Сценарій виховної справи "Суд над шкідливими речовинами"

Сценарійвиховної справи з хімії

«Суд над шкідливими речовинами»

Мета: ознайомити учнів із небезпечними для організму людини речовинами; показати галузі їх застосування; розвивати логічне мислення та естетичний смак.

Репортер:                                                           

Добридень! А тепер – увага!

Сьогодні до новин є спрага.

Розпочинаю репортаж

Із судової зали аж.

Перед судом ті речовини,

Які шкідливі для людини.

Виходить секретар суду та оголошує: «Встати, суд іде!»      

До судової зали входять Суддя, Прокурор, Адвокат та займають свої місця.

Суддя: Сьогодні слухається справа про матеріальні та моральні збитки, які наносять різні шкідливі речовини. Отже, розпочинаємо.

Секретар суду : До зали суду запрошується підсудний  Миш'як.

As

Хімічний елемент «Арсен»,

В народі ж звуть мене «Миш'як».

Та скільки б не було імен,

Вдача не зміниться ніяк:

З собой не знаю, що й робити… (потирає руки)

Ой, люблю  усіх труїти! ( сідає на лаву підсудних)

Суддя: Представтесь суду.

Миш'як: Я – хімічний елемент V групи головної підгрупи періодичної системи Д.І.Менделєєва. Проживаю у квартирі №33, маса моя 75. У чистому вигляді я схожий на метали: колір мій сріблясто-сірий або олов’яно- білий, на свіжому зламі маю металевий блиск. Але на повітрі швидко тьмянію. За хімічними властивостями я більш подібний на фосфор. Як і він, маю алотропні видозміни. Крім металевого можу бути ще й жовтим.

Суддя: Що є на підсудного у обвинувачення?                           

Прокурор: У свідомості багатьох  поняття «отрута» та «миш'як» ідентичні. Як сам підсудний, так і його сполуки отруйні. Протягом століть сполуки цього підступного елемента цікавили фармацевтів, токсикологів, криміналістів. Ось симптоми отруєння миш'яком – металевий присмак у роті, блювота, сильні болі у животі. Далі ідуть судоми, параліч та смерть. Але є доступна протиотрута – молоко, а точніше білок молока казеїн, який утворює з підсудним нерозчинні сполуки, що не всмоктуються у кров.

 Підсудний має здатність довго зберігатися у одному місці. Тому під час судово- хімічної експертизи до лабораторії доставляють зразки землі з місця поховання людини, часточки її одягу, прикраси, дошки труни.

Не секрет,що сполуки миш'яку використовують у виробництві хімічної зброї. Вони застосовувалися військами імперіалістичних держав під час військових дій у Абіссинії (Італією), Китаї (Японією), Кореї та Південному В'єтнамі ( США). Сполуки цього елементу входять до складу усіх основних груп відомих бойових отруйних речовин (ОР). Серед ОР загально отруйної дії –арсин –AsH3. Це – найотруйніша сполука миш'яку. Концентрація AsH3 0,005г/л вбиває миттєво. Під час першої світової війни були спроби застосувати арсин, але нестійкість та леткість речовини дала змогу уникнути його масового застосування. Підсудний є основною складовою й інших груп ОР – подразнюючої та наривної дії.

Суддя: У вас все?

Прокурор: Так, Ваша честь.

Суддя: Що може повідомити суду захист?                    

Адвокат: Так, не буду сперечатися, що мій підзахисний у формі неорганічних препаратів отруйний у дозах 0,05-0,1 грами. Але Арсен присутній у всіх рослинних та тваринних організмах. Це доведено французьким вченим М.Орфіла ще у 1838 році. Морські рослинні та тваринні організми містять  у середньому стотисячні долі відсотка, а прісноводні та наземні – мільонні долі відсотку миш'яку. Мікрочасточки цього елементу засвоюються й людським організмом . Елемент №33 є у крові, тканинах та органах. Особливо багато його у печінці – від 2 до 12 мг на 1 кг маси тіла. Вчені припускають, що мікродози миш'яку підвищують опірність організму до дії мікроорганізмів.

Крім того, ця речовина застосовується у стоматології.

