Стаття на тему: "Роль визначних особистостей у формуванні просвітительських ідей С. Русової"

Михайлова Ганна Дмитрівна,

учитель історії,

Тальнівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів №1-гімназія»

Тальнівської міської ради

Черкаської області

Роль визначних особистостей у формуванні

просвітительських ідей С. Русової

Стаття присвячена 160- річчю з дня народження Софії Русової –багатогранного вченого, енциклопедиста, письменника, історика, мистецтвознавця, етнографа, громадського діяча, організатора просвіти, однієї з найвидатніших засновників жіночого руху в Україні, члена Центральної Ради, визначного педагога та психолога, автора концепції національної освіти, дошкільного виховання. У статті визначено роль визначних особистостей у формуванні просвітительських ідей Софії Федорівни.

Що більша мета – то більша людина. Отож, смисл життя – мати якомога більшу мету, цю мету зробити своєю, тобто помінятися з нею місцями, інакше – з головою зануритися в ній, геть до останку, до повної втрати самого себе.

Софія Русова

Як зазначає академік О. Сухомлинська: «Педагогічна думка завжди персоніфікована – на ній лежить відбиток особистості її носія з його смаками, поглядами, віруваннями та уподобаннями» [4, с. 36].

Глибокий слід в історії розвитку просвітницького руху кінця ХІХ і до 40-х років ХХ століття залишила одна з найкращих доньок України – Софія Русова, дівоче прізвище Ліндфорс(1856-1940)– письменниця, вчений-педагог, просвітителька, історик, етнограф, мистецтвознавець, літературний критик. Не будучи українкою за походженням її батько Федір Ліндфорс був шведського  походження, а мати –Ганна Жерве походила з аристократичного французького роду, родина якої емігру­вала з Франції ще в XVIст., вона все своє життя присвятила Україні та її народу, прагнула відродження самобутності українського народу, його мови, культури, освіти. Саме народну освітуі просвіту, Софія Федорівна ,вважала рушійною силою в боротьбі за незалежну дер­жаву, за краще майбутнє українського народу.

Сьогодення України показує, що ми переживаємо нову добу україн­ського національного відродження,доба в якій виборюємо на­ціональну державність та суверенітет, коли відбувається пробудження гідності, свідомості й самосвідомості українського народу. І тому саме зараз, як ніколи раніше, ми-педагоги, які, за словами Русової, повинні бути «справжніми реформаторами майбутнього життя України, бути апостолами Правди і Науки» і в переддень освітніх реформ, маємо виз­нати, що  просвітительська спадщина С. Русової,  в основі якої є роль освіти, науки, культури в суспільному прогресі є важливим фак­тором розбудови нової, демократичної, української національної школи, становленні системи освіти, навчання й виховання підростаю­чого покоління. Як педагог європейського рівня була глибоко переко­нана, що «найдорожчий скарб у кожного народу –його діти, його мо­лодь, й що свідоміше робиться громадянство, то з більшою увагою ставиться воно до виховання дітей, до забезпечення їм найкращих умов життя».

Просвітительська діяльність С. Русової припадає на період історії України, коли український народ не мав власної держави, національ­ної школи,коли хмара  адміністративних утисків духовності нашого народу, як напише Русова згодом, « заволокла весь український об­рій», коли « заборонене було всяке літературне чи наукове українське слово, всякий переклад, в усіх сферах лунала славетна фраза міністра : « никакогомалороссийскогоязыканет, не было и быть не может»[2, с. 53].

Найбільший вплив на її становлення мав чоловік - Олександр Ру­сов–видатний  український  земський  вчений - статист, справжній демократ, гуманіст,знавець української етнографії, фольклористики та філології, український патріот (хоча і був росіянином за походжен­ням), якого за гарний голос і веселість Чубинський, Лисенко і інші то­вариші звали «Саша Ангел».Софія Федорівна у своїх мемуарах пи­сала : «він перший відкрив мені красу української поезії, заговорив до мене українською мовою і без довгих промов та роз’яснень збудив у мені ту любов до нашого народу, яка вже ніколи не покидала мого сер­ця »[2, с. 46]. Всюди,де б не перебувала родина Русових-Чернігів, Ніжин, Херсон, Полтава, Одеса, Київ спільна ідея створення націона­льної системи освіти спонукала обох до заснування нових осередків освіти і культури.«Вони внесли світло, підживили його, заохочували до праці інших, спонукали їх до життя та енергії» згадував ідеолог чер­нігівської «Просвіти» Ілля Шраг, коли сім’я Русових перебувала на Чернігівщині[5, арк. 5].

