Затверджено на засіданні кафедри суспільно-гуманітарних дисциплін Новокочубеївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Чутівського району Полтавської області

 

Талантами гордиться рідний край

 

Методичний посібник для вчителів

Автор: Носенко Галина Віталіївна – вчитель вищої категорії, старший учитель Новокочубеївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Чутівського району Полтавської області

Рецензент: Артеменко Раїса Іванівна –  вчитель української мови та літератури, відмінник освіти України, керівник районного МО педагогів-організаторів та класних керівників, керівник обласного МО  літературних студій.

Посібник містить:

• історію походження сіл Новокочубеївської сільської ради;
• сценарій проведення виховного заходу в музейній експозиції;
• досягнення пошукового загону «Журавлик»;

Рекомендовано для використання вчителям української мови та літератури, вчителям початкових клаів, керівникам гуртків, працівникам сільських БК.

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

1. Історія походження сіл Новокочубеївської сільської ради………4-6 2. Сценарій проведення виховного заходу …………………………7-15 3. Наші досягнення………………………………………………….16-18

 

 

 

Історія походження сіл Новокочубеївської сільської ради

Нарис

Славна і багатостраждальна доля випала нашим односельцям на довгій життєвій ниві. Життя села Нова Кочубеївка, де знаходиться наша школа, тісно пов’язане з сусідніми селами – Первозванівкою  та Підгірним. У них все спільне – радість, горе, праця, щирі відносини, замилування рідним краєм і свята любов до пісні…

Села належать Чутівському району, що лежить на східній околиці Полтавської області. Кожне село знайшло собі вічне помешкання: Нова Кочубеївка – в долині, Первозванівка – на горі, біля Рудівського лісу, Підгірне – під крутими горами, за якими видніються ставки, оповиті розлогими вербами. Неймовірна краса навколишніх сіл впливає на спосіб життя людей, характер відносин і добробут кожної оселі.

Нова Кочубеївка – центральне село сільської ради. Воно засноване в 1833 році і дістало назву Кочубеївка, бо в давні часи поселення називали по імені їх власників. Назва села – Нова Кочубеївка – говорить про те, що Кочубеївка уже існувала, поблизу Черняківки, що розташоване біля Чутового. А засновником обох сіл був бей (багач),  виселенець із орди – Василь Леонтійович Кочубей. Він належав до козацької старшини, яка орієнтувалася на Росію.

Кочубей був могутнім визискувачем. У своєму підданстві мав близько 17 тисяч кріпаків і малих панків. Рід Кочубеїв – один із перших в державі став вводити капіталістичні відносини. Члени родини купували дорогий сільськогосподарський реманент, верстати, будували заводи, виробляли продукцію і постачали ринки. Наприклад, у Новій Кочубеївці вирощували коноплю, переробляли на прядиво, роздавали його селянам, які повинні були виготовити певну кількість полотна. Бізнес Кочубеїв поширився по всій Україні і давав величезні прибутки.Селяни перебували під тяжким гнітом. А коли настала реформа 1861 року, то й взагалі життя стало нестерпним. Відбиралися родючі землі, селяни змушені були шукати кращої долі, тому покидали свої землі і виїздили.

Усі три села з’єднує  маленька річка – Свинківка, яка в ті часи була швидкоплинною і селяни орошували землі власників, прокопуючи протоки.

Село Первозванівка також має свою славну історію. Давня назва його – Сулимівка. Власниками його були нащадки переяславського роду, представники козацької старшини.Історична діяльність Сулими Івана – генерального хорунжого і сина його Семена - переяславського полковника, починається з осені 1628 року, коли запорожці вмішалися в міжусобиці кримських ханів.

В той тривожний час козаки обрали собі гетьманом Івана Сулиму. Гетьманував він 7 років, а потім загинув у Варшаві під час розорення фортеці Кодак. Заживу він встиг завоювати серед козаків симпатію і повагу через великий войовничий хист і завзяття, бо його козакування припало на часи славних походів гетьмана Сагайдачного. Про нього складали легенди, пісні та перекази, які кобзарі розносили по всій Україні.

