Учнівська конференція "Сучасне українське суспільство та уроки Голокосту

Тема учнівської конференції: Сучасне українське суспільство та уроки Голокосту (психологічний, соціальний аспекти)

Мета:

     навчальна: ознайомлення з єврейською, циганською та вірменською культурою і традиціями, долею цих народів в роки Голокосту; навчити учнів бережно ставитись до історичного минулого; розкрити білі плями історії;

     розвиваюча: формування толерантної свідомості, заснованої на демократичних та гуманістичних засадах; розуміння небезпеки ксенофобських, шовіністичних, неонацистських, антисемітських настроїв у суспільстві; формування активної життєвої позиції, що базується на гуманістичних та загальнолюдських моральних цінностях; розвивати вміння аналізувати та узагальнювати фактичний матеріал; цікавитись як власною історією так і історією інших народів;

     виховна: виховувати повагу до інших народів та інтерес до історичного минулого; здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів.

     Хід заходу:

Сьогоднішній наш захід присвячено трагічним сторінкам світової історії,  про які ми повинні знати і ніколи не допустити їх повторення у майбутньому.

27 січня в Україні, як і в країнах, що визнали резолюцію №60/7 Генеральної асамблеї ООН, відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. На державному рівні в нашій державі його щорічно відзначають з 2011 р.

 Саме цього дня 79 років тому війська 1-го Українського фронту визволили ув’язнених нацистського табору смерті Аушвіц в Освенцимі.

У ході конференції буде розглянуто три питання:

І .«Трагізм народу в роки Голокосту».

ІІ . «Праведники народів».

ІІІ.« Увічнення пам’яті жертв Голокосту. Уроки Голокосту».

І. Організоване знищення єврейського населення дістало назву Голокост (англ. Holocaust – усеспалення), інакше Шоа (іврит – катастрофа, нещастя). У 1933-1945 рр. нацисти знищили близько 6 мільйонів осіб єврейського походження у Німеччині та на захоплених нею територіях, визначивши це як «остаточне вирішення єврейського питання», що проходило в три етапи – 1933-1939 рр.; 1939-1941 рр.; 1941-1944 рр.

 З початком весни 1933 р. нацисти розпочали цілеспрямовану антисемітську кампанію, характерними рисами якої стали «бойкот єврейських магазинів і товарів», присвоєння статусу «неарійця», звільнення останніх з державної служби, шкіл та університетів, медичних закладів, армії та судових закладів, масове спалення книжок, написаних «неарійцями», позбавлення політичних та громадянських прав, масове виселення євреїв з Німеччини. 9-10 листопада 1938 р. відбулася «Кришталева ніч», під час якої спалено та зруйновано більше ніж 1400 синагог Німеччини, пограбовані єврейські будинки, крамниці, школи, 91 єврей загинув, десятки тисяч були відправлені до концтаборів.

 З початком Другої світової війни нормою стала реєстрація євреїв на всіх окупованих Німеччиною територіях; їх зобов’язали носити пов’язки або нашивки з шестикутними зірками, платити контрибуцію, здавати коштовності; відправляли на примусові роботи, у трудові табори. Восени 1939 р. почали створювати спеціальні єврейські квартали (гетто) у містах поблизу великих залізничних станцій. Найбільше гетто розташовувалось у Варшаві (близько 450 000 євреїв). З лютого 1942 р. почалися масові вбивства євреїв на території Польщі, в таборах смерті (у Хелмно, Собіборі, Майданеку, Треблінці, Белжеці та Освенцимі). В останньому використовувались газові камери та крематорії, де загинуло більше мільйона євреїв з 27 країн.

Найбільшими гетто на території СРСР були Львівське (409 000 осіб, існувало з листопада 1941 р. по червень 1943 р.) і Мінське (близько 100 000 осіб, ліквідовано 21 жовтня 1943 р.). Число гетто в Україні перевищило 350, початком їх створення вважається липень-серпень 1941 р. Сталінградська битва і швидке просування радянських військ на захід змусило есесівців поспішно знищувати сліди злочинів. Почалася масова відправка єврейського населення з Італії, Норвегії, Франції, Бельгії, Словаччини та Греції в Освенцим, яка тривала до жовтня 1944 р. Останню масову операцію проти євреїв Угорщини нацисти почали у травні 1944 р.

