Безсполучникове складне речення

друге

третє

четверте

п'яте

другому

третьому

п'ятому

шостому

безцінне «зерно істини», пізнане автором

а не їхня складна мова чи прозова форма

саме вона становила сенс життя мудреця.

прихована в алегоричних образах.

Хвилями струменіло сяйво місяця, спливало по листі червоного юдиного дерева, по білих колонах, по одежі султана.

М'яке запинало смерекового гілля ковтнуло той поклик, і знов було тихо.

За ним підіймався з долини вічний шум річки, росли гори.

Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше.

Але нелегко було знайти вихід: довкола їжилися обриви скель.

А вдома у нього справжнісінькі чудеса: цієї весни хлопець сконструював у себе якусь особливу телевізійну антену, таку, що ловила й невловне!

Але він не міг того зробити: кричати на вулиці не личить благородним дітям.

Тільки Тоня як гляне в той бік, то мимоволі здригнеться: так по-дурному могли б загинути вони із Віталиком!

Коні шарпалися з рук хропли видно зачули Сіроманця.

Сонце не пекло вже тільки гріло ласкаво вітрець ніде не прокидався ні один лист не ворушився.

Життя тут просте й жорстоке побут суворий стихії лютують цілорічно в людини немає помічників самі лиш супротивники вороги.

А скрізь на обрії небо було чисте й голубе лише де-не-де лежали на ньому золотаві хмарки.

Зелена отава царинок розцвіталася раптом вздовж Черемошу плив різнобарвний потік. 

Довгі плакучі трави крили тепер боки гори дзвінки корів обзивались як далеке зітхання. 

 У садку ворушилося чорне як гадюччя гілля стьобало по туго напнутих дротяних розтяжках поміж низькими стовбурами яблунь та вишеньок білів сніг. 

Тихо дзвонить хвоя смерек тихо шепчуть ліси холодні сни літньої ночі плачуть дзвінки корів. 

Життя тут просте й жорстоке побут суворий стихії лютують цілорічно в людини немає помічників самі лиш супротивники вороги. 

Коні шарпалися з рук хропли видно зачули Сіроманця. 

А скрізь на обрії небо було чисте й голубе лише де-не-де лежали на ньому золотаві хмарки. 

Довгі плакучі трави крили тепер боки гори дзвінки корів обзивались як далеке зітхання. 

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Життя росте лишень з любові лише краса людей навчає жить.

Дощ пройшов хазяйським кроком сад в росі купається.

Степ половецький половіє трава аж срібна від роси.

У товаристві лад усяк тому радіє (Л. Глібов).

Одним заспокоюю себе у мене ще все попереду (В. Канівець).

Добре сказано Сенекою жорстокість Г народжується з посередності й слабкості (Є. Гуцало).

Не повернуть минулого ніколи воно Д пройшло і вже здається миттю (М. Рильський).

Сонце гріє вітер виє з поля на долину, над водою гне з вербою червону калину.

Але не встиг Кузька зробити й двох своїх крочків, як зупинився, вкрай здивований: біля казанка з кашею стояв гайворон з опалим на землю крилом і діставав дзьобом пахуче їстиво.

На луках туманець при самій воді стелеться лелеки вздовж болота походжають.

Довгенько так вони сиділи обоє: Арсен сидів у човні, бушля на Арсенові.

1

2

3

4

5