Урок "Вступ. Українська література ХХ ст. як новий етап в історії національної культури"

"Затверджено" на засіданні циклової комісії української мови та літератури з іноземною мовою фахового медико-фармацевтичного коледжу Полтавського державного медичного університету Протокол №_ від "__" _______ 20__ р. Голова ЦК _____________ Аліса ГУЛАК

Навчальний предмет Українська література

 

Тема 12: Вступ. Українська література ХХ ст. як новий етап в історії національної культури

Кількість годин - 2.

1. Актуальність теми:

ХХ століття, як, мабуть, ніяке інше, дуже насичене різноманітними історичними подіями, характеризується різкою зміною політичних режимів, соціально-економічної ситуації. Звідси різні історичні умови, в яких розвивалась українська культура.

2. Компетентності, формуванню яких сприяє вивчення теми заняття:

2.1.Ключові (загальні