Дроняк А.П. - учитель-методист,

                                                            учитель географії СЗШ №41 м. Львова

Урок  географії у Музеї етнографії  та художнього промислу

 9 клас.  Розділ III. «Вторинний сектор господарства»

  Тема 5  «Виробництво тканин, одягу, взуття»                                                

 Тема уроку «Народні промисли в Україні»

Мета уроку:

навчальна:  сформувати в учнів уявлення про найвідоміші народні промисли України і їх центри, розглянути перспективи розвитку цих ремесел, поглибити   вміння працювати у групах і  з різними джерелами знань,   застосовувати свої  знання на практиці;

розвиваюча: розвивати  громадянську й соціальну компетентності, комунікативні навички, уміння співпрацювати, логічно, критично й образно мислити,  аналізувати, розвивати в учнів інтерес до  традицій і народних ремесел свого краю;

виховна: виховувати почуття громадянської відповідальності за збереження і розвиток народних промислів в Україні, за майбутнє України, гордості за свою державу.

Обладнання: експозиція «Традиційно-побутова культура українського села кін.XIX-ХХ ст.»  Музею етнографії  та художнього промислу, роздатковий матеріал.

Тип уроку:  урок засвоєння нових знань з використанням  інтерактивних форм роботи.

Форма уроку:  урок у музеї

Місце проведення: експозиція «Традиційно-побутова культура українського села кін.XIX-ХХ ст.» Музею етнографії  та художнього промислу  Інституту народознавства НАН України (м.Львів, площа Ринок, 10)

Методичні рекомендації

     Вчитель заздалегідь відвідує музей для ознайомлення з предметами експозиції, розробляє питання квесту, використовуючи музейні експонати. 

    Вчитель використовує прийом «Випереджувальне завдання». Учні класу  попередньо отримують  завдання дослідити деякі види народних промислів України. Зокрема, отримують ролі  етнографа, дослідника усної народної творчості, писанкарства, рибальства і бджільництва, гончарства,бондарства, плетіння, художньої обробки дерева, ковальства, вишивки, ткацтва, яворівського забавкарства.

   Кожен учень перед уроком отримує картку з таблицею «РОЗМІЩЕННЯ  НАРОДНИХ  ХУДОЖНІХ  ПРОМИСЛІВ  ЗА  РЕГІОНАМИ  УКРАЇНИ»

                                          «Народне мистецтво наймогутніше, найхарактерніше, 

                                           воно створене  генієм усього народу за довгі віки 

                                           існування нації».                              Іван Гончар

ХІД УРОКУ

І. Організація класу.

Вчитель. Доброго дня, учні! Сьогодні урок географії   відбудеться у приміщенні Музею етнографії  та художнього промислу, де представлена  експозиція «Традиційно-побутова культура українського села кінець XIX-ХХ ст.». Кожен з вас при вході на виставку отримав квиток. На квитках зображені: писанка,вишиванка, тайстра (сумка). Зображений на квитку предмет  об’єднує вас в одну команду. Отже, три команди («Писанка», «Вишиванка» і «Тайстра») в кінці уроку будуть  приймати участь у  квесті по музею. Капітаном команди є той, у кого на зворотньому боці квитка є буква «К».

ІІ. Мотивація навчальної і пізнавальної діяльності.

Вчитель. Тема нашого уроку -  «Народні промисли в Україні».

Сьогодні ми дізнаємось про історію розвитку найвідоміших народних промислів України, розглянемо вироби, зроблені  народними  умільцями понад 100 років тому, а також поговоримо про перспективи розвитку цих ремесел.

 А допоможе нам у цьому  екскурсовод музею.

III. Актуалізація опорних знань

Вчитель

Прийом « Бліцопитування»

- Що таке народні промисли?

- Назвіть відомі з історії ремесла, які були здавна поширені на території України.

- Чи маєте ви вдома вироби, зроблені майстрами народного промислу?

-  Чи ви самі виготовляли такі вироби (писанки, вироби з дерева, вишивки)?

