Безсполучникове речення

Виглянуло сонце — озеро вмить проясніло, радісно посміхнулось до неба

Мало прожити життя — треба життя зрозуміть.

Знаю: з попелу сходять квіти. Вірю: з каменю б’є джерело.

Ніч прозора, безшумна, тепла; ніби оксамитом огортає людину м’яке степове повітря.

Степ підбігав до кручі і спинився — далі бігти нема куди: внизу, до самого обрію, зеленіло і мінилося море.

Де господар добре робить, там і поле буйно родить.

Проходив дощ, а потім було зимно.

А речення - мов зоряний разок слів - намистинок, що світяться алмазно, і все довкіл сіяє так виразно.

Ніч прозора безшумна тепла ніби оксамитом огортає людину м’яке степове повітря

Тихо дзвонить хвоя смерек тихо шепчуть ліси холодні сни літньої ночі плачуть дзвінки корів. 

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б’ють меди скажені.

На Балатоні осінь золота пливе в повітрі сива павутина.

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

Вихід із становища один потрібні негайні енергійні заходи

Усе ясно великого бажання вчитися ти не маєш.

Сонце не пекло вже тільки гріло ласкаво вітрець ніде не прокидався ні один лист не ворушився. 

Волосся вигоріло ходив без шапки довго

Дощ упав на жито будем краще жити.

Пробачайте поетам дивацтва незлі небагато поетів живе на землі.

Але не встиг Кузька зробити й двох своїх крочків, як зупинився, вкрай здивований: біля казанка з кашею стояв гайворон з опалим на землю крилом і діставав дзьобом пахуче їстиво.

На луках туманець при самій воді стелеться — лелеки вздовж болота походжають

Сонце гріє вітер виє з поля на долину, над водою гне з вербою червону калину. 

Сіроманець всівся біля Сашка і мав роботу: з поля не вгавали перепілки, в скирті не спалося мишам, з озера сплескувала риба. 

подуває легкий вітерець.

у небі жодної хмаринки.

море виграє хвилями.

вечір доволі холодний.

сади буяють ароматами.

А ти трошки мене обійми, і я не змерзну

Свіча затріпотіла – й світло, мов голуба, пустила в лет…

Безмірно жаль, що ніжність вже не в моді

Така собі, всього у ній потроху 

Насправді ж людина неповторна в усьому: і в найвищому щасті, і в горі, і в біді, навіть у дурощах своїх.

Все густіші на душі тумани, все лютіша на душі зима.

Ніч запропонувала дивну забаву – змусила мільйон зірок шукати собі на землі люстерко

Зорі крізь щілини в клуню дивились поглядом тихим, далеким, глибоким: холодно вночі усім одиноким 

Не русалонька блукає - то дівчина ходить

Не я це зробив, а - він.

Київ - столиця України

І літо минуло, і осінь прийшла і листям пожовклим всі стежки покрила .

Люблю, коли в вікно розкрите шумлять безжурно дерева .

Зійшли сніги, шумить вода, весною повіва, земля квіточки викида, все мертве ожива .

Хороші у степу отакі хвилинки, коли зберуться всі разом і непомітно за розмовою почнуть пісню .