Сценарій "Свято дівочої долі "

Про матеріал

Захід спрямований на розвиток в учнів знань народознавчого характеру, виховання в учнів любові і поваги до народних звичаїв і традицій, формування практичних вмінь і навиків.

Перегляд файлу

СВЯТО ДІВОЧОЇ ДОЛІ

Мета: ознайомлення учнів з давньою традицією проведення вечорниць на свято Катерини; виховання почуття гордості за українську жінку, її красу, честь і вірність; моральної чистоти, етичних норм поведінки, почуття прекрасного; традицій рідного народу.

Обладнання:

портрети видатних жінок України: княгині Ольги, Гальшки Гулевичівни, Марусі Богуславки, Роксолани, Марусі Чурай, Ліни Костенко, Олени Теліги, Ніни Матвієнко, Таісії Повалій, Юлії Тимошенко.
фотомонтаж з фотографій рідних у весільному вбранні, з косою у віночку.
фотомонтаж жіночих головних уборів.
Літопис « Повість временних літ»
С.Плачинда « Неопалима купина»
Д. Таболкин « 100 знаменитих женщин»
Вислови «Жінка – це книга, яку треба прочитати і правильно зрозуміти»; «Де ти бродиш, моя доле, не докличуся тебе»

Хід свята

Вчитель. Доля… Яка вона? У кожного

своя доля і свій шлях широкий…У кожного

доля має свої особливі барви. Доля моя –

то моє життя, яке можна порівняти з

клавішами піаніно – білі і чорні. Отак і

перебирає кожна людина білі клавіші з

чорними. Здавна український народ вірив, що доля

буває лиха і добра. Лиха Доля часом зветься Недолею

або Бідою чи Злиднями. В кожної людини є своя Доля.

Вона народжується разом з людиною; мати дає дитині долю так само, як дає життя.

Доля не відходить від людини до самої смерті: вона з нею вінчається, ходить за нею слідом, куди ступить вона ногою.

Від долі не можна ні втекти, ні сховатися.

Пісня « Ой, вийду я на долину…»

у виконанні Карпової Тані.

В народній творчості є багато мудрих перлин про долю:

( кажуть учні 5 класу)

- Дитина спить, а доля її росте.

- Долі не можна ні купити, ні продати.

- Долю конем не об’їдеш.

- Кожному його доля найгірша.

- Від долі не втечеш.

- Доля вища за найвище горе.

Учень. М.Яковчук пише в поезії « Доля»

Усе я сприймаю, доле моя,-

Болючі удари й щедроти.

Ми в парі ідем, і воля твоя

Хай буде, як є - я не проти.

Не прагну багатства - тим не грішу,

І щедрот особливих твоїх,

Дай тільки те, що я в тебе прошу

У щоденних молитвах своїх.

Учитель: 14 вересня відзначають свято Семена, приурочене юнакам. Саме цього дня наші предки колись давно запалювали посвіт, який зберігали аж до Великодня. І в цей час дівчата відзначали свято свічки.

7 грудня здавна в народі почитали свято великомученицю Катерину. Катерина була донькою правитель ниці Александрії Єгипетської. Красива, розумна і освічена дівчина ніяк не могла обрати собі гідну пару. Правда, заміжжя цікавило її тільки до тих пір, доки не познайомилася з духівником своєї матері та не повірила в Христа. Відтоді всі помисли Катерини зосередилися на проповіді слова Божого.

Але бути християнкою в ті часи було небезпечно. І Катерина за свої переконання поплатилася життям. Відтоді вона вважається покровителькою незаміжніх дівчат. Святій Катерині українські дівчата зносили свої молитви, просили доброї долі. У цей день дівчина зрізала гілочку вишні і ставила в глечик біля образу Катерини. До Маланки (Нового року) гілочка мала розцвісти, тоді і доля дівчини буде щасливою.

А які звичаї українці наслідували цього зимового катерининського дня?

