Урок "Неологізми, їх стилістичні функції"

               Тема:  НЕОЛОГІЗМИ, ЇХ СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ

 

Мета: поглибити знання про неологізми та засвоїти їх стилістичні функції; сформувати поняття про неологізми, пояснити відмінність між загальномовними та художньо-індивідуальними (авторськими) неологізмами, витлумачити особливості їхнього використання, формувати вміння визначати неологізми в реченнях і текстах, удосконалювати навички користування словниками, збагачувати словниковий запас учнів, розвивати спостережливість, культуру усного й писемного мовлення;

розвивати розуміння взаємозв’язків між мовними явищами і суспільними реаліями; виховувати прагнення десятикласників до підвищення культури власного мовлення.   формувати вміння визначати неологізми в реченнях і текстах, удосконалювати навички користування словниками, збагачувати словниковий запас учнів, розвивати спостережливість, культуру усного й писемного мовлення.

 

Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія і стилістика: відповідно до теми.

Словотвір: способи творення нових слів.

Сиитаксис: словосполучення, речення, текст.

Міжпредметні зв’язки: художня література, історія.

 

Тип уроку: поглиблення та засвоєння нових знань.

 

                                                                   ПЕРЕБІГ УРОКУ

 

1. Організаційний момент
2. Напівголосне читання тексту « Ураїнський народний костюм»

      -виписати застарілі слова, визначити історизми та архаїзми.

    ІІІ. Відгадати загадки:

 

  1.Фільм, який має приголомшливий касовий успіх (блокбастер). 2. Електрона пошта і-мейл (е-mail) 3. Онлайн-щоденник (електронний журнал) (блог).  4. Програма для безпосереднього спілкування через Інтернет з використанням веб-камери (скайп).

 5.  Неправдива інформація, яку  ЗМІ подають як реальну новину (фейк).  6.  Коротке повідомлення (до 140 знаків) у сервісі мікроблогів Twitter ( твіт). 7. Фотоавтопортрет, зроблений за допомогою камери смартфону чи веб-камери (селфі).

 

 IV. Ознайомлення учнів із темою, метою та завданнями уроку

 

Матеріал для вчителя. Неологізми — слова, якими оновлюється лексика відповідно до нових потреб суспільства (парламент, мерія, бізнес-клуб, нтернет кафе) або творчих намірів письменника (зорехмарний ряд, води сніготалі); вони не належать до активного словникового запасу мови, принаймні до того часу, поки остаточно не засвояться мовою і не втратять відтінку свіжості й незвичності.

У науковому і публіцистичному стилях неологізми виконують в основному номінативну функцію, а в творах художньої літератури використання неологізмів — авторських новотворів пов’язане, з яскраво вираженим стилістичним завданням.

      Неологізми бувають двох типів: загальновживані та індивідуальні.

Індивідуальні неологізми письменників-реалістів збагачують художній стиль мови і його виражальні засоби. Вони творяться в межах словотворчих і граматичних закономірностей загальнонародної мови (підхмар’я, золотохвильний, розкрилити).

Стилістично забарвлені неологізми мають художнє, образне спрямування і естетично-виховне значення.

 

V. Засвоєння нового матеріалу

Записати речення, визначити неологізми та типи неологізмів

1. Повесіння парує, ряхтить і підходить до самої хати; Ти й сам був наструнчений, немов орган... (А. Малишко). 2. Навпомацки в зеленім темновинні він рушив до тебе (М. Вінграновський). 3. Спікер має бути врівноваженим, передбачливим і принциповим.

 

► Прочитайте неологізми. Складіть із ними речення.

 

Спонсор, менеджмент, вірусологія, лесезнавство, біонавти, багатотиражна, профвідпустка, гвардія.

 

Тренувальні вправи

► Перепишіть речення. Зверніть увагу на авторські неологізми. Як вони впливають на стиль?

 

1. Не дивися так привітно, яблуневоцвітно (П. Тичина). 2. Не милуй мене шовково, Ясносоколово (П. Тичина). 3. Сестру я Вашу так любив — Дитинно злотоцінно (П. Тичина). 4. Вже небо не біжить тим синьо-білим бігом В своєму зорехмарному ряду (М. Вінграновський). 5. Зазимую тут; залітую, В цій великій хаті не своїй. У кутку відтихну, відлютую, Намовчусь у темряві німій (М. Вінграновський). 6. Десь на горизонті хмара-хустка Манить вдаль, мов дівчина у сад, І весни такі пахучі згустки Розплескалися об голубий фасад (В. Симоненко).

 

►   Прочитайте текст. Що сказав про неологізми М. Рильського відомий мовознавець академік Л. Булаховський. Випишіть неологізми М. Рильського. З якимц словами ви могли б їх поєднати?

Добре виконують естетично-зображальну функцію в поезіях М. Рильського створені ним неологізми зимовозвукий, бурно-плинний, веселокрилий, вихрогривий, ясносиній, окучерявлений, стополосся, лісолюб, розкришити, празима. Про такі неологізми Л. Булаховський сказав: «Хай вигадані відповідним художником слова нові слова залишаються назавжди тільки його словами, хай вони не надходять до активного фонду загальної мови,— але там, де їх ужито, вони яшвуть і довго житимуть своїм повним художньо-естетичним життям. На своєму місці вони є збагаченням мови як засобу служити виявом певної дійової образності та емоційності і, подобаючись хоча б певному колу читачів, тим самим виправдовують своє народження і своє існування».

 

►   Виразно прочитайте речення. Знайдіть у них авторські неологізми. Яка їх стилістична роль? 2-3 речення (на вибір) запишіть. Визначте тип і вид виписаних вами речень.

