Тарас Шевченко та українські математики

Сценарій – свято цікавої математики

Тарас Шевченко та українські математики

Мета: поглибити інтерес учнів до математики, до її творців, розширити кругозір,

загальну математичну культуру, показати вплив творчості Т.Г.Шевченка на

формування української математичної термінології, виховувати почуття

патріотизму, розвивати мислення

Обладнання: портрети видатних математиків, висловлювання про математиків

                                                                 Шевченко – це митець, художник, який відкрив                                     для української нації двері в безкінечність

Учитель:

Видатний поет – наш сучасник Іван Драч – написав:

“Скиньте з Шевченка шапку. Та отого дурного кожуха.

Відкрийте у нім академіка. Ще одчайдуха-духа,

Ще каторжника роботи. Ще нагадайте всім:

Йому було перед смертю всього лише сорок сім.”

Портрети Тараса Шевченка змалку впізнає кожна дитина. Українці звикли до його повсякденної присутності у своєму житті, як до близької людини. Вірші та пісні Тараса рано входять у нашу свідомість, а сторінки життя вражають трагізмом, величчю, правдоборством і жертовністю. Шевченко для України – не просто народний поет, геніальний митець, якого доля обдарувала багатьма талантами. Значення його слова для нас особливе. Тарас Шевченко – національний пророк, апостол правди, заступник усіх знедолених, провидець – і в цьому немає перебільшення. Велич Шевченка розуміли вже його сучасники. Ще в 1860 році в анотації до «Кобзаря» російський журналіст, письменник і видавець Л.Блюммер писав: «Перед його геніальністю всі покірно схиляють голови, і немає жодного українського поета, котрий навіть подумав би про суперництво з Шевченком. Немає в Малоросії жодного куточка, в якому ім’я творця "Кобзаря" не вимовлялося б з глибокою повагою і любов’ю, в народі співають його пісні. Це найвищий ступінь слави… А ось слова нашого видатного прозаїка ХІХ – поч. ХХ ст. Богдана Лепкого: “Шевченко – це митець, художник, який відкрив для української нації двері в безкінечність. Він є гарантом нашої вічності. Така людина не могла з’явитися просто так. Це був якийсь вищий знак. “

Ми живемо у вільній, незалежній державі, яку Шевченко вимріяв, заради якої “карався, мучився”, трудився не тільки за життя, а й після смерті. Україна йому зобов’язана своєю волею.

Всім добре відома роль Т.Г.Шевченка в розвитку духовної культури українського народу. Що стосується науки, то тут слід відзначити, що перше наукове товариство в Україні , засноване у Львові в 1928 році, носило його ім’я. Членами цього Товариства були В.Вернадський, М.Кравчук, В.Левицький, М.Зарицький та ін. Ми сьогодні ознайомимось про вплив великого Кобзаря на українських математиків на сторінках усного журналу “Тарас Шевченко та українські математики”

1 сторінка: «Тарас Григорович Шевченко і Михайло Васильович Остроградський»

Майже сучасником Т.Г.Шевченка був видатний математик М.В.Остроградський (1801 – 1862) – виходець з Полтавщини.       Михайлу Остроградському належить одне з найпочесніших місць в історії світової математичної науки. Непересічний талант, сміливий і гострий розум, висока математична ерудиція, знання сучасного природознавства дозволили Михайлу Васильовичу зробити першорядні відкриття в багатьох галузях математики і механіки.

За свою майже 40-річну наукову діяльність Михайло Васильович написав близько 50 наукових творів, присвячених найрізноманітнішим розділам математики і механіки: диференціальному й інтегральному численню, вищій алгебрі, геометрії, теорії ймовірностей, теорії чисел, аналітичній механіці, математичній фізиці, балістиці тощо. Роботи Михайла Васильовича одержали визнання в усьому світі. За грунтовні дослідження у віці 29 років його було обрано академіком Петербурзької академії наук, а згодом - членом Американської

( 1834), Туринської ( 1841), Римської (1853), Паризької (1856) академій наук, а також почесним професором Київського і Московського університетів та багатьох наукових товариств. Наслідувати приклад ученого радили кожному, хто ступав на шлях науки. Проводжаючи своїх дітей до подальшого навчання у вищій школі, батьки бажали одного :

« Ставай Остроградським».

М. В. Остроградський був справжнім патріотом. Він любив свій рідний край і українську культуру. Крім своєї рідної української мови, вчений вільно розмовляв російською та французькою. Був знайомий з багатьма представниками передової української інтелігенції того часу: І. Котляревським, Т. Шевченком, С. Гулаком-Артемовським,

М. Лисенком, М. Максимовичем та ін. Значну частину творів Т. Шевченка великий математик знав напам'ять.

