Урок "Деколонізація Африки. Крах Апартеїду"

Предмет: Всесвітня історія                                                                                        

План уроку №17

Тема програми: Держави Азії, Африки та Латинської Америки: вибір шляхів розвитку

Тема уроку: Деколонізація Африки. Крах Апартеїду

Мета:

• Навчальна: охарактеризувати причини та передумови деколонізації, процес здобуття незалежності народами Африки, вияснити причини краху апартеїду на Півдні Африки;
• Розвивальна: аналізувати процес деколонізації країн Африки, розвивати вміння встановлювати причиново-наслідкові зв’язки, аналізувати, порівнювати, критично мислити, висловлювати власну точку зору;
• Виховна: виховувати в учнів зацікавленість історією

Основні поняття і терміни: деколонізація, метрополія, Південно-Африканська Республіка (ПАР), бантустан, апартеїд, Організація Африканської Єдності (ОАЄ), трайбалізм.

Очікувані результати: здобувачі освіти зможуть називати дати, пов'язані з темою уроку; показувати на карті територіальні зміни в Африці; застосовувати й пояснювати поняття й терміни; характеризувати режими, які виникали в країнах Африки; аналізувати зміни на Африканському континенті, які відбулися після Другої світової війни; порівнювати розвиток африканських.

Компетентності:

Ключові: спілкування державною (і рідною в разі відмінності) мовами (читатий розуміти перекладені та адаптовані українською літературною мовою писемні джерела, авторські публікації на історичні й соціально політичні теми); ініціативність і підприємливість (використовувати досвід пізнання історії для вибору дієвих життєвих стратегій); соціальна та громадянська компетентності (працювати в групі, досягати порозуміння та налагоджувати співпрацю, використовуючи власний і чужий, зокрема взятий з історії, досвід).

Предметні: хронологічна (встановлювати близькі та далекі причинно-наслідкові зв'язки); інформаційна (критично оцінювати події, які відбулися в Африці на основі історичних джерел); просторова (показувати на карті територіальні зміни в Африці, які відбулися після Другої світової війни); логічна (визначати роль людського чинника в історії, розкривати внутрішні мотиви та зовнішні чинники діяльності історичних осіб); аксіологічна (визначати особливості відносин на африканському континенті після деколонізації).

Обладнення: комп’ютер, смартфон, підручник, атлас, сервіси Google.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Які держави володіли найбільшими колоніями в Африці у міжвоєнний період?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Здобувачі освіти переглядають відео про Африку

IV. Пояснення нового матеріалу

Деколонізація Африки

Деколонізація — процес надання незалежності та повного суверенітету колоніям, домініонам, підмандатним територіям.

Вчитель. Вирішальною подією в процесі деколонізації стало ухвалення Генеральною Асамблеєю ООН 14 грудня 1960 р. «Декларації надання незалежності колоніальним державам і народам», після чого відбулися події, які ввійшли в історію як «Рік Африки». Найдовше трималася за свою колоніальну імперію Португалія. Проте після того, як у 1974 р. в країні відбулася «Революція гвоздик», отримали незалежність португальські володіння в Африці — Ангола та Мозамбік. Останній бастіон колоніалізму впав на початку 1990 р., коли стала незалежною Намібія.

«Рік Африки» — образний вислів, яким позначають 1960 р., коли незалежність отримали 17 колоній на Африканському континенті.

Завдання: використовуючи підручник учні складають таблицю «Причини ліквідації колоніалізму» та охарактерезувати етапи деколонізація Африки.

Орієнтовний вигляд таблиці.

Завдання. Опрацювати текст підручника та додаткові матеріали та скласти основні етапи деколонізації Африки

Етапи деколонізаційного процесу:

1. 1946-1947 - проголошена формальна незалежність більшості африканських країн, проте фактично вони не стали незалежними.
2. 1960-1965 - у 1960 р. реально незалежними стали відразу 17 країн Африки. Для врегулювання територіальних суперечок була створена Організація Африканської єдності.
3. 1975 – Остаточна ліквідація системи колоніалізму. Незалежність від Португалії здобули Ангола, Гвінея-Бісау, Мозамбік, Острови Зеленого Мису, Сан-Томе та Принсіпі.
4. 1980-1990 - e 1980 р. врегульовано проблему Південної Родезії (нині Зімбабве); у 1982 р. Британія надала незалежність Белізу. 1990 р. Південно-Африканська Республіка надала незалежність Намібії.

Проблеми африканських країн

Вчитель. Здобуття незалежності не означало автоматичного вирішення проблем континенту. Національні еліти, які прийшли до влади, постали перед необхідністю самостійно, без допомоги метрополій, забезпечувати нормальне функціонування економіки, системи охорони здоров'я, освіти тощо.