( учні 10 класу називають звичаї)

На Катерину дівчина на виданні несла на найдавнішу родову могилу пучечок безсмерників, щоб її доля не вмерла.
На Катерину заможні дівчата складали посаг дівчині сироті, щоб їхня дитина колись не осиротіла.
В Катериненській сніговій воді милися аби врода цвіла.
На Катерини гілку калини тулили до грудей, аби за дівкою поганої слави не було.
Ім’я Катерини було дуже популярне на Україні.
Хлопці перед цим днем постили 7 п’ятниць, аби в Катерининську ніч їм доля приснилася, щоб від нечистого обраниця не прийшла.

Учитель: Сьогодні ми не зможемо відтворити цей давній обряд, але присвятимо цей день нашим дівчатам, поговоримо про їх красу і ніжність, красу дівочої коси, про моральну гідність, вірність, відданість Берегинь свого роду, про їх працьовитість і честь.

Дівчата стають півколом і кличуть Долю:

« Доле…доле… Прийди до нас добра Доле!

Сестру твою, злу Долю, не бери з собою!»

Заходить Добра Доля, вся в білому вбранні,

на голові віночок, танцюючи, імпровізує

Дорогу далеку я сміло долала,

Ідучи на зустріч з тобою.

З сестрою моєю я горя пізнала,

Недобру та злую покинула в полі.

Несла вона чорну, недобру новину,

Прокльони і заздрощі в серці тримала,

Розпатлана, хижа топтала калину,

Дівчині терном дорогу встеляла.

На краю провалля вона чатувала,

Чекала на зустріч із кожним прохожим

Нещастя і сльози усім готувала –

Та віри і правди здолати не можна.

Я добра і чиста, як в полі криниця,

Душа моя щастям буйно засіяна,

Готова я кожній із вас поклониться,

Завести у царство з дитинства омріяне.

У царстві добра і щасливої долі

Панують закони любові і миру,

Там правда заслонить дорогу неволі,

Не пустить у душу нечистої сили.

Зі мною піти у далеку дорогу

Повинна сьогодні вже бути готова,

Вклонитися мамі, молитися Богу

Не зрадити вірі, не зрадити слову.

( Доля бере дівчат за руку і разом ведуть хоровод)

Дівчина

Мамо, люба, глянь як сяють ясні зорі золоті.

Кажуть люди, то не зорі – сяють душі то святі.

Кажуть, хто у нас на світі вік свій праведно прожив,

Хто умів людей любити, зла нікому не робив,

Бог його послав на небо ясной зіркою сіять.

Правда, мамо, то все душі, а не зорі там горять?

Тож навчи мене, голубко, щоби я так прожила,

Щоб добро робить уміла, не робить нікому зла…

Учитель. У життєвій дорозі Ви повинні навчитися мудрості, бо тільки мудрий може дати розумну пораду, Ви повинні вміти вимітати сміття із душі. Ви повинні любити всіх людей, хоч би якою людина не здавалася тобі нерозумною. Бути правдивим у думках, у словах, у вчинках. Не думати про ближнього погано, хоч би якими грішником він не був. У себе дивімося, бо за свої гріхи відповімо.

Юнак.

Ти чуєш, як природа дише

І навкруги кипить життя?

Великий Дух його колише,

Збуди ж найбільше, найсвятіше

Наймогутніше власне Я.

Дівчина.

І буде у вільному народі

Значна особа і сім’я

При кожній справі і нагоді

Проявиш міцно власне Я.

Дівчина. У кожного свій шлях, не схожий на інший, як інші в кожної людини обличчя, погляд, руки, тембр голосу. На цьому крутому шляху ми повинні найти істину. А щоб легше було іти, ми повинні залишити погані звички – злобитися, гордитися, заздрити, мстити, критикувати...

Дівчина. В життя ми візьмемо з собою традиції своєї родини, де панує добро і злагода, любов і турбота. І ми шануватимемо цей заповіт батьків, як святий хліб, що дають нам рідні у дорогу.

