Сценарій виховного заходу

Україна ― наша                                        Батьківщина

         /Сценарій виховного заходу/

         Сценарій «Україна ― наша Батьківщина» може бути використаний для проведення виховних годин, позакласних заходів.

 Мета виховного заходу:

― ознайомити учнів з історією України, її символами, шляхом становлення незалежності Української держави;

― розвивати в дітей прагнення бути свідомими громадянами, патріотами   України;              

― виховувати в учнів національну свідомість, любов до рідної землі, до рідної мови, розуміння своєї причетності до долі України, прагнення своєю працею примножувати здобутки українського народу.

Сцена прикрашена колосками, калиною, вінком з квітів.

          На стіні ― ікона, уквітчана українським рушником.

          На плакатах ― зображення  прапора і малого Герба  України.

 На стінах ― великі аркуші паперу з висловами:

             Прочитайте знову тую славу

                        Та читайте

                       Од слова до слова,

                  Не минайте ані титли,

                            Ні же тії коми…

                Все розберіть…та й спитайте

                      Тоді себе: «Що ми?

                        Чиї сини? Яких батьків?...

/ Т.Шевченко « І мертвим, і живим, ненародженим…/

  Можна все на світі вибирати, сину,

              Вибрати не можна тільки Батьківщину.

          / В.Симоненко /

             Свою Україну любіть,

                      За неї Господа моліть…

       / Т.Шевченко /

        Любіть Україну вві сні й наяву,

        Вишневу свою Україну,

        Красу її вічно живу і нову,

        І мову її солов’їну.

     / В.Сосюра « Любіть Україну» /                                                                                                                                                                                                       Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього.

      / М. Рильський /

Лунає мелодія пісні «Моя Україна» / Золотавий вечір впав на тихі верби/.                     

 Ведучий.     Доленько світла, моя Україно,

  Край чебрецю й барвінкових пісень.

  Сонцем налиті жита і калина,

  Радість дарують, звеличують день.

  Серцем вбираю красу до краплини,

  Мову-перлину і спів солов’я,

  Гомін полів і дніпровського плину,

  Сивих століть призабуті слова.

  В небі високім ключі журавлині.

  З тобою розлука, і смуток, і біль.

  Ти наче ненька у світі єдина,

  Чолом я низенько вклоняюсь тобі.

Ведуча.        Мій край чудовий ― Україна!

  Тут народились ти і я.

  Тут над ставком верба й калина,

  Чарівна пісня солов’я.

  Все найдорожче в цілім світі,

  Бо тут почався наш політ.

  Цвітуть волошки сині в житі,

  Звідсіль веде дорога в світ.

  Усе найкраще і єдине,

  І радощі всі, і жалі.

  Мій рідний краю, Україно,

  Найкраще місце на землі.

Ведучий.  Щасливі ми, що народилися на такій чудовій, багатій, мальовничій

землі ― на нашій славній Україні. Тут жили наші діди і прадіди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини.

       Материнський образ України встає з полинових степів і глибинної чорноземної скиби, як барва зоріє із зажури поліських озер, що чистими очима довірливо дивляться на світ, виростає недосяжно на повен зріст із карпатських верховин.

Ведуча.  Нема життя без України, бо Україна ― це мати, яку не вибирають, бо Україна ― це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна ― це пісня, яка вічна на цій землі.

      Звучить пісня «Моя Україна». /Золотавий вечір впав на тихі верби/.

Ведуча.   Дев’ятнадцять років незалежності України. Український народ пройшов тернистий шлях до своєї мети: здобуття суверенітету та побудови демократичної держави 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум, на якому Акт проголошення незалежності дістав переконливе підтвердження і схвалення. 24 серпня 1991 року ― знаменна дата, яка навіки вкарбувалася в історію нашої держави та остаточно закріпила прагнення нашого народу до свободи і незалежності.

 Наш народ ішов до незалежності через утиски, в’язниці і сибіри, ішов довго, упродовж усієї історії ― від часів Київської Русі до наших днів.

Дівчинка-україночка.Я ― Україна, я ― страдниця мати,

   Яка споконвіку була у ярмі

   Турецькім, російськім…

   Та всіх не назвати,

   Бо зайди є різні, а муки одні.

   Не тільки чужинці мене шматували,

   Були і свої в нас жорстокі тирани,

   Вони видавали укази й закони,

   Тому і загинуло всіх нас мільйони.

