Безполучникове складне речення

Складнопідрядне речення -це речення,що складається лише з двох синтаксично нерівноправних частин

Складнопідрядне речення-це речення,що складається з двох нерівноправних частин;одна з них-головна,друга-підрядна;їх може бути дві і більше

Складнопідрядне речення-це речення,частини якого поєднані підрядним і безсполучниковим зв'язком

Складнопідрядне речення- це речення,утворене з двох синтаксично рівноправних частин

Роса потягла з густих трав вологий дух вимороженої бодяги,в'ялої бугили і пожухлого сіна,що залишалося в кущах по торішній косовиці

Доріжка була така вузька,що зелене гілля вгорі сходилось докупи й закривало небо

Онуки гадали,що все,зроблене в пониззі людськими руками,почалося з дідусевих рукавиць

На леваді тепер зібралося стільки синяви,що можна в неї брести по коліна,як водою

Це складнопідрядне речення, розповідне,неокличне,підрядна частина відноситься до слова "підслухав",із підрядним часу,засіб зв'язку-сполучне слово як

Це складнопідрядне речення, розповідне,неокличне,підрядна частина відноситься до слова "підслухав",із підрядним з'ясувальним,засіб зв'язку-сполучник як

Це складнопідрядне речення, розповідне,неокличне,підрядна частина відноситься до слова "підслухав",із підрядним місця,засіб зв'язку-сполучник як

Це складнопідрядне речення, розповідне,неокличне,підрядна частина відноситься до слова "підслухав",із підрядним способу дії ,засіб зв'язку-сполучне слово як

Коли вогонь розгориться то спалює і мокре,і сухе

Коли здалеку глянути на село Осокори здається повите воно золотою хмарою

Я тут росла,тут житиму,учитимусь,про рідний край казатиму,що кращого не знатиму

Я йду до матері,туди де дім родинний

Усе б віддала Софійка за те, щоб дізнатися правду про батька.

Несподівано з темряви вихопився той, хто постійно переслідував її вдень.

Я хочу почути історію, що ти розказала татові.

На столі лежали яблука, що бабуся принесла зранку.

дарма що була середина жовтня.

залишивши на ній неприкриті плями.

і перетворив галявину на строкатий візерунок.

а вечір видався дивовижно теплим.

Осінь яскравими барвами розмалювала все в лісі і присіла відпочити.

Осінь золотить дерева вони змінюються на очах.

Восени так приємно прогулятися лісом потішити себе неймовірними ароматами.

Осінь настала раптово літо неначе поступилося своїм місцем.

коли несподівано пролунав постріл.

незважаючи на перериті трактором дороги.

хоча за відчуттями йти треба було години зо дві.

що ще зранку виднівся на горизонті.

і билося хвилями об берег.

і чайки схвильовано шугали над ним.

і здавалося казковим.

і мріялося про щось казкове.

За лісом,що темнів на схилі гори,спалахувала пожежа

Осінь урочисто завершувала своє свято в селі,в полях,у вибалках,у яких позастигали теплі холодки

Вітри,морози і дощі так видубили його шкіру,що вона затверділа,стала грубою,однієї світло - цегляної барви

Там,де зацвітає акація,повітря таке солодке,духмяне,що паморочиться голова

Щаслива у дворі мені сміється мама,і в неї зморшки всі ще глибшими стають

Все в ній біліло:і стеля,і вишиті мережані рушники на стінах,і скатертина,і навіть нове чисте рядно

Люблю,коли виводить літо останні грози на парад

Вже тиха осінь ходить берегами,на вербах трусить листячко рябе

Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом 

Війнув холодний вітерець, але Юрій не відчув його дотику.

Заходило сонце, у вузеньких хутірських вуличках стояла червона курява, в садках варилася на триніжках вечеря, гупали об землю спілі яблука.

Минулася буря – і сонце засяяло.

Зникає мова – зникає нація.

Ще сонячні промені сплять – досвітні огні вже горять.

Слухай тихий голос вишиття – в ньому ти почуєш Україну.

