Урок "Література рідного краю. Валентина Чепурко «Соняшникова доля»"

Про матеріал

Знайомство з поетичними творами талановитої запорізької поетеси Валентини Чепурко

Перегляд файлу

Тема: Література рідного краю. Валентина Чепурко «Соняшникова доля»

Мета:

Навчальна: ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом Валентини Чепурко; навчати визначати ідейно-художню цінність поетичних творів;
розвивальна: розвивати вміння виразно й вдумливо читати вірші, визначати тему, основну думку ліричних творів, знаходити та характеризувати художні образи;
виховна: виховувати патріотичні почуття, любов до рідного народу, нашого краю.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет Валентини Чепурко, збірки книжок: «Осіння жінка», «Соняшникова доля», «Малюнок художника», альманах «Поетичне намисто Покровщини».

ХІД УРОКУ

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ
ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ
СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Епіграф до уроку: Слово – найтонше доторкання до серця.

(В. Сухомлинський)

Лекція вчителя

Поетичне намисто Покровщини” » Pokrovske-news.com - МОЯ ПОКРОВЩИНА Валентина Адамівна Чепурко народилась 3 серпня 1964 року в селі Зорівка Новомиколаївського району Запорізької області. Пізніше родина переїхала в Дніпропетровську область, юна авторка закінчила вісім класів і вступила до Дніпропетровського медичного училища. Живе в смт Покровське Дніпропетровської області, працює фельдшером екстреної медичної допомоги, має двох дітей, трьох онуків.

Поетичні твори: «Зеркало души» (2008р.), «Мой мир – это ты» (2008р.), «Осіння жінка» (2016р.), «Соняшникова доля» (2018р.). Прозова книжка «Малюнок художника» (2020р.) під псевдонімом Ядвіга Сонячна, ввійшли коротенькі оповідання-замальовки й коротенька повість-спогад її земляка – ветерана Другої світової війни. Неодноразова переможниця республіканських, міжнародних конкурсів. Вірші покладені на пісні і виконуються Петром Клименком, Ольгою Ліщук, Володимиром Козеровським, Сергієм Пилипенком, а також співавтор декількох альманахів із них «Зірка Різдва», «Натхненні рідною землею», «Поетичне намисто Покровщини».Поетеса, прозаїк, координатор Покровського клубу поетів «Ліра», бере участь у художній самодіяльності, грає в народному театрі, обожнює мандрівки, природу.

Повторення художніх засобів виразності.

Художній засіб, за допомогою якого певні абстрактні поняття замінюють життєвим конкретним образом (алегорія).
Неправильний порядок слів у реченні (інверсія).
Це поетичний вислів, що розкриває ознаки одного явища через перенесення на них ознак другого предмета чи явища (метафора).
Поетичне перебільшення (гіпербола).
Художнє означення (епітет).
Єдинопочаток; повторення слова або групи слів на початку декількох фраз чи строф (анафора).
Зіставлення двох предметів чи явищ на основі спільності якихось ознак (порівняння).
Якщо ознаки і властивості людей або якихось живих істот перенесено на неживий предмет чи природне явище, то таку метафору називають…(персоніфікація або уособленням. Наприклад: «Ще вечір спав в очеретах…» А. Малишко).

Виразне читання віршів

Ранок у селі

Там, де зорі падають у роси,

Там, де сплять зажурені ставки,

Верби заплітали свої коси

І вплітали в них оті зірки.

Мерехтів посріблений серпанок,

Позирав на зморене село…

На рожевий він чекав світанок

І вдивлявсь у чисте джерело.

Перший півень пісню заспіває,

Розтривожить неспокійні сни –

І село ранкове оживає,

Як підсніжник ранньої весни.

І росою вже умились квіти,

Все заметушилось, загуло.

Як тебе я можу не любити,

Моє рідне батьківське село!?.

Стара груша

Там, на вуглі, з сусідського причілку

Росла вона, розкішна, хоч в літах.

Коли пиляли якось зайву гілку,

Вона здригнулась, застогнала: «Ах!»

Я це відчула, і мені боліло,

Бо всім вона красою заважала:

То груш багато дуже вже назріло,

То близько до сусіда йде межа.

Вона ж стоїть і зверхньо поглядає,

Щороку все огрядніша й густа.

На злість людську ніскільки не зважає,

А корінь аж під хату пророста.

Я інколи лякалася спросонку,

Як достигали й зріли ті плоди –

На дах мій щедро сипались «лимонки»…

І пахли в бджілок грушами меди.

Варили з груш повидла, пекли торти,

Всім вистачало – щедра в ній душа.

