Урок. Леся Українка "Давня казка"

ТЕМА УРОКУЛеся Українка «Давня казка»

Свобода – це…Пам’ятник «Відкрита рука» в м. Чандігарх (Індія)

Історія написання твору:«Давню казку» Леся Українка написала в 1893 році. На ту пору вона вже була зрілим поетом. Своє місце як митець письменниця бачила лише серед найпередовіших, революційних представників суспільства — серед робітників. Твір «Давня казка» вперше був опублікований у львівському журналі «Життє і слово» за 1896 рік, а пізніше — в другій збірці віршів Лесі Українки «Думи і мрії». У час творення цієї поеми одні письменники реакційного напряму заявляли, що мистецтво потрібно лише для розваги, інші — що історію вершать царі, королі, володарі трудящих, що гнобительський лад — непорушний, вічний. Поемою «Давня казка» Леся Українка давала гостру відсіч носіям цих теорій.

Віршований розмір: У строфах поеми «Давня казка» заримована лише половина рядків: Золотих не хочу лаврів, З ними щастя не здобуду, Як я ними увінчаюсь То поетом вже не буду. Такі вірші називаються напівбілими, або римованими. Чотиристопний хорей, яким написано «Давню казку», з одного боку, сприяє стрімкому розгортанню сюжету, з другого — наближає вірш до розмовної мови казки, передає ритм часу, протягом якого наростає конфлікт між групами людей.

КРОСЕНС до поеми

Ліро-епічна поема — віршований твір, у якому сюжет на суспільну тематику поєднується з ліричними відступами або розкриває чітку авторську позицію щодо важливих суспільних тем.

Десь, колись, в якійсь країні,Де захочете, там буде,Бо у казці, та ще в віршах,Все можливо, добрі люде. Десь, колись, в якійсь країніПроживав поет нещасний,Тільки мав талан до віршів,Не позичений, а власний. На обличчі у поета. Не цвіла урода гожа,Хоч не був він теж поганий, —От собі — людина божа!Той співець — та що робити!Видно, правди не сховати,Що не був співцем поет наш,Бо зовсім не вмів співати. Та була у нього пісняІ дзвінкою, і гучною,Бо розходилась по світу. Стоголосою луною.І не був поет самотнім: До його малої хати. Раз у раз ходила молодь. Пісні-слова вислухати. ПРАЦЮЙМО З ТЕКСТОМ З чого починається поема? Що є спільного з казкою?Де відбуваються події у творі?Що відомо стає про поета? Чи погоджуєтеся з тим, що поет був нещасним?

Попереду їхав лицар,Та лихий такий, крий боже!"Бачте, — крикнув, — що за птиця!Чи не встав би ти, небоже?""Не біда, — поет відмовив, —Як ти й сам з дороги звернеш,Бо як рими повтікають,Ти мені їх не завернеш!""Се ще также полювання! —Мовить лицар з гучним сміхом.-Слухай, ти, втікай лиш краще. Бо пізнаєшся ти з лихом!""Ей, я лиха не боюся,З ним ночую, з ним і днюю;Ти втікай, бо я, мосьпане,На таких, як ти, полюю!В мене рими — соколята,Як злетять до мене з неба,То вони мені вполюють,Вже кого мені там треба!""Та який ти з біса мудрий! —Мовить лицар. — Ще ні разу. Я таких, як ти, не бачив. Я тепер не маю часу,А то ми б ще подивились,Хто кого скорій вполює. Хлопці! геть його з дороги!Хай так дуже не мудрує!""От спасибі за послугу! —Мовить наш поет. — Несіте. Та візьміть листки з піснями,Он в траві лежать, візьміте"."Він, напевне, божевільний! —Крикнув лицар. — Ну, рушаймо!Хай він знає нашу добрість —Стороною обминаймо. Опишіть зустріч, яка відбулася на лісовій стежці. Як поводив себе лицар, а як поет?Чи погоджуєтеся з тим, що створюючи образилицаря і поета, використав прийом антитези? Доведіть АНТИТЕЗА –художній прийом, що полягає у протиставленні образів або думок

Поміркуйте, кого стосуються ці мотиви лицаря чи поета?

Мовно-виражальні засоби поеми: А) Поетичний синтаксис: антитеза, інверсія, фразеологізми: Б) Тропи:епітети, метафори, порівняння: сумна діброва, рими-соколята, думи-чарівниці; «сонечко червоне заховалось за діброву», «час летів», «розливався людський стогін всюди хвилею сумною», «пісні ідуть по людях».

В) Лексика твору: загальновживані слова, архаїзми із західноєвропейської літератури, фольклору (граф, графство, герольди). Д) Іронія і сатира в поемі. В іронічному плані вживаються слова «лицар» і «лицарство» щодо Бертольда та його воїнів. На Україні «лицар» — мужня, саможертовна, благородна людина, захисник волі. Таким лицарем Леся Українка вважала поета: Нас таки чимале військо,Маєм свого отамана,Він у нас одважний лицар... В іронічному плані написані окремі рядки «поетових пісень». У сатиричному плані показано взаємини між графом Бертольдом і народом.

Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани! Леся Українка

Домашнє завдання