А ще мій підзахисний використовується у техніці.Безумовно, найперспективніша галузь  його застосування – напівпровідникова техніка. Особливе значення набули у ній арсеніди галію GaAs та індію InAs. Арсенід галію допоміг створити напівпровідникові лазери. Миш'як використовується також як легуючі добавки, що надають «класичним» напівпровідникам – Si, Ge – провідність певного типу.  Його використовують і у кольоровій металургії. Так, домішки 0,15-0,45%  миш'яку до міді збільшує її стійкість до розриву, міцність та корозійну стійкість під час роботи у загазованому середовищі. Додають мого підзахистного  і до свинцю, до деяких сортів бронз, латуней, до типографських сплавів.

Прокурор:  Ваша честь, прошу слова!

Суддя: Ми вас уважно слухаємо.                                  

Прокурор: У той же час, миш'як шкодить металургії. Присутність його у руді робить виробництво шкідливим. Причому шкідливим двічі: по-перше, для здоров'я людей, а по-друге, для металу- значні  домішки миш'яку  погіршують властивості майже усіх металів та сплавів.

Суддя: З підсудним усе зрозуміло. Хто наступний?

Секретар суду : До зали суду запрошується підсудний  Свинець.

Рb

( виїзджає на машині із цигаркою у зубах під «Песенку шофера» Л.Агутіна)

Ой, й важкий я молодець…                                                

Називаюся «Свинець».

Із металів тут одненький?

Чим прогнівав владу-неньку?

Бач, зробили Плюмбум крайнім!

І процес це мій останній!  ( сідає на лаву підсудних)

Суддя : Представтеся суду.                                                 

Свинець : Я – елемент ІV групи 6-го періоду періодичної системи Д.І.Менделєєва. Проживаю у квартирі номер 82. Важу 207 атомних одиниць маси і тому вважаюся важким металом. Я  досить м'який і легко ріжуся ножем. На повітрі швидко вкриваюся оксидною плівкою, яка не дає мені далі окиснюватися. Стародавні алхіміки вважали, що мені відповідає планета Сатурн. Мене одержували вже у VІІІ- VІІ тисячоліттях до н.е. з мінералу галеніту плавленням на вогнищах. Ці вогнища розводили у глибоких ямах, на дні яких я і накопичувався.

Суддя : ( звертається до Прокурора) Заслухаємо обвинувачення. 

Прокурор : Як відомо, усі розчинні сполуки свинцю отруйні.

Сам свинець вперше  знайшов своє застосування там, де  зараз його не використовують: для виготовлення водопровідних труб. Через те таким коротким було життя римлян.                                                            

А як ми можемо забути про отруйний, але поки що розповсюджений антидетонатор для моторного палива – тетраетил свинець Pb(C2H5)4? Його викиди у навколишнє середовище шкодять нашому здоров'ю. Ці токсичні речовини, маючи здатність накопичуватися в організмі, призводять до зміни його хімічного складу. А це, у свою чергу, до погіршення стану здоров'я. Симптомами свинцевого отруєння є сильні болі у суглобах та області живота, втрата апетиту, бліде обличчя. В організмі людини свинець, у першу чергу, накопичується у печінці, нирках та кістках. При цьому він має дуже неприємну властивість: підсудний збільшує токсичність інших сполук. Універсальним засобом проти різноманітних отруєнь солями важких металів є молоко. А ще краще допомагають фруктові соки.                           

Суддя: А що нам повідомить адвокат Свинцю?                                 

Адвокат:  Ну, по-перше, металевий свинець – надійний захист від усіх видів радіоактивного опромінення. До гуми печаток та фартука лікаря-рентгенолога введено цей метал. По-друге, не втратили свого значення фарби на основі свинцю. Свинцеві білила –це змішана з олифою свинцева сіль, склад якої зазвичай виражають формулою 2PbCO3*Pb(OH)2. Одна з найважливіших червоних фарб – сурік Pb3O4. а ще кришталеве скло своєю дивною красою та блиском теж завдячує моєму підзахисному. До складу такого скла входить до 50% оксиду свинцю PbO. Крім того, сполуки цього металу у невеличких дозах використовуються як ліки. Згадайте, наприклад, про свинцеву примочку, яку використовують при забоях. При деяких захворюваннях шкіри лікарі нерідко призначають свинцевий пластир, в якому антисептиком є оксид чотирьох валентного свинцю PbO2 .

