Учнівська конференція «У нашій пам'яті горить скорботная свіча»

Учнівська конференція «У нашій пам'яті  горить скорботная свіча»

 

 Ведучий 1 У кожного народу є свої сторінки історії – війни, революції та інші події, ставлення до яких часом буває неоднозначним і може змінюватися залежно від епохи та ідеології. Саме до таких явищ належить Голодомор 1932-1933 років в Україні. За радянських часів згадувати про нього було заборонено, після проголошення Україною незалежності ставлення змінилося майже радикально.

Ведучий 2  Про Голодомор не тільки заговорили як про факт, що таки був, – йому дали оцінку. Відповідною постановою Верховної Ради цю трагедію українського народу було визнано геноцидом. Сьогодні на уроці ми спробуємо дати оцінку цього явища, назвати причини голоду, подивитись на цю подію з різних точок зору. Розпочнемо із словникової роботи. З’ясуймо значення термінів «голодомор», «репресії», «геноцид».

Ведучий  1 Голодомор – неодноразова масова загибель людей від голоду на території УРСР, спричинена зумисними діями сталінської влади і спрямована на геноцид корінного населення

Ведучий 2 Репресії – це захід державного примусу, покарання.

Ведучий 1 Геноцид – це винищення окремих груп населення за расовими, національними, релігійними мотивами.

 (https://www.youtube.com/watch?v=CFlw-sq2RMU  відео «Голодомор. Реквієм»)

Ведучий 1 Готуючись до сьогоднішнього заходу , учні розподілилися на три  творчі групи – «Історики», «Краєзнавці», «Літератори». Перша група опрацьовувала матеріал про голод в Україні, з’ясовувала передумови, причини та наслідки голодоморів  1921- 1923 рр. та 1932-1933 рр. Друга група досліджувала питання «Голодомор на Черкащині ». Третя група готувала повідомлення про тему Голодомору в українській літературі

Ведучий 2  Слово надається групі «Історики»

 

 

 

Учень  1 Передумови та причини голоду. 

Голод 1921-1923 pp. пов’язаний з такими факторами:

• деградацією продуктивних сил унаслідок постійних, триваючих протягом семи років бойових дій на території України;
• згубною для народного господарства політикою правлячої партії;
• підлеглим становищем українського керівництва московському центру;
• прагненням радянської влади позбавити повстанський рух в Україні підтримки селянства.

Учень 2 Причинами, що викликали голод 1921-1923 pp., вважають:

• посуху і неврожай 1921 p., що охопили найважливіші регіони Росії й південні та степові райони України;
• політику «воєнного комунізму»;
• перша світова та громадянська війна;
• заборона селянам реалізовувати хлібні лишки за ринковими цінами;
• скорочення посівних площ, занепад сільськогосподарського виробництва внаслідок  більшовицьких соціально-економічних експериментів;
• надмірні реквізиції продовольства.

Учень 3 Наслідки голоду 1921-1923 pp.

 - людські втрати: тільки в 1921 р. в Україні вмерли від голоду сотні тисяч селян.

 

Учень 4  Голод 1932-1933 pp. пов’язаний із такими факторами:

- спроба здійснити соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами;

- опір українського селянства державній політиці у сільськогосподарській сфері;

- брак коштів на індустріалізацію;

- Україна – центр саботажу та опору колгоспному ладу.

 

Учень 5 Причинами, що викликали голод 1932-1933 pp., вважають:

- завищені, економічно не обґрунтовані плани хлібозаготівель (політика продрозкладки);

- масові репресії на селі;

- «закон про п’ять колосків»;

- вилучення посівних фондів;

- припинення постачання товарів;

- різке падіння продуктивності сільського господарства;

- конфіскація у селян всього продовольства;

- запровадження паспортного режиму;

- загибель частини посівів від безгосподарності.

