Стаття "Духовний потенціал української мови".

Духовний потенціал української мови.

Від часу визнання української мови державною в Україні(1989р.)багатьом скептикам довелося відмовитися від думки, що вона не має перспектив широкого суспільного функціонування, словотвірних резервів для утворення наукової та професійної термінології, відтворення нових художніх образів сучасного буття.

 Розвиток  логічного рівня української мови переконує в глибині інтелекту української нації, що зафіксував внутрішній процес розвитку і збагачення мислення багатьох поколінь мовців, які колективно виробили цілий материк знань і досвіду. Кожна мова – національна картина світу, що постійно змінюється.

Отже, стосовно української мови немає сумніву в її духовній глибині й великих потенційних можливостях подальшого розвитку в усіх сферах суспільного життя.

Мова – це  макрообраз лінійності у свідомості народу, що сполучає якимось дивом матеріальне та ідеальне, об’єктивне і суб’єктивне. Отим дивом і є асоціативне, образне мислення людини, що дає змогу відірватися від прагматичних земних реалій і піднестися духом над буденним існуванням, коли  у людських мрій виростають широкі крила. Інакше не було б культури, мистецтва і шляхом технічного прогресу людство ішло би набагато повільніше. Ваговим доказом емоційної сили, духовної величі української мови є те, що вона вижила, вистояла, незважаючи на утиски й заборони, зневагу й насмішки тих, хто ставив собі за мету володіти світом.

Звичайно, якщо людина, крім споживацьких інтересів, не розуміє більше нічого, то поняття ’’ духовність ’’ для неї – це порожній звук. Її не цікавлять проблеми бідного сусіда, не відчуває потреби поспівчувати знедоленому, утішити й надати допомогу.

 Не варто обнадіювати себе, що кількома лекціями чи статтями тут можна досягти успіху. Якщо свідомість, совість дорослої людини у зародку або надійно приспана, то потрібна велика, пильна праця, громоподібні дзвони, а не тихенька пісня жайворонка, на яку швидко перестають реагувати.

Мудрість народна, у стислій, влучній формі закладена в українських прислів’ях і приказках, ще не достатньо використовувати у навчанні та вихованні. Звернімося до народного досвіду: слово старше, ніж гроші; де мало слів, там більше правди; м’які слова і камінь крушать; холодним словом серце не запалиш.

     Про вартість слова, його якість і цінність для суспільства потрібно знати всім, бо володіння собою починається з оволодіння мовою. ’’ Споконвіку було слово, а слово в Бога було, і Бог було слово ’’. Слово використовується тут не у психолінгвістичному аспекті, а як синонім духовності, як ’’ глас Божий, що має самотворчу силу ’’. Емоційно насичені народні мудрослів’я – це джерело національного духу.

Народне прислів’я гласить: ’’ Краще з наперсток розуму природженого, ніж цебер приученого ’’. Жевріє надія, що мудрий народ України знайде вихід із кризи, бо ’’ Найвища школа – це і є саме життя ’’.

Хочеться думати, що мета духовно-просвітницька поряд з оживленням промисловості й аграрного виробництва – ось два основні напрямки, які ведуть благословенну Богом землю до благополуччя. Згадаймо, що тільки на земному, матеріальному фундаменті збудовані цивілізації розсипалися в порох, зникли з лиця землі.

Душа людини зобов’язана трудитися. Якщо душа спить, то й дух не розвивається. У цьому можна переконатися, коли ведемо розмову з ситою, матеріально забезпеченою людиною, яка має вищу освіту, але думки про духовні цінності викликають у неї скептичні реакції або вибух гніву, дражливість, прагнення не чути про загальне, суспільне добро і благо. Якщо всі житимуть за принципом ’’ моя хата скраю ’’, то такий шлях веде до самознищення.

Додає оптимізму той факт, що сучасні діти при правильному, не фальшивому підході до виховання і навчання ( естетичний розвиток, удосконалення асоціативного мислення, формування уміння логічно мислити, зіставляючи факти і самостійно роблячи висновки ) сприймають світ по-іншому, як цікаве, багатогранне явище.