Складне речення з різними видами зв'язку

Ні спека дня, ні бурі ,ні морози - ніщо не вб'є любов мою живу.

Англія - перша неслов'янська країна, де з'явились переклади українських дум.

Шукайте гармонії зі світом - не ситої і ледачої, а тієї, що треба виборювати дорогою ціною - пізнанням самого себе.

Там, за порогами, в степах, де землі щедрі і розлогі, сидять лелеки на стовпах і ріллі дихають вологі.

З давніх-давен у писанки було багато функцій: її дарували на знак перемир'я, побажання сили, здоров'я, урожаю, краси.

Батько взявся повчати діда, при чому дід слухався його, ні словом, ні жестом не перечив.

Скільки себе пам'ятаю, стоїть на току дерев'яна повітка, і пахне від неї глицею.

Мої нащадки мрійночолі, хай будуть повними ваші серця, як бувають повними келихи.

Бери стільки, скільки можеш підняти, інакше надірвешся і утратиш все.

Коли дивлюся, як на очах міняються довколишні барви, мені легшає.

І хоча життя послало батькові калюжу замість океану - душа в нього була океанська.

Думаю про те, хто вмикає зорі й хто їх вимикає.

Хто хоче мати друзів, той повинен діяти, не шкодуючи сил і часу.

Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати.

Квасоля пристигла і молоді бурячки випнулись круглими бочками, так що буде борщ.

А долиною стелиться дивна музика, стелиться голос сопілки, що на ній виграє лісова фея

Потрохи стихає шум вітру, і, коли стає зовсім тихо, простір заповнює плюскіт потоків води.

За кілька днів трава у степу висохла, а, як падала роса на сухе падилля, воно п'янко пахло.

Лід дихав і, коли хлопці опинились посеред річки, розколовся цілим спектром тріщин

Люблю, коли плюскочуть ріки і заглядає сонце під повіки у тишину задуманих аей

Виявляється, у звичайному кам'яному вугіллі природа приховує надзвичайно багату гаму кольорів - від густо-зеленого до блідо-рожевого.

Коли-не-коли проходили теплі росяні дощі, квіти росли буйно, і тому бджоли за весняну пору мали добру здобич.

Стомлені за день, бджоли ледь-ледь чутно радились між собою, а то й зовсім не подавали голосу.

Леся згадала, якою дівчинкою вона була, як весело жилось їй колись давно у Звягелі.

Чотирьох

п'яти

шести

семи

три

чотири

п'ять

шість

З глибин землі цупке коріння тягне цілющі соки на жовтих гілках дуба проростає листя скільки око сягне розкинулись луки зелені.

Коли-не-коли блискавиця з-за гори проморгувала роздавався грім що скочувався у прірву й зникав.

Кольору граната зависла над заходом хмара плив теплий присмерк проте хотілося прохолоди.

Сучасний світ нас випробовує і ми вчимося бути собою не зраджувати себе.