ТЕМА. ВЕГЕТАТИВНА (АВТОНОМНА) НЕРВОВА СИСТЕМА. СИМПАТИЧНА ТА ПАРАСИМПАТИЧНА НЕРВОВІ СИСТЕМИ

Соматична нервова система

Соматична нервова система відповідає, головним чином, за довільний контроль діяльності мускулатури, а вегетативна регулює функції кожного органа, а також гомеостаз у цілому. Оскільки робота вегетативної нервової системи не підлягає довільній регуляції, то її називають автономною.

Соматична нервова система збирає інформацію від органів чуття, посилає її до ЦНС і передає сигнали від центральної нервової системи до скелетних м’язів. Таким чином, вона відповідає за регуляцію поведінки в зовнішньому середовищі й за процеси руху.

Соматична нервова система іннервує скелетні м’язи — м’язи обличчя, тулуба й кінцівок, а також шкіру й деякі внутрішні органи — язик, гортань, глотку. Вона здійснює функції зв’язку організму із зовнішнім середовищем, забезпечуючи чутливість і рух, викликаючи скорочення скелетної мускулатури.

Дії соматичної нервової системи підконтрольні людській свідомості, тому людина може усвідомлено давати команди скелетним м’язам.

Вегетативна нервова система

Вегетативна (від лат. vegeto — збуджую, пожвавлюю) нервова система іннервує нутрощі, залози, гладенькі м’язи органів і шкіри, судини та серце, регулює обмінні процеси в тканинах. Вона має певну самостійність і не залежить від волі людини, тому її називають автономною нервовою системою.

Автономна нервова система забезпечує гомеостаз, координує й регулює діяльність внутрішніх органів, обмін речовин. Вона не перебуває під безпосереднім контролем свідомості, однак її функція регулюється вищими відділами мозку.

Центри вегетативної нервової системи розташовані в сірій речовині середнього, довгастого й спинного мозку. Периферична частина вегетативної нервової системи утворена вегетативними нервами, що виходять із головного й спинного мозку, гілками й нервовими волокнами, вегетативними сплетіннями та їхніми вузлами, що лежать попереду хребта й поруч із хребтом, а також розташованими поблизу великих судин біля органів і в їхній товщі.

Автономна нервова система поділяється на дві частини — симпатичну й парасимпатичну. Виокремлення цих відділів засноване як на анатомічному принципі, так і на функціональних відмінностях.

Симпатична й парасимпатична нервові системи

Симпатична нервова система іннервує гладенькі м’язи всіх органів — судин, волосся, зіниць, легенів, органів черевної порожнини, а також серце, нирки та багато залоз.

Парасимпатична нервова система іннервує гладку мускулатуру й залози шлунково-кишкового тракту, органи сечостатевої системи, легені, серце, слізні й слинні залози, очні м’язи.

Збудження симпатичної автономної нервової системи сприяє інтенсивній діяльності організму, а збудження парасимпатичної, навпаки, сприяє відновленню витрачених організмом ресурсів. Чимало органів зазнають протилежного впливу симпатичної й парасимпатичної систем, оскільки ці системи є функціональними антагоністами.

Наприклад, під впливом імпульсів, що надходять по симпатичних нервах, частішають і посилюються скорочення серця, підвищується тиск крові, підвищується вміст глюкози в крові, розширюються зіниці, гальмуються скорочення шлунка й кишечника, зменшується секреція шлункового соку.

Під впливом імпульсів, що надходять по парасимпатичних нервах, уповільнюються й послаблюються скорочення серця, знижується артеріальний тиск, знижується вміст глюкози в крові, збуджуються скорочення шлунка й кишечника, посилюється секреція шлункового соку.

У такий спосіб робота симпатичної нервової системи сприяє активній роботі організму, а діяльність парасимпатичної нервової системи спрямована на збереження й поновлення запасів енергії в організмі.

Симпатична частина вегетативної нервової системи починається в спинному мозку, де розташовані тіла перших нейронів. Їхні відростки закінчуються в нервових вузлах двох ланцюжків, що лежать по обидва боки хребта. Усередині цих вузлів розташовані тіла других нейронів, відростки яких ідуть до робочих органів — гладеньких м’язів внутрішніх органів, вивідних протоків залоз, стінок судин, шкіри.

Парасимпатична частина вегетативної нервової системи починається в довгастому мозку та крижовому відділі спинного мозку, де розташовані тіла перших нейронів. Відростки нейронів, що лежать у довгастому мозку, направляються в складі блукаючого нерва в парасимпатичні вузли, де зосереджені тіла других нейронів, розташовані біля органа або безпосередньо в тканинах органа, який іннервується. Вони іннервують серце, легені, стравохід, шлунок, тонку й більшу частину товстого кишечника, печінку, підшлункову залозу.

Таким чином, багато органів мають і симпатичну, і парасимпатичну іннервацію, причому вплив цих систем дуже часто має протилежний, антагоністичний характер. Але обидва відділи вегетативної нервової системи діють досить злагоджено й разом забезпечують адаптивні реакції організму.

Чинники, що порушують роботу нервової системи

На роботу нервової системи можуть впливати багато фізичних і хімічних чинників, стреси, непосильні психічні й фізичні навантаження, спадкові чинники й травматичні чинники.

Для нормального існування організму необхідне збереження цілісності всіх відділів центральної і периферичної нервової системи, їхня узгоджена спільна робота.

Ушкодження окремих ділянок центральної і периферичної нервової систем може призводити до порушення різних функцій. Це пояснюється загибеллю нейронів, що входять до складу нервового центру, який регулює діяльність того чи іншого органа, й ушкодженням нервових волокон, що підтримують зв’язок між нервовими центрами та відповідними органами.

Ушкодження кори великих півкуль може призвести до порушення мовлення, зору, слуху, здатності орієнтуватися в просторі. Ушкодження мозкової речовини в центральній ділянці кори мозку призводить до рухових розладів аж до виникнення паралічів на протилежному боці тіла. Ушкодження мозочка виражаються в порушенні координації рухів, при цьому страждає й діяльність внутрішніх органів.

Ушкодження серцево-судинного або дихального центрів, що розташовані в довгастому мозку, призводить до смертельного результату.

Діяльність нервових центрів може порушуватися через нестачу кисню, під дією отруйних речовин, які потрапили в кров, а також з інших причин.