Улюбленими мовами Михайла Васильовича були українська й французька. Вдома він розмовляв українською, любив і співав українські пісні, колядки, щедрівки. Український акцент в розмові російською відчувався на протязі всього його життя.

Улюбленим поетом М.В.Остроградського був Т.Г.Шевченко. Михайло Васильович знав напам’ять майже всі поеми і вірші великого Кобзаря. Особисте знайомство з поетом з часом переросло в щиру дружбу. Про це Тарас Григорович пише в своїй повісті «Художник»: « Я особисто добре знав геніального математика, нашого Остроградського, з яким мені випало декілька разів обідати разом. Він, окрім води, нічого не пив. Я одного разу запитав його : «Невже ви ніколи не п’єте?» « В Харкові колись я випив два погрібки та й застрайкував" ,»- відповів він мені простодушно.»

Михайла Васильовича страшно схвилювала трагічна доля поета. Він допомагав йому на засланні, чим міг. Після повернення до Петербурга із заслання Т.Г.Шевченко зразу ж відвідав М.В.Остроградського. Про це він пише у своєму щоденнику :

«Поїхали ми з Семеном (Гулаком – Артемовським) до Остроградського. Великий математик прийняв мене з розкритими обіймами, як земляка і як свого сім’янина, який надовго десь одлучився.» Зберігся і лист М.В.Остроградського до Т.Г.Шевченка.

Незважаючи на відмінність талантів цих двох геніїв українського народу, доля в дечому їх об’єднала. Обидва щиро любили Україну, яка в силу історичних обставин не змогла їх пригорнути. Вона лише майже одночасно прийняла їх у свою землю, де вони спочивають вічним сном.

Учитель:

В історії розвитку української культури на початку її становлення неабияку роль зіграли деякі родини – Старицьких, Лисенків, Алчевських, Симиренків та ін. До таких родин належить також родина Вороних, котра дала світові відомих людей, серед яких був і знаменитий український математик Георгій Вороний.

2 сторінка : « Тарас Григорович Шевченко і Георгій Феодосович Вороний»

      Г.Ф. Вороний (1868-1908) належить до когорти найвідоміших українських математиків минулого. Визнаний фахівцями як один із найяскравіших талантів у галузі теорії чисел на межі ХІХ-ХХ століть, Г.Ф. Вороний за своє життя встиг надрукувати всього дванадцять статей. Але яких! Вони дали поштовх для розвитку кількох нових напрямків в аналітичній теорії чисел, алгебраїчній теорії чисел, геометрії чисел, які нині активно розвиваються у багатьох країнах. Його по праву вважають найбільшим арифметиком своєї епохи. Народився Г. Вороний у с. Журавка на Полтавщині (тепер село - Варвинського району, Чернігівської області). Його дід замолоду чумакував, а потім, придбавши невелику ділянку землі над річкою Удай, займався селянською справою. А батько вже пішов у науку - закінчив Київський університет і здобув ступінь магістра російської словесності. Георгій закінчив Прилуцьку гімназію 1885 року, де "здобув знання дуже добрі, а з математики, до якої має особливий нахил і покликання, здобув знання, що виділяються з ряду учнівських успіхів з математики". Цього ж року він вступив до Петербурзького університету на фізико-математичний факультет. Математика все більше захоплювала юнака. Він прагнув не тільки оволодіти вже здобутими знаннями, а й самому робити відкриття. Його щоденні логічні марафони у пошуках нових математичних істин доповнювала гра в шахи. Також його приваблювала музика. Георгій Вороний часто бував на симфонічних та камерних концертах, в оперному театрі. Проте, Георгій одержував з дому гроші тільки на сплату за гуртожиток, а на життя доводилося заробляти приватними уроками, які забирали багато сил і часу, відволікали майбутнього вченого від занять математикою.

Батько Г.Вороного – Феодосій Вороний – закінчив історико – філологічний факультет Київського університету, а потім педагогічні курси. Був одним із ініціаторів і організаторів безкоштовних недільних шкіл для бідних. З 1855 по 1861 р. Феодосій Вороний викладав історію в Київській подільській школі. Його квартира була місцем студентських зустрічей і літературних вечорів. Тут він зустрівся з Т.Г.Шевченком , а в 1961 році підписав колективного листа до поета з подякою за надіслані до київських недільних шкіл 50 примірників «Букваря», спеціально написаного і виданого Тарасом Григоровичем для українських шкіл.

      Пройшовши 1889 року курс навчання, Г. Вороний залишився для вдосконалення своїх знань в університеті. 1894 року після успішного захисту магістерської дисертації його було призначено професором Варшавського університету. На цей час Г. Вороний був одружений з Ольгою Крицькою, яка стала його вірним супутником і порадником у житті.

