Легенда "Роса"

Колись дуже давно жили на землі велети. Вони були такі великі, що легко переступали з одної гори ногою на другу. І мали великани страшенну силу, але використовували її лише для добра. Ніколи нікому нічого злого вони не зробили. Тому їх завжди будуть споминати люди. Навіть як довго не падав дощ, то вони якось уміли притягувати хмари, де треба було землю зволожити. А роси ще тоді чомусь не було.

Десь перед тим, як мали прийти на землю такі люди, як ми, велети вже вимирали. Був між ними і такий, що регулював дощ. Він тяжко заслаб, і дуже йому було жаль, що сохне все на землі, а він не може притягнути дощові хмари. І не міг він допустити, що помре і нічого не зробить для своєї землі.

Коли останній раз він важко зітхнув, його серце перестало битися, усе, що було на землі — дерева, кущі, трави — почали за ним плакати. Ті сльози і стали росою, яка зволожує землю тоді, коли дощу немає. То зелень та кожної доби оплакує доброго велетня, який усе рятував її від посухи колись, а тепер теж помагає росою.

Який жанр прочитаного твору?

В чому була сила велетів?

Що трапилось з останнім велетом?

Як з'явилася роса?