   Немов маля, що в муках народилось,

   У долі, радості і різних неладах,―

   Так я з неволі відродилась

   І намагаюся стояти на ногах.

   Ще зовсім молода та непокірна,

   А на чолі ― блакитно-жовтий стяг,

   Прошу мені служити вірно,

   Нехай Господь благословить мій шлях.

Ведучий. Так, Україна здобула свою незалежність. Перед усім світом постала держава з давньою славною історією, оригінальною духовною культурою, зі своїми символами, мовою, чесними, працьовитими, миролюбними людьми ― українським народом. І сьогодні хочеться сказати словами відомого прикарпатського поета Степана Пушика: «…Є на світі Україна! Не грудка, а земля з народом є!»

Учень. Моя Вкраїно, гарна як калина,                                                                                                                                               В твоїх очах багато доброти.                                                      Тебе нелюди полонили,
А ти зуміла їх перемогти.                         Тебе з корінням ― та на попелище.

   Тебе ― у воду з каменем важким,

   А ти злітала до Бога усе вище,

   Не скорена й не зламана ніким.

   Із серця твого слово рідне виривали,

   Палили вроду у сліпім вогні.

   А ти весною знову зацвітала

   У вишитім вкраїнському вбранні.

   Тебе топтали, били, розпинали,

   Стріляли у калину і пісні.

   А ти співала, як же ти співала!

   Заслухувались навіть солов’ї.

   Моя Вкраїно, гарна, як калина,

   В твоїх очах ще стільки доброти…

   Схиляюсь у священному поклоні,

   Щоб нам не перевівся родовід.

                 Звучить пісня «Ти будеш жити, Україно».

Ведуча.   24 серпня 1991 року назавжди залишиться пам’ятним днем. Акт про незалежність завершив тисячолітні прагнення українського народу до волі, до створення своєї суверенної держави.

Ведучий.   А чи могло бути інакше? Ні, інакше бути не могло. Не могла бути марно пролита кров тих, хто боровся за волю і незалежність, тих, хто вірив у перемогу, і тих, хто вірив у воскресіння. Хіба міг не почути Всевишній тих молитов, з якими звертався до Нього славний син України Тарас Шевченко:

   Молю, ридаючи, пошли,

   Подай душі убогій силу,

   Щоб огненно заговорила,

   Щоб слово пламенем взялось,

   Щоб людям серце розтопило,

   І на Украйні понеслось,

   І на Украйні освятилось…

 Звучить пісня «Господи, помилуй нас». Сл. І муз. Т. Петриненка.

Ведуча.   Кожен народ, маючи свою історію, має і свої історичні святині: прапор,  герб, гімн. Вони не виконуються на замовлення, а приходять до сердець людей тернистими шляхами буття рідного народу.

Ведучий.  Державний прапор ― одна з офіційних емблем держави, яка символізує її суверенітет.

     Український державний прапор являє собою синьо-жовте прямокутне полотнище з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої ― синього кольору, нижньої ― жовтого, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3. Поєднання мирні: безхмарне небо, що простягнулось над жовтим кольором хлібного лану ― символу мирної праці і достатку, це і поєднання символів життя, золотого сонця у синьому Космосі. Як сказав поет: «Наш стяг ― пшениця у степах під золотим склепінням неба».

Учень.  Небеса блакитні

   Сяють з глибини,

   А пшеничні й житні

   Мерехтять лани.

   Образ цей не зблідне,

   Хоч минуть жнива.

   Це знамено рідне ―

   Злото й синява.

   Прапор наш, як літо,

   В сонці майорить ―

   По долині жито,

   По горі ― блакить.

Ведуча.   У липні 1990 році у Києві синьо-жовтий прапор було висвячено в соборі Св. Софії й урочисто піднято біля будинку міськради.

Ведучий.   Державний герб ― офіційна емблема держави. Його мета ― дати в умовних символах уявлення про державу, її історію, суспільний та державний лад. Гербом української держави є тризуб.

Ведуча.   Існує близько сорока версій про походження тризуба. Згідно з однією з них, герб є уособленням трьох природних сил ― повітря, землі, води. Золотий тризуб на блакитному тлі як символ влади ― дуже давній знак. Він зустрічається ще за часів Київської Русі, зокрема на монетах київського князя Володимира Великого, який жив  більше тисячі років тому.