Вагоме місце в житті Софії Федорівни посів корефей українського побутового театру Михайло Петрович Старицький. Саме він познайо­мив її з чоловіком з яким вона прожила все своє свідоме життя- О. Ру­совим. Його діти відвідували дитячий садок, який вона відкрила у 1871 р. в Києві разом з сестрою Марією. Михайло Петрович  познайо­мив сестер Ліндфорс  з своїм незмінним співробітником та таланови­тим композитором М. Лисенком, який був для неї яскравим прикладом громадянської позиції, бо в найлютіші часи переслідувань українці у його помешканні знаходили привіт, пораду, підбадьорення, де вони біля його фортеп’яно спочивали душею і набиралися нової віри в май­бутнє України. С.Русова стала членом  Старої Громади, де спілкува­лась із  М. Драгомановим, В. Антоновичем,П. Чубинським, П. Жите­цьким, Ф. Вовком, О.О'Коннор, О. Косач.

Значну роль у формуванні світогляду С. Русової відіграв «посаже­ний батько» М. Драгоманов, який сформував у неї таку рису харак­теру, як ідейна переконаність у своїй справі. Будучи демократом, М. Драгоманов вірив, що Україна з демократичною Росією буде мати власну автономію, а тим самим – змогу всебічно розвивати свою мову й культуру. Він заперечував будь-який державний централізм, вважаю­чи його породженням російського державного централізму.

 М. Драгоманов виступав за повну децентралізацію Росії, за демократичну перебудову її на принципах федерації. Росію він уявляв у вигляді ві­льних соціалістичних громад, які в свою чергу мали б входити до фе­деративного союзу всіх слов’янських народів [1, с. 32]. Вірна запові­там ДрагомановаРусова завжди поділяла думку, про те що навіть книжки, які будуть написані чужою мовою (російською) все ж таки знімуть полуду з очей, будуть будити свідомість і самосвідомість кож­ного народу, кожної нації, за що її критикували О. Косач та Б. Грінчен­ко.

У період національно- визвольних змагань українського народу1917 – 1920рр. С. Русова продовжує втілювати свої педагогічні ідеї.З утво­ренням Української Народної Республіки Софія Русовавходить до Центральної Ради і Секретаріату освіти, в якому очолила дошкільний і позашкільний відділи. В цей період зустрічається і працює з М. Гру­шевським, С. Єфремовим, Л. Черняхівською, І.Стешенком, В. Винни­ченком,І. Огієнком, С.Петлюрою. Не могла вона мовчати і в напруже­ний час, коли гетьман Скоропадський оточував себе москалями, про­водив переговори про «федерацію» з Росією. На рішучому засіданні Національної Ради, де з жінок була тільки Софія Федорівна ,коли всі боялися сказати остаточне слово її палка і щира  промовазробила в Україні державний переворот.

    Долі людей недаремно пересікаються, для Софії Федорівни спілкування і співпраця з куль­турними, громадськими, політичними діячами стала основою для пробудженняпалкої любові до рідного краю. Безперечно, прик­лади цих людейсприяли формуванню в педагога важливих моральних чеснот, як ідейна переконливість, активність, справедливість, почуття обов’язку.«Коли мова йшла про українську справу, то ніщо не могло спинити її завзяття: ні родина, ні діти, ні переслідування царських жан­дармів чи большевицьких чекістів, ні тюрми, ні арешти, ні тяжкі умови еміграції, ні події приватного життя… Ніщо не спиняло її енер­гії в боротьбі за український ідеал…» — писав у спогадах син Софії Федорівни Юрій Русов[ 6 ].

Коли починали обмежувати права України, вона з добродушної жін­ки перетворювалася на фурію та світилаі буде світити яскравою зіркою духовного подвигу для тих педагогів, які прагнуть кращого майбутнього для своєї Батьківщини.

«…Саме персоналія, – зазначає акад. О. Сухомлинська, – яку ми повер­таємо з небуття, і своїм життям, і своїми ідеями підтверджує рух історії, її мінливість, непередбаченість і вразливість. На наших очах педагог, освітній діяч оживає, персоніфікується, стає нашим сучасни­ком» [4, с. 46].

Література

1.               Лукеренко В. Л. Світогляд М. П. Драгоманова / В. Л. Лукеренко. – К. : 1965. – 132 с.
2.               Русова С. Мемуари. Щоденник. - К.: Поліграф книга, 2004. - 544 с.
3.               Софія Русова – педагог, державний діяч, просвітитель : до 155-річчя від дня народження : біобібліогр. покажч. /– К., 2010. – 175 с. – (Серія „Видатні педагоги світу” ; Вип. 6).

  4.  Сухомлинська О. Історико-педагогічний процес: нові підходи до загальних проблем / Ольга Сухомлинська. – К. : А.П.Н., 2003. – 68 с.

Архівні джерела

Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вер­надського

 5. Спр. 12605. Шраг І. Уривкові спомини про О. О. Русова, автограф-чернетка початку ХХ ст., 14 арк.

Інтернет –ресурси

6. http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/sofiyin_den_.html