За статистикою, нацисти закатували 6 млн. євреїв, з яких 1,5 млн. – діти. Було знищено майже все єврейське населення Польщі (3 млн. осіб), Румунії, Угорщини, Греції, Югославії, Чехословаччини, значна частина євреїв Франції, Нідерландів, Бельгії, СРСР.

Політика терору проти євреїв в окупованій Україні знищила близько 1,6 млн. осіб. Місцями найбільших масових страт євреїв в Україні є Бабин Яр (Київ) – більше 100 000, Богданівка Одеської області – понад 40 000, Дрогобицький Яр (Харків) – близько 20 000, Кам’янець-Подільський – 23 600, Дальник Одеської області – близько 18 000, урочище Сосонки біля Рівного – понад 17 000 жертв.

 Особливості Голокосту на території України

По-перше, нацистський «новий порядок», німецька окупаційна політика на «східних територіях», зокрема в Україні, характеризувалися особливо жорстоким ставленням до місцевого слов’янського населення та планами «освоєння», «понімечення» цих теренів. Відповідно до плану «Ост» передбачалося «переселення» до 65% мешканців України111. А.Гітлер підкреслював: «Усі необхідні заходи – розстріли, виселення і т.п. ми […] здійснюємо і можемо здійснювати». Расистський характер нацистської ідеології визначив практику гітлерівського геноциду на окупованій території України, де українці та інші слов’яни були визначені «нижчою расою», а євреї взагалі перебували поза схемами «нового світооблаштування», підлягали повному винищенню.

Кінцевою метою окупації мало стати «очищення» України від її мешканців шляхом часткового знищення, депортації та асиміляції. Отже, геноцид євреїв на українських теренах відбувався на тлі постійного насильства проти неєврейського й неромського цивільного населення, що його чинили як підрозділи СС, так і вермахту.

По-друге, «остаточне вирішення єврейського питання» на окупованій

території СРСР, і в першу чергу України, було особливо жорстоким, безжальним, тотальним. Такий характер злочинів зумовлювався нацистською ідеологією, згідно з якою радянські євреї були не тільки втіленням «світового зла», але й провідниками так званої «жидо-комуни», опорою існуючого у СРСР та в радянській Україні більшовицького режиму. Нацисти декларували прагнення «спинити поступ» Радянського Союзу до «світової революції», який нібито опинився під контролем «світового єврейства». Тож тотальне знищення «радянських євреїв», «євреїв-комуністів проголошувалося як вирішальний фактор руйнування більшовизму. Ще до нападу нацистської Німеччини на СРСР А.Гітлер неодноразово підкреслював «антиєврейський» характер майбутньої війни: «Єврейсько-більшовицька інтеліґенція, що пригнічувала дотепер народ, має бути усунена». Звинувачення проти «єврейсько-більшовицького режиму» для обґрунтування війни з СРСР фюрер використав наступного дня після нападу: «Єврейсько-більшовицькі правителі з Москви підпалюють не лише Німеччину, але й усю Європу […] Єврейсько-більшовицькі правителі в Москві невпинно намагаються поширити свій вплив на нас та інші європейські народи, не тільки за допомогою ідеології, але передусім – силою зброї».

По-третє, саме українське єврейство, яке на початок війни було найчисельнішим в Європі (до 2,8 млн. осіб; більше євреїв мешкало лише у США), зазнало найбільших на континенті втрат. Унаслідок Голокосту на теренах України було знищено, за різними оцінками, від 1,5 млн. до 1,9 млн.євреїв. Це становить приблизно чверть від усіх загиблих євреїв Європи (6 млн.) і близько половини євреїв – мешканців СРСР, які загинули під час Шоа. У цілому Україна втратила приблизно 70% довоєнного єврейського населення.

По-четверте, знищення українських євреїв було організовано по-різному в різних реґіонах розчленованої окупантами України. Окремі частини підпорядковувалися певним адміністративно-командним структурам (дистрикт Галичина, ґубернаторство Трансністрія, зона німецького військового командування, райхскомісаріат Україна) та державам – союзницям Німеччини (Румунія, Угорщина).  Однак у всіх цих регіонах більшість населення складалася з українців, і незалежно від характеру місцевого режиму значну частку співучасників цих злочинів, рятівників, очевидців і, звичайно, жертв становили теж українці».