     Учні дають відповіді на запитання, оформлюючи символічне «Дерево ремесел» (на плакаті зображене дерево, а учні прикріплюють на нього різнокольорові листочки з назвами ремесел: іконопис,  виготовлення іграшок та оберегів, гончарство,              килимарство,вишивка,лозоплетіння, бондарство, художня обробка дерева, гутництво, стельмахування, кушнірство, ткацтво, обробка металу, чоботарство, теслярство та інші).

IV. Вивчення нового матеріалу

Вчитель. «Ремесло не коромисло - пліч не відтягне, само прогодує», - каже народна мудрість. Та й справді, людина, що отримала якусь професію, опанувала якесь заняття, ніколи не знатиме злиднів і завжди зможе заробити собі на життя.

А які  ще є українські приказки про ремесла нам сьогодні буде розповідати  дослідник  усної народної творчості.

     Вчитель  використовує  прийом  «Домашня   заготовка».

Перший дослідник  усної народної творчості зачитує приказки:

• Ремесло за плечима не носить, а трапиться що й пригодиться.
• Ремесло на плечах не висить і хліба не просить, а хліб дає.
• Ремесло не коромисло,— плечей не відтягне.
• Ремесло пити та їсти не просить, а само дає.
• Ремесло  скрізь хліб знайде.
• Ремісник стук та гряк, та й п’ятак.
• Ремісник, як курка як стукне, то й клюне.

Екскурсовод

     Ми знаходимось у приміщенні Музею етнографії  та художнього промислу, де представлена  експозиція «Традиційно-побутова культура українського села кінець XIX-ХХ ст.». Тут ви маєте можливість  побачити усе багатство української духовної та матеріальної культури, подане через календарну обрядовість і у розрізі усіх етнографічних регіонів України із заходу на схід.  В експозиції представлені макети інтер'єрів гуцульського і подільського житла, традиційний одяг, писанка, кераміка, вироби з металу та дерева, знаряддя праці тощо. На сьогодні відкрито дев’ять експозиційних залів. Ведеться підготовка до відкриття останніх п’яти. Перші три зали присвячені річному циклу, починаючи від Різдва, Йордана, Маланка.

Розглянемо експонати першого залу.

 Різдвяні традиції українців у залі представлені макетом  вертепу і шопки. Також ми бачимо відтворений інтер’єр гуцульської хати.

(Екскурсовод по черзі підходить до кожного експоната і розповідає про нього).

Вчитель. Ми знаходимось біля макету інтер’єру гуцульської хати. Це приклад зрубного житла. Ми почули розповідь про унікальні косівські кахлі печі, зокрема, преставлені тут  роботи гуцула Олекси Бахматюка. А хто такі гуцули, де вони мешкають розкаже нам етнограф.

Етнограф. Гуцули — етнографічна група українців, що живуть у Карпатах: Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області  України (Верховинський, Яремчанський, південна частини Косівського й Надвірнянського р-нів Івано-Франківської обл., Путильський та південна частина Вижницького р-ну Чернівецької обл.,  Рахівський р-н Закарпатської області). Гуцули страшенно люблять одяг i мають до нього великий смак. Яскраво вбираються й чоловiки — навiть iз золотим оздобленням. У давнину одяг був надзвичайно дорогий, передавався з поколiння у поколiння. Чому гуцули збереглися? Тому, що це гiрський народ. Влiтку — хоч i тяжка селянська праця, зате серед казкової природи. Взимку ж навпаки — роботи небагато, сиди й займайся творчiстю: вишивай, тчи, рiзьби, розписуй писанки, складай пiснi, вiдзначай численнi та яскравi свята. Цей одвiчний цикл побутує на Гуцульщинi й досi. Парадокс: нестача землi породжує тягу до всякого народного ремесла. І сьогодні на Гуцульщині населення займається народними промислами: килимарством, різьбою по дереву, писанкарством, гончарством та інші. 

