Сценарій заходу до Дня героїв Небесної сотні

Сценарій заходу до Дня героїв Небесної сотні

На екрані відтворюється відео «Пам’яті небесної сотні»

«Герої не вмирають!» - гасло, народжене майданом стало символом мужності усіх українських звитяжців свободи, які упродовж віків віддавали свої життя за вільну Україну та її народ.

21 листопада 2013 року в Києві розпочалися протести як реакція на дії тогочасної влади, яка призупинили підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом.

Протести, які з кінця 2013 року відбувалися у формі мітингів, демонстрацій, студентських страйків та силова протидія протестам з боку влади призвели до відкритого силового протистояння, яке надалі переросло у Революцію гідності.

Ось що розповідають очевидці подій, українці, яким доля країни стала небайдужою.

(Виходять троє учнів)

Очевидець 1.

Близько 4-ї ранку я побачив, як до Майдану Інститутською спускається "Беркут". Я спочатку кинувся у бік Хрещатика попередити людей, потім у бік Городецького, але там уже було перекрито. Не пам'ятаю як, але я опинився біля стели Незалежності.

Працювали вони дуже красиво: щільним кільцем оточили нас кількома рядами, виставили щити наперед і били по них кийками, щоб залякати. Ми зібралися біля стели, і вже там нас без усіляких попереджень почали бити.

Потім нам влаштували "коридор" від стели у бік Хрещатика. Хлопцеві, який ішов переді мною, "беркути" навмисно поставили підніжку і він покотився сходами.

Якось я вибрався з цього "коридору" і побіг... Хтось сказав, що наші збираються біля Михайлівського собору. Якимись закапелками дійшов туди. Там забарикадувалися якимись лавочками - це так смішно виглядає з висоти чотирьох років війни… Якось так минула та ніч.

Після тих подій я кілька тижнів проходив з гіпсом на руці, але сказати, що це мене якось радикалізувало, я не можу. Я ще з перших днів Майдану був готовий до чогось подібного. Але, як виявилося, одна справа - думати, що ти до цього готовий, а інша - реально це пережити. У той момент я боявся. В той же час, думки були приблизно такі: хай я зараз помру, але головне - щоб Київ після цього вийшов на вулицю.

Іван Синєпалов, журналіст, Маріуполь

Очевидець 2.

На Майдан я вперше вийшла ввечері 22 листопада. Планувала залишатися там до кінця - або поки не зміниться зовнішня політика держави, або до того моменту, поки туди ще будуть виходити хоча б якісь люди.

Увечері напередодні штурму я теж була на Майдані. Близько третьої ночі пішла випити кави до кав'ярні навпроти, потім повернулася.

Раптом хтось вигукнув, що до стели спускається "Беркут". Ми згрупувалися - хлопці стали на сходи, дівчата всередину. Якось мені вдалося вийти звідти неушкодженою - до певного моменту мені взагалі здавалося, що беркутівці не б'ють людей, а просто штовхають. Але вже перейшовши на інший бік Хрещатика, побачила, як беркутівці женуть людей і б'ють тих, кого наздоганяють...

 

А взагалі ніч розгону Майдану з точки зору емоцій якось нівелювалася подальшими подіями. Я була на Майдані 20 лютого: всі попередні події не здаються настільки страшними, як той день.

Якби я мала вибір, я б вийшла на Майдан ще раз - просто вже не була б настільки впевнена, що мирних людей просто так не битимуть і зброю проти них не застосовуватимуть.

Наталія Мамалига, підприємець, м. Київ

Очевидець 3.

29 листопада 2013 року. Я, на той час, студент-історик університету імені Грінченка, прийшов на Майдан уперше. Я був у компанії друзів, зустрів там багато знайомих. Спочатку залишатися на всю ніч не планував, а потім таки залишився: там було не так вже й багато людей.

Спочатку було відносно спокійно, але о 4-й ранку, як за командою, до Майдану з різних боків почали підходити підрозділи міліції. Буквально за декілька хвилин ми були повністю оточені навколо стели.

Я стояв знизу на сходах, тому, коли почався розгін, мені відразу доволі сильно дісталося. Мене затримали, відвезли в Шевченківське РУВС, протримали там кілька годин і тільки після цього туди приїхала швидка. Мені надали медичну допомогу і відвезли в лікарню, де виявилося, що у мене закрита черепно-мозкова травма і перелом ліктя.