Слід зазначити, що більше 22% українських євреїв (близько 340 тис. осіб) вивезли до таборів смерті на території Польщі, передусім у Белжець, а також Собібор, Майданек, Аушвіц-Біркенау (Освенцим). Певна кількість євреїв з України, які змогли евакуюватись у 1941 р. до росії (здебільшого на Північний Кавказ), загинули там від рук нацистів, котрі оволоділи цими територіями 1942 р. Водночас на окупованих теренах України гітлерівці знищували євреїв, привезених сюди з інших країн (так, уже у серпні 1941 р. в районі Кам’янця-Подільського німецькі підрозділи стратили 14 тис. угорських євреїв). Понад 70% євреїв України було розстріляно, близько 22% убили газами, приблизно 5% (здебільшого в румунській зоні окупації) загинули в ґетто і таборах від голоду та хвороб.

Найбільше число жертв припало на серпень – жовтень 1941 р. (у вересні нацисти знищили близько 143 тис., у жовтні – 120 тис.), серпень (175 тис.) і вересень (120 тис.) 1942 р. На кінець 1942 р. нацисти фактично реалізували «остаточне вирішення єврейського питання» на українських теренах (у зоні військового командування та в райхскомісаріаті Україна). На цей час припадають:

– масштабний розстріл євреїв у Бабиному Яру в Києві (29–30 вересня

1941 р.; згодом свої «бабини яри» з’являться майже в кожному українському місті та містечку, окупованому гітлерівцями).

Окремою трагічною сторінкою Голокосту в Україні стало винищення столичних євреїв у вересні 1941 року. Увійшовши до Києва, німецьке командування наказало всім євреям зібратися на Лук’янівці з усіма речами і цінностями. Звиклі коритися наказам влади, відірвані від джерел інформації та обдурені пропагандою, євреї прийшли, очікуючи, що їх депортують. Натомість у них відібрали одяг і речі, вишикували над урвищем Бабиного Яру та впритул розстріляли з автоматів. Кожен німецький стрілець мав помічника, який приносив патрони. Щоп’ятнадцять хвилин солдати, які стріляли, чергувалися. Були випадки, коли офіцери відмовлялися брати участь у стратах, тоді їх переводили в охорону, але не карали.

За два дні розстрілів, 29–30 вересня 1941 року, було вбито 33 771 людину. Протягом двох років окупації до Бабиного Яру було привезено і знищено ще приблизно стільки ж. До війни єврейське населення Києва складало понад 200 тисяч євреїв. З початком військових дій на території СРСР дехто зміг евакуюватися на схід, частина пішла на фронт, а більшу частину тих, хто залишився в місті, розстріляли. У Бабиному Яру продовжували розстрілювати і після 30 вересня. Серед жертв були роми, члени українського націоналістичного підпілля, пацієнти психіатричної лікарні, комуністи-підпільники, радянські військовополонені. Розстріли були вже не такими масовими, але проводилися послідовно аж до повернення в місто радянської армії.

Відео про Бабин Яр https://youtube.com/watch?v=CmAj3FcmZTk

ІІ. Праведники народів світу:

Одним із проявів непокори злочинному нацистському режиму стали «праведники народів світу» – люди, які рятували євреїв від неминучого знищення на територіях, окупованих гітлерівською Німеччиною та її союзниками. Це почесне звання, що присвоюється від імені Ізраїлю відповідно до закону про увічнення пам’яті мучеників і героїв (1953 р.) представникам різних національностей та віросповідань.

Попри те, що допомога євреям каралася смертю, українці є серед тих, хто найбільше в Європі рятував єврейських життів. Відома історія православного священника Олексія Глаголєва, який разом з родиною допомагав багатьом євреям в окупованому Києві, надав їм прихисток і забезпечив фальшивими документами.

Першою серед українців, хто отримав звання «Праведник народів світу», стала Олена Вітер (ігуменя Йосифа), настоятелька греко-католицького монастиря, яка переховувала від нацистів єврейських дітей, які під час окупації були під її опікою у львівському сиротинці. Ігуменя Йосифа належала до Організації Українських Націоналістів (ОУН), за що її неодноразово ув'язнювала радянська влада. Представники України, імена яких вносили до почесного списку праведників, були і до неї, але їх записували громадянами Польщі або СРСР. Вона ж, отримуючи почесне звання у 1976 році, наполягла на тому, щоб саме Україна була зазначена як її батьківщина.

