Сценарій загальношкільного виховного заходу, присвяченого 74 – й річниці визволення Городищини та с.В’язівок від нацистських окупантів у роки Другої світової війни

«Війні немає забуття»

 

 

 

 

Підготувала

 педагог – організатор О.М.Чемерис

 

 

 

 

 

2018 рік

 

 

 

Ведуча:
Вже багато років несемо ми квіти до могил загиблих,
Несемо з вдячністю в серцях.
Ми пам’ятаємо про тих, хто не вернувся з битви
Ми думаємо про вас, хто серед нас, живих.
Ми будемо за вас свій отчий край любити
І на землі своїй лишати добрий слід.

Ведуча:

    Щороку в лютому ми святкуємо День визволення Черкащини та Городищини  від нацистських окупантів. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945 рр.

Ведуча:

Час лине дуже швидко і, на  жаль, його  не  можливо зупинити. З точки  зору історії, з висоти погляду тисячоліть – це можливо і мить, яка нічого не важить, але для нас, звичайних людей,  це життя, це ціла епоха.

Ведуча:

7 лютого минає 74 роки з того часу, коли наше рідне село В’язівок було повністю звільнено від ворога у Другій світовій війні, найстрашнішій з чотирнадцяти тисяч війн, які пережило людство за останні п’ять з половиною тисяч років.

Ведуча:

Цей чорний шлях світових цивілізацій, оплачений життями мільярдів воїнів усіх країн, усіх націй і народів.

Ведуча:

                 То  як же називати почуття,

                 Яке віддати змушує життя.

                 За благо незнайомої людини,

                 За честь чужих жінок і матерів,

                 За їхній дім, що в полум’ї згорів.

 

 

Ведуча: 

                 Під жерлами націленної зброї

                 Не тільки щастя віддаючи їм,

                 Палким життям платили ви своїм

                 За вічне сяйво радості чужої.

Ведуча:

                      Події Другої світової війни й досі не забуті

                     односельцями. Печуть ранами в душах людей, учасників  війни

                     та  бойових  дій, дітей  війни…. котрим до сьогодні сняться

                     атаки, в яких не вилікувано ниють рани і щемлять серця.

Ведуча:

Так, дорогою ціною далася воля жителям В'язівка. Навіки знайшли тут спочинок 136 воїнів Радянської Армії. Імена багатьох загиблих в боях за наше рідне село лишилися невідомими.

Ведуча:

   Тільки з В'язівка на фронти Великої Вітчизняної було відправлено 1250 наших односельчан, з них 630 не повернулися до своїх домівок, родин. 359 в'язівчан було нагороджено урядовими нагородами за мужність і героїзм.

Ведуча:

Восени 1941 року майже вся територія України була захоплена нацистськими окупантами. Та не скорився народ України під гнітом нацистських катів.

Ведуча :

У літопис Великої Перемоги навічно вписані імена тисяч і тисяч славних синів і дочок України. Воювали вони на різних фронтах, виборюючи Перемогу – одну на всіх!

Ведуча:

І сьогодні поруч із нами незримо присутні захисники і визволителі України, поховані у 28 тисячах братських могил на її території. Присутні полеглі, чиї імена загубилися в кривавій круговерті боїв, відступів та оточень, проривів та котлів, у гестапівських катівнях і концтаборах, на трагічних і скорботних біженських шляхах... Історія визволення України, як і всієї війни, писалася доблестю і самопожертвою воїнів, талантом полководців. Хто поліг за Дніпро, за Україну, буде, як співається в пісні тих літ, справді жити у віках. Жити в наших помислах і справах, нашій генетичній пам'яті.

Перегляд відеофільму «День визволенняУкраїни»

Ведуча:

Другу світову (1939-1945 рр.) розв’язав гітлерівський нацизм. У ній брала участь шістдесят одна держава з населенням один мільярд сімсот мільйонів чоловік. У збройних силах перебувало сто десять мільйонів чоловік, з них більше половини загинуло. А число тих, що загинули у всіх війнах, перевищує чотири мільярди.

Ведуча:

Важкий тягар Другої світової ліг на плечі нашого народу. Саме на радянсько-німецькому фронті були розгромлені основні сили фашистської Німеччини, і наш солдат підняв над скореним Берліном переможний Прапор. Для нашої країни та війна була Вітчизняною, всенародною. Дорогою ціною дісталась нашому народові перемога.