Прокурор: Хвилиночку! Доводжу до відома суду,                       

що азид свинцю Pb(N3)2  - одна з важливіших складових вибухових речовин. Кулі теж зроблено з цього «корисного» металу. А введений до складу інших металів навіть у незначних кількостях, Плюмбум різко змінює їх властивості, і скажу я вам, досить підступно. Так, золото, що містить 1% свинцю, втрачає свою ковкість та при ударі миттєво розлітається на шматки. Тепер перегляньте відеодокази, що свідчать, що свинець є і у цигарковій смолі.                            

\перегляд фрагменту к\ф.

Після перегляду Плюмбум випльовує недопалок\.

Суддя : Ну, що ж, із цим підсудним теж усе зрозуміло.(звертається до секретаря суду) Хто там наступний?

Секретар суду : До судової зали запрошується Ртуть.       

Hg

 (виходить під музику у сріблястому капелюшку, постійно хитаючи головою та дивлячись у люстерко)

Балакуча і рухлива,

Всім відома і красива.

Ртуть усі, напевно, знають

І частенько обминають,

Бо даю багато пари

Та отруйні мої чари.

Суддя: Представтеся суду.                                                         

Ртуть: Я мешкаю у ІІ групі побічній підгрупі періодичної системи у квартирі №80. Хоча худенька, але важкенька – 201 моя вага. Стародавні алхіміки вважали, що мені відповідає середа та планета Меркурій. Моє  ім'я – «гідраргіум» - з латини означає «срібна вода». У стародавні часи мене ще називали «арґентум вівум» - «живе срібло». У природі я мало розповсюджена. Зустрічаюся іноді у самородному вигляді, але частіше вхожу до складу мінералу кіноварі. За своїм складом це сульфід ртуті HgS. За звичайних умов являю собою метал сріблясто-білого кольору. Я – єдиний рідкий метал. ( сідає на лаву підсудних та зрідка поглядає у дзеркало).

Суддя : Звинувачення, що у вас є на цю дамочку?                        

Прокурор: Цей метал починає випаровуватися вже за кімнатної температури, а пари ртуті отруйні! Про цю підступність красивого металу не знав мавританський король Абдар-Рахман ІІІ, який жив у середині Х століття. У його палаці у внутрішньому дворі було збудовано фонтан з ртуттю, що безперервно лилася. Про це не підозрював і англійський король з династії Стюартів Карл ІІІ, який наприкінці життя захопився алхімією та обладнав власну лабораторію. Причиною його смерті теж стало хронічне отруєння парами ртуті.

Красивим металом випадково отруювалися не тільки королі, але й багато вчених, серед яких був і Ісаак Ньютон (який іноді захоплювався алхімією).

У побуті потенційно небезпечні не тільки ртутні термометри,           

 а і  старовинні дзеркала. Їх металевий шар складається з 70% олова та 30% ртуті.                                                                                                           

Дуже токсичні деякі органічні сполуки підсудної. Це, наприклад, диметилртуть, що зі стічними водами потрапляє на дно водойм. Вона поглинається водними організмами та накопичується в них. Риби-хижаки можуть «запасати» у собі цю небезпечну речовину у 1000 разів більше, ніж її концентрація у воді. Цим викликана так звана «хвороба Мінамата» - за назвою приморського містечка в Японії. Там за декілька років від отруєнні сполуками ртуті померло 50 людей, а велика кількість новонароджених мала вроджені вади.                                                                      

 Інший прояв такого отруєння  - психічні розлади, так звана «хвороба капелюшників». Справа в тому, що для розм'якшення вовни, з якої виготовляли фетрові капелюхи, раніше широко використовувалися сполуки ртуті. І тому ртутне отруєння було широко розповсюджено серед тих, хто мав справу із фетром. Одна з перших ознак хронічного отруєння – тремтіння пальців, невиразна   мова, необоротнє послаблення пам'яті. Запобігти гострому ртутному отруєнню або послабити його здатні молоко та яєчний білок.                                                                                           

Є так звана гримуча ртуть – ціанат ртуті Hg(ONC)2 – вибухова речовина для капсулей та детонаторів.