Країни, які здобули незалежність, розвивалися по-різному. Частина африканських країн Сходу, поділяючи цінності демократії й конкурентного суспільства, орієнтувалися на США та Західну Європу. Інші країни (Гана, Гвінея, Малі, Ангола, Бенін, Конго, Танзанія, Ефіопія, Мозамбік) обрали соціалістичну орієнтацію, що передбачало визнання марксизму офіційною ідеологією та проголошення наміру будувати соціалізм.

Часто заяви африканських лідерів про соціалістичну орієнтацію були лише риторикою, аби отримати гроші, сировину та зброю від СРСР на «побудову соціалізму». Загалом у 80-х роках ХХ ст. майже 20 країн заявили про соціалістичну орієнтацію. Після розпаду СРСР і соціалістичного табору в Європі правителі цих країн більше не згадували про соціалістичну орієнтацію.

Рух неприєднання — міжнародне об'єднання країн світу, які визнають неприєднання до військово-політичних блоків і союзів одним з основних принципів своєї зовнішньої політики. Утворений на конференції в м. Белграді в 1961 р.

Завдання. Використовуючи підручник вказати основні проблеми та воєнні конфлікти постколоніальної Африки. Орієнтовний вигляд:

• Трайбалізм – залишки родоплемінного ладу, схильність до культурної, суспільно-політичної  відокремленості племен і міжплемінної ворожнечі.
• Найвідсталіший континент світу, масова неписемність.
• Встановлення авторитарних режимів, фальсифікації виборів.
• Регулярні військові перевороти і міжетнічні чистки.
• Корупція та недостатність професійних державних чиновників.
• Економіка більшості країн базується на сільськогосподарському  виробництві
  (кави, какао, арахісу, пальмової олії тощо) або видобутку корисних копалин.
• Закінчення “Холодної війни” призвело до втрати інтересу великих держав до Африки і скорочення допомоги.
• З 1960-х рр. – періодичний голод, що долається тільки за допомогою ООН.
• Закінчення “Холодної війни” призвело до втрати інтересу великих держав до Африки і скорочення допомоги.
• З 1960-х рр. – періодичний голод, що долається тільки за допомогою ООН.

Країни Південної Африки

Найбільші конфлікти на території Африки

Крах апартеїду на півдні Африки

Вчитель. Після того як на початку 60-х років ХХ ст. більшість африканських країн здобула незалежність, расизм на континенті зберігався тільки в Південно-Африканській Республіці (ПАР), де існував режим апартеїду. Ця політика ґрунтувалася на ідеї про відособлений розвиток європейського й неєвропейського населення Південної Африки. Унаслідок застосування норм апартеїду більшість населення ПАР була позбавлена громадянських прав.

Зокрема, 23 млн темношкірих мешканців не мали виборчих прав. Для «кольорового» населення створювали спеціальні поселення — бантустани. Були заборонені змішані шлюби тощо. Громадські місця, транспорт, лікарні, пляжі й інші місця відпочинку рясніли вивісками «Тільки для білих». «Чорні» автобуси зупинялися на спеціальних автобусних зупинках, а «білі» — на «білих». У парках були лавки окремо для білих і всіх інших, окремими були й школи й університети.

Практично всі сфери життя підлягали сегрегації (від латин. segregatio — відокремлення, розділення) — фактичному та юридичному відокремленню «кольорових» жителів країни від білих. Унаслідок апартеїду виникла соціальна прірва між нащадками європейців, які жили за західними стандартами, і знедоленою більшістю населення.

Апартеїд — крайня форма расової дискримінації, політика позбавлення тих чи інших груп населення, залежно від їхньої раси, політичних, соціально-економічних і громадянських прав аж до примусового переселення і т. ін.

Сеґреґація — політика примусового відокремлення будь-якої групи населення за расовою або етнічною ознакою, одна з форм расової дискримінації.

IV. Узагальнення та систематизація знань

1. Поясніть історичні поняття: «деколонізація», «апартеїд», «Рік Африки», «Рух неприєднання».

2. Охарактеризуйте причини й передумови деколонізації Африки. Чому європейські держави погодилися надати незалежність народам Африки?

3. У чому проявлявся режим апартеїду в Південно-Африканській Республіці? Унаслідок яких подій було ліквідовано цей режим?

V. Домашне завдання

• Опрацювати відповідний матеріал підручника.
• Знайдіть додаткову інформацію про Н. Манделу. Дайте власну оцінку його діяльності та місця в історії.