Учень 6 Наслідки голоду 1932-1933 pp.:

- зламано опір селян у колгоспній системі;

- придушення повстанського руху на півдні України. В умовах голоду повстанський рух позбавився підтримки селянства і пішов на спад; для більшовицького режиму голод став фактором,  який втихомирював селян ефективніше, ніж каральні експедиції більшовицьких військ;

- за рахунок українського селянства більшовики вирішили проблему постачань продовольства в промислові центри і змогли втримати владу в умовах кризи;

- під час голодомору померло від 500 тис. до 1 млн.осіб.

 

Ведучий 1 Таким чином, в Україні вперше був використаний терор голодом як форма здійснення державної політики. Голодомор 1932-1933 років носив штучний характер.

Ведучий 2 Надаємо слово групі «Краєзнавці».

 

 

Учень 1 Однією з причин голодомору в Україні був неврожай. Проте на Черкащині урожай зернових та овочевих культур був значно вищий, ніж у

1930 – 1931 роках. Неабияку роль відіграли і надмірні плани хлібозаготівель. План був настільки великий, що у селян забирали не лише зерно, а й іншу сільськогосподарську продукцію. Уперше матеріали та документи з історії голодомору на Черкащині черкащани змогли побачити на виставці у Черкаському обласному краєзнавчому музеї присвяченій до 75 річниці Голодомору. На виставці «Часи відчаю. Голодомор 1932 – 1933р на Черкащині» представлені 133 копії документів, кримінальних справ, свідчень очевидців про голод 33 року. Матеріали збиралися протягом 7 років працівниками Державного архіву Черкаської області та обласним управлінням Служби безпеки України. Усі документи зберігалися в архівах управління СБУ.

Учень 2   Статистика смертності під час Голодомору по Черкащині свідчить, що не можна сказати, що якийсь район зазнав більше втрат, а якийсь менше. Постраждали всі однаково. Були села, в яких живими лишилося по кілька людей, інші померли. Точних відомостей немає. Але для прикладу є документи, які свідчать, що в с. Безпальчому Драбівського району померло 828 чоловік, у Лебедині Шполянського району – 1665 осіб, у Заліському Тальнівського району – 1100 осіб. У нашому селі Кривоносівка за один лише 1933 рік померло 305 осіб. Керівництво Золотоніського району дало розпорядження провести чіткий облік смертності та народжуваності у згадані роки серед жителів села. Серед померлих 305 осіб були і діти, які не дожили і до одного року, померли від голоду в колисці. Голод лютував по всій області. 58 сіл Золотоніського району серед чорних перемог смерті.

Учень 3 В районі померло 12 тисяч осіб, це у півтора рази більше ніж в роки Великої Вітчизняної війни. Звенигородський район втратив 4009 осіб, Кам”янський – 2302, Христинівський – 3717, Черкаський – 6941, Полянський – 7321. Ці цифри приблизні і список постраждалих районів можна продовжити.

 За офіційними даними, в області померло 300 тисяч населення.

Ведуча 1  Заслухаємо страшні рядки спогадів очевидців тих часів.  

  Житель с. Ковалихи Смілянського району Н. Буткевич згадує:

«… Узимку 1932 – 1933рр на село довели план додаткового збору зерна та сільськогосподарських продуктів. Щодня до нас приїжджали уповноважені райвиконкому та райпарткому, під керівництвом яких на кожному кутку були створені спеціальні комісії в складі десяти осіб, які ходили по хатах. Вони робили старанний обшук на горищах, по коморах, клунях, повітках, де міг бути схований хліб, і забирали зерно, квасолю, картоплю, буряки. Деякі члени цих комісій брутально поводились під час обшуків: перекидали горщики з їжею в печі, перевертали діжки з квашеною капустою та огірками в погребах. Із настанням весняної посівної 1933 року в Ковалисі почався масовий голод … Вимирали цілими сім’ями і насамперед – чоловіки та діти …»

