Учнівський твір "Монолог біля пам'ятника Т.Г. Шевченку"

Монолог біля пам’ятника Шевченка

 Низько схиляю голову. Жаль великий огортає душу. Шепчу молитву…

 Для мене, Тарасе, ти завжди залишишся генієм, світилом, великим , невмирущим Прометеєм. З величезною любов’ю і пошаною я ставлюсь до тебе, полум’яного борця. Сьогодні я прийшла до тебе просити мудрості, сили і любові. Скажи, Великий Кобзарю, як бути далі, як пробудити в серці надію, як не залишитися байдужою?..

Щиро приклоняюся перед твоїм безсмертним універсальним талантом - поета і художника, гравера і філософа, критика і вічного  борця за відродження української нації. Твій талант – обличчя України. Твої думи – калиновий цвіт. Ти так мріяв про єдину «сім’ю вольну, нову»! Твоя багатогранна постать опромінює моє майбутнє.

Підручником життя для мене став «Кобзар» - справжній скарб. Повір, що не знайдеться, мабуть, такої української хати, де б не було твоїх книг, такої української родини, в якій не шанували б тебе, Великого Пророка, не знали б твоїх віршів. Твоя спадщина «це глибокий колодязь, в якому повнота живущої води, скільки її не черпай, все залишається тією самою».

 Часто подумки говорю з тобою. І сьогодні, звертаючись до тебе, хочу запитати поради, розповісти про болі і радощі, подякувати за твори, що стали для мене повчальними. Дивно вражає те, що кожен рядок твоїх поезій актуальний і в наш час. Кожне твоє слово ніби із сьогоднішнього дня. Дякую, що допомагаєш осмислювати минуле й зазирати в майбутнє: «Було колись, в Україні вміли панувати…», «Тії слави козацької повік не забудем», «А ми дивились і мовчали, і мовчки чухали чуби», «Жити б і брататься!»…

 Перечитую часто твою поезію, Кобзарю: 

    Я так її, я так люблю

    Мою Україну убогу,

    Що проклену святого Бога,

    За неї душу погублю…

Вчуся у тебе любити Україну, любити всім серцем. Вчуся у тебе любити українську мову (маю можливість вивчати її досконало). На святах, які проходять у нашій школі, я завжди декламую твої вірші. Прагну зрозуміти животворну істину, «святу правду» на землі.

Я, сільська школярка, вважаю себе частинкою українського народу. Пишаюся тим, що народилась і живу в славному історичному селі Пляшева. Цікавлюсь минувшиною, захоплююсь подвигами звитяжних лицарів-козаків. Обожнюю цей край! Тільки тут так променисто світить сонце і так тепло усміхається земля. Тільки тут так ніжно пропливають білі хмарки, і тільки тут так весело співають пташки.

Чи пам’ятаєш, Тарасе, похмуру дощову осінь 1846? Я читала, що ти, як член новоствореної Археографічної комісії, опікувався збереженням пам’яток старовини. І від комісії одержав доручення здійснити подорож на захід України, побувати в Почаївському монастирі. Вдячна тобі за те, що відвідав місце Берестецької битви і вклонився героям-козакам. Вдячна також за поезію «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле», у якій глибоко і влучно виражені думки, переживання на цій святій для кожного українця землі:

   Ой чого ти почорніло,

   Зеленеє поле?

   - Почорніло я од крові

    За вольную волю.

   Круг містечка Берестечка

   На чотири милі

   Мене славні запорожці

   Своїм трупом вкрили…

 Знай, що неоціненним є твій вклад у пробудження національної свідомості українського народу, і, як наслідок, створення незалежної Української держави є надзвичайно важливим і дещо особливим. Бо твоя творчість була для багатьох поколінь своєрідним джерелом наснаги для боротьби за незалежність. І в наш час твої твори залишаються актуальними і слугують дзеркалом, що відображає життя українського народу минулих часів:

    Не вернуться запорожці,

    Не встануть гетьмани,

    Не покриють Україну

    Червоні жупани!

 А знаєш, Тарасе, мені здається, що й донині ти молишся за всіх нас із німої вічності: щоб ми мали добру долю, були щасливими, щоб любили свою землю, мову і один одного. Боже мій! Як сучасно!  І як душевно! «Хто зневажає рідний край, той серцем немощний каліка», або «Щоб усі слов’яни стали добрими братами і синами сонця й правди»..!

 Моя думка така: таку велику поезію треба вміти читати. Я ще не всі твори перечитала. Не все осмислила. В мене ще багато часу є для цього. Проте дуже мені припав до душі твір «І мертвим, і живим, і ненародженним землякам моїм в Україні і не в Украйні моє дружнєє посланіє». До кожного звернене твоє слово: і до усіх минулих поколінь українців («мертвих»), і твоїх сучасників («живих»), і далеких нащадків («ненародженних»), українців, що мешкають у своїй землі, і тих, кого доля завела у далекі краї. Ти справжній Народний поет! Ти безмежно любиш свою Україну і бажаєжш їй добра. Розумієш, що правда з «чужого поля» не зросте на нашій землі, бо «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля». Проникливо просиш усвідомити необхідність об’єднатися усім суспільним верствам для майбутнього блага України.

 Згідна, що кожний українець має дати собі чесну відповідь на болючі питання:

    …що ми?

    Чиї сини? Яких батьків?

    Ким? За що закуті?..

Твої твори й нині сприймається сучасно, а деякі вислови стали крилатими:

    Якби ви вчились так, як треба,

    То й мудрість би була своя.

    …

    Доборолась Україна

    До самого краю.

 Люблю твоє слово. Сприймаю до серця кожен рядок глибокої поезії. І мрію, щоб правдиві слова полум’яні розбудили совість кожного.

 Людина не вічна на цій землі. Але ж ти зумів стати дорогим для всього людства і в пошані всього людства знайшов безсмертя! А що є коренем життя людського? Діла, які людина залишає по собі. Ти не одним українцям рідний. Ти класик для всіх народів.

 Я не скептик, ні. Я вмію і сміливо мріяти, і наполегливо працювати. Вважаю, що здатна досягти успіху. Вірю, що майбутнє України – це найкраща освіта, висока наука, технології завтрашнього дня. Дуже хочеться, щоб на повну силу запрацював інтелект нашої нації. Усвідомлюю, що не боротися потрібно зі світом, а шукати у ньому гармонії, триматися віри в світле. Жили б усі за законами розуму і совісті!..

Запевняю, що понесу в доросле життя величний дар твого серця, Великий Кобзарю. Не загубити б лишень своїх моральних крил!

Надіюсь на світанок в житті кожної родини.

                       Борітеся – поборете, відважні українці,

  Натхнення вам, наснаги і тепла!

  Єднайтеся, і не лишайтесь наодинці,

  Щоб Україна вільною була!

       Валентина Зозуля,

       учениця  10  класу

Пляшевської ЗОШ  I-III ст.