Роздивися тверезо по світу – нас нова обнімає доба.

Губить кров свою на діл калина білим снігом доцвіта катран.

Бачив я у Миколи в зіницях синім полум’ям радість цвіла.

Та ви не бійтесь я вернувся другим.

Довго спали вітри у ярах на припоні довго тиша гнітюча полями повзла…

Сонце гріє вітер віє з поля на долину.

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

Віз ламається чумак розуму набирається.

Усе ясно великого бажання навчатися ти не маєш.

То шумів зелений лист, то в вінку мінився золотом ряст весняний, то золотим дощем лилися пісні.

Я пам'ятаю: шла весна своїм походом смілим, і по саду лилась вана квіток зеленим пилом.

Дерева мене чекають, і падає листя на стежку, і падають зорі в долоні, і падає сон у траву.

Був прозорий сонячний ранок, і мовчазні навколишні простори, дбайливо устелені сріблистим сніговим килимом, так ясніли навпроти сонця, що аж сліпило очі.

Дерево стояло ще голе, однак на вітах його вже починалось пташине життя.

Учися як слід, то й добро буде.

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе.

Хтось шарпонув двері, і вони розчинилися навстіж.

Людині треба, щоб її робота залишалася після неї.(складнопідрядне речення)

Ми - квіти життя! (складне безсполучникове речення)

Ні повітня не поворухнеться, ні пташка не защебече. (складносурядне речення)

Спустився вечір, і одразу похолоднішало, хоч у день була нестерпна спека. (складне з різними видами зв'язку)

даруючи красу

 несе тепло, радість, енергію

  люди милуються красою

  і сонце дарує свої промінці

 Зрадів ліс почався дощ.

 Коли ідеш удвох то дорога коротша.

 Знаю весна буде рання.

 Мені все подобається село, люди, природа

Виглянуло сонце озеро враз проясніло.

 Вірю завтра повернеться тато,

Думав, доля зустрінеться спіткалося горе.

Мало прожити життя треба життя зрозуміти.

Я відчуваю день минає,

Сипле сніг тремтять дерева,

 Я знаю з попелу сходять квіти

Вітер колише трави шовкові ніч кругом.

 Осінній вечір морозом дихав, у небі місяць немов п’ятак.

 Що швидше наближався час закінчення школи, то більше було в учнів тривожних розмов про майбутній фах.

Я знаю: мова мамина — свята, в ній вічний, незнищенний дух свободи.

Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелиться килим ясно-зеленого вівса, далі, наче риза рути, темніє просо.

 А ти трошки мене обійми, і я не змерзну (У. Самчук)

Свіча затріпотіла – й світло, мов голуба, пустила в лет… (В. Стус).

Безмірно жаль : ніжність вже не в моді (Л. Костенко

Із гір збігли струмки понад ставом розпустилася верба

Упаде мороз на яблуневий цвіт будемо без урожаю.

Натужно шуміли ялиці потріскували на морозі стовбури.

І диво дивне сталося з ним совість заговорила.

Сумно місяць поглядає в нього братика немоє.

Упаде мороз на яблуневий цвіт будемо без урожаю.

Натужно шуміли ялиці потріскували на морозі стовбури.

І диво дивне сталося з ним совість заговорила.

Сумно місяць поглядає в нього братика немоє.

Сонце гріє вітер віє з поля на долину.

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

Віз ламається чумак розуму набирається.

Усе ясно великого бажання навчатися ти не маєш.

Обернувся я до хати нема в мене хати.

Дрібним листом зашелестіла груша дмухнув свіжий вітрець із саду.

Добра не жди, не жди сподіваної волі вона заснула… 

Тільки-но навчишся говорити треба вчитися мовчати. 

Бери до серця і затям: душа творця не переквітне.

Поети йдуть за горизонт – поезія зостається віч-на-віч з вічністю.

Мудрі люди порадили – не все читай упідряд…

Відра подзвонюють над степовою криницею, сонце спиняється в прошуміли кленах.