  Це відбувалось по всій Черкащині і всій Україні. Часто обшуки були надто брутальними. Житель села Сагунівки Черкаського району Антон Луговський пригадує: «У мого багатодітного товариша комісією було вже закінчено обшук, і вони вийшли з хати. Та ось одному з них пригадалось, що не обшуканою лишилась колиска з дитиною. Повернувшись до хати, він виявив під подушечкою торбинку з зерном. Забравши торбинку, зібрався виходити з хати, та перед ним упали на коліна господар із дружиною і почали благати повернути зерно, не прирікати на смерть восьмеро дітей, але марно. Тоді господар пригадав, що в нього в кишені є 200 крб. Він запропонував їх узяти замість торбини із зерном. Грабіжник погодився, але наступного дня прийшов і забрав зерно…»  

  Софія Титова Черкаський район: моя прабабуся розповідала, як у 30-их роках ледь не померла від голоду. Щодня до їхньої сільської хати приходили комісари і, погрожуючи зброєю, вимагали віддати останні крихти. «Спочатку корову забрали, потім курей, потім прийшли і забрали всю пшеницю … Ми почали ховати крупу і картоплю, закопуючи в землю. Але комісари все одно знаходили їжу. І настав день, коли не залишилось нічого…». На цих словах прабабуся щоразу починала плакати і замовкала. Дякувати Богу, вона вижила. Сім’ї вдалось втекти до Тбілісі.У селах стояла моторошна тиша – ні співів півнів, ні гавкоту собак, ні гомону людей. Одним із наслідків голоду стало трупоїдство та людоїдство. Ось декілька рядків:

«божевільних давили своїх дітей, щоб не мучились. Н. задавила 4- річного сина, а сама повісилася. П. зарубала свого чоловіка, варила його м’ясо і їла разом із дочкою. Багато хто різав і їв своїх дітей або крав чужих і теж їв… У багатьох трупів були поодрубувані руки або ноги, і ніхто не знав чи воно відрубано у мертвих, чи ще у живого»

 

Розповідь Рибки В. В. жителя с. Кривоносівка Золотоніського району

Село Кривоносівка, як і більшість сіл на Україні, не минула лиха година всяких буремних  життєвих катаклізмів та трагедій, які жителі мого села пережили.

Треба розпочати з того, що коли забрали землю у панів в 1918 році, мій дід Лоза Іван Афанасійович був грамотною людиною, і допомагав розділяти панську землю. Землеміром тоді був якийсь Сазонов. Саме він і наділяв біднякам землю. А поділ був такий:

на 2 – 3 особи наділяли по 4 десятин землі

на 5 - 6 осіб давали 5 десятин землі

Маючи землю люди стали краще жить. Той, хто добре працював на землі, мав гарний дохід. Хліб у той час був у ціні люди стали будувати нові гарні хати, покриті бляхою. Життя стало заможнішим, можна було і далі так жити. Але з другої половини 1929 року в нашому селу почався процес суцільної колективізації. В Кривоносівці  закрили церкву. У 1929 році в селі організували 3 колгоспи.

1 «Жовтнева зірка» - головою управління був обраний Іванченко Михайло Олексійович, пізніше його вбили в с. Хрущівка Золотоніського району.

2 «Пролетарський степ» - голова Пуха Іван Йосипович.

3 «Червона нива» - голова Кучеренко Онисій Степанович.

У 1930 році всі три колгоспи були об’єднані в один імені Косіора, голова Іванченко М. О.

Ведуча1 Смерть стала звичною, втратила свою трагічність. І вже не була ні лихом, ні горем. Люди сприймали її як порятунок від мук. Голод 1932 – 1933 років став трагедією, масштаби якої неможливо осягнути, голод травмував націю, залишивши на тілі глибокі шрами, які вона носить до сьогодні. Історики наводять різні цифри: від 3 до 8 млн. чоловік, але справжньої цифри так ніхто і не знає.

Ведуча 2 До слова запрошується пошукова група «Літератори»

Учень 1 Тема голодомору є актуальною і болючою протягом багатьох років. Чимало письменників висвітлювало її, вона відгукувалася у їхніх душах гірким болем, а вони виливали його на папір. Тему голодомору порушували Юрій Клен - поема "Прокляті роки", "Україна", "Попіл імперії"; Михайло Стельмах - "Чотири броди"; Євген Гуцало - "Голодомор"; Микола Рудченко - "Хрест"; Федір Потушняк - "Голод" тощо.