Багатьом рятівникам євреїв їхній вчинок коштував життя. У селі Самари на Волині до Другої світової війни мешкало понад 60 єврейських родин. 31 жовтня 1942 року нацисти розстріляли 74 євреїв та 6 місцевих мешканців-українців, котрі надали у себе притулок єврейці. Було встановлено і вказано на пам’ятнику імена 35 євреїв. З української родини були розстріляні чоловік, дружина, троє їхніх дітей. Один син зміг втекти, а одного відпустив з розстрілу поліцай.

Найвизначнішою постаттю, яка докладала великих зусиль для порятунку євреїв, був глава Української греко-католицької церкви митрополит Андрей Шептицький. Він разом зі священниками і монахами, ризикуючи своїм життям, врятував 150 єврейських дітей, зокрема майбутнього рабина Військово-повітряних сил Ізраїлю Давида Кагане. Попри те, що брат митрополита Андрея, Климентій, настоятель Унівського монастиря, отримав звання Праведника за порятунок єврейських дітей, дискусії точаться навколо присвоєння цього звання і самому митрополиту Андрею. Ізраїльський Національний меморіал Голокосту і героїзму «Яд Вашем» посилається на те, що «він вітав німецьких окупантів у 1941 році, і заохочував українців вступати в їхні війська», що українські історики вважають «міфами радянської доби». Справа триває.

За даними «Яд Вашем», документально підтверджено, що 2 659 українців рятували євреїв під час Другої світової війни. Більше було тільки поляків (7112), нідерландців (5851) і французів (4130). Щоправда, українці-праведники, які були внесені до списку до проголошення незалежності України, були переважно записані громадянами Польщі або СРСР.

ІІІ. Український історик Г.Касьянов вважає, що загальноєвропейська історична політика щодо увічнення пам’яті про Голокост покликана сформувати наднаціональну спільноту пам’яті. Меморіальні комплекси національного рівня, присвячені Голокосту, є в сімнадцяти європейських країнах, з них 11 – це спеціалізовані музеї.

Головним офіційним місцем пам’яті про Голокост в Україні є Бабин Яр у Києві.

Показати світлини пам’ятних знаків Бабиного Яру

Висновки

Друга світова війна повністю змінила етнічне обличчя українського суспільства. З України також практично зникли такі національні меншини, як німці та поляки, яких на початку 20-го століття було 2,1% та 4,2% відповідно.

Якщо на 1900 рік євреїв і росіян на території сучасної України було приблизно порівну

росіян – 9%,

євреїв – 8,7%, то після Голокосту це співвідношення різко змінилось. За переписом 1959 року євреї становили 840 тисяч (2,0%), кількість росіян з довоєнних 4 мільйонів за перше повоєнне десятиліття зросла до 7 мільйонів осіб (16,9%).

Понад 60% українських євреїв було знищено. Врятуватися під владою нацистів вдалося близько 100 тисячам осіб. Приблизно 900 тисячам євреїв, переважно з центральної та східної частин України, вдалося втекти, або вчасно евакуюватися. Натомість єврейські громади Галичини, Поділля та Волині були знищені майже повністю.

Головні уроки Голокосту полягають у неприпустимості злочинів проти народів і в тому, що лише власна національна держава захищає народи від знищення і кожну невинну душу від убивства та переслідування.

Уроки Голокосту мають бути глибоко усвідомлені людством. Ніколи більше («Never againe»), адже ніщо не може бути вищим за право людини на життя. Протистояти цьому може тільки гуманізм, толерантність, захист прав і свобод людини, її культурних цінностей.

Список використаних джерел та літератури

1. В’ятрович В. М. Історія з грифом «Секретно». Українське ХХ століття / Володимир В’ятрович; Центр досліджень визвольного руху. – Львів: Часопис, 2017.

2. Гриневич В., Магочій П. Р. Бабин Яр: Історія і памʼять. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2016.

3. Людяність у нелюдяний час : Доброчинці в часи Голодомору / Упорядники В. С. Тиліщак, В. М. Яременко. – Львів: Часопис, 2013. Магочій П.Р., Петровський-Штерн Й. Євреї та українці: тисячоліття співіснування. – Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2016.

4. Магочій, П.-Р. Україна: історія її земель та народів / Пер. з англ.. – Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2017.

5. Разом на одній землі. Історія України багатокультурна: навч. посібн. – Львів: ЗУКЦ, 2012.

6. Щупак І. Голокост в Україні та уроки толерантності: Чому ми вивчаємо Голокост? – Електронний мультимедійний посібник. – Дніпропетровськ: Центр «Ткума»; Київ: ДП «ІПІТ», 2017.