Складнопідрядні речення з підрядними обставинними

 Здоровий садок слався зеленими хвилями за домом на гору, скільки можна було скинути оком.

Як тільки займеться десь небо з другого боку, встає зараз червоний туман і

розгортає крила.

Твій мужній голос музикою лине, як плескіт хвиль і сяйво без зірок.

Пташки, що влітку так співали, у ірій вже повідлітали.

Щасливий я тоді, коли ріс на Дніпрі, перетинав його бистрінь глибоку.

Посеред ріки, де протікала бистрінь, зашипів, увігнувся і тріснув кількома

сліпучими промінцями ясний лід.

Щоб я бачив падаючі зорі, намалюй мені ніч.

А під самими зорями, що вже меркли і гасли, погуркував літак.

Доки колона з розвідників була на виду, вони скакали уперед впевнено і безтурботно.

Де б у світі я не мандрував, завжди прохолодою сріблиться в пахощах густих

калин і трав дзвонкова одстояна криниця.

Ми розвіяли хмари похмурі, щоб над нами сіяла блакить.

Город до того переповнявсь рослинами, що десь серед літа вони вже не

вміщалися в ньому.

Пахне, кажуть, ромен гіркотою, наче пізня дівоча любов.

Сторінки мої нерівні й незграбно зверстані рядки, бо в книгу життя дні мої мандрівні вписано од руки.

Мені чогось сумно і боязно так, що аж серце моє мре.

Клянусь боротись до загину, так як боролися батьки.

 На небі збиралися великі хмари, так що можна сподіватися дощу.

Жнива найменше схожі на народ, хоч і вінчають битви переможні.

Наговорив стільки, що й у шапку не вбереш.

Бджолина сім’я над гречками гула, щоб медом іскрилися сота.

Принишкли хати, наче присіли до землі.

Дерева благають, щоб парості розпустило в їхнім біднім краї.

Доки людина дихає, вона сподівається на краще.

Якщо ви любите пісні, запрошуйте у гості птаство.

Всі слова на світі замалі, щоб дзвеніти з краю в край.

Дарма що море велике, вода однаково не годиться.

Якщо взявся іти, кінця ти доходжай.

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька

бо вчора вирішив усі справи одним махом.

тому, що грайливе сонечко заглянуло у віконечко.

незважаючи на те, що на вулиці розгулялася непогода.

 що молодіти хочу знов.

Ми підем, де трави похилі, де сонця ясна далина.

Украй стривожилась земля, коли в похід послали атом.

 По скляному поверху ставка, з глибини якого визирало темне зоряне небо,

тихо плив білою хмарою туман.

Я так люблю мою Україну убогу, що прокляну самого Бога.

Щоб вволю всього мати, треба чесно працювати.

Людину прив’язує до певного місця на землі дім, де вона народилася.

 Наближалась весна, так що вже не тільки вдень, а й вночі капало зі стріх.

Ніщо мені так не пахне, як наш степ.

 А вітер в степу припадає, як вершник до гриви.

Стали спускатись в темний яр, щоб сховатися від пекучого сонця.

Певне, в кожного є заповітні пороги, звідки нас проводжали в житті матері.

Благословенна та ясна година, коли дитя читає „Кобзаря”.

Стара верба від радості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто пливе в задумливому мареві.

Я знову згадав ті хвилини, що душу п'янили мою.

Серед великої тиші чулося, як шелестіли листочки.