Екскурсовод. Розглянемо експонати другого  залу.

Експонати, представлені у цьому залі  висвітлюють цикл весняних свят українців, зокрема, Великдень і писанкарство.

(Екскурсовод по черзі підходить до кожного експоната і розповідає про нього).

Вчитель. В першому залі ми оглянули макет інтер’єру гуцульської хати, а зараз ми знаходимось біля макету інтер’єру подільської хати. Поділля - це історико-географічна область України, що займає басейн межиріччя Південного Бугу і лівих приток Дністра, охоплює територію сучасних Вінницької, Хмельницької, Тернопільської і невеликі частини Черкаської, Кіровоградської та Одеської областей. Чим подібні інтер’єри цих двох хат?

 Етнограф.  У всіх регіонах України, попри певні територіальні відмінності, облаштування селянської хати мало багато спільного. При вході до неї в куті справа або зліва знаходилася піч. У протилежному (по діагоналі) від печі куті висіли образи, прикрашені рушниками і квітами, стояв стіл або скриня, застелені скатеркою.

Від печі до причілкової (короткої) стіни встановлювався піл — настил із дощок, на якому спали. Над ним висіла жердка, де вішали одяг, а у святкові дні — килими чи дорогі рядна. Попід стінами стояли дерев'яні лави. Піч і протилежну від входу стіну розмальовували квітами. Іноді стіни прикрашали картинами. Біля входу висів мисник, на якому зберігався святковий посуд. Повсякденне кухонне начиння клали біля печі на припічок.

Екскурсовод. Розглянемо унікальну експозицію  зразків писанок з усіх регіонів України. (Екскурсовод по черзі підходить до кожного експоната і розповідає про нього).

Другий дослідник  усної народної творчості зачитує приказки про писанки і Великдень:

• "​Діждались ми паски, а далі діждемо і Божої ласки.
• На Великдень і крашанки цілуються.
• За тиждень Великдень - недалечке червоне яєчко!
• Красна річка берегами, а Великдень пирогами.
• Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля."

Дослідник писанкарства.  Чисте гладкофарбоване або оздоблене візерунками яйце набуло символічного релігійно-обрядового значення ще задовго до християнства. У багатьох народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла і тепла, навіть зародком усього Всесвіту. Існують також численні варіанти легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, пов'язують виникнення традицій писанкарства з євангельськими подіями (страстями Христа) тощо.

    Існує чотири види розписаних яєць – крапанка, дряпанка, крашанка та писанка. З писанками і фарбованими яйцями (крашанками) пов’язано безліч легенд, повір’їв, переказів, звичаїв, традицій, обрядів. Писанка – яйце, декороване традиційними символами, які пишуться за допомогою воску й барвників. В уявленнях багатьох народів яйце втілювало джерело життя і всього всесвіту. Дослідники вважають, що українська писанка має понад 100 символічних малюнків.

  Вчитель. Чи знаєте ви, що найбільший пам’ятник українській писанці зведено в канадському містечку Веґревіль. Конструкція писанки — гігантський пазл завважки 2,5 тонни, у якому використано понад 3500 алюмінієвих кольорових деталей, зокрема 2208 рівносторонніх трикутників, 524 зірки й ще тисячі цвяшків і планок, щоб скріпити деталі та структуру "шкарлупки". Писанка, яка ще й до всього обертається за напрямком вітру, має 9 метрів завдовжки і 5,5 метра завширшки. Її конструювали понад 12 000 годин.

Екскурсовод. Перейдемо до третього залу, у якому представлений цикл літніх і осінніх свят, зокрема, Івана Купала і обжинки.

(Екскурсовод по черзі підходить до  знарядь праці, зокрема дерев’яних граблів, борони, воза , макета млина, світлин, на яких зображено вигін овець на пасовисько).

     На виставці представлені світлини  із фондів наукової бібліотеки Інституту народознавства НАНУ, більшість з яких демонструються вперше.