 

1. Ходить полем молодистим,

Гонить хвилю з краю в край

Золотистий, колосистий,

Яронистий урожай. (А. Малишко)

 

2. Ти нам дав і віру й сили,

Краю мій багрянокрилий. (В. Сосюра)

 

3. Послухай пісшо, що в блакиті

Летить, як сокіл-яснозір. (М. Рильський)

 

4. За колоссям яровистим,

За ліском березолистим

Грають сурмачі. (А. Малишко)

 

5. Слава сонцю молодому

В світоносній вишині. (С. Олійник)

 

VІ. Систематизація й узагальнення засвоєного на уроці

1. Що називається неологізмами?

2. Наведіть приклади загальновживаних і індивідуальних неологізмів.

3. Як утворюються неологізми?

4. Яку стилістичну роль вони відіграють?

VIІ. Підсумок уроку

VIIІ. Домашнє завдання

►   Підберіть найбільш поширені загальновживані неологізми, що відносяться: а) до громадсько-політичного життя; б) науки і    техніки; в) медицини; г) культури.

 

                                                                                                                 Додаток до уроку

 

                                     УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДНИЙ КОСТЮМ

Кожну конкретну націю визнають самобутньою за певними критеріями, які вирізняють її з-поміж інших. В світлі останнього історичного періоду в Україні, який ознаменувався різким і болючим відділенням від штучної культури "совка", розпочався закономірний процес відтворення національної пам’яті. Тож цілком природньо, що дедалі більшу увагу приковують сфери буття, які так чи інакше вважаються традиційними, рідними і особливими саме для українського народу.

Історія українського костюму невіддільна від історії народу. Так само, як і всі інші мистецькі прояви, він почав свій розвиток із глибини віків. 

Разом з тим вважається, що остаточно особливості українського національного одягу окреслилися за часів Запорізької Січі. Саме тоді з'явилися певні критерії, за якими кожен елемент одягу свідчив про приналежність людини до певної верстви населення: духовенства, козацької старшини, селянина тощо.

Залежно від способу носіння, одяг давнього українства знавці поділяють на кілька груп. Наприклад, натільний – той, що одягали безпосередньо на тіло. Як чоловіки, так і жінки послуговувалися єдиним видом натільного одягу – сорочкою.

Сорочка мала багато варіантів крою та оздоблення. Виготовлялася вона переважно з полотна або сукна, відповідно до призначення чи матеріальних можливостей родини. У різних куточках України простежувалися яскраво виражені відмінності в пошитті сорочки, які позначалися в основному на способах приєднання рукавів і плечової вставки до стану та оздобленні коміру і манжетів. Але найвиразніше - регіональну приналежність, вікові особливості власника сорочки, а також його сімейний стан - визначали вишиті орнаменти, які наносили різноманітними методами. 

Для жінок це були запаска, фартух, плахта. Система назв жіночого поясного одягу дуже яскрава: це і щорц (смугаста спідниця, поширена на Львівщині), і кабат (Лемківщина), і "мальованка"… Також у багатьох місцинах зустрічалися "фота", "сандарак" та інші. 

З чоловічим поясним одягом все значно простіше: це, однозначно, штани. За способом крою це могли бути гачі (вузькі штани) або шаровари (широкі штани). Стосовно перших, то у різних регіонах вони мали різні назви: "ногавиці", "гащі", "холошви". А от шаровари були шароварами кругом і завжди. На поясі штани фіксувалися за допомогою так званої "шворки". Можна сказати, що "шворка" є праматір’ю всіх поясів і ременів, якими послуговувалися чоловіки значно пізніше. Шаровари були популярні в Східній і Центральній Україні, а вузькі штани – на південних та західних територіях нашої Батьківщини. Нагрудний одяг носили поверх сорочки. Важливою функцією цього елементу вбрання, окрім покриття тіла, було увиразнення силуету і приховання недоліків фігури, щоб наблизити її до тогочасного еталону краси. До речі, українці і досі не змінили своїх вподобань стосовно ідеалу фігури: широкоплечі парубки і тендітні, зі спокусливими формами й світлою посмішкою, дівчата. В основній масі нагрудний одяг представляли безрукавки: "керсетки", "кептари", "лейбики".Єдиним різновидом нагрудного одягу з рукавом була юпка. Сучасні українці часто плутають цей елемент зі спідницею, вважаючи, що назва перегукується з російськомовним "юбка", або й взагалі походить від нього. Насправді це звичайнісінька за кроєм безрукавка, до якої пришито рукава. З неабиякою відповідальністю наші пращури ставилися до виготовлення верхнього одягу, про що свідчить широкий спектр елементів оздоблення та різноманіття його видів. Тут народна фантазія проявлялася у повній мірі. Залежно від крою, верхній одяг поділяли на прямий і приталений. Згодом додавалися складніші елементи, і таким чином з’явилися абсолютно несхожі між собою зразки вбрання: розширені донизу, халатоподібні, призбирані по боках… Матеріалом для зимового одягу була переважно овеча шкура.

Використовувалася також цупка домотканна тканина та шерсть. У наших пращурів було дуже багато речей, покликаних захистити тіло від холоду чи опадів. Серед найпоширеніших, знову ж таки, залежно від територіальної приналежності та кліматичних умов, були гуня, гуля, свита, кирея, кожух, жупан тощо. Всі назви, а тим більш основні відмінності, за якими фахівці розрізняють той чи інший елемент верхнього одягу, запам’ятати важко. Тому залишмо це найбільш допитливим.