Тоді ж і була заснована в його честь Сулимівка. Пізніше Сулимівка перейшла в інші руки, а потім батько Івана Сулими – Федір, знову повернув своєму роду власність.

Первозванівкою село називають тому, що вже після діда Федора власність перейшла до рук сина Івана Сулими Андрія, який побудував церкву, яка стала називатися Первозванною, а відтоді назва Сулимівка перейшла в Первозванівку.

Досліджуючи історію сіл Новокочубеївської сільської ради, спілкуючись із жителями села, ми дізналися про історію голодомору 1933 року, про події Великої Вітчизняної війни, відбудову с/г. За цими подіями – тяжке життя наших односельців-трударів.

Ми зібрали в шкільний музей матеріали про долю наших сіл, поповнили духовну скарбницю народними піснями, легендами, приказками, переказами, бувальщинами, зустрічалися із земляками, відкрили таланти рідного краю . І відкрили для себе істину: “Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ансамбль «Підгіряночка» - пісенна гордість рідного краю

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виховний захід «Талантами гордиться рідний край»

Ціннісне ставлення до культури і мистецтва

 

Мета:

• ознайомити учнів та жителів навколишніх сіл із зібраними скарбами – піснями, легендами, бувальщинами, загадками, приказками рідного краю;
• розповісти про талановитих людей, ознайомити із творчими роботами майстрів;
• розвивати інтерес до славного минулого українського народу, бажання зберігати духовні скарби;
• виховувати пошану до минулого, любов до рідного краю, повагу до талановитих земляків.

 

Обладнання: відеопрезентація «Духовна скарбниця рідного краю, відеозаписи українських народних пісень, виставки майстрів, вироби обдарованих учнів школи та вчителів.

 

1.Добрий день, шановні люди,

у нашій світлиці,

Духовній скарбниці любові й добра.

Запрошуєм щиро наш світ подивиться,

Щаслива і творча у нас дітвора.

 

2.Давайте познайомимося, друзі.

Ми – нащадки Кочубея й Сулими.

Нас знають всі у чутівській окрузі.

Ми – славної Вкраїни доньки і сини.

 

 

3. Ми – члени загону «Журавлик»,

Досліджуємо історію села,

Традиції і звичаї прадавні,

Чим землі  наші  славляться здавна.

 

 

4.Хочем вам багато розказати

Про свої діяння, здобутки і свята.

Зібраних скарбів у нас багато,

Та любов до краю в нас одна.

 

5. Славна, героїчна, незабутня,

Доля трьох сусідніх сіл і трударів.

Спільна у нас радість, праця й пісня,

 Ліс і став, і святість  яворів.

 

6. У нас усе найкраще, найрідніше:
Спів соловейка й квіти на полях,
А на світанку сонце найсвітліше,
І срібні роси вранці на квітках.

7.А наші села й люди – всі  чарівні.
Краса і спокій в далечіні зір.
І наші ночі тихі, дивні…
Й розлогий та старечий осокір,
Який лелечі гнізда захищає.
І пісня найчарівніша у нас.
Веселка свій місток перекидає,
Сміється, сяє, як дороговказ.
Й калини кущ так рясно червоніє,
Й верба густа з ріки водичку п’є.
Бездонне небо радісно синіє…
І все це рідне, дороге, моє…

8. Найкращі в цілім світі вишиванки,
І рушники у квітах на стіні.
І мамині тихенькі колисанки,
Що призначались лиш одній мені…
Найкраща, світла, наймиліша мова,
А в ній щасливі  і суворі дні.

Гостинність кочубеївська чудова,
І найщиріші вірші та пісні.
Та хліб на вишиванім рушникові,
Що колосився щедро на полях.
Казки, легенди, жарти веселкові
І вічна мудрість у людських серцях.

 

9.Села наші – мов писанки,

А люди – усі трударі.

Село Кочубеївка – в зелені,

Підгірне  - стоїть на горі.

Таланти живуть в Первозванівці,

На свята дарують пісні.

 

10. Славна історія рідного краю

Хай знову в серцях ожива.

Знаєм життя Кочубея,

Всі його славні і грізні діла.

Ми возвеличуємо і Сулиму

Переясловського роду нащадка,

Що у тривожну, тяжку добу

Не впав у коліна ката.

