Складносурядне речення

За добу до дощу на каштановому листі виступають “сльози” – липкі покропили соку.

Дід Мороз не раз мені снився перед святом: щоки в нього крижані, в чубі сніг лапатий.

Сніжинки падали, і запорошені стежки були розквітчані слідами численних людських ніг.

Слово, в бою огрубіле, у тому краю забрини, де вишні в убранні білім мене виглядають з війни

Біля друга і в біді серце відпочине.

Чи то солов’ї щебетали, чи капали роси з туманів, чи трави співали квіткам?

Коло бабусиної хати ростуть вишні, біля хвіртки — кучерявий бузок, а від вулиці — явори.

Хато, хижо, біло-сиза ятко, Хто тебе любовно прибере?

Скалка починала куритись, і скоро маленький вогник вискочив з неї та запалав з обох кінців.

Занедужав Микола — Іван замість нього пильнує ватри.

Заходить (пан) у чорну пекарню, пхає рукою двері і кричить: "Марино!"

В моє серце задивились твої очі синім ранком, синім квітом, синім сумом 

Ти мене, кохана, проведеш до поля, я піду — і, може, більше не прийду.

Жовте листя, тремтячи й коливаючись у повітрі, раз по раз тихо сідало на землю, вкриваючи її золотим накриттям.

Любить він такі ночі без вечірні, і цю тишу, і якусь таємничість, гармонію у всій природі.

Черемха клубочилась піною цвіту, а бузина ловила те пахуче шумовиння, піднісши вгору білі долоні.

О земле-мати! В зоряній судьбі вітаю материнство я в тобі!

Внизу, як величезне біле покривало, простяглася північна пустиня - тундра.

Від Київської доби до сьогодні ікон майже не збереглося, але й кілька вцілілих свідчать про самодостатність київської іконописної школи.

Зразу йому не йшло, мелодія не давалась.

Грими, моя пісне, могутня, палка, на всім українськім роздоллі. 

Сонячний день млосно дихав запашним теплом свіжої ріллі, і дзвінкоголосі жайворонки дружним хором славили весну.

Сонце наче заснуло, вітер затих і перенісся з землі на небо.

Чужа душа - то, кажуть, темний ліс. 

Гроза минула, і пахучі квіти усі в краплинках .

Нічийого не прошу жалю, та й нікому буде шкодувати.

І чорні скелі ожили на білому аркуші, і море било в них тисячею важких хвиль, і високо в небо злітали бризки.

Чи то наша неочікувана поява спричинила сльози на очах нашої улюбленої вчительки, чи то перший дзвоник торкнувся таємних струн її душі.

Збудились води, і задзвеніла земля од співу потоків.

З чорного неба капали зорі, й пливла по ньому білим шумом небесна ріка.

Ялинка затремтіла від низу до вершечка, і кілька зелених глиць упало на сніг.

Не то це був ранній ранок, не то вже наступав вечір.

Пройшла зима, і в кінці квітня пара гострокрилих пташок прилетіла і стала носитися навколо старого гніздечка

Розумний розсудить, а дурний засудить.

Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля.

На Бронній уже засвітилися вогні, а над Патріаршими світив золотий місяць.

То пронесеться над болотом чайка, то промайне бистрий чибіс і грудкою впаде в ситу землю.

І чорні скелі ожили на білому аркуші, і море било в них тисячею важких хвиль, і високо в небо злітали бризки.

Ся розмова лишила в мені якийсь гіркий несмак; але миритись, брати назад свої слова у мене не було бажання.

Співають ідучи дівчата, а матері вечерять ждуть.

Сонечко зайшло, і надворі почало вже темніти.

То падав начебто туман, то раптом припускав косою, великий дощ.

Лише гул од копит степом котився та хліба шелестіли. 

Віктор прокинувся на наступний день пізно, проте сон не підкріпив його.

Місяця не було, але зірки яскраво світили в чорному небі.

Або я влаштую все як і раніше, або я його на дуель викличу.

Олень полохливий через пустелю пробіжить, або коней табун грайливий мовчання Дона обурить.

Забирає вітер листя, а пташки зграйками зібралися і несуться в теплі далекі краї.