Урок літератури рідного краю

СЦЕНАРІЙ

Літературно-мистецьке свято «Земля батьків моїх»

В1.     Доброго дня! Ми щиро вітаємо всіх гостей на нашому літературно-мистецькому святі!

 

В 2. Сьогодні ми зібралися на зустріч із незвичайними людьми, відомими не лише на Варвинщині, а й далеко за її межами.

Ведуча   :    Шановні Тетяно Олексіївно та  Володимире Івановичу, ми раді вітати Вас у нашому ліцеї. Для нас велика честь знову зустрітися  з вами, почути живе поетичне слово.

 

Ведуча 1:  Що  таке  поезія?

Це  –  мука:

Підступає,  множиться,  болить.

Іноді  візьме  тебе  за  руку,

Іноді  відпустить  і  мовчить.

 

Ведуча 2: Що  таке  поезія?

Це  –  свято:

Грає  в  тобі  музикою  слів,

Молодечо,  радісно,  крилато

Викресає  іскру  з  почуттів.

 

Ведуча 1: Що  таке  поезія?

Це  –  совість:

Бо  коли  несила  говорить,

То  вона  заплаче…  І  говорить,

І  сльозою  кожною  бринить.

 

Ведуча 2: Що  таке  поезія?

Це  –  проза,

Що до рими пнеться  в  лабіринт.

Вулканічна лава, що морозить.

Жар  вогню, що в спеку холодить.

 

Ведуча 1: Що  таке  поезія?

Молитва.

Звернення  до  Бога  і  людей.

Це  –  любові  невимовне  світло,

Що  до  Тебе  крізь  цю  ніч  веде.   

 

Ведуча 2: Поезія… Вона покликана хвилювати, давати насолоду, плекати високі почуття, збагачувати духовність. 

Сьогоднішня зустріч  проходить  в рамках традиційного  тижня «Золотий листопад» і Дня  української мови та літератури в нашому ліцеї.

 

 

Звучить лірична музика, виходять 3 дівчаток, інсценізують вірш «Доля» Ліни Костенко: 

Учениця 1: 

Наснився мені чудернацький базар:

під небом у чистому полі,

для різних людей, для щедрих і скнар,

продавалися різні Долі.

Одні були царівен не гірш,

а другі – як бідні Міньйони.

Хто купляв собі Долю за гріш.

А хто – і за мільони.

Дехто щастям своїм платив.

Дехто платив сумлінням.

Дехто – золотом золотим.

А дехто – вельми сумнівним.

Долі-ворожки, тасуючи дні,

до покупців горнулись.

Долі самі набивались мені.

І тільки одна відвернулась.

Я глянула їй в обличчя ясне,

душею покликала очі…

Учениця 2: – Ти, все одно, не візьмеш мене, –

(Сказала вона неохоче.)

Учениця 3: – А може візьму?

Учениця 2: – Ти собі затям, –

(сказала вона суворо, –)

за мене треба платити життям.

А я принесу тобі горе.

Учениця 3: – То хто ж ти така?

Як твоє ім’я?

Чи варта такої плати?

Учениця 2: – Поезія – рідна сестра моя.

А правда людська – наша мати.

Учениця 1: І я її прийняла, як закон.

І диво велике сталось:

минула ніч. І скінчився сон.

А Доля мені зосталась.

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться, –

у мене жодних претензій нема

до Долі – моєї обраниці. 

В 2. Людська доля завжди була невід’ємною часткою долі Вітчизни, місця, де кожен із нас народився. У Володимира Івановича є цілий материк, що простерся між берегами   Десни і Удаю, під рідними з дитинства вербами і яворами. Назва йому – отчий край. Від нього автор ніколи на відривався, сприймаючи цю землю за всеньку Україну, з її славою та малими й великими бідами.    

Володимир Іванович здобув головний приз на «Коронації слова».

 

В2 . Його рукопис “Відступник” посів перше місце в номінації “Романи”. А в 2013 році  Володимир І ванович  написав повість «Одвічний дух Десни».

В1. В одному з інтерв’ю Володимив Іванович сказав:  «Писав її з 2009-го, чотири роки, бо не вмію писати швидко. Хотів подати на конкурс «Коронація слова», але чекати рік, доки триватиме його процедура, не став. Гадав, що одразу ж знайду видавництво, проте відмовили скрізь, бо неформат – кому нині цікава природа? Тоді я почав викладати повість на літературному сайті “Гоголівська академія” – уривками, понад тридцять частин, і він там отримав схвальну оцінку інших авторів. Мене там просто приголубили, сторінок 20 рецензій зберігаю. Тоді вже вирішив, що потрібно братися за роман. Для себе сказав так: “Іду на першу премію Коронації Слова”.  І ці слова стали пророчими.

 

 

В2 Володимиру Івановичу властиве уміння бачити красу довкола, захоплюватися, милуватися, дивуватися не якоюсь небаченою досі екзотикою, а, здавалося б, простим явищам природи, які ми спостерігаємо мало не щодня.

До слова запрошуємо Володимира  Івановича.

 В. Самійленко     «Українська мова»    Читає     Маша Целіщева

 

В2.          Якщо поет прагне всією душею поділитися з людьми набутим, у нього неодмінно народжується щось яскраве. Поетична збірка «Мелодія душі моєї» засвідчує талант Тетяни Олексіївни. У її віршах віддзеркалюється все те, чим вона живе, що запало в душу і що дороге її серцю. Розпочинає збірку цикл поезій  «Земля батьків моїх»

В1

                          Поезія «Варва моя»   Зуб Т.О.

 

До слова запрошуємо талановиту поетесу, прекрасну жінку - Тетяну Олексіївну.

 

     Ліна Костенко «Страшні слова»      

 

В 1: Загальноприйнятою є думка, що сучасна молодь мало цікавиться поезією, людина із поетично збіркою в руках обов’язково уявляється старшою. Сьогодні ми вам спробуємо довести, що це не так.

 

В 2: Ви скажете: «Ох, поетеси!». Хто їх знає,

Як та інша – десь там проживає.

Та ти лишень уважно придивися  –

І поміж нами поетеси вже знайшлися.

Ще просто учнями ми їх звемо,

Щодня від них віршів нових ждемо.

 

В 1: А зараз дозвольте представити вам тих, хто причастився до Поезії, до кого завітала Муза. Можливо, вірші наших юних поетів ще недосконалі, але вони ідуть від щирого серця, від бажання подарувати нам, читачам, часточку себе.

В 2: Першою до слова запрошуємо … ( В. Чепурна, М. Коротун,

К. Бондаренко)…

В 1: Дякуємо, дівчата, за Ваші гарні вірші та бажаємо Вам творчого натхнення і тільки позитивних вражень від життя. Можливо колись, коли ви станете відомими та популярними, про вас теж напишуть вірш, як писали завжди про визначних поетів світу.

 

В 2  Ніщо не сталось випадково.

Один закон для різних злетів.

Поет не вибирає слово,

То слово вибира Поета.

В 1 Із ким не  їв би хліба- солі,

Коли б в яку не канув лету,

Поет не вибирає Долі

То Доля вибира Поета.