Учень 2 Першим твором про ці страшні роки, написаним безпосередньо у 1933 році, став роман Уласа Самчука "Марія". Герої твору - цілком реальні люди, з якими був знайомий письменник. А ось картини більшовицького господарювання, голод - це вже з розповідей утікачів із "соціалістичного раю". На думку Уласа Самчука, катастрофічна кількість загиблих від голоду - це велика національна трагедія, акле значно жахливіше те, що відбулися психологічні зміни в становому хребті нації, бо ж геноцидові були піддані всі - і ті, що померли, і ті, що залишилися живими. Зранену психіку живі передавали своїм нащадкам навіть тоді, коли їм цьго не хотілося. Головна героїня роману Марія символізує трагічну постать матері України, яка теж втрачає своїх дітей у роки голодомору. Весь Маріїн рід вимер. Нікого не залишилося з її роду. А хто ж відродить колишню, Маріїну, Україну? Діти Максимів-відступників? Такими питаннями завершується роман. Трагічне завершення роману - наслідок глибокого болю письменника за майбутнє України, бо він знає, що життя без майбутнього втрачає сенс. А щасливе майбутнє можливе лише тоді, коли ми добре засвоїмо уроки минулого.

Учень 3 Неймовірно точно і детально зображує народне лихо років голодомору Василь Барка у романі "Жовтий князь". "Я думаю, що це таке нещастя велике. І в цьому такий великий злочин проти українського народу... Але я не був певний, що серед українських письменників знайдеться той, хто б подав такі страшні свідчення. Тож я відчув, що це мій обов'язок", - писав Василь Барка. Трагічна доля родини Катранників із села Кленоточі уособлює шлях мільйонів українців на Голгофу голодної смерті. Як і в романі Уласа Самчука "Марія", вся родина Катранників, крім найменшого Андрійка, вимерла від голоду. Те, що наймолодший син Мирона і Дарії вистояв і вижив у ці страшні роки, звучить глибоко символічно. Відродження дитячої душі, змученої голодом і втратою рідних, починається з потягу до краси, а отже, і до життя. Саме для цього "засяяв небозвід, прибравши обрис, подібний до чаші, що сховали селяни в чорнозем і нікому не відкрили таємниці, страшно помираючи одні за одним в приреченому колі. Здається, над ними, з нетлінною і непоборною силою, сходить вона: навіки принести порятунок".

Учень 4 У художніх творах відображена вся історія нашого народу, навіть ті сторінки, які не дуже хочеться згадувати. Українські письменники наголошують, що народ, який не пам'ятає своєї історії, приречений повторювати трагічні помилки знову і знову. Ми не можемо вирвати жодної сторінки із книги буття народу. Невідомо, що принесе нам завтрашній день, але пам'ятаймо, що минуле - це застереження на майбутнє.

 

Ведучий 1 Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули найстрашнішою смертю голодомору 1932-1933 року присвячується ця хвилина мовчання.

( Хвилина мовчання)

Ведучий 2 Я хочу, щоб зараз ви всі вийшли до дошки і передали символічну свічку пам'яті з рук в руки і тим самим вшанували пам'ять загиблих від найлютішої смерті – голоду.

Ведучий 1 Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні. Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати.

Ведучий 2 Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією.

Ведучий 1 Нині доля Батьківщини в руках ваших батьків, завтра – у ваших. І щоб ніколи не повторилися трагедії народу, щоб ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними. Щоб знали, якими кривавим був шлях до свободи, й дорожили нею.

 

Ведучий 2 На знак вшанування пам’яті невинних жертв Голодомору у -------------------години приєднуйтесь всією родиною до всеукраїнської акції «Засвіти свічку!».

Ведучий 1  Із настанням темряви засвітіть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів наших співвітчизників.