Стаття "Інклюзивне навчання"

Інклюзивне навчання.

Інклюзивне навчання — система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахуванні багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників.

Інклюзивне навчання часто вважають альтернативою інтернатній системі, за якою діти з особливими освітніми потребами навчаються  в спеціальних закладах освіти та змушені проживати в інтернатних відділеннях при них через їх територіальну розгалуженість.

Жодна дитина не має відчувати себе іншою та виключеною з освітніх, культурних і соціальних процесів – це головне завдання інклюзії.

 Особи з особливими освітніми потребами мають право на забезпечення особливих умов під час проведення зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО), єдиного вступного (ЄВІ) та фахового іспиту (ЄФВВ).

За наявності захворювання або патологічного стану чи неможливості забезпечення відповідних умов, замість ЗНО, ЄВІ та ЄФВВ, особи з особливими освітніми потребами можуть проходити вступні випробування у формі іспитів безпосередньо в закладах освіти.

У разі подання документів на участь у конкурсному відборі особами з особливими освітніми потребами заклад вищої освіти має забезпечити відповідні умови для проходження ними вступних іспитів, творчих конкурсів та співбесід.

Інклюзивна система навчання передбачає усунення організаційних, психологічних, архітектурних перешкод, включення дитини з особливими освітніми потребами у загальну шкільну програму. Це означає пристосування до потреб дитини середовища, навчальних програм, наочних матеріалів, процедур оцінювання знань та надання додаткових послуг, щоб допомогти увійти у середовище однолітків та засвоїти навчальні програми.

Принципи та цінності інклюзивного навчання:

·        рівний доступ до навчання у загальноосвітніх закладах та отримання якісної освіти кожною дитиною;

·        визнання спроможності до навчання кожної дитини та, відповідно, необхідність створення суспільством відповідних для цього умов;

·        забезпечення права дітей розвиватися в родинному оточенні та мати доступ до усіх ресурсів місцевої громади;

·        залучення батьків до навчального процесу дітей як рівноправних партнерів та перших вчителів своїх дітей;

·        навчальні програми, в основі яких лежить особистісно орієнтований, індивідуальний підхід  і які сприяють розвитку навичок навчатися впродовж усього життя та брати повноцінну участь у житті громади, суспільства;

В основу інклюзивної освіти покладено ідеологію, яка заперечує будь-яку дискримінацію дітей, забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами. 

Інтеграція – зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами в регулярний освітній простір. Ми пристосовуємо учня до вимог школи.

Проміжним етапом розвитку інклюзивної системи освіти можна вважати процес інтеграції, який також має кілька типів.

Соціальна інтеграція. Діти з особливими потребами можуть брати участь разом з іншими дітьми в позакласній діяльності, такій як харчування, ігри, екскурсії тощо, як у дошкільних, так і в загальноосвітніх навчальних закладах, однак вони не навчаються разом.

Функціональна інтеграція. Як діти з особливими потребами, так і їхні однолітки навчаються в одному класі. Існує два типи такої інтеграції: часткова інтеграція й абсолютна інтеграція. За часткової інтеграції діти з особливими потребами навчаються в окремому спецкласі або відділенні школи і відвідують тільки окремі загальноосвітні заходи, тоді як за абсолютної інтеграції такі діти проводять увесь час в загальноосвітніх класах. Саме останній тип інтеграції можна розглядати як справжню освітню інтеграцію.

Зворотна інтеграція. Про такий тип інтеграції можна говорити тоді, коли здорові діти відвідують спецшколу.

Дитина з особливими освітніми потребами — це людина до 18 років, що потребує додаткової підтримки в освітньому процесі. Хто це може бути:

- діти з інвалідністю;

- діти-біженці;

- діти-мігранти;

- діти, що належать до етнічних, релігійних і мовних меншин;

- діти з неблагополучних та малозабезпечених сімей;

- безпритульні діти;

- діти із захворюваннями ВІЛ/СНІД;

- діти-сироти.

Навіть дитина, яка на певний час випала з освітнього процесу через хворобу чи інші причини, на якийсь період теж стає дитиною з особливими освітніми потребами. Адже не встигає за навчальним матеріалом і потребує додаткового часу, щоб наздогнати однолітків.

Як обладнати інклюзивну школу: вимоги МОН

Незважаючи на те, що МОН постійно доповнює та вдосконалює перелік обладнання для дітей з особливими освітніми потребами, що навчаються в інклюзивних та спеціальних класах, на сьогодні система впровадження інклюзії в заклади освіти не досконала. Наприклад, досі немає чітко прописаних вимог до комплектації спортивної зали для дітей, що мають особливі освітні потреби. Також існують лише досить абстрактні загальні рекомендації щодо створення доступного навчального простору.

Це пов’язано, в першу чергу, з тим, що українські школи почали ставати на шлях інклюзивності лише кілька років тому. Тому нічого дивного немає в тому, що доводиться вчитися на власних помилках: адже як би ми не намагалися розвивати навчання за прикладом зарубіжних колег, вітчизняна система освіти (і навіть будівлі та дизайн вітчизняних шкіл) мають певні відмінності та особливості.

Друга причина: потреба в індивідуальному підході до кожної дитини з особливими потребами. Це створює необхідність, у першу чергу, в гнучкому законодавстві та оперативному регулюванні ситуації, а не в чітко прописаних правилах і нормах. Саме тому дуже важливими є нововведення НУШ, які допомагають учню з особливими потребами в освіті коригувати тривалість навчального процесу, навантаження та підбирати навчальні засоби в індивідуальному порядку.

Кому потрібна інклюзія?

Інклюзії потребують, зокрема, люди зі слабким зором чи слухом, з порушенням опорно-рухового апарата, із затримкою психічного розвитку, з розумовою відсталістю, обдаровані, гіперактивні діти, люди з аутизмом, замкнуті люди.

Часто вилученими із соціального життя почуваються батьки з немовлятами. Для них є незручною інфраструктура в Україні. Їм важко пересуватися в транспорті. Такі батьки також не бажані в багатьох просторах та закладах. До прикладу, коли вони приходять у музей з дітьми, то відчувають, що його співробітники їх не чекали. 

Представників ЛГБТ-спільноти також можуть вилучати із суспільного життя. Бувають випадки, коли в Туреччині в одному готельному номері в жодному разі не селять двох чоловіків. Їм доведеться купувати ще один готельний номер.

У різних країнах музеї та культурні установи продають квитки на всю родину, які зазвичай дешевші. Але в Україні ЛГБТ-родини такого квитка не отримають, бо держава не визнає одностатевих шлюбів. 

Аби люди з інвалідністю були помітними на вулицях українських населених пунктів, щоб влада розбудовувала безбар’єрний простір, громадянському суспільству треба допомогти таким спільнотам організовувати акції протесту. Потрібно стукатися до держави і вимагати безбар’єрного простору.

Бібліографія:

1. https://mon.gov.ua/ua/tag/inklyuzivne-navchannya
2. https://school76.dnepredu.com/uk/site/inkliuzivna-osvita-v-shko.html
3. https://osvitoria.media/experience/ne-invalid-ne-autyst-i-ne-slipyj-komunikuyemo-pro-inklyuziyu-pravylno/
4. https://b-pro.com.ua/statti/inklyuziya-v-ukrainskij-osviti-zdobutki-i-plani-na-majbutne
5. https://zmina.info/columns/shho-take-inklyuziya/