ріка без води, повноводість – без глибини.

2.Вед. Бережімо й збагачуємо велике духовне надбання свого народу – рідну українську мову. Це – мова великого народу, великої культури.

Виступ учнів  (Вірш «Ти зрікся мови рідної»)

1.Вед. Наша історія – це історія віковічної боротьби за своє місце під сонцем. У цих змаганнях українство мало дві зброї – шаблю й слово. Коли ворог вибивав з наших рук шаблю, тоді на зміну їй приходило слово. Іноді таке могутнє і гаряче, що було дужче за легіон військ

   Ведучий 2

    Пісне! Велична рідна пісне!

    В тобі є все: і древня наша слава,

    Володимира хист і мудрість Ярослава,

    І наших прабатьків воронування злісне.

    І Богдана розвага,

    І Богуна відвага

    І Дорошенка розум, і хитрощі Мазепи,

    І гомін гір, і блиски зір,

    І шум лісів, й розмова степу.

    І материна любов, і жар палкий кохання

    За свободою жаль і мрії про свободу.

    І весь наш біль, всі наші сподівання.

    Ти – дзеркало душі. Країни та народу!

Пісня (Ой на горі та й женці жнуть)

2.Вед. Народна пісня– голос невсипущий

           Душі людської – вічне відкриття.

           Вона ніколи, як і хліб насущний

           Не вийде з всюди сущого життя

Пісня (Смереко)

1.Вед. Душа народу не вмре ніколи

           Вона живе у пісні горівній 

           Усмішка щира й сльоза джерельна

           Найвища, мабуть, нагорода їй.

Пісня (Ніченька місячна) (гітара)

1.Вед. Нашу пісню називають солов`їною.  І кажуть, що солов`ї   навчилися співати в українців.  Ось послухайте цікаву легенду. Колись солов`ї не жили в Україні, літали по всьому світі, збираючи пісні для індійського царя, у саду якого вони жили. Залетів якось один соловей на Україну і сів спочити у якомусь селі. На той час всі люди були у полі і не було чути ні музики, ні пісень. «Що ж за люди живуть тут?» - подумав соловей. Настав вечір, люди поверталися з поля до дому і ожила в полі, на сільських вулицях пісня. Соловей теж заспівав свою і звеселив людей. Забувши про втому, вони так заспівали, що зачарували піснями солов`я. Полетів соловей до царського саду і там заспівав Українські пісні так, що цар втратив спокій і звелів лише йому співати у своєму саду. Зачудовані солов`ї полетіли весною на Україну, щоб висиджувати пташенят і слухати найчарівніші в світі пісні.

Пісня  (Ой чий то кінь стоїть)

        2.Вед.   Як не важко було українцям побороти всі труднощі, які випадали на їхню долю, але у будь-яку мить вони могли звеселити весь народ. Скільки було створено чудових пісень, гуморесок геніями нашої літератури

                             Інсценування гуморесок Павла Глазового

    1.Вед. Ми повинні пишатися геніальним набутком наших талановитих предків і учасників, які поетично мислять і творять пісенні скарби, якими захоплюється весь світ. Українська культура захоплює глибиною думки, щирістю, багатством почуттів і настроїв.

2.Вед. Затремтіли струни у душі моїй.

            Ніжна-ніжна пісня задзвеніла в ній

            Що ж то їх торкнулось? Чи проміння дня?

            Чи журба і радість, і любов моя?

Танець «Я молюся за тебе Вкраїно!»