     Календарна обрядовість поділяється на чотири основних цикли: зимовий, весняний, літній та осінній. У аграрному календарі українців не було різкого розмежування між сезонами. Календарний цикл насичений безліччю ритуалів і прикмет. Кожне традиційне свято приурочувалося до відповідних видів сільськогосподарської діяльності. У цьому залі представлений завершальний,  жниварський цикл свят.

Вчитель. Давайте згадаємо промисли, якими здавна займались українці окрім сільського господарства.

 Використовує прийом «Географічний крос»

1.Деревообробний промисел, пов'язаний з виготовленням транспортних засобів –   возів і саней, а також коліс - …… (стельмаство)

2.Полювання на тварин - … (мисливство)

3. Створення пасіки для добування меду -….(пасічництво)

4.Виготовлення ложок -…(ложкарство)

5.Виробництво посуду зі скла -… (гутництво)

6.Вичинка шкіри -...(лимарство)

7.Виготовлення килимів -…. (килимарство)

8.Обробка шкіри і хутра -…(кушнірство)

9.Виготовленням ємностей (бочок, діжок, барил, цебер) -….(бондарство).

Екскурсовод. У четвертому залі експозиції представлене рибальство і бджільництво, зокрема, є різні види вуликів,  рибальські снасті і дерев’яний човен.

(Екскурсовод по черзі підходить до представлених  експонатів, світлин і розповідає про них).

Вчитель. А що нам розповість наш дослідник про історію появи цього  виду діяльності українців ?

Дослідник бджільництва і рибальства. Рибальство в Україні було відоме віддавна. Це підтверджують археологічні знахідки — глиняні та кам'яні грузила для риболовних сітей, різноманітні гачки тощо, які належать до черняхівської культури (II—V ст.) та наступних епох (VI—IX ст.). Поширенню рибальства сприяла велика кількість рік та інших водоймищ, а також прадавня традиція використання риби у харчуванні.

     Бджільництво належить до найдавніших занять українців. Про поширеність його свідчать збережені донині давні топоніми та гідроніми: Мединичі, Мединівка, Бортне, Бортники, Уборть тощо. Мед та віск завжди широко використовувалися як продукти харчування, а також служили оброком при зборі данини, були важливим предметом експорту до Західної Європи.

Екскурсовод. У п’ятому залі експозиції представлене гончарство і лозоплетіння.

(Екскурсовод розповідає про  відому на весь світ косівську кераміку, демонструє вироби гаварецької чорно димної кераміки, гончарний круг, пропонує учням освоїти ази роботи на гончарному крузі).

Вчитель.

      Ремесло гончарства  часом називають «божественною професією», адже  згідно з віруваннями, саме із глини, Бог зробив людину. Кажуть, що глиняний посуд здатен перетворювати негативну енергію власника на позитивні потоки і направляти їх у потрібне русло.

    Проаналізуйте таблицю (додаток) і скажіть, де в Україні є центри гончарства? (Учні дають відповіді)

Дослідник гончарства. На території України гончарство відоме з часів неоліту (V-VII тисячоліття до н. е.). Українські гончарі виготовляли різноманітний посуд для зберігання, приготування і подачі на стіл їжі – горщики, миски, полумиски, глечики, гладущики, декоративний посуд, а також черепицю, дитячі іграшки.   Розквіту гончарного виробництва на Україні сприяли об’єктивні умови – наявність в її надрах високоякісних, переважно червоних, червоно-бурих, світло - сірих глин, що є основною сировиною для гончарів. Це зумовило утворення центрів керамічного виробництва, наприклад: Васильків, Обухів, Моринці.

    На Полтавщині столицею українського гончарства була Опішня, славилася гончарством Ічня, Олешня та Коломия. Нині традиційний промисел занепав, керамічні виробництва виготовляють посуд та скульптури.

   Осередками гончарства сьогодні  є Бар, Косів, Сокаль, Яворів, Василівка, Опішня, Валки. 