Суддя: А дамочка то виявилася небезпечною…(задумливо)Але яка гарна! Так, а хто ж її захистить?                                                             

Адвокат :Я, Ваша честь! Сріблясто-білий блиск, що характерний для ртуті, набувають багато металів, коли у ній розчиняються. Такі рідки або тверді сплави називають амальгамами. Цю здатність моєї підзахисної розчиняти метали у давнину використовували для виготовлення дзеркал: скло вкривали амальгамою олова, і воно ставало «срібним». Здатність ртуті розчиняти срібло свого часу було використано у фотографії для підсилення негативів. А ось залізо амальгами не утворює, тому ртуть можна перевозити у залізних ємностях. Про мою підзахисну можна сказати багато хорошого. Сама ртуть застосовується у електротехніці – виробництво ламп денного світла, кварцевих ртутних ламп; як каталізатор у органічному синтезі; у багатьох приладах (термометри, барометри, релє, високовакуумні насоси). Широко застосовуються і сполуки цього металу. Ось деякі з них.

Йодид ртуті HgI2 має бактерицидну дію.

Сульфід HgS (кіновар) – речовина яскраво-червоного кольору, використовується як червона фарба.

Хлорид Hg2Cl2 – каломель – використовують для виготовлення каломельних електродів, як каталізатор у органічному синтезі, у медицині як проносне.

Хлорид двовалентної ртуті HgCl2 – сулема (отрута!), застосовують у медицині як сильний дезінфікуючий засіб, у сільському господарстві – для протруювання насіння, для пропитки деревини, у фотографії, під час фарбування тканин тощо. Мені продовжувати, Ваша честь?

Суддя : Ні, ні, не треба! Мені все зрозуміло. (повертається до Секретаря). Хто у нас там наступний?

Секретар суду: На судове засідання запрошується Кисень.

О2

(вибігає під музику В.Сердючки «Любовь – не трали-вали» та до всіх чіпляється)

Вдихайте мене в повні груди                                                 

І строго не карайте, люди.

Так, сильний я для всіх окисник

Лише тоді, як зовсім чистий!

Суддя: Представтеся, шановний, суду.

Кисень: За звичайних умов я – газ без кольору та запаху. При температурі -183˚С та звичайному тиску перетворююся у рухливу блакитну рідину, а при -218.8˚С твердну та маю вигляд снігоподібної маси. Існую на Землі завдяки процесу фотосинтезу.(сідає на лаву підсудних)

Суддя :Ну, а цей у чому завинив перед нами? Можливо, він тут помилково?

Прокурор : Ні, Ваша честь. Ми і на нього «нарили» компромату. Ви бачили, як він до всіх чіпляється?! Це ж сильний окисник! Ми важкою працею одержуємо метали з руд, а він у нас їх забирає. Крім того, знову таки як окисник, він зношує наш організм.                                                         

Живі істоти не звикли дихати чистим киснем. У звичайному повітрі наш підсудний розведений інертними щодо організму газами – азотом, аргоном тощо. Через це чистий кисень при досить тривалому вдиханні отруйно впливає на живий організм. 100%-ний він різко прискорює окислювально-відновні процеси у всіх клітинах. При цьому температура тіла зростає, організм швидко зношується і старіє – «згоряє»... Так, рибина, викинута на берег, гине від високої концентрації кисню в повітрі, навіть якщо її весь час обливати водою. Адже вона може дихати тільки киснем, розчиненим у воді.

Адвокат: Але, Ваша честь, як би ми тоді дихали?! А процес горіння відомий людству здавна. Окиснення корисних копалин – основа сучасної теплоенергетики. Кисневе дуття набагато підвищило ефективність металургійних печей та допомогло покращити якість виплавленого металу. Кисень, який одержують з повітря, використовують ще у багатьох хімічних виробництвах, для зварювання, кисневої різки металів, у медицині, авіації, на підводних човнах, рідкий кисень входить до складу ракетного палива…

Суддя : Досить, досить! Переконали.

