контрольна робота. «Складні речення з різними видами сполучникового і безсполучникового зв’язку. Текст як одиниця мовлення й продукт мовленнєвої діяльності»

Соломія не знала, як і коли це сталося,– втома і шум комишу приспали її.

Остап подавсь на розвідки і скоро вернувся, щоб заспокоїти Соломію: скрізь тихо, спокійно, днина тепла й ясна.

Гості почали прощатись, але тут Тетяна Степанівна згадала, чого вона, властиве, прийшла.

Кілька разів Остап ускакував у воду мало не по пояс, часто Соломія з розгону натикалася на кущ верболозу, але кожен раз вони давали собі раду і знову мчали вперед, добуваючи останні сили.

Сон раптом щезає, як змитий водою, і баба чує своє маленьке тіло, якому твердо і зимно лежати долі, на тоненькій ряднині, у вогкім кутку.

Удень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні.

Пропасниця тіпала, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що Остап на превелику силу діставав собі воду.

Признаюсь – заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі.

Сурядний і підрядний зв’язок.

Безсполучниковий і підрядний зв’язок.

Безсполучниковий і сурядний зв’язок.

Безсполучниковий, сурядний і підрядний зв’язок.

група слів, словосполучень та речень;

висловлювання, що складається з кількох речень;

група речень, об'єднаних темою та головною думкою;

кілька мікротем.

головна мікротема.

висновок, що робить автор;

його зміст, те, про що в ньому розповідається;

те, чого текст навчає, що схвалює або засуджує;

займенників, абзаців, іменників, теми;

синонімів, власних назв, мікротем;

повторів “відомого” і “нового”, прикметників, головної думки;

займенників, сполучників, синонімів, повторів, спільнокореневих слів.

тип мовлення;

яким закінчується абзац

“відоме” та “нове”;

яке передає основну думку, висловлену в абзаці.

Соломія не знала, чого вона ходить туди, але щось несвідомо тягло її в той бік.

Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й недочекається, коли злучиться з нею...

Остап опирався бистрині з усієї сили, але його кіл мало що помагав: пліт несло серединою річки.

Соломію крізь серпанок диму опік лютий погляд чорних очей, і їй здавалося, що вона стріляє безперестанку, хоч могла вистрілити лише раз.

Коли світло згасили й обляглись, думки Остапа забились по хаті, ліниві, спутані, темні, як клубок хмар, і лиш інколи щось ясне їх розривало.

Тричі Соломія помітила крізь комиші сірий вовчий хребет, раз лисиця майнула коло неї хвостом, а то здалеку чулося немов кабаняче рохкання.

Вужі й гадюки набралися сьогодні особливої рухливості, бо вже повзли й повзли в тому напрямку, як ішла Соломія, і їй треба було особливо уважати, щоб не наступити на слизьке й холодне гадюче тіло.

Піт краплями стікав по виду, груди важко дихали, і очі блищали, як у звіра, що попавсь у лабети.

Остап не міг спати од того галасу: він лежав із розплющеними очима, в гарячці, і уявляв, що попав у пекло.

Вогні палають, розростаються, од них іде тепло і зогріває Остапа, розпалює йому кров.

На галяву вискакує з гущини сарна і, зачарована чудовим концертом, зупиняється, витягає цікаву мордочку до кривавої смуги обрію, що червоніє на узліссі поміж деревами, і слухає.

Яким щохвилі виходив на двір, вдивлявся в темряву, прислухався, як виє хуртовина, недаремне сподіваючись побачити Василька, почути його голос...

Гафійка гриміла ложками, а Маланка, заклавши руки, побожно слухала оповідання про те, скільки привезено цегли, яке й чому забраковано дерево, що прикажчик нічого не розуміє і коли б не Андрій, не було б діла.

Виходило так, що всі були вдома, а, коли хто й забіг на ґуральню, то тільки на те, щоб подивитись.

Часто серед ночі, перериваючи спокійний сон хатинки, розлягався раптовий грюкіт у віконце, і хату сповняла ціла банда якогось непевного люду, що кричав, блискав жадними очима і сварився.

Спільний сніданок і можливість перекинутися щирим словом із близькою людиною до решти помирили Остапа з несподіваним випадком; його значно заспокоїли Соломіїні доводи і обидва товариші твердо поснули сном молодості.

 Ми змалку знали: в небі хмарно і світ кипить, як мутний вир, і тільки той прожив немарно, - хто злу ішов наперекір.

Відскрипіла возами осінь, на санях від'їхала зима, і вербовим човником до їхніх бродів прибилась весна.

Як хочеш від людей шаноби, любов і гнів бери у путь, а то лиш допотопні сноби твою поезію приймуть.

 Шевченко невіддільний від української культури, він ріс і виховувався на її традиціях, але найбільше творче натхнення він здобув з народного життя, що кипіло непокорою, бунтом, жагучою ненавистю до кріпацтва.