Юнак. Кажуть: хліб усьому голова.

Як буханку з печі брала мати

І на стіл мостила, попервах

Мусила її поцілувати.

Потім дід розкроював навпіл

Свіжу, запашну оту хлібину,

Що всміхалась ласкою в журбі

І теплом світилась в хуртовину.

Діти затихали, мов трава –

Так, бо хліб усьому голова.

Юнак. Українська дівчина… Наталка, Оксана, Марічка, Галина, Олеся… Скільки ніжності й лагідності в цих іменах. Як поетично оспівано красу української дівчини, її душу в народних піснях, легендах, переказах. Споконвіку всіх мандрівників, що подорожували Україною, приваблювали українські дівчата. Чимало чужинців вважали за честь вибрати собі тут дружину.

Учитель. Наша земля багата і талановитими, і вмілими, і працьовитими, і мужніми жінками, їх не перелічити. Вони поклали своє життя на славу і розбудову свої Вітчизни. Та поза цим завжди на різних життєвих шляхах і перехрестях українська жінка стояла на боці милосердя, несла велику любов і сімейне тепло. Окремо хочеться порушити питання дівочої вроди. В минулому році делегація учнівської молоді поїхали з візитом до Кореї. Там були шоковані красою наших дівчат і дивилися на них з захопленням, як на ікони.

Звучить пісня «Україночка»

Дівчина. З точки зору нашої культури, врода – предмет захоплення, але вона – це дар Божий. Передусім цінували скромність, працьовитість дівчини, її розум, і , якщо цих рис бракувало, то і зовнішня краса не допомагала. Говорили так: « З красивої порожньої тарілки толку мало», або «Не вибирай коня в дощ, а дружину на свято, бо всі коні в дощ блищать, а всі дівчата на свято наряджаються». Врода – це не головне, це додаток до внутрішньої краси.

Учитель. Сучасне покоління почало повертатися до давніх цінностей у житті. Найпершим нашим помічником у цій справі має бути рідна ненька. Здавна в Україні мати виховувала дочку хорошою господинею, скромною і слухняною. Тож пошана до батька – матері, до старших, повага, слухняність були невід’ємними рисами кожної дівчини і кожного хлопця.

В усіх родинах був непорушний звичай – вставши рано, дівчина мусила насамперед розчесати волосся і заплести косу. Здавна вважалося найбільшим недбальством братися за будь – яку роботу чи сідати за стіл з розпущеною косою. Про таких казали: « У неї на голові сорока гніздо звила», або «У неї в косах сім чортів кублилося»

Парад учениць з довгими косами,

що заплетені різними способами

Учитель. В селі матері особливо старанно привчають дочок до охайності, щоб змалку могла опорядкувати свою косу. Бо здавна в народі говорять: «Яка коса – така й краса», «Подивись на косу, а подумай про господиню». Проте мати довгу косу це ще й велика праця, тому зараз коси зустрічаються все рідше…

В виконанні ансамблю дівчат звучить пісня

«Горіла сосна, палала…»

Дівчина. Колись для дівчат існували спеціальні замовляння: «Сонце! Ти святе, тим ясне-прекрасне, ти чисте, величне і поважне, ти освічуєш гори і долини, і високі могили, освіти і мене, рабу Божу, перед усім миром; добротою, красотою, може й милостю. Щоб не було ні любішої, ні милішої од раби Божої, народженої, хрещеної Наталки. Яке ти ясне, величне, прекрасне, щоб і я була така ясна, велична, прекрасна перед усім миром християнським»

Юнак. А для хлопців був устав парубоцької громади: « Будемо ж, браття, гуляти чесно, тихо, сумирно, як і слід чесному і поважному парубоцтву, так як гуляли наші діди і батьки; Господиню на вечорницях поважати і шанувати, як матір; з дівчатами обходитися шанобливо, не забувати, браття, що чесна дівчина то є окраса нашої громади»

В виконанні ансамблю хлопців звучить пісня

«Копав, копав, криниченьку»

Дівчина. Коса – символ дівочої честі, цнотливості. Вислів «Наруга над косою» безпосередньо стосувався дівочої цноти, бо дівчина, яка не вберегла її, втрачала право носити косу. Іноді їй косу відтинали привселюдно. І тоді вона голову покривала хусткою і ставала покриткою.