Секретар суду: До судової зали запрошуються Амоніак та Хлор.

Репортер :                                                                                            

Надіньте хутко протигази!

До зали йдуть шкідливі гази!

( Амоніак та Хлор виходять під тему з к\ф «Джентельмени удачі»)

NH3

Мене не візьмеш просто так,                                               

Бо легкий. Амоніак

Задушливий й отруйний газ.

Згадаєте мене не раз,

Як знепритомніють десь люди.

В пригоді ось тоді я буду.

Cl2

Ну, що, злякалися мене?

Вас дія моя не мене,

Бо я дезінфікую воду.

Повірте, не приношу шкоду…

Суддя: Представтеся суду.                                                      

Амоніак: Формула моя NH3. Безбарвний газ з різким запахом. Майже удвічі легший за повітря. Я дуже добре розчиняюся у воді ( при 20˚С в 1 об'ємі води розчиняється 700 об'ємів амоніаку). Мій водний розчин називають аміачною водою або нашатирним спиртом ( хоча до спиртів я ніякого відношення не маю).

Суддя :(звертається до Прокурора) Що ми маємо на підсудного?

Прокурор: Одне те,що він має різкий задушливий запах не іде йому на користь. Він викликає набряк дихальних шляхів та може призвести до загибелі.

Суддя: У вас все? Тоді послухаємо захист.                            

Адвокат: На захист свого підопічного можу повідомити, що оскільки при випаровуванні рідкий амоніак поглинає багато теплоти, він широко використовується у холодильних установках та для приготування штучного льоду. Водні розчини мого підзахисного застосовуються у хімічних лабораторіях як слабка основа. Їх ще використовують в медицині та домашньому побуті. Але більша частина амоніаку, що одержується у промисловості, іде на виготовлення нітратної кислоти та штучних нітратних добрив. Рідкий амоніак та насичені їм розчини амонійних солей застосовують як добриво.

Прокурор: Ваша честь, прошу слова!

Суддя: Будь-ласка, що у вас є цікавого?

Прокурор: Підсудний амоніак використовується й у виробництві цигарок. Наші слідчі надали нам цінний відеоматеріал. Прошу дозволу його переглянути.

Суддя: Дозволяю. /перегляд к\ф/                                             

Ці матеріали теж будуть залучені до справи.

Суддя: Наступний газ, будь ласка, представтеся суду.         

Хлор: Формула моя Cl2 .Я – жовто-зелений газ з характерним запахом. Із  стародавньогрецької «хлорос» означає «жовто-зелений». Я майже у 2,5 рази важчий за повітря. Під тиском 6 атм зріджуюся вже при звичайній температурі і перетворююся на рідину. У такому вигляді мене транспортують у стальних балонах або цистернах. Порівняно мало розчиняюся у воді. Цей розчин називають хлорною водою.

Суддя: На підставі чого він на нашому судовому засіданні?

Прокурор:Усім відомо, що хлор отруйний. Його застосовували як хімічну зброю на полях першої світової війни.                                      

 Тоді відразу постало питання: як захистити солдат від отруйної дії цього небезпечного газу.«Антихлором» у часи першої світової війни називали тіосульфат натрію- Na2S2O3*5Н2О, яким солдати і офіцери російської армії користувалися для захисту від отруйної й згубної дії хлору. Ще до винайдення протигазу М.Д.Зелінським перші захисні маски – «рильце» виготовляли з кількох шарів марлі, яку змочували розчином тіосульфату і соди. Сода нейтралізувала кислоти – HCl і H2SO4, які утворювалися в результаті реакцій:

Na2S2O3 + Cl2 + H2O =Na2SO4 + S↓ +HCl

2Na2S2O3 + 8Cl2 +10H2O = 2Na2SO4 + 2H2SO4 +16HCl

Адвокат: А я можу сказати, що елемент Хлор у природі      

 зустрічається лише у сполуках. Тому отруйний газ хлор – справа людських рук. Це ж самі люди випустили Джина з пляшки! Вільний хлор застосовується у виробництві соляної кислоти, хлорного вапна. Велика кількість мого підзахисного як у вільному стані, так і у вигляді білильних солей іде для відбілювання тканин та целюлози, яка іде на виготовлення паперу. Хлор використовується також для стерилізації питної води та знезараження стічних вод. Великого розповсюдження набули останнім часом різні хлорорганічні продукти.  Так, трихлорметан або більш відомий нам як хлороформ CHCl3 свого часу широко застосовувався у хірургічній практиці для загального наркозу. Хлороформ важливий ще й як розчинник. А особливо як напівпродукт під час одержання фреону – « робочої рідини» у холодильниках.