Ведучий.   В тризубі відображено триєдність життя. Це ― батько, мати, дитя, які символізують              собою силу, мудрість,любов. Адже тато ― найдужчий, мама ― наймудріша, а дитя ― це плід любові. Все це і відбито у тризубі ― гербі України.

 Тризуб можна намалювати так, що він буде переплетінням літер заповітного для кожного українця слова «Воля».

Учень.  Тризуб (як сокола, що йде в піке),

   Облюбував собі на ловах Рюрик.

   І віщий князь Олег на вежах бурих

   Лишав його зображення стрімке.

   На печенігів, половців у шкурах

            Цей герб наводив жах ― було й таке!

   І дерево життя змогло в’юнке

   Не вимерзти в холодних кучугурах.

   Сам Олександр здіймав Тризуб увись,

   Як з півночі посунули колись

   Навали шведів і тевтонів сила,

   І коли схрестились грізно меч і спис,

   А для наук йому розправив крила

   Засновник Академії ― Могила.

Ведуча.  Гімн ― величава пісня, виконання якої пов’язане із святковими урочистостями, офіційними державними заходами, військовими парадами, політичними подіями, релігійними ритуалами тощо.

Державні і національні гімни утверджують усталене традицією почуття єдності і самобутності народу.

Ведучий.   Це ті слова та музика, які змушують кожного з нас підніматися при перших же акордах, з трепетом душі слухати мелодію, яка кличе до високого і світлого.

Ведуча.    В основу Державного гімну України був покладений національний гімн,  створений 1803 року на музику українського композитора і диригента Михайла Вербицького. Текстом до нього став відомий вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Текст гімну затвердила Верховна Рада України 16 січня 1992 року, внісши деякі зміни до першого рядка.

Ведучий.   За різних часів національними українськими гімнами вважалися також «Заповіт» Шевченка та «Вічний Революціонер» Франка на музику  Д. Січинського. На Галичині співали «Мир вам, браття» та церковний гімн «Боже великий, Єдиний, нам Україну храни» на слова О. Кониського і музику М. Лисенка.

Учень.  Довго нас доля жерла,

                               Досі нас наруга жре,

   Та ми крикнем: «Ще не вмерла,

   Ще не вмерла і не вмре».

     Звучить аудіозапис Державного гімну України.

Ведуча. Національні символи ― це свідчення високого духу народу, його історичних прагнень, унікальності, своєрідний генетичний код нації. 

Ведучий.   Завдання справжнього громадянина України ― знати і поважати символи своєї держави, свідомо дотримуватися почестей та правил поведінки щодо державних символів у повсякденному житті, під час урочистих і офіційних заходів, не дозволяти глумитися над ними, пишатися незалежною українською державою.

Ведуча. Українці мають всі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина мала славні періоди історії, справді легендарних героїв, мужньо пережила найважчі випробування і не скорилася.

Ведучий.   Ми можемо пишатися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від поневолювачів.

Ведуча.   Разом з народом терпіла і його мова: і циркуляр царського міністра Валуєва, і Емський указ 1876 року, і постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну.

Ведучий.   Кажуть: «Без мови ― немає народу».

Ведуча.   Тому що мова ― це душа народу.

Ведучий.   Мова ― це духовність народу. Народ, який має Біблію рідною мовою ― вічний і незнищенний; кожна мова, якою перекладено Біблію, не вмре, не загине.

Ведуча   Історія свідчить:

Учень.    Нещасна, неправдива людина, що добровільно  і легко зрікається рідної мови.

Ведучий.   Історія нагадує:

Учениця.   Щаслива, праведна людина, що в радості і горі будує слово своєї  землі.

Ведуча.   Історія свідчить:

Учень.     Нещасні,  прокляті  батько  і  матір,  які  виховують  перевертнів.

Ведучий.   Історія нагадує:

Учень.     Щасливий, непереможний народ, що породжує своїх захисників, оборонців рідного слова, рідної мови.

Ведуча.           Багато в світі є щедрот,

                               Моя Вкраїно чорноброва.

   І лиш народ  тоді народ,

   Як є у нього рідна мова

.

Учень.  Мово рідна ―  ти життя народу

   І культури рідної краса.

   З-під меча недолюдка-заброди

   Твоя сила знову воскреса.

Учень.  Виявляю кожне слово,

   Кожне слово, наче спів.

   Найдорожча рідна мова,

            Мова діда і батьків.

