Контрольна робота "Безсполучникові складні речення"

речення, в якому прості речення об'єднані за змістом та інтонацією без допомоги сполучників та сполучних слів.

складне речення, яке складається з двох або кількох простих речень, з'єднаних сурядними сполучниками і рівноправних між собою.

одне просте речення залежить від іншого і з'єднується підрядними сполучниками.

прості речення об'єднані інтонацією та за допомогою сполучних слів.

Якби мені черевики , то пішла б я на музики

Осика раз у раз зітхає, осика сонно шелестить.

Зима прийшла так раптом, несподівано, зима стояла міцно до пори.

Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива, додолу верби гне високі, горами хвилю підійма.

наступна частина розкриває зміст попередньої.

частини значно поширені, далекі за змістом одна від одної і мають в собі розділові знаки .

зміст частин протиставляється.

частини виражають часову послідовність

Попереду зеленіла траншея, праворуч і ліворуч - маленькі горбочки, сліди окопчиків.

Я знову згадав ті хвилини, що душу п'янили мою.

Я входжу в ліс - трава стає навшпиньки, кошлатий морок лапу подає.

На схід сонця квітнуть рожі: будуть дні погожі.

Далеко на сході почало червоніти небо: сонце сходило.

Весело бриніли набубнявілими гілками осокори, задумливо погойдувала обважнілими косами берізка.

На схід сонця квітнуть рожі: будуть дні погожі.

У Полтаву його привіз поїзд, далі треба було добиратися підводою.

Там біля нас така зелена балочка, там озеро не видно йому дна.

Я зайчика зустріла, дрімав він на горбку.

Річка ставала ширшою і глибшою, починалося царство очерету.

А я у гай ходила по квітку ось яку.

Козацьке сонце високо підбилось вгору зорі вкрили все небо, як ризу.

Надворі усе залито ясним осліплюючим сяйвом бадьоро цвірінькають горобці.

Між уликами зеленіла трава, синіли дзвоники, показуючи свої ясні осередочки під тином червоніла , ніби кров'яні краплі, червона смілка.

Тим часом надворі вечоріло жара спадала.

крапка з комою

тире

двокрапка

кома

Грім не гряне ледачий не встане.

І досі сниться під горою, меж вербами та над водою, біленька хаточка.

Бувають дивні на землі дива серед зими черешня розцвіла.

Глянь розкривається назустріч сонцю й грозам руками пружними запліднений чорнозем.

тире

двокрапка

кома

крапка з комою

Сім'я міцна - горе плаче.

Мені здається - я не жив, а тільки ще збирався жити.

Висипали запорожці - лиман човни вкрили.

Не русалонька блукає - то дівчина ходить.

Ластівки летіли в тучу, голуби - до схову.

За вікнами вигін парував під сонцем, уже жовтіли козельці, зазеленіли кущики пасльону, пробивався спориш.

Заспівала Ніна Матвієнко - зал завмер , очікуючи дива.

На віях заморожених коней заіскрилася паморозь, під віями прикляклих вершників трималася ніч.

Брязне клинок об залізо кайданів піде луна по твердинях тиранів

Висипали запорожці лиман човни вкрили.

Глянь розкривається назустріч сонцю й грозам руками пружними запліднений чорнозем.

Прийде вечір всі вулиці аж гудуть піснями.

Була в цій нічній красі якась тиха урочистість, хотілося мріяти про щось високе, красиве й радісне.

Біля мосту тінився невеликий млин, до його боку притулилось велетенське колесо.

Вернувся він - вже смеркло.

Бухта звалася Соколиною, виселок теж звався Соколиним.

Сивіє сіно у валках, схилили голови ромени.

Надворі усе залито ясним осліплюючим сяйвом; бадьоро цвірінькають горобці.

Вітри вщухли - розп'ялися хрестами вітряки на вигоні.

Сіли перепочити і раптом помітили - хтось до них іде.

Співає день, співають клени, лопоче сонячна стріла.

Все тоне у безумній черемшині, пахне молодістю і життям.

Ще сонячні промені сплять, досвітні вогні вже горять.

На сонці ясени горять , спадають ягоди шовковиць.

Осика раз у раз зітхає осика сонно шелестить.

Бувають дивні на землі дива серед зими черешня розцвіла.

Все-таки ми не за вітром пустили слова у помислах ваших і наші прокинулись гени.

Збагни глибинно і затям з краплин утворюється море, переростають в прикре горе помилки власного життя.

Бузково пахне вечорова тиша садками ніч крадеться у село.

Гілка не трісне листок не шелесне пахне незлежаний сніг густо просіяний промінь небесний світлою ковдрою сніг.

Вже й ніч землю обіймає зійшов місяць і вдарив ясним промінням по білих хатах.

Се був дід дуже старий білий, а проте високий і прямий як явір очі йому блискучі як зорі іде він собі прокволом.

Застеліть скатертиною стіл під гарячий округ короваю, а я пахучого хліба накраю.

Під полою поле й ліс приспала ніч; вже понуро півень проспівав північ.

У вазі в кімнаті троянди стоять, дивляться ясно, цвітуть і пахтять, усміхом грають пелюстки бліді , радо хлюпочеться листя в воді.

Я відчуваю: день минає.