Прокурор: А ось ці ваші фреони руйнують озоновий шар.

Суддя: Ми з цим вашим хлором щось високо залетіли, аж у стратосферу. Викликайте наступного.

Секретар суду: До судової зали викликається диоксин.                  

Диоксин

(виходить під музику у одязі стилю «мілітарі» та темних окулярах)

Знайомтесь: звуся «Диоксин».

Такий в природі я один.

Речовина отруйна дуже,

Для організму не байдужа.

Його пошкоджу в два моменти.

Труїв я навіть президента!

Суддя: Представтеся.

Діоксин:  Я - тетрахлордибензо-пара-диоксин (скороченоТХХДД).  

Суддя: Слово для звинувачення надається прокурору.

Прокурор : Диоксин є тотальною отрутою, що вражає практично всі форми живої матерії, від бактерій до теплокровних тварин. Він у 67 тисяч разів отруйніший ціаністого калію та 50 разів стрихніну. Фурани – його близькі родичі. Ось на екрані обличчя нашого підсудного.                               

95-97% диоксину ми одержуємо з м'яса, риби, яєць та молочних продуктів. Ця речовина гідрофобна, тобто «боїться» води та намагається залишити водоймища. Як наслідок – вміст диоксину в рибі може у сотні тисяч разів перевищувати його вміст у навколишньому середовищі.

Суддя : А як же він там опиняється?

Прокурор: Диоксин – синтетична отрута. Він утворюється при температурі від 250 до 800˚С як побічний продукт багатьох технологічних процесів, які використовують хлор та вуглець. Основні забрудники – целюлозно-паперова промисловість та металургійні заводи, багато інших хімічних заводів, фабрики по випуску пестицидів та всі установки для спалювання відходів. А ще –це заводи, що виробляють пластик полівінілхлорид (ПВХ).

Суддя: До зали суду викликається свідок від звинувачення.          

Еколог : Шановні пані та панове, хочу повідомити вам наступне. Диоксин небезпечний не тільки своєю високою токсичністю, а і здатністю дуже довго зберігатися у навколишньому середовищі, ефективно переноситися по ланцюжкам живлення і тим самим довго впливати на живі організми. Крім того, навіть у відносно нешкідливих кількостях диоксин сильно підвищує активність специфічних ферментів печінки, які розкладають деякі речовини синтетичного та природного походження. При цьому як побічні продукти розпаду виділяються небезпечні отрути. Коли концентрація невисока, організм встигає виводити їх без шкоди для себе. Але навіть невеликі дози диоксину різко збільшують викид отруйних речовин. Це може призвести до отруєння відносно не шкідливими сполуками, які у невеликій концентрації завжди присутні у їжі, воді і повітрі,- пестицидами, побутовими хімічними сполуками, а також ліками.                                                   

Суддя : А які симптоми отруєння диоксином?

Еколог : Це втрата апетиту, слабкість, хронічна втома, депресія, катастрофічна втрата ваги.

Суддя :У вас все?

Еколог :Так, Ваша честь.

Суддя : Ви вільні. (звертається до адвоката) У вас є щось на захист свого підзахисного?                                                                            

Адвокат :Мені важко заперечувати надзвичайну отруйність мого клієнта. Єдине, що я можу сказати, що більш як 60 млн. років диоксин існував у природі в дуже незначних кількостях, не загрожуючи біосфері. І лише господарська діяльність людини призвела до того, що у ІІ-й половині ХХ ст.. концентрація диоксину у навколишньому середовищі почала сягати критичних значень. А почалося все з того, що на початку 1900-х років засновник фірми «Дау Кемікал» американський хімік Дау винайшов спосіб розщеплення повареної солі на хлор та натрій, зробивши досяжними великі кількості вільного хлору. Спочатку хлор вважали просто небезпечним відходом виробництва. Але незабаром знайдено спосіб його перевтілення у цінні продукти шляхом введення атомів хлору у вуглеводні нафти. Таким чином, у 30-40-х роках була синтезована велика група нових хімічних речовин – «хлоріруваних вуглеводнів».А вони, у свою чергу, породили багато сучасних пестицидів, гербіцидів, розчинників, пластмас тощо. Однак при спалюванні можуть утворюватися небажані побічні продукти і, зокрема, диоксин.