      З 1898 року Г.Ф. Вороний працював також у Варшавському політехнічному інституті. Під час революційних подій 1905-1907 років університет та політехнічний інститут у Варшаві було закрито. Разом з групою професорів Георгія Феодосійовича направляють до Новочеркаська. Лише 1908 року професор Вороний знову повернувся до Варшави. Він був дуже хворим, але й далі, не зважаючи на заборону лікарів, напружено працював. Одному зі своїх друзів він говорив: «...вони не знають, що означає для мене не займатися математикою. Лише моїй дружині відомо, що математика для мене - життя, все».

      Згодом Г.Ф. Вороного не стало. Поховали великого математика в рідному селі.

Основним девізом сім’ї Вороних була відданість Україні, служіння їй, її духовне збагачення. На це надихала поезія Т.Г.Шевченка, близькість поета до родини Вороних. На жаль, за цю любов деякі її члени зазнали жорстоких сталінських репресій, зокрема, його син, який вперше у світі зробив пересадку нирки.

3 сторінка: «Тарас Григорович Шевченко і Михайло Пилипович Кравчук»

      «Михайло Кравчук - математик широкого масштабу. Його ім'я добре відоме у світовій математичній науці. Світ не знав лише, що він - українець». Довго не знали про цю надзвичайно талановиту людину і його земляки. Про це з болем пише у своїй статті його син О.М. Кравчук, доцент Волинського державного університету. Адже ім'я М. Кравчука було занесено до списку «ворогів народу», а сам він, повний енергії і творчих задумів, був засланий на Колиму і пішов з життя у неповних п'ятдесят років.

      Лише 1992 року, після довгих літ забуття, наукова громадськість України та світу широко відзначила 100-річчя від дня народження видатного вченого. Його ім'я було занесено по лінії ЮНЕСКО до Міжнародного календаря визначних наукових діячів. Для цього були поважні підстави, адже праці М.П. Кравчука становлять фундаментальне надбання кількох галузей математичної науки.

Не кожному, навіть видатному вченому, поталанить увійти в історію науки, залишивши своє ім’я в її термінології. М.Кравчукові пощастило. Терміни «многочлени Кравчука», «нормальна форма Кравчука» існують і будуть жити, доки буде жити математика. Професор Іерусалимського університету С.І.Зуховицький на засіданні Міжнародної конференції, присвяченій пам’яті академіка М . Кравчука сказав: « Україна вправі пишатися своїм видатним сином , прекрасним ученим і чудовою, незвичайною Людиною, своїм академіком Кравчуком, закатованим у кривавих застінках сталінського режиму в розквіті наукової і громадянської діяльності. Красивий, з обличчям Христа і дуже розумними очима, він палко любив свою батьківщину – Україну, її народ, мову цього народу, яка в устах Михайла Пилиповича звучала як пісня.» М.Кравчук був ученим блискучої ерудиції, а своєю всеохоплюючою ерудицією просто дивував сучасників. Все його єство було пронизане найвищою людською культурою. Він відзначився душевною теплотою і благородством і викликав до себе настільки виняткову любов і повагу, наскільки винятковою була його обдарованість.

Народився М. Кравчук 1892 року у селі Човниці на Волині в сім'ї інженера-землеміра. Початкову освіту він здобув удома. Його мати була освіченою жінкою, знала кілька іноземних мов і добре виховувала чотирьох дітей. 1901 року сім'я переїхала до Луцька, де в 1910 році Михайло Кравчук закінчив гімназію із золотою медаллю. Цього ж року він вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету університету Св. Володимира в Києві, закінчив його у 1914 р. з дипломом 1-го ступеня і залишився в ньому працювати.

      Відтоді й почалася його титанічна творча наукова і педагогічна праця. Він викладав різні математичні курси у багатьох вищих та середніх закладах м. Києва.

      У роки громадянської війни М. Кравчук виїжджає на село. У 1919-21 рр. він був викладачем і директором школи в селі Саварці на Богуславщині. Його колишні учні, які вступали до технікумів та вузів, вражали викладачів своїми знаннями з математики. У цій школі під опікою М.П. Кравчука розпочав свій шлях у велику науку сільський хлопець Архип Люлька, пізніше - відомий український вчений, творець реактивних авіадвигунів. До речі, у Київському політехнічному інституті лекції М. Кравчука слухав і майбутній славетний конструктор космічних кораблів Сергій Корольов.