Під грушою – суцільні натюрморти,

Художник лиш чомусь не поспіша.

Стоять в садку дерева як дерева,

Вона ж – як королівна поміж них.

У літню спеку тінь ляга грушева,

А взимку в гіллі спочиває сніг.

Я інколи засніжить мені душу,

Холодний сніг впаде на саме дно –

Із вулиці моя старенька груша

Потиху стука у моє вікно.

Та якось всі супроти неї стали.

Що груш багато – в чім ї\ї вина?

Взяли і грушу без жалю зрубали,

Не встигла навіть зойкнути вона.

Куди й поділась саду вся чарівність?

Чергова перемога сили зла…

Нема в садку вже більше королівни.

Святкуй, людино! Ти перемогла…

Грушевий пень сльозами поливала:

Врятуй, душа грушева, ще хоч раз!

А восени там гілка проростала –

З причілку із сусідського якраз.

Зоряна казка

Вже вечір сутінки плете.

Село сховалось у тумані,

В небесно-срібнім вар’єте

Танцюють зорі у канкані.

Танок веселий – то для них:

Пірнають простором комети –

Такий собі небесний штрих,

Що так оспівують поети.

Безодня зоряна така,

І не обіймеш, не дістанеш.

А піде місяць гопака –

Не втерпиш: зіронькою станеш.

Село стомилось, міцно спить,

Лягає дим йому на плечі,

І горщик з кашею бурчить

В натопленій під вечір печі.

Село вже спить, воно не зна

(У втомі казка та чи треба?),

Що так щоночі допізна

Хтось витанцьовує на небі.

***

В ярах зітхають скам’яніло

Скелясті береги.

Ще листопадом все стелило,

А вже сніги, сніги

Упали ковдрою в долини,

В безлистяні садки.

А я душею й серцем лину

В римовані рядки.

Зима мереживо наткала,

Взялась за вишиття

І срібло-білим гаптувала

Уже моє життя.

Такі узори, ой, узори!

Я буду всіх не гірш.

А я вже скоро, дуже скоро

Їй подарую вірш.

Осінній ранок

Сховався туман. Десь сховався за дахом.

Тремтить в прохолоді сполохана птаха.

Та ранок навшпиньки зайде на подвір’я,

Зігріє пташину і висушить пір’я.

А поки ще спить і село, і криниця,

І зірка спізніла іще чепуриться,

Посріблений місяць на неї моргає,

Поки сільські півні їх не сполохають.

Акація віти схилила безсило,

Останні листочки із себе струсила.

А поруч їй клени наспівують оду…

А кажуть, що вірші сьогодні не в моді!

Десь ранок спізнілий іде із долини,

Віта – по-сільському – і клени, й калину.

Поважно й пихато сьогодні ступає,

Бо знає, що кожен на нього чекає.

Потягнеться, ще із спросоння, ліниво,

Схова у сорочці залатаній диво

Й відпустить на волю –

То спів солов’їний.

Тож доброго ранку тобі, Україно!

Чужий вогонь

Чужий вогонь. Вогонь чужий усюди.

Земля своя, а от вогні чужі.

Скажіть мені, ви люди чи не люди?

Бо не людського вже нема межі.

Землі це наша, українська, рідна.

Чужеє взяти – Боже борони!

Ми жити хочем вдома в себе гідно –

Не йти з вогнем в гіркії полини.

Бездонна ніч. Так страшно свищуть «Гради».

Хлоп’я сирую землю обійма.

Скажіть мені, скажіть же, Бога ради,

Невже святого в серці вже нема?

Тримайтесь, хлопці! Я за вас молюся.

Розсудить Бог, хто в чому був правий.

Під образами сивая матуся

Благає сина: «Повернись живий!»

Березень

Цілує щічки березень-бешкетник,

Регоче квітом, кличе журавлів.

І бризнув промінь на старий штахетник,

Що від зими вже мохом зеленів.

Пірнає радо в хмару кучеряву…

Та від зими посивіла, мабуть.

А горобці розцвірінчались жваво,

Пили з калюжі воду-каламуть.

Чека пташок порожнєє гніздечко,

І пнеться жук спросоння на ослін.

Накинув день на промені вуздечку –

І залунав весняний передзвін.

А прийде час – засяють акварелі,

Схова пелюстка першого джмеля,

І заквітують радісні оселі,

І засміється вквітчана земля.

Слово вчителя

В кожному поетичному творі відчувається любов до природи, до рідного краю, сонячне випромінювання добрих почуттів. У поезіях звучать оптимістичні мотиви, бо душа авторки відкрита для людей та використані художні засоби виразності в її поетичних творах.

Бесіда за змістом уроку