У 1961 році німецький хімік К.Шульц опублікував детальні відомості про дуже високу токсичність диоксину для тварин та показав небезпеку хронічного враження. Здалося б, публікації Шульца та інших дослідників повинні були призвести до закриття заводів по виробництву сполук, що виділяють диоксин. Але нічого подібного не сталося! Більш того, всі публікації на цю тему зненацька припинились. Пояснювалося все дуже просто: у їх виробництві були зацікавлені військові відомства країн, які займалися розробкою хімічної зброї.

Суддя :Ось ми і заслухали усіх. За законом у вас, підсудні, є право останнього слова.                                                                  

Миш'як : Я навряд чи виправлюся. Свою провину визнаю.

Свинець: Прошу  суд поставитися до мене поблажливо. Я такий хворий, такий хворий…У мене у слідчому ізоляторі діагностували цироз печінки. Я навіть кину палити та пити!

Ртуть: Заявляю, що процес наді мною безпідставний, всі докази звинувачення надумані та сфабриковані. Я буду подавати до апеляційного суду!

Кисень: Я відказуюся від останнього слова.

Амоніак та Хлор: Ми признаємо, що робили невірно. Обіцяємо виправитися.

Диоксин: Якщо Ви мене виправдаєте, я стану пацифістом.

Секретар суду: Суд удаляється для винесення вироку.

(Суддя уходить і відразу ж заходить до судової зали)                   

Суддя: Ось ми тут порадилися та я вирішив:

Іменем Країни Хімії оголошую:

Признати винними у скоєнні злочинів проти людства:

Миш'як, Свинець, Ртуть, Амоніак, Хлор та Диоксин.

Згідно статей 142, 137 та 145  Кримінального кодексу Країни Хімії вони засуджуються до довічного ув’язнення з відбуванням  строку у колонії найсуворішого режиму.

Кисень признається невинним та звільняється з-під варти у залі суду.

Рішення суду може бути оскаржено у апеляційному суді на протязі 10 календарних днів.

Суддя:                                                                                                   

Судити всіх сьогодні модно

І для людей цілком природно.

Та голова вже розболілась.

Засідання у нас закрилось!

Репортер:

В кінці кінців, вони ж не винні,

 Що небезпечні та активні!

Тримайтеся від них подалі,

Бо будуть збитки вам чималі!

Такий ось знявся репортаж.

Закінчується й захід наш.

Література:

1.Василега М.Д. Цікава хімія. –Київ: Радянська школа, 1989р., с.123,147, 149.

2. Бусев А.И., Ефимов И.П. Определения, понятия, термины в химии. – Москва: Просвещение, 1981г.

3. Карцова А.А. Химия без формул.- Санкт-Петербург: Авалон, Азбука-классика, 2005г, с.41,58,106.

4. Энциклопедический словарь  юного химика. – Москва: Педагогика,1982г.,с. 128, 243, 245.

5. Белостоцкий В.М., Гольдерман М.Д. Химия и жизнь, №12, 1971г.,с. 15-21.

6. Веселі уроки Навчально-пізнавальний журнал для школярів,№10 2009, №10, 2011р., с.11.

7.Журнал «Наука и жизнь», №10, 1999р., с.22.

Інтернет-ресурси:

*хлор – http:// ru.wikipedia.org./ wiki / хлор

*диоксин – http: // ru. wikipedia.org./ wiki/ диоксин

*аммоніак – http: // ru. wikipedia.org./ wiki/аммиак

Вчитель хімії КЗ КОР «КОЛІФКС» Скоропадська С.О.