Про нього  складали легенди й пісні,

Про нього тужили кобзи.

Сулимівкою звали село тоді,

Первозванівкою звуть сьогодні.

 

 

11. Талантами гордиться рідний край.

Ми знаємо усіх їх поіменно.

Ось поетеса – Надія Бистрай,

Вірші її читали ви, напевно.

Ми творчість вивчили її,

І все в скарбниці помістили.

Хай знають , що на цій землі

Є місце творчості і силі.

 

А ось дослідження члена МАН

Про життя і творчість поетеси.

Носенко Таня готувала роботу здавна,

про талант учениці писалося в пресі.

Перше місце вона здобула у районі,

Четверте – посіла в області.

Ця учениця душевно співала пісні,

Дарувала всім море радості.

 

12.А це художниця – Наталія Сіренко.

Чиї полотна побачили ви нині.

Її роботи знають не лише в районі,

А в  20-ти музеях України.

Милуються ними в Росії, Німеччині і Аргентині,

Знають її і в Канаді,

Творчим успіхам землячки

Ми щиро усі раді.

13.Майстрині вишивки усіх заворожили

Своєю неповторною красою.

Їх витвори у душах слід лишили,

Вони милують зір, запрошують до слова.

Не лише у селі, а й в районі

Знають милих, чарівних жінок.

В’ються долі нитки у долонях,

З сьогоденням тримають зв'язок.

 

14.Сьогодні в цей щасливий день і час

З Первозванівки майстриня зачаровує всіх нас.

Лиш з великим серцем й чистою душею

Можна так захоплюватись

Творчістю своєю.

Ось погляньте на картини –

Від них – радість і тепло.

Хай живе краса щоднини,

Щоб там в світі не було!

Ниточка до ниточки,

Колір  - до лиця.

Вється дивна стежечка

У наші серця.

Ми безмежно вдячні Вам

За титанячну працю.

Хай талант Ваш Бог оберіга,

А ангели дарують вдачу!

 

 

 

14.Із духовної скарбниці,

Наче з чистої криниці,

Дістаєм багатство й силу,

Й стоголосу, ніжну, милу,

Звідти пісню ми берем.

Ось ці фото – давні-давні,

Тут артисти дуже славні.

Про них пам'ять не згасає,

Пісня – жить допомагає.

 

Народна пісня про кохання

Виконує ансамбль дівчаток

15.Пісня і праця – великі дві сили.

Знають про це жіночки.

Тому ансамбль «Підгірянку» створили

І співають там залюбки.

 Мудрі, чарівні співухи-бабусі

Рідні для нас, дорогі і прості.

З піснею йшли ви у радості й тузі,

По нелегкому путі.

Пісні їхні не старіють,

Вони вічно молоді.

Ось погляньте на ці фото.

Ми співаєм їх пісні

16. Тут зібрані пісні, немов душа народу.
Відкрий котрусь і серцем доторкнись.
У світлу пору і в часи незгоди
Вони й сьогодні зазвучать, як і колись.

Народна пісня — це велике диво.
У ній душа дитинна в світ летить.
Вона весела, світла, пустотлива,
То щирим сумом раптом зазвучить.

Народна пісня. Найдорожча, мила.
Вона в душі щоденно й уві сні.
Над цілим світом розпускає крила...
Там, де людина, там її пісні.

 

 

Виконання народної пісні «Ой Вербо рясна»  

 

17.Є у нас Мордінська Альона -  юна поетеса,

Її поезії у серці слід лишають.

5 років поспіль не лише у школі,

В районі й області їм* я її вже знають.

Її поезії, мов  чисте джерело,

Дзвенять, тривожать і чарують.

Багато зустрічей в житті її було,

За творчість і талант її цінують.

 

Учитель: Дорогі діти і гості свята! Сьогодні до нашої світлиці завітали гості – талановиті майстри й майстрині наших сіл – Ничик Геннадій Іларіонович, Кібальник Людмила Миколаївна, Глушко Наталія Вікторівна. Давайте привітаємо їх дружніми оплесками. До вашої уваги – виставка їх творчих робіт. Ці люди дуже талановиті і зараз ви в цьому переконалися. Роботи своїх мам будуть представляти їх сини і донечки. Але є між ними і талановиті дівчатка нашої школи – Швидченко Алінка, Задара Іринка, Губська Ірина, Бровко Анастасія, Губський Андрій.