Учень:

Було те  давно, але слід пам’ятати

Про смерть і життя, і про гуркіт гарматний,

Про те, як війни розгорнулися крила

Й  дорогу  до  світла  людині  закрили.

Як  сутінки  лиха  на  землю  спустились,

І  горе  безмежне  по  світу  розлилось.

Безжальні  фашисти  на  нас  наступали,

Родини  вони  без  батьків  залишали.

Молилися  вдови  і  плакали  діти,

Безсилих  прокльонів  і  сліз  не  злічити.

І  марно  нещасні  солдат  виглядали,

Бо  ті  за  Вітчизну  життя  віддавали.

Із  різних  країв  всі,  далеко  від  дому,

Боролись  пліч-о-пліч  на  полі  одному

Та  гинули  в  битвах.  Одних  впізнавали,

І  з  болем  у  серці  їх  друзі  ховали.

Ім’я  невідомих  у  часі  зникали,

Їх  братські  могили  навічно  прийняли.

В  зажурі  над  ними  берези  схилились,

Сумують  за  тих,  що  в  війні  залишились.

За  тих,  хто  сльозами  і  кров’ю  умиті,

За  тих,  що  їх  віру  не  можна  зломити.

І  нині  у  серці  ми  будем  тримати

Пошану  до  тих,  кому  ім’я  –  солдати.

Їх  кров  не  упала  на  землю  даремно,

Серця  їх  схололи  –  тому  ми  живемо.

Тепер  же  хай  квіти  червоні  і  ніжні

Зігріють  холодне  могили  підніжжя.

 Було  те  давно,  але  слід  пам’ятати

Дев’ятого  травня  немеркнучу  дату,

Про  день  Перемоги  над  ворогом  клятим,

Яку  здобували  безсмертні  солдати.

Лунає  над  світом  і  кожному  чути:

«Ніхто  не  забутий,  ніщо  не  забуто!»

Ведуча:
Солдатський подвиг в роки Великої Вітчизняної війни в пам’яті поколінь буде жити вічно. Солдатська пам'ять – це той голос історії, який ми повинні пам’ятати щодня для усіх поколінь, як голос правди про Велику Вітчизняну війну.

Учень 1:
Вічна слава солдату – герою
І солдату без нагород –
Хто загинув хоробро від бою.
Захищаючи рідний народ.

Учень 2:
Вічна слава бійцю – рядовому,
Як і маршалу слава отця,
Хто поліг біля отчого дому
Смертю мужності, смертю бійця.

Учень 1:

Війна і смерть – дві сестри, ніби пара,

Які крокують разом вже віки…

Це – ніби чиясь невблаганна кара,

Що слід лишає на усі роки.

Війна… Ти був там? Ні? То ти щасливий,

Бо ти не бачив сльози, біль і кров,

Не бачив ти, як погляд свій зрадливий

Кидала смерть на юних знов і знов.

Чи бачив ти, як проводжає мати

Свого єдиного, не воїна – дитя,

І молить Бога, щоби дочекати,

Або за нього дать своє життя?

Чи чув ти тихий плач дівчини,

Коли почула вість, що вже нема

Того, до кого серцем лине,

І що тепер вона уже одна?

А може, ти вдовиний погляд бачив,

Тої вдови, що на руці дитя,

Що ще недавно тато сина няньчив,

Сьогодні ж – сирота оце маля?

Чи хоч у сні до тебе приходила

Ота проклята усіма війна,

Яку ще в сорок п'ятім загасила

Чарівна, бажана і прошена весна.

Учень 2:
Все менше й менше у такі свята
Ми бачимо тих, хто вистояв в броні
Тому говорим кожному сьогодні:
«Дивись і слав їх в рідній стороні.
Бо це не просто люди, це – Герої,
Це наша слава, гордість і краса.

Учень 3 :
Вони в житті не гнулись долі злої
Й зірками душ встеляли небеса.
Вони свої найкращі юні роки
Лишили на тяжких шляхах війни,
Щоб на землі царили мир і спокій,
Щоб всі країни в розквіті жили».

Пісня: «Ми за мир»

 

 

 

 

 

 

Ведуча:

 Не кожному судилося вижити.

Мільйони людей загинули в боях, в таборах смерті, під час варварських обстрілів і бомбардувань міст і сіл.

Мільйони сплять вічним сном  у степах України, на берегах Дніпра, Інгулу, Синюхи, Ятрані, у незлічених братських могилах одинадцяти країн Європи.

Увесь світ захоплювався мужністю  солдата. І це назавжди залишиться в історії людства, це навічно залишиться в пам’яті нашого народу.