Дослідник гаварецької кераміки. Гаварецька кераміка — традиційна народна чорнодимлена кераміка, випалена на дровах. На початку ХХ ст. у Гавареччині, що на Львівщині, працювало багато майстрів у цій справі, але на жаль, промисел почав швидко занепадати та відмирати. Печі розвалювались, старше покоління майстрів помирало, не встигаючи передавати молодим свого уміння та таємниць роботи. Та все ж таки залишилися деякі які зуміли передати уміння своїм онукам. Завдяки цьому ми маємо можливість і досі користуватися та милуватися такою гончарною справою. Сьогодні серед гавареччан — працюють лише 4 гончарі.

Перший дослідник  усної народної творчості зачитує приказки і прислів’я про гончарство.

•  Гарні глеки в гончаря не залежуються.
• Ремесла у гончаря не віднімеш.
• Заробив, як Хома на горшках: одного продав,

          А дев’ять на голові баби побили.

• Тільки-но глини накопав,

А вже хоче горщики робити.

• Осадила, мов горщик од жару одставила.
• Не шукай у великій макітрі крупинку.
• Гончар без круга,

Мов рослина без цвіту.

• У Хоми макітра,

          У Пилипа – глек.

          У Семена жонка хитра,

         Цур їй, цур їй пек!

• Знають, знають гончарі:

Місяць дивиться згори, –

Як обпалиться товар,

Він пірнає у димар.

Екскурсовод демонструє учням старовинні вироби із лози (бомкало, йопанку. гаті-кошар та інші).

Дослідник плетіння. Плетнекарство має на Україні має багаті й давні традиції. Плели побутові предмети (кошики, посуд), меблі з лози, рогози, соломи. Зокрема,  лозоплетінням займались у багатьох регіонах України, особливо  на Поліссі, у Чернівецькій і Закарпатській областях.  Сьогодні відомим центром лозоплетіння є село Іза Хустського району Закарпатської області. Навіть вказівник населеного пункту оздоблено корзиною, яка є символом добробуту, достатку та візиткою цього села. Таке традиційне, національне мистецтво розвинулося тут на основі природнього матеріалу – лози, яка росте тут повсюдно по берегах Ріки і Тиси. В зв’язку з необхідним потребами у сільському побуті протягом ХХст. воно змінювалося, набувало інших форм, видів використання, техніки плетіння. Наприклад, із звичайного кошика для господарських потреб виникло до тридцяти видів кошиків для різних потреб: бомкало, йопанку, гаті-кошар та інші.

Екскурсовод. У шостому  залі експозиції представлена  бондарство та художня обробка дерева. Тут представлені в основному вироби неповторного "гуцульського стилю" художньої різьби по дереву: топірці, дерев’яні інкрустовані хрести, підсвічники які вирізняються ювелірно витонченою різьбою окантування з геометричними мотивами, хрестовими і солярними знаками. Також представлений макет дерев’яної церкви, вкритої гонтою, вироби бондарів (діжі, баклаги). (Екскурсовод по черзі підходить до кожного експоната і розповідає про нього).

Другий дослідник  усної народної творчості зачитує приказки про бондарство

• Нема в світі (краще) як бондареві: стук, стук — і п’ятак до рук.
• Якби не тирса та не рогіз, то й бондаря взяв би біс.
• Тирсою бондар затирає дірки, а рогіз кладе між клепки, щоб не текла вода.

Вчитель. Проаналізуйте таблицю (додаток) і скажіть, де в Україні є центри художньої обробки дерева? (Учні дають відповіді)

     В експозиції є світлина, на якій  зображений відомий гуцульський токар, різьбар, майстер плаского різьблення по дереву, родоначальник родини різьбярів. Юрій Шкрібляк. Він жив у  XIX столітті, народився у селі Яворів що на Косівщині  Івано-Франківської області. Вироби Юрія Шкрібляка з тиса, бука, груші (баклажки, барильця, ракви, плесканки, пляшки, чарки-«порції», тарілки, ложки, хрести, чаші, «трійці», сідлатерниці, кужелі, топірці, пістолі, кріси, порохівниці та інше) відзначаються оригінальною формою, досконалістю орнаментики й надзвичайно тонким технічнічним виконанням. Його вироби сформували неповторний "гуцульський стиль" художньої різьби по дереву і прославили Гуцульщину у Європі. Зокрема, вироби Шкрібляка експонувалися на господарсько-промислових виставках у Відні (1872), Львові (1877), Трієсті (1878), Станиславові (тепер Івано-Франківськ, 1879), Коломиї (1880) і здобули визначне місце у світовому народному мистецтві.

