семестр 9ті мова

виражені одиничним дієприслівником.

з'єднані однорідними сполучниками.

нерівноправні за змістом.

рівноправні за змістом і поєднані сполучниками сурядності.

коли ми повернулися з екскурсії.

і корабель підійшов ближче до скель.

й до кінця літа більше не здіймалася.

штиль радував матерів та дітей.

Подвір'я аж сяяло чистотою, і острівці квітів цвіли по ньому там і там (М. Красуцький).

Он красуються в траві ромашки, а там синіють запізнілі дзвіночки, а он горять пелюстки гвоздики ( А. Шиян).

А він теж усіх обнімав, цілував і, не втримавшись, на радощах таки заплакав (В. Малик).

Бігла стежка в далечінь і губилась, а мені у безтурботні дні назавжди, навіки полюбились ніжні і замріяні пісні (В. Симоненко).

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем і на воду сповзає дядькова тінь.

Прозорий струмок перетинав стежку і через нього було перекинуто кладку із сухої деревини.

Ген-ген крайнеба червоніла сонячна заграва та вітерець ледве чутно дихав.

І справді на прибережнім сухопутті звиваються посірілі в’юни і вигинаються носаті щупаки.

Ранками стала сивіти земля і поля бралися легкою памороззю.

Вічна ніч стояла і чорнів туман.

Повітря тремтить від спеки і в срібнім мареві танцюють далекі тополі.

Грає сонце з горщиках і весело виблискують гори гончарського добра.

У кожного чоло життя і жаль порили і в оці кожного горить любові жар.

А. Життя зриває дні мої, неначе вітер зриває листя.

Б. Сонце пекло так, що й уночі степ пашів.

В. Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

Г. От і прощай, літо, бо зима одразу впала на голову.

А. Якби мені, мамо, намисто, то пішла б я завтра на місто.

Б. Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

В. Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків.

Г. Дерево благають, щоб парості розпустило в їхнім біднім краї.

Труби мінометів розпеклись так, що не можна було торкнутись рукою.

Чи доводилось вам чути, як чайка кличе?

Треба слову радощів додати, щоб уміло душу звеселять.

 Встаньмо з колін, розірвімо пута, якими нас віками приковано до чорних скель,

високо підведімо голови.

 Благословенна та ясна година, коли дитя читає „Кобзаря”.

 Мені здається, що пейзажі в нас на Україні якоїсь приголомшливої краси й величі.

Сонце так світило ласкаво, що аж каміння сміється.

А вітер в степу припадає, як вершник до гриви.

Ростуть слова, немов росте трава.

Був дуже веселий, бо поталанило йому дивовижно.

Старий поволі пішов на пасіку, щоб попрощатися з бджолами.

Де коріння, там і дерево.

оскільки вчора була сильна хуртовина.

ніби лежала товста пухова перина.

тому що не була розчищена від заметів.

так що не можна було доїхати до міста.

Коли ідеш ранковим полем, то грають бризки від роси.

Ніч була довга, думалося, що ніколи вже сонце не зійде.

Люблю людей землі своєї, бо й я землі своєї вірний син.

День такий, що жалітися грішно на невдачі, нестачі, біду.