Підрядні обставинні речення

Він добре чув, що Маруся з Оленою змовилися укупі йти на місто.

Стара Настя сіла за столом на лаві, а Маруся сіла біля неї справа.

Я йду туди, де мене чекає вільний степ, тихі задумливі озера, пісні на чумацьких дорогах і сміх безтурботних селянок.

Після сього староста звелів посватаним, щоб кланялися перш батькові в ноги тричі.

А там, де березина витісняла сосну, все залите було сонячним світлом.

Зранку ми почали непокоїтися, передчуваючи серйозні ускладнення.

Він повернувся додому тоді, коли все скінчилося.

Після такої оказії проходити біля будинку було небезпечно, бо челяді у воєводи була сила-силенна.

Багаття, біля якого сиділа сторожа, ледь блимало.

Нас оточує воркування струмків, коли ми опиняємося в долині.

Рідну пісню треба захищати так, як рідний край.

Настав час, коли вечірній сутінок швидко перетворювався в нічний.

Липа цвіте так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумливому мареві.

На сонячних галявинах трави такі, що вже й на випас годилися б.

Стежка, як лоза виноградна, пнеться по білій стіні гори.

І вже чув композитор, як народжується пісня.

Сестра розповідала, ніби солов'їха в гаю щебетала.

Я бачив, як хвилюється море під час шторму.

Не можу писати віршів, адже Муза від мене далеко.

Мені здається, начебто я знав його чи бачив десь.

Час - найлютіший кат якраз тому, що він - найгуманніший лікар.

На морі стало темно, непривітно, бо насунула чорна хмара.

І він пішов до возів, де зберігалися запаси його куреня.

У місті ніхто не довідався, що половина запорожців погналася за татарами.

Погода стояла сонячна, так що шибки на вікнах аж мигтіли.

Тарас побачив здалеку, що біда буде.

Очерет шумів так, що заглушав навіть думки.

Край неба на сонці помітно блідне, так що на ньому вже можна розпізнати пелену розірваних вітром хмар.

Я сідаю на горбик зігрітий, щоб ключі журавлині зустріти.

Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм ущух.

І рвонулися знову козаки так, наче б і втрати в них не було.

Щоб мати добрих приятелів, потрібно і самому бути добрим.

Тетеря аж здригнувся, як почув про таке диво.

Поспієш на обід, коли удосвіта вийдеш.

Людина в небезпеці, коли вона бездуховна.

Найбільше любив я пору, коли збирали картоплю.

Люблю я часи, коли сонце встає і промінчик свій людям дарує.

Як навесні земля добре ореться, буде добрий рік.

Хоч і тепло ще, а осінь вже приходить крадькома.

Я відкриваю світ собі щодня, дарма що він давно уже відкритий.

Підготовка до змагань тривала, хай як намагалися її зірвати суперники.

Черевань так зрадів, що нічого й не міг сказати на гетьманське привітання.

Як ось ударили голосно в бубни, засурмили в сурми.

Все, що було в хаті мовчало глибокою мовчанкою.

Не вірю я клятві раба, бо правди раб не знає.

Хто не живе для інших, той, отже, й для себе не живе.

У людини, як і в птаха настає в житті такий час, коли в неї міцніють крила.

А на тому місці, де стояла тінь, іскрилося сонце широкою плямою.

Камінь що в мене кидають у чорнозем душі ловлю.

Людей що ніколи не сміються не можна сприймати серйозно.

Ті що народжуються раз на століття умерти можуть кожен день.

Думав я що в кожнім серці є сьогодні вчора завтра.

Гори що так нас вабили виявилися стрімкими і неприступними.

Клин на південь летить, ще до вирію вистачить сили.

Висока сосна посипалася на землю, як порох.

Як добре те, що смерті не боюсь я.

Якби могли дерева говорити, то рідний край навчили б нас любити.

Увечері, коли западає сонце і надходить тінь, розливається в повітрі лагідний дзвін.