Серед зали – виставка, до неї підходять діти, які представлятимуть свої й своїх мам вироби

Учениця представляє виставку своєї матусі:

Якщо людина хоче вишивати,

Знайдеться в неї голка, нитка, час.

Зуміє всі відтінки підібрати,

Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.

Якщо людина хоче вишивати,

Побачить в цьому радість і красу.

І по узорах буде мандрувати,

І вишиє на квіточці росу…

І створить диво, первозданну казку,

Їй усміхнеться сонечко в вікні,

Бор відіб’ється і любов, і ласка

У хрестиках на білім полотні.

 

Учень біля виставки матусі:

Ось так моя матуся вишиває.

Картини внеї – ніжні й чарівні.

Вона у них все серденько вкладає.

Від них так тепло й радісно мені.

Моя матуся – ніби чарівниця

Гаптує візерунками красу.

Вони такі красиві, аж сміються.

Я їх у світ дбайливо понесу.

А мамі я бажаю щастя й долі,

Щоб усього-всього було в неї доволі!

 

Учениця біля виставки матусі:

І я горджуся мамою своєю,

Вона на спицях творить чудеса.

Ось платтячка й серветочки у неї.

А ось погляньте, ну й краса!

І бісером уміє вишивати,

Й гачком плете мережива дрібні.

Вона – майстриня, що й казати!

Творить прекрасні речі день при дні.

Тобі, матусю,

Щиро я бажаю

Дарить усім і радість, і тепло.

Для мене ти – найкраща,

Я це знаю.

В’яжи, плети, гаптуй лиш на добро!

 

Учениця представляє власні вироби:

Друзі! Хочу щиро привітати

Всіх  у добрий,  світлий день.

А також вам розказати,

Як творю я квілінг цей.

Якщо є у вас бажання, і терпіння, й час.

Тож ця справа неодмінно зацікавить вас.

Ось погляньте – це ж красиво,

Романтично,стильно, мило…

Хто бажає теж навчитись?

Нумо разом всі трудитись!

Всіх навчу, допоможу,

Бо із квілінгом дружу!

 

 

Учениця представляє власні вироби:

Я також запрошую до праці

Всіх, хто розуміється в красі.

Ви відкриєте в собі талант багатий

Й будете щасливим у житті.

Спробуйте зробити такі речі,

Подаруйте рідним і близьким.

Ви відчуєте, як з чашечки поллється (показуєш виріб із чашечкою)

Добро і щастя у ваш дім.

 

 

Учень представляє вироби майстра по дереву:

А тепер погляньте, друзі,

На витвори дивні.

Майстра нашого всі знають у нашій окрузі.

Бо із дерева все зробить,

Має він до цього хист.

Золоті у нього руки,

Підійди – і подивись!

Майстру ми бажаємо й надалі

Творити дивні чудеса.

Хай праця і уява йдуть у парі,

Нехай живе в серцях любов й краса!

Біля вишитих картин майстрині села

 

Великий наш український народ,

Прекрасні духовні його скарби.

Ми зберегли їх від ханових орд,

Трепетно будемо їх берегти.

 

19.Добре ми вам говорили,

Та залишилась в нас сила,

Щоб повідати усім,

Де ховаєм факти всі.

 

20.. Є у нас давно вже друзі,

Ми їм довіряємо.

Це комп’ютери у класах

Всі допомагають нам.

 

20. З ІКТ-е – давно ми дружимо,

З ІНТЕРНЕТОМ теж на «ти»!

Тому в папках, різних файлах

Можна все у нас знайти.

Відео і презентації,

Фото, пісні і кіно –

все зробити можемо,

будь-кому ми допоможемо!

 

 

21. А іще загляньте, друзі,

в сайт шкільний,

І ми там є!

До духовної скарбниці добро складаємо своє.

Будем вічно пам’ятати мудрі Рильського слова:

 

РАЗОМ:

«Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього!»