   Дім дитинства в кожнім слові,―

   Материнський, теплий, свій…

   Не зустрінеш в іншій мові

   Слів «Івасик, любий мій!»

   Так бабуся зустрічає

   Каже: «Рідні ви мої…»

   А за хатою співають,

   Мов шалені, солов’ї.

   Не забудьмо рідне слово,

   Хоч вчимо слова нові.

   В серці нашім ― рідна мова,

   Ми без неї ― не живі.

Учень.  Щира втіхо ― рідна мово,

   Краю отчого краса,

   Є в тобі вогонь Тараса ―

   Щира втіхо ― рідна мово.

   Розквітай же барвінково

   У саду нового часу

Щира втіхо ― рідна мово,

                                Краю отчого окраса.

 Пісня «Мова моя рідна», сл. М. Бойко, муз. Г. Ромаса.

Учень.           Не з років дитинства, а зроду,

                               Від першого слова свого

   Кохаюсь у мові народу,

   Милуюсь піснями його.

   Співуча моя Україно,

   Хай буде щасливим твій шлях.

   Хай пісня твоя солов’їна

   Лунає, як нині, в віках.

   Вишнева моя Україно,

   Матусю рідненька моя!

   Полями, садами твоїми

   Стою зачарований я.

   Нехай все лихеє минеться,

   Щоб знала ти лише добро.

   Хай щастям до берега б’ється

                                Ласкавий і дужий Дніпро!                            

Учень.  Як не любити тебе, Україно,

   Ніжних світань і прозорих криниць.

   Червоних зірниць і пісень солов’їних

   В рідних шумливих гаях?

   Як вірну любов і як лагідну матір

   В серці ношу тебе я,

   Моя Україно, моя Батьківщино,

   Вкраїно, любове моя!

Звучить пісня «Моя Україна!» муз. І. Поклада сл.. М. Ткача. /На росах, на водах, на всіх переходах…/

Ведучий.   Україна! Наша рідна земля, наша Батьківщина.

Ведуча.   Вона для всіх, хто її поважає і любить, вона ― колиска найкращих у світі пісень, вона  ― вічна надія на волю і кращу долю.

Учень.  Мені над усе більш нічого не треба:

   Домівка матусі, волошки в житах,

                                Вишневий світанок, полив’яне небо,

   І сиза роса на траві при шляхах.

   Таке все тут миле, доступне і гідне ―

   Високі тополі і тихе село…

   Таке сокровенне, насущне і рідне,

                                Воно в мою душу навіки вросло.                     

Коралі калини і мамині очі,

І доля ― з лелечого наче крила…

   Я більшого щастя на світі не хочу,

   Щоб лиш Україна міцніла й цвіла.

Ведуча.   Справді, не треба більшого щастя, щоб лиш Україна розвивалася, зміцнювалася, а ми, її громадяни, робили все для того, щоб вона якнайшвидше стала в ряд з передовими державами світу.

Ведучий. Любімо свою землю, випрошуймо у Всевишнього ласки і благословення для свого народу. Робімо все для того, щоб Україна цвіла, мов калина; вірмо в те, що в України ― щасливе й прекрасне майбутнє. Бо як сказано в Біблії: «…хто шукає, той завжди знаходить, а хто вірить, тому по вірі його й воздасться». Хай Бог допомагає нам творити своє майбутнє своїм розумом, своїми руками і серцем.

Ведуча.             Батьківська земле, краю козачий,

   Краю святий,Україно!

   Для тебе жити, тобі служити,

                                За тебе вмерти єдину.

   За твої гори, низи і море,

   За їх довічну свободу,

   За твою славу, честь і державу,

   За єдність твого народу.

     Звучить пісня « Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни».

Список  використаної  літератури

 
1.Сосюра В.М. Вибране: Вірші і проза / упоряд. вступ. ст. В. П. Моренця. ― К.: Рад. письм., 1989.―237 с.

2.Тарас Шевченко. Кобзар .― К.: т-во « Знання» України, ― « United Servise» LTD, 1992. ― 384 с.

3.Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики. У чотирьох книгах. Книга 2. ХХ століття / Уклад. В.В.Яременко, ― К.: в-во «АКОНІТ» 2003, ― 800 с.

4.Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики. У чотирьох книгах.  Книга 3. ХХ століття / Упорядн. В.В.Яременко,  Є. Федоренко, ― К.:  в-во «Рось» 1994, 688 с.