Чимало часу в своєму житті М.Кравчук присвятив впровадженню в математику української мови. Він добре усвідомлював, що апокаліпсичне Слово, що «через нього все сталося і без нього нічого не сталося, що сталось» , Слово, яким Великий Шевченко возвеличив «малих рабів отих німих і на сторожі коло їх», котре поставив, важить значно більше для розвитку народу і його культури, ніж ціле покоління гетьманів і отаманів. Всім своїм способом буття він ніби підкреслював, що мова народу – це найцінніше його надбання, що вимагає до себе обережного ставлення, бо то є скарб не лише цього народу, а й усього людства. Володіючи багатьма іноземними мовами , він хотів, щоб і його рідна мова вийшла на науковий рівень, стала мовою не лише простого народу, а й інтелігенції. Він викладає українською математичні дисципліни в Київському університеті, Політехнічному інституті, інших інститутах та гімназіях Києва, пише і перекладає на рідну мову підручники. Під його головуванням був створений трьохтомний математичний словник. Жодне явище в науці й освіті не відбувалось без його участі. Ця робота вимагала великої енергії і часу, часто-густо відривала від основної наукової праці. З його боку це був подвиг, на який надихали Кобзареві слова

Свою Україну любіть,

Любіть її во время люте.

В останню тяжкую минуту

За неї Господа молить.

Кожного року М.Кравчук відвідував Канів і Шевченкову могилу як свою найбільшу святиню. Ці відвідування допомагали йому зосередитись, надавали сили в його нелегкій роботі. Найчастіше він бував там сам, часом зі своїми учнями. За свою сподвижнецьку діяльність, за любов до Батьківщини йому, як і Т.Г.Шевченку, довелось дорого заплатити.

      М. П. Кравчук належав до тих учених, чиї праці відкривають нові шляхи у розвитку науки і передбачають напрямки її розвитку в майбутньому.

      "Моя любов - Україна і математика", - ці слова Михайла Пилиповича Кравчука викарбовано на гранітному постаменті пам'ятника, який встановлено йому в 2003 році перед корпусом музею Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут".

4 сторінка : « Тарас Григорович Шевченко І Володимир Йосипович Левицький»

      "Основоположник математичної культури нашого народу", - так сказав про Володимира Левицького академік Михайло Кравчук.

І мав на це всі підстави. Саме професор В.Й. Левицький першим написав справжню фахову статтю з математики українською мовою, був незмінним редактором першого українського наукового часопису з природничих наук, першим згуртував навколо себе математиків-українців для наукової роботи. Великою заслугою В. Левицького було те, що він зібрав і впорядкував матеріали з української математичної термінології, що була надрукована в 1903 р. Основною ділянкою наукової роботи професора В. Левицького була теорія аналітичних функцій. Він займався також геометрією, алгеброю, диференціальними рівняннями та історією математики. Багато уваги приділяв теоретичній фізиці та астрономії.       Народився Володимир Левицький у Тернополі у старовинній родині священика. Прадід і дід майбутнього математика були священиками, а вже батько - Йосип Левицький - закінчив правничий факультет Львівського університету. Коли Володимирові минуло п'ять років, померла мати. Родина переїхала до Золочева. Там у п'ятирічному віці хлопець пішов до першого класу школи. Потім було навчання в Тернопільській гімназії та польській гімназії Франца Йосифа, яку він закінчив з відзнакою. 1890 року В. Левицький вступив до Львівського університету на філософський факультет, де слухав лекції з математики і фізики, самостійно читав наукові роботи видатних математиків. А 1893 р. він увійшов до складу математично-природописно-лікарської секції Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Вже на п'ятому засіданні секції молодому випускникові університету було доручено укласти українську фізичну і математичну термінологію.

      Після закінчення навчання В. Левицький йде на рік до війська, а потім продовжує викладацьку діяльність у Тернопільській гімназії. У Тернополі ж він одружився зі своєю своячкою Софією.

      У 1989 р. В.Й. Левицький входить до складу національно-демократичної партії. Одним з пунктів практичної політики партії було створення українського університету у Львові. У зв'язку з цим Володимир Левицький проходив стажування у Німеччині. Після цього аж до першої світової війни він працює в гімназії у Львові, друкує багато статей.

      З 1924 року В. Левицький працював у гімназіях фаховим інструктором з математики і фізики, одночасно багато сил і часу віддаючи Науковому товариству ім. Т. Шевченка, головою якого він був з 1932 по 1934 рік.

      Після приєднання Західної України до Радянського Союзу В.Й. Левицький працював спочатку в новоствореному Львівському педагогічному інституті, а з 1940 року - у Львівському університеті, де через рік йому було присвоєно звання професора.

      Володимир Йосипович Левицький написав майже 100 науково-популярних статей і перекладів. Свої праці він друкував українською, польською, німецькою, французькою, англійською та іспанською мовами. Майже вся наукова і громадська робота В. Й. Левицького проходила в Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. Він був також членом Польського астрономічного товариства, Французького та Німецького наукових товариств.