Уривок з поеми Т.Шевченка «Катерина»

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі чужі люде,

Знущаються вами.

Не слухала Катерина

Ні батька, ні неньки.

Полюбила москалика

Як знало серденько.

Полюбила молодого,

В садочок ходила,

Поки себе, свою долю

Там занапастила.

Не дві ночі карі очі

Любо цілувала,

Поки слава на все село

Недобрая стала.

Нехай собі тії люде,

Що хотять говорять:

Вона любить, то й не чує,

Що вкралося горе.

Прийшли вісті недобрії –

В поход затрубили

Пішов москаль в Туреччину,

Катрусю накрили.

Незчулася, та й байдуже,

Що коса покрита…

У новенькій хустиночці

В вікно виглядає…

Виглядає Катерина…

Минуло півроку;

Занудило коло серця,

Закололо в боку.

Нездужає Катерина,

Ледве – ледве дише…

Вичуняла та в запічку

Дитину колише.

Вчитель: Коли ми готувалися до цього заходу, то підготували стенд, на якому зібрано фото наших рідних в косах, віночках, бо коса доповнює дівочу красу, символізує нашу Україну.

Юнак. Вірш М.Юхименка « Коси»

Як я скучив за вами, коси,

Чом вас, коси, ніхто не носить?

Це ж від полюса і до полюса

Вас в вінках прославляли віками,

Русі коси до самого пояса,

Коси, викладені вінками.

Чи дівчатам немає часу,

А чи вже заплітати ліньки?

Ви ж одвіку були окрасою

Гордовитої українки.

Коси, коси, чом вас зараз

Ніхто не носить?

Щоб там з косами не зробили,

Але давня луна доносить:

Тільки тим, що себе ганьбили,

Відтинали безжально коси.

Я не знаю є може й правильні

Наші люди,що звичаї стерли.

Та якби піднялися предки,

Чи від сорому не померли?

Як я скучив за вами, коси,

Чом вас, коси, ніхто не носить?

В виконанні ансамблю хлопців звучить пісня

«Розпрягайте, хлопці, коней»

Вчитель: Спрадавна українська дівчина – жінка була змушена відповідально будувати свою долю, брати на себе тягар турботи за свою родину, виховувати дітей, навчати їх законам життя, бо чоловіки часто – густо були не вдома: воювали, тяжко працювали, заробляючи на прожиття… Тому українки були освіченими, мудрими Берегинями свого роду.

Юнак. Зараз ми зробимо екскурс в історію і згадаємо: княгиню Ольгу, Гальшку Гулевичівну, Марусю Богуславку, Роксолану, Марусю Чурай, Ліну Костенко, Олену Телігу, Ніну Матвієнко, Таісію Повалій, Юлію Тимошенко.

Дівчина: За народними переказами про велику княгиню Ольгу говорили як про мудру, «віщу» правительку і захисницю землі Руської.

Восени 945 року князь Ігор з дружиною (військом) пішли за даниною у Деревлянську землю. Раз зібравши, почали збирати її вдруге. У Деревлянській землі вибухнуло повстання. Під час повстання Ігоря і його дружину було знищено.

Звичай кривавої помсти, який в ті часи був реальністю, змушував Ольгу покарати вбивць чоловіка. Коли горда і вдоволена Ольга повернулася в Київ, то, за легендою, біля церковки св. Іллі вона побачила сліпого старця, який їй, колись ще маленькій, напророкував бути княгинею. Вона підійшла до нього і сказала: « Як жаль, старче, що ти не можеш бачити мене. Я та сама Ольга, якій ти напророкував стати княгинею. Твоє пророцтво збулося» А старець, піднявши вгору свої сліпі очі, простягнув руку і сказав: «Ти велика грішниця, княгине Ольго! Кров невинних громадян на твоїх руках. Покайся, Ольго! Кайся за гріхи твої, кайся!»

Після цього часто бачили люди, як вона заходила до старця, що жив біля церкви. Ніхто не знав чому. А старець навчав княгиню Хрестової віри. З того часу вона змінилася до невпізнання.

Багато зробила Ольга для укріплення держави. У 956 році в гавані Золотий Ріг столиці візантійської імперії з’явилась армада лодій – човнів. Посольство налічувало більше 100 осіб. У цей приїзд Ольга здобула хрещення, одержавши християнське ім’я Елена на честь матері Костянтина І Великого. Син Святослав відмовився від хрещення, пославшись що його дружина (військо) не зрозуміє. Так і лишився язичником. Ольга ж почала руйнувати язичеські капища і будувати церкви. За її князювання Київська Русь вперше, по - справжньому, вийшла на світову арену і стала добре відома в тогочасному світі.

Дівчина: А я маю розповісти про славетну меценатку бібліотечних фондів Лисавету – Гальчку Гулевичівну – Лозку.

1614 року в одну з липневих ночей на Подолі в Києві палахкотіла пожежа. Давно не було дощу і сильний північний вітер гнав вогонь все далі на дерев’яні споруди. Горіли старовинні храми ,серед яких і храм дивовижної архітектури Бориса і Гліба. Храм стояв 400 років, всередині були зображені всі князі Київської Русі і гетьмани Запорізької Січі. У притворі зберігалися книги невідомих літописців. Разом з усіма носила воду від криниць і Лисавета. А полум’я вже добралося до Богоявленської школи, в якій була унікальна бібліотека старовинних книг, папірусів і літописів. Саме вона винесла з, уже палаючої, бібліотеки літопис «Повість временних літ»

Після пожежі вона, разом з друзями, клопоталися відновленням та відродженням братської школи та бібліотеки. Відновлена Гальшкою братська школа стала основою майбутньої Києво – Могилянської академії.

Вчитель: У ХУ столітті Кримське ханство з підлеглими йому татарами, заволодівши південним степами України, здійснювали спустошливі набіги на українські землі. Йдучи на Україну, татарські орди залишали на своєму шляху згарища і трупи. А, повертаючись після набігів, вони гнали, як худобу, тисячі бранців – ясир - молодих, здорових людей, цвіт української нації. У Криму вони потрапляли на невільницькі базари – в Кафі (нині Феодосія) та Константинополі.

Дівчина: 1520 рік, напад татар на карпатське місто Рогатин (нині Івано – Франківська область). Тоді була захоплена в полон і пізніше продана в султанський гарем красива дівчина Настя Лісовська, донька місцевого священика. Незабаром вона стала улюбленою дружиною Сулеймана І Пишного – одного з наймогутніших і наймудріших султанів грізної Османської імперії. На той час Османська армія була наймогутнішою в світі. Над усіма панував страх. Османська імперія загарбала понад 30 держав. Окрім грізного вигляду, вчинків, Сулейман ще був дуже вродливий. А якою ж була наша українська дівчина? Її описують так: невелика на зріст, граціозна, з ніжними лініями тіла і одухотвореним поглядом променистих карих очей. А полонила Сулеймана вона своїм непересічним розумом, духовним багатством, незалежним характером української дівчини, вмінням дати добру і мудру пораду. Якою ж то була сила кохання, що всесильний володар світу розпустив свій гарем і повіддавав своїх жінок іншим і більше нікого не хотів знати, окрім своєї Гуррем (радісна). Саме їй він надав титул великої султани Стамбула, він 41 рік слухняно схиляв голову перед своєю мудрою Роксоланою. Вона все зробила для України, що змогла. 41 рік ніхто не нападав на українські землі, вона за ці роки розквітла, повиростали нові міста і села, стала сильною Запорізька Січ. А могутня Османська імперія стала слабнути… Саме на бажання Насті, Сулейман убив у 1536 році свого Великого Візира Ібрагім-пашу, який противився планам Роксолани. Вона ж організувала інтригу проти престолонаслідника, першого сина Сулеймана, принца Мустафи. Роксолана переконала султана, що Мустафа планує скинути його, розлючений Сулейман наказав вбити Мустафу. Подібно Роксолана позбулася і інших претендентів на султанський престол. На нього вона посадила свого сина Селіма ІІ, якого називали «Селімом- пияком». Після нього на трон сідали його нащадки, тобто і нащадки Роксолани, доки Османська імперія розпалась. Так підсвідомо Настя Лісовська помстилася і за свій полон, і за кривду, заподіяну турками сотням українців.

Зараз у Стамбулі можна знайти три пам’ятники Роксолані. Один з них стоїть у саду знаменитого комплексу мечетей, там є 2 гробки: більший належить Сулейману, менший – Насті. Його автор відомий в ті часи архітектор Сінан, який створив щось неправдоподібно прекрасне на цьому місці. Другий пам’ятник теж у Стамбулі – це лазні для чоловіків і жінок, які Сулейман замовив ще за життя своїй дружині. Ця споруда і зараз вважається однією з найкращих архітектурних пам’яток. Третій пам’ятник – це добродійна фундація Роксолани, що складається з мечеті, госпіталю, медресе (релігійної школи) та кухні для бідних. Тут Настя дбала про бідняків, зокрема невольників з її рідної України, щоранку роздавали до 500 обідів, навчали малих дітей грамоті. Пам’ятників в нашому розумінні в Турції не прийнято будувати та і не так добре турки ставляться до постаті Роксолани.

Дівчина. Дівчина Маруся, дочка священика Покровської церкви жила в Богуславі у першій чверті17 століття, була захоплена в полон, судячи з усього близько 1620 року. Після того, як Богуславу було надано Магдебурзьке право, багате місто стало ласою здобиччю для чужинців. Всього дум існує 5 варіантів, всі вони відзначаються поетичною довершеністю. В одній з дум часів боротьби проти турків і татар, що називається «Маруся Богуславка» говориться:

Що на Чорному морі,

На камені біленькому,

Там стояла темниця кам’яная,

Що у тій темниці перебувало

700 козаків, бідних невольників.

То вони 30 літ у неволі перебувають,

Божого світу,

сонця праведного не знають.

То до них дівка – бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Приходжає, словами промовляє:

«Гей, козаки, ви біднії невольники!

Угадайте, що в нашій землі

Християнській за день тепера?

…

Маруся, попівна Богуславка,

Теє зачуває,

До козаків словами промовляє:

«Ой, козаки,

Ви біднії невольники!

Що сьогодні

в нашій землі християнській

великодная субота,

А завтра святий празник,

Роковий день Великдень.

Як буде наш пан турецький

До мечеті від’їжджати,

То буде мені, дівці – бранці,

Марусі, попівні Богуславці,

На руки ключі віддавати;

То буду я до темниці приходжати,

Темницю відмикати,

Всіх вас, бідних невольників

На волю випускати.

І, коли вона вже випустила невільників на волю, то, прощаючись з ними, просить їх лише про одне – єдине:

І на волю всіх випускає

І словами промовляє:

«Ой, козаки, ви біднії невольники!

Кажу я вам, добре дбайте,

У городи християнські утікайте,

Тільки прошу я вас, одного города

Богуслава не минайте,

Моєму батьку й матері знати давайте;

Та нехай мій батько добре дбає,

Грунтів, великих маєтків

нехай не збуває,

Великих скарбів не збирає,

та нехай мене,

Дівки – бранки, Марусі,

попівни Богуславки, з неволі не викупляє…»

Автори думи не в спрощеній обстановці, а в складній ситуації показують героїзм української жінки – невільниці, роблять образ Богуславки цікавим і привабливим. Маруся стала національною героїнею. Про неї написані романи, поеми, п’єси. Український композитор Свєшников створив балет «Маруся Богуславка». Трудівники Київщини віддали належне подвигу української жінки, спорудивши на місці, де колись стояла Покровська церква і хата її батьків, пам’ятник народній героїні.

Звучить пісня «Засвіт встали козаченьки»

Дівчина: Чураївна. Народна поетеса Маруся Чурай. Її перу належать пісні «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», « Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «В кінці греблі шумлять верби»…За переказами народилась вона 1625 року у Полтаві, в козацькій родині. Після смерті батька, який був страчений у Варшаві, матір з дочкою оточили увагою. А Маруся була з чарівною зовнішністю, обдарованою, мала добре серце, чудовий голос і вміла викладати свої думки віршами. 1648 р. розпочалась Визвольна війна, в якій брав участь і Полтавський полк, в якому був і коханий Марусі. До неї він вже не повернувся, а одружився з іншою. Всі свої подальші дії помсти Маруся виклала у вірші « Ой, не ходи, Грицю..» В 1652 році Марусю засудили до смертної кари. І, коли вже зачитували смертний вирок, привезли прощення від Богдана Хмельницького. Життя їй було даровано та прожила вона в каятті менше року і померла.

Дівчина: Символом нескореної України звуть Ліну Костенко. Саме її перу належить роман у віршах

«Маруся Чурай». Про своє дитинство вона пише так:

Я виростала у садах,

Де груші достигали теплі,

І курявою лист пропах,

І соковиті пахли стебла…

Шматок землі, ти звешся Україною.

Ти був до нас. Ти будеш після нас.

Поезія Ліни Костенко – це бунт, бунт особистості. Вона писала історію, яку радянська система забороняла, запропонувавши свою оптимістичну фальсифікацію. Поетеса торкнула той пласт історії, який залягає в генах українців. Поетеса повертала нації гідність. Але система чинила відчайдушний опір, щоб не допустити поезію до друку. Сьогодні на Ліну Костенко «звалилось» повне визнання і похвала.

Дівчина. Золотий голос України. Таким називають спів Ніни Матвієнко, неголосний, зворушливий, мелодійний. І, коли ми дивимось на неї, слухаємо її пісні, не можемо уявити яким було її життя. А було воно таким: народилася в сім’ї, де було 11 дітей, навчалася в інтернаті, любила грати в ручний м’яч, брала участь в акробатичному гуртку. Далі працювала на заводі «Хіммаш» кранівницею. Долю її змінили франківці з Києва, які, почувши спів Ніни, відразу порекомендували йти в хор імені Г. Верьовки. Пізніше закінчила Київський університет, філологічний факультет. Переконана, знати пісню – треба знати мову, бо українська мова – це і є пісня.

Звучить запис «Колискова сину»

у виконанні Ніни Матвієнко

Заключне слово вчителя. Сьогодні ми з вами говорили, що у кожного своя доля, свій шлях. І яким він буде залежить лише від кожного з вас. Ви кожен коваль своєї долі. Не можна заставити носити косу, бути скромним, відповідальним, скромним… Але я певна, що мода на косу рано чи пізно повернеться. Та чи повернеться ота первісна суть – традиція народної етики, що символізувала глибокий дух дівочої чистоти. Ми сьогодні говорили про різні традиції і звичаї, які підкреслюють народну мораль. Тож нехай і традиції, і звичаї відроджуються і в місті, і в селі, і в наших душах, щоб не заросли вони духовним чорнобилем. Нехай же множаться у нас Ольги, Марусі, Роксолани, Гальшки, Ліни, Чураївни, примножуючи славу жінки, гордої українки.