     Традиції Юри Шкрібляка продовжували й розвинули його нащадки, зокрема сини Василь, Микола, Федір, внук Василь Корпанюк. Відомим центром різьби по дереву є місто Косів Івано-Франківської області.

Дослідник художньої обробки дерева. Відомим центром різьби по дереву є місто Косів Івано-Франківської області. художньою обробкою дерева сьогодні займаються також на Полтавщині (село Диканька, Хорол),   Гуцульщині, Львівщині (Яворівщина), Чернігівщині.

Екскурсовод. Перейдемо до сьомого залу. В залі представлено ковальство.

(Екскурсовод демонструє знаряддя коваля: ковальський міх, щипці, молотки та вироби, зроблені ковалями -  цікаві складні за конструкцією і способом виготовлення вхідні замки та підвісні замками-колодки , дверні молотки, клямки, освітлювальні пристрої,  предмети сакрального призначення,  свічники, надбанні хрести тощо).

Перший дослідник  усної народної творчості зачитує приказки про ковальство

• Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує.
• Коли на дворі льодок, тоді ковалеві медок.
• Коваль клепле, доки тепле.

-  Коваль провинився, а шевця повісили.

     -  Коли не коваль, то й кліщів не погань.

    -   Не молот кує, а коваль.

    -  Хто розуму не має, тому й коваль не вкує.

Експерт по ковальству. Коваль – одна з найшановніших і найдавніших професій. Коваля у добу середньовіччя ототожнювали з чародієм, магом, чаклуном, а його діяльність пов'язували з чарами, заклинанням і участю божественних сил. Ковалі здавна виготовляли зброю та різноманітні речі господарського призначення (сокири, ножі, молотки, лопати, сапи, лемеші, цвяхи, замки, клямки, залізні ворота й огорожі, стремена тощо). Важливими видами ковальства були підковка коней, а також оковка возів і особливо натягування залізних шин на колеса. Серед гуцулів поширеним були бляхарство — виготовлення прикрас та інших дрібних побутових речей із кольорових металів. Українські ковалі вміли плавити мідь та інші благородні метали, володіли майстерністю не тільки загартування металів із відпуском, а й цементації та зварювання.

Вчитель. У ХХІ ст. професія коваля знову стала престижною. Професія коваля на сьогоднішній день є модною серед юнаків, адже хлопці завжди любили працювати з металом, а здобуті в процесі навчання знання та вміння допомагають отримати непоганий матеріальний стимул для розвитку творчості.

     Важливим осередком художнього кування на Україні є ковальські цехи при реставраційних майстернях Києва, Львова, Харкова та інших міст. В них працюють ковалі, архітектори,художники. Художнє ковальство на сучасному етапі переживає своє відродження в нових формах і образах, спираючись на кращі традиції минулих поколінь. Зокрема, у Львівському училищі прикладного мистецтва ім. І. Труша вже багато років існує відділ художньої обробки металу. При відділі є майстерня-кузня, де учні мають можливість безпосередньо па практиці пізнавати тонкощі ковальського ремесла. Можливо, хтось із присутніх тут хлопців обере собі згодом професію коваля.

Екскурсовод. Перейдемо до восьмого залу, де   представлено ткацтво і вишивка.

(Екскурсовод по черзі підходить до  експонатів і розповідає про них)

Другий дослідник  усної народної творчості зачитує приказки і вірш.

• Кравець кравця по наперстку знає.
• Не було з ткача багача, а з швачки багачки.
• Не напрядеш під димком (зимою), не витчеш під тинком (весною), без сорочки будеш.
• Тонко прясти — довго ткати.
• Тонко прясти, швидко порветься.
• Щоб то був за швець, коли б усім на один копил чоботи шив.
• Як буде шити маком (дрібно), то їстиме борщ з таком, а шитиме овесцем (рідко), то істиме борщ із м’ясцем.

Вишиванка - символ нашого народу.

Сяду край віконечка й заспіваю.

Українську вишиванку вишиваю.

Вишиваю,вишиваю, вишиваю.

Чорні і червоні хрестики накладаю.

Бо червоний колір -

Енергія сонця і радість землі.

А чорний - урожай і достаток на столі.

Вчитель. Український народний одяг — самобутнє явище, що розвивалося і вдосконалювалося протягом століть, вбираючи в себе досягнення інших культур, водночас не втрачаючи оригінальних ознак. У залах експозиції ми бачили автентичні народні костюми кінця ХІХ століття, які представляють різні куточки України. Жіночі та чоловічі сорочки завжди прикрашала українська вишивка, адже вишита українська сорочка – це не просто одяг, це справжній оберіг. Відомими осередками цього ремесла сьогодні є Галичина, Буковина, Київщина, Чернігівщина Закарпаття, Полтавщина, Вінничина (с. Клембівка), м.Харків.

В Україні здавна виготовляли килими, рушники, верети. Художнє ткацтво – це ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті. Осередки ткацтва: Сумщина (с.Кролевець), Львівщина, Івано-Франківщина (м. Косів, м. Коломия), Київщина, Гуцульщина,Полтавщина(смт Решитилівка),Чернігівщина, Буковина.

Екскурсовод. Перейдемо до наступного  залу, де   представлено Яворівське забавкарство – виготовлення традиційної яворівської іграшки.

Перший дослідник   яворівської забавки. Перші письмові згадки про яворівську іграшку датуються 17 століттям. Її здавна робили у місті Яворів Львівської області і навколишніх селах. Цей регіон був відомим центром виготовлення виробів з дерева. Розквіт яворівської забавки розпочався наприкінці 19 століття. У 1897 році майбутній Митрополит УГКЦ Андрей Шептицький створив у Яворові «Школу деревного промислу». Її основним завданням був розвиток виробництва відомих іграшок, тому її ще називали «Забавкарська школа». Яворівську іграшку можна вирізнити серед інших забавок світу по її формі, силуету, і розмальовці.  Для розпису іграшки використовують тільки три основні кольори: зелений, синій і червоний. Зелений колір символізує траву і листя, синій – небо і воду, а червоний – плоди та ягоди. Також додатково застосовують ще і жовтий колір, який символізує сонце.

  Декорується  іграшка рослинними орнаментами – гілочками, квіточками, сонечками, основний елемент листочок.

Другий  дослідник  яворівської забавки. Про яворівську забавку знають в Україні і світі, її презентують і продають на міжнародних ярмарках і фестивалях. У 2011 році яворівські забавки майстрів  Оксани Когут і Остапа Сойки прикрасили головну ялинку Ватикану.  У 2013 році головну ялинку міста Львова  оздобили унікальними яворівськими забавками ручної роботи. У 2015 році оригінальними іграшками знову були прикрашені ялинки у Ватикані. У 2016 році у м. Яворові вперше провели фестиваль «Яворівська забавка», з метою  відродити і популяризувати українські народні традиції з виготовлення яворівської іграшки.

Вчитель і учні оплесками дякують екскурсоводу за цікаву і змістовну екскурсію залами музею.

V. Закріплення вивченого матеріалу

Вчитель. Сьогодні ми дізнались  про історію розвитку найвідоміших народних промислів України, розглянули вироби, зроблені  народними  умільцями понад 100 років тому, а також поговоримо про сучасні центри розвитку цих ремесел. А тепер ми спробуємо застосувати свої  нові знання, виконуючи завдання квесту.

Кожен з вас при вході на виставку отримав квиток. На квитках зображені: писанка,вишиванка, тайстра (сумка). Зображений на квитку предмет  об’єднує вас в одну команду. Отже, три команди («Писанка», «Вишиванка» і «Тайстра») в кінці уроку будуть  приймати участь у  квесті по музею. Капітаном команди є той, у кого на зворотньому боці квитка є буква «К».

(Учні об’єнуються у три команди, а капітани  отримують від вчителя завдання для команди на картках)

Завдання 1 (кожне завдання - 1 бал)

Відшукати у залах музею і сфотографувати старовинні  вироби народних умільців (5 хв.)

Команда 1. Вироби: бомкало, макітра, кептар.

Команда 2. Вироби: куманець, горнятко, кресаня.

Команда 3. Вироби: дзбан, кухоль, згарди.

Завдання 2 (кожне завдання -1 бал)

Пригадайте відомих людей України, і запишіть  тих, чиї  прізвища походили від назв професій чи ремесел. (Наприклад, Олесь Гончар – український письменник, перший лауреат премії імені Тараса Шевченка; Михайло Стельмах – український письменник, фольклорист;Олексій Бондар – український поет). (5 хв.)

Завдання 3 (на уважність). (кожне завдання - 2 бали)

1. З якого монастиря  походить унікальна  збірка літургійних ручних хрестів XVII ст., представлена у музеї? (Відповідь: із монастиря Скиту Манявського Івано-Франківської області).
2. Яка дата зазначена на найстарішому замку, представленому у залі «Ковальство»? (Відповідь: 1741 рік)
3. На оригінальній тарелі з околиць с.Космач є рідкісне графічне зображення, виконане за аналогією з тотожними зображеннями на кахлях печі.  Кого зображено на тарелі?  (Відповідь: Святого Миколая).
4. Хто є автором  унікальної кахлевої печі, представленої в експозиції музею? (Відповідь: Олекса Бахматюк).

Завдання 4. ( кожне завдання - 1 бал)

Конкурс «Показуха». Учень показує 2-3 слова, які йому називає протилежна команда, а його команда має відгадати що це. Слова мають бути пов’язані із художніми народними промислами ремеслами, які  є представлені в експозиції музею.

VI. Підсумок уроку. Рефлексія.

Вчитель використовує прийом «Самооцінка»

Вчитель пропонує учням самостійно оцінити свою роботу на уроці, надавши відповідь на запитання:

- Мене найбільше вразило …

- Мені було цікаво тому, що …

- Я вперше побачив (ла) …

(Капітани команд допомагають вчителю підсумувати бали. Вчитель виставляє учням оцінки)

VII. Домашнє   завдання.

Вчитель оголошує учням домашнє завдання.

- опрацювати параграф підручника;

- створити коротку презентацію, про  сучасні вироби майстрів народних промислів;

- скласти сенкани про ремесла, з якими вони познайомились на уроці.

Заключне слово вчителя. В наш час  етнодизайн виступає важливим засобом самовираження та самоідентифікації сучасної етнокультури в матеріальному світі людини. Переглядаючи сьогодні вироби, створені народними умільцями понад 100 років тому, ми ще раз переконались,  наскільки працьовитим, талановитим та наполегливим був, є і  залишається український народ. Вироби українських майстрів і нині прикрашають найкращі музеї  і звичайні оселі людей по всьому світу. І наше завдання не забувати традиції нашого народу, відроджувати забуті промисли та ремесла, мати почуття громадянської відповідальності за збереження і розвиток народних промислів в Україні, за майбутнє України, гордості за свою державу.

Додаток.

               ТАБЛИЦЯ «РОЗМІЩЕННЯ  НАРОДНИХ  ХУДОЖНІХ  ПРОМИСЛІВ

                                         ЗА  РЕГІОНАМИ  УКРАЇНИ»