 

Вже на наступний день після побиття активістів в центр Києва вийшли десятки тисяч людей, протест проти влади став по-справжньому масовим

Розгін Майдану на мене вплинув так само, як на багатьох українців. Після цього зникло питання, продовжувати протести чи ні: стало зрозуміло, що потрібно йти до кінця.

Після Революції, влітку 2014 року, я пішов воювати добровольцем. Воював у складі Збройних сил, в основному на маріупольському напрямку. На фронті дискусії з приводу того, чи варто було виходити на Майдан, бували: там були хлопці з різних регіонів України, не всі розуміли, що відбувалося в Києві. Але припинялися ці дискусії досить швидко.

Віталій Кузьменко, громадський активіст, аспірант, Київ

 

Фінальним і найбільш драматичним етапом революції стали події у Києві 20 лютого.

Це сталося … років тому… Саме у цей день силові структури вперше відкрито стали застосовувати справжню зброю проти учасників революції.

Рівно 4 роки назад у Києві загинуло близько сотні людей, яких підступно вбивали, не даючи жодного шансу.

 

Наймолодшим зі списку загиблих був Назар Войтович, 17-річний студент із села Травневе, Тернопольської області. Увечері 19 лютого він вирушив до Києва. То була його перша  й  остання  поїздка.  

Хлопець пробув на Майдані близько трьох годин. Зранку 20 лютого в розпал кривавих  подій  на  Інститутській  його застрелив  снайпер.  Батьки  втратили єдину дитину.

 

Ніколи не висохнуть сльози матерів, які  втратили своїх Героїв. Оплакує Героїв Небесної сотні  вся українська спільнота…

 

Виконання пісні  «Балада про Мальви», сл. Б. Гура, муз. В. Івасюк

Усі герої Небесної сотні були простими людьми – не депутатами, не політиками, не начальниками. У вирішальний час не змогли байдуже сидіти біля телевізора і просто дивитися на те, що коїться на вулицях столиці.

 

Вони не думали про те, що можуть загинути. Вони лише знали, що так як є, так далі бути в Україні не може.

 

(виходять діти у образах ангелів, читають вірш «Мамо не плач!»)

1 ангел

Мамо! Не плач! Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А може дощем на поріг упаду.

2 ангел

Голубко не плач! Так судилося ненько.

Вже слово «матусю» не буде моїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько,

Розкажу, як мається в домі новім.

1 ангел

Мені колискову ангел співає

І рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю? Тут сумно буває,

Душа за тобою, рідненька, щемить.

2 ангел

Мамочко, вибач за чорну хустину,

За те, що віднині будеш сама.

Тебе  я люблю і люблю Україну.

Вона як і ти була в мене одна!

1 ангел

Мамо, не плач!

2 ангел

Я повернусь весною!

 

Серед тих, хто загинув на майдані були зовсім юні хлопці, життя яких обірвалося в лічені хвилини. Наймолодші юні ангели Небесної сотні…

 

(відтворення відео «Небесна сотня. Юні ангели»)

 

А сотню вже зустріли небеса…
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров’ю перемішана сльоза…
А батько сина ще не відпускав…

Й заплакав Бог, побачивши загін – 
Спереду – сотник, молодий, вродливий, 
І юний хлопчик в касці голубій, 
І вчитель літній – сивий-сивий…

 

І рани їхні вже не їм болять, 
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло 
Як крила ангела, злітаючи назад, 
Небесна сотня в вирій полетіла…

 

Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час покликав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну.

 

У пам'ять про Героїв Майдану, які боролися за майбутнє України, схилимо голову у хвилині мовчання.

Хвилина мовчання

 (пісня «Плине кача по тисині»)

 

Ми - майбутнє України. Тож своїми знаннями, працею, здобутками маємо підносити її культуру, Бути гідними своїх предків, любити рідну землю, берегти волю і незалежність України, поважати наш народ і нашу мелодійну мову.

 

Незважаючи на усі негаразди, що відбуваються зараз, всі ми прагнемо одного - миру, спокою, міцної, квітучої держави та чистого неба над головою.

 

Виконання пісні