Знову і знову подумки повертаємося до минулого. Без минулого немає майбутнього. Повертаємося не тільки тому, що пережите залишає невиправний слід у пам’яті, але і для того, щоб мати уроки на  майбутнє. Щоб увиразнити нашу пам’ять про Велику Вітчизняну, щоб не розгубити її в скороминучих і розтривожених буднях сьогодення.

Величний подвиг в ім’я людства – поза часом. Пам’ять – незгасна.

Всім, хто поліг у боях, вічна пам’ять! Низький уклін визволителям, які принесли нам таку довгоочікувану весну 45-го, весну Свободи, Життя і Щастя!

Учень 4:

Є в нашому парку алея сумна.

В кінці її – братська могила.

Вкарбовані в вічність бійців імена,

І бронзовий воїн над ними.

Учень 5:

У час важкий, у час негоди

Життя ви врятували нам.

 Можливо, ми не розумієм,

Крізь що пройти дісталось вам,

Але ми зберегти зумієм

Той мир, що нам ви принесли.

Учень 6: 

Нам не треба війни, не треба –

Ми за спокій і мир на Землі,

Щоб не коршуни в чистому небі,

А космічні пливли кораблі,

 Щоб щасливо зростали діти

І не бачили жаху війни,

Щоб зловісний воєнний вітер

Був розвіяний вітром весни.

Вітром правди і сили людської –

Силу ту не здолати в віках –

Нас даремно лякають війною,

Міць народу – в народних руках! 

Пісня

Декорація сидять діти з гітарою,  з ноутбуком. З’являється відео військової кінохроніки. Діти разом з глядачами дивляться фільм. Фільм закінчується,і на фоні цієї музики – слова:

Учень 1: (Звертається в зал)
Ви пам’ятаєте ці дні? Я – ні, тому що народилася в 2005 році.(Звук гітари посилюється і роздається звук обірваної струни. Говорить той учень, який грав на гітарі)

Учень 2: Моя провина і не більше, і не менше,
Я – відголосок рваної струни.
Сьогодні я молюсь за всіх загиблих і за тих, хто вижив
Від імені не пам’ятаючих війни.

Учень 3: Я народилася через 61 рік після Перемоги. Я війни не знаю. Час віддаляє від нас ті трагічні події, коли життя і смерть, кожен день, кожен час, кожну секунду були поряд. Війна поступово відходить у минуле і стає сторінкою у підручнику історії, у спогадах ветеранів, мого діда і моєї прабабусі.

Учень 4: Пройшло 74 роки! Ціле життя людське. Мені тільки 13. Але коли я дивлюся кадри військової хроніки, думаю про одне: як ми вистояли, як витримали цей жахливий біль? Я схиляю голову перед героїзмом наших  дідів, бабусь, прадідів та прабабусь.

Учень 5: Яку ж це потрібно мати моральну силу, стійкість , щоб пройти через усі муки  – голод, холод, концтабори. І залишитись Людиною!

Учень 1: Коли я слухаю розповіді мого прадіда, думаю: цього жаху могло б і не бути. І не було б сотень тисяч інвалідів на все життя. Не було б вдов і сиріт. Не було б того великого загальнолюдського горя і рік материнських сліз.

Учень 2: А скільки молодих загинуло за Батьківщину на початку свого життя: в 23, 21, 19 і навіть в 13, 14 років. А скільки б вони могли ще зробити, почути освідчень у коханні.

Учень 3: А скільки мрій у них було. І за ці мрії вони воювали на фронті.

Учень 4:  А  моя прабабуся і досі з сумом згадує день випускного і все ще зберігає випускну сукню, яку так швидко довелося змінити на одяг військової медсестри.

Звучить вальс. (танцює пара випускників). Танець переривається оповіщенням Левітана про війну. Пара завмирає і слухає повідомлення інформбюро.

Дівчина, що танцює вальс:(Звертається до партнера)

Першу дорослу сукню вдягнула,

Перші високі підбори.

Так танцювати цей вальс я хотіла

Разом з тобою, героє.

Хлопець, що танцює вальс: (Звертається до партнерки)

Бал випускний закружляв нас з тобою

Ось і зоря у вікно загляда.

Дівчина, що танцює вальс: Ні, не зоря, це сяяння бою!

Хлопець, що танцює вальс: Це червень – 22, рік 41, війна!

Виходить Мати із свічкою в руках. На фоні музики повільно обходить зал, зупиняється і каже

Мати:

Я – мати, мати всіх дітей,

Що на фронтах воєнних полягли.

Сьогодні я звертаюсь до людей,

Щоб мир у світі пильно берегли.

Я – мати… Я крізь все пройшла:

Крізь дим пожеж, утрат і сто смертей.

Розтоптана і знищена була,

Та через роки йду я до дітей.

В душі моїй горить пекельний біль.

За всіх, усіх, яких не повернуть.

І крик душі лунає звідусіль.

Вони до нас ніколи не прийдуть…

Та я не вірю в похоронки ті!

Живі вони, бо пам’ять ще жива!

Мої сини, соколики ясні…

А всюди квіти … квіти… і трава.

Я – мати! Я до вас іду, щоб захистити, відвернути зло.

Та відвести від всіх людей біду,

І щоб війни ніколи не було.

Тож встаньте всі і голови схиліть,

Згадайте тих, хто йшов через фронти.

І з вдячністю хвилину помовчіть,

Щоб пам’ять в нашім серці зберегти.

Хвилина мовчання

Виходить учень із старою проржавілою каскою, в якій цвіте польова квітка

Учень 5:  Погляньте, друзі – це улітку я знайшов,

Коли збирав я квіти польові.

Напевно, теж колись боєць ішов

І залишив на згадку по війні цю каску…

А у ній краса

Заквітла щиро, радісно в цей час,

Щоб більш ніколи ця страшна війна

Не повернулась, не прийшла до нас.

Учень 1:  А ви не думали про те,

Що в касці дівчина – красуня йшла,

А зараз квіткою її життя цвіте,

Бо зовсім юна дівчина була.

Учень  2: А й справді, мені дідусь розповідав, скільки молодих і красивих дівчат було на фронтах. Вони і радистки були, і медсестри. Це вони, мов ті голубки миру, на своїх тендітних плечах усі воєнні біди несли. Бо ж у тій війні залишилась їхня молодість.

Учень 3:  Так давно це  все було. Але час спливає. Іде зміна поколінь, як і потрібно у житті. Тому особливо важливо, щоб юні знали і пам’ятали про тих, хто не жаліючи сил, здоров’я і життя воював з фашистами.

Учень 4:  Народжені жити, любити, творити давно пішли в інші часи, для них війна закінчилася не салютом, а свинцем у серці. Вони заповідали нам берегти, пам’ятати і любити свою Батьківщину. Тож завдання нашого покоління не дати забути людей, які  прославили Вітчизну своїм героїзмом.

Учень  5: А що можемо зробити ми, молоде покоління?

Виходять дівчата з гітарою, сумкою та хлопці одягнути в камуфляжні костюми. Грає марш «Прощание словянки»

Дівчина 1: Встигли. Вони ще не поїхали. Хлопці…  Солдати… Ну, я хотіла сказати… Вертайтесь скоріше, без вас буде невесело.

Дівчтна  2: Коля, я гітару твою збережу, не хвилюйся. Приїдеш – заспіваємо… Пам’ятаєш нашу улюблену?

Дівчина 3: Ден, я тобі тут в доріжку зібрала трішки. Сама приготувала, вперше в житті.

Дівчина  4: Я буду чекати тебе, ти не думай. На танці без тебе ні кроку!

Дівчина 1: Ми будемо чекати на  вас. Служіть спокійно за нас не хвилюйтесь. Ми будемо чекати.

Дівчина 2: А скільки чекати? Рік? Два?

Дівчина 3: А скільки б не довелося, стільки і почекаємо. Доля наша така жіноча. Бабусі чекали, мами чекали і ми дочекаємося. Чим ми гірші?

Дівчина 4: Правильно, дівчата!

Танець дітей у камуфляжних костюмах під пісню Л. Агутіна «Граница».

Ведуча:
Йшов 1945 рік. Друга Світова війна проти фашистських загарбників наближалася до переможного кінця. Навесні Радянська Армія підійшла до столиці фашистської Німеччини – міста Берліна.

Ведуча:
Битва за Берлін тривала до 2 травня. Над рейхстагом замайорів Червоний Прапор, який символічно став прапором Перемоги над фашизмом.

Учень:

Упав Берлін. Іще боями гула розвихрена земля,
А вже з барвистими квітками вступала тиша на поля.
І сходив мир на доли й води і в гарячковий стук сердець.
Удари з заходу і сходу сказали ворогу : «Кінець!»
Кінець! Незборна правди сила, замовк гармат охриплий спів.
Кінець. І тиша оглушила людей, що звикли до громів.
І всі звели до сонця чола, що довго снилось їм у млі.
І стало тихо так навколо, мов не було іще ніколи
такої тиші на Землі.

Ведуча:

Боротися і перемагати допомагала воїнам пісня. Яка зігрівала їх у зимовий холод, підтримувала і допомагала вижити в тяжких умовах війни. Пісня нагадувала воїнам про рідну домівку, про матір, про коханих…

Пісня «Мати»

Ведуча:

 Ми з вами маємо всі підстави пишатися тим, що наша батьківщина мала славні періоди історії, справді легендарних героїв, мужньо пережила найважчі випробування і не скорилася. Ми можемо гордитися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких та далеких сусідів.

 

Ведуча:

Очі війни… В них відбилися смерть, кров, жах, мучення, нелюдська праця. Війна – злочин проти всього живого, проти самої природи. Хочеться всім сказати, що людина породжена для щастя, для мирної праці. Люди можуть, повинні перепини шлях війні. На жаль, так сталося в Україні, що ми наразі маємо захищати єдність нашої держави, її територію та кордони. Кожен, хто живе в Україні, повинен пам’ятати, що він громадянин цієї держави і від нього залежить, яке життя ми в ній побудуємо.

Ведуча:

Україна продемонструвала Європі і всьому світові, що українці - міцна духом волелюбна нація, яка навчилася поважати себе і яка зуміла відстояти свій демократичний вибір. Сьогодні на сході нашої держави нажаль продовжують точитися криваві бої. Саме за це зараз в АТО воюють сини – герої. Серед них є і наші з вами земляки. Вклонімось їм всім низько, до землі.

Ведуча:

Ми маємо вчитися любити свою землю, свій народ, культуру, як її любили ті, хто загинув за нашу незалежність на Майдані та у військових діях, названих АТО.

Ведуча:

Давайте вшануємо пам’ять всіх загиблих в АТО та героїв Небесної Сотні.

Хвилина мовчання.

Ведуча:

 Ми не маємо права забувати тих, хто загинув заради того, щоб ми з вами зараз жили. А також тих, хто в цей час боронить наш спокій ціною власного життя на сході країни.

 

Ведуча.

Наш народ добре знає ціну миру, мирного життя. Мир — це ранок, повний світла та надій. Мир — це квітучі сади та повний колос на ниві. Мир — це шкільний дзвоник, це школа, у вікнах якої — сонце. Добре прокидатися і знати, що в тебе попереду прекрасний день, що тобі нічого не загрожує і всі твої мрії здійсняться. Добре бути щасливим.

Ведуча

 Шановні присутні! Ми є нащадками славного покоління наших предків, які завоювали нам мирне і щасливе сьогодення.

 Ведуча

 Наш  обов’язок – бути гідними їхнього подвигу. Усіма своїми справами утверджувати мир, злагоду та суспільну гармонію на нашій рідній та вільній українській землі.

Учень1: Так, герої не зникають. Вони передають наступним поколінням естафету своїх героїчних справ. Нехай проходять роки, але і сьогодні ми ніби чуємо їх голоси, які кличуть нас до боротьби за мир.

Учень 2: Мир на Землі – це затишок і тиша,

Це сміх дитячий і душі політ,

Коли поет чарівні врші пише

Про незвичайний, дивовижний світ.

Учень 3: Мир на Землі – це росяні світанки,

Краса і творчість, пісня у гаях.

Мир на Землі – це вечори і ранки

Із радістю і щастям у серцях.

Учень 4; Мир на Землі – це дім і мама, й тато,

Й любові стільки – просто через край.

Це та земля, де щастя є багато

І в кожній хаті – хліба коровай.

Учень 5: Це та Земля, де сміх і пісня лине,

А діти йдуть до школи знов і знов,

Й ніколи у боях ніхто не гине,

Бо там господар – щастя і любов.

Дитина 1: Пливуть літа, як дим у безвість хмуру,

І двічі жить на світі не дано.

Дитина 2: Дивіться ж, діти, не спганьте здуру

Обпалене війною знамено.

Дитина  3: Живіть собі без кривди, без тривоги

Свободою втішайтесь, як орли

Дитина 4: Та честь дідів не затопчіть під ноги,
Щоб ваші діти вас не прокляли.

Ведуча.

Ми бажаємо вам  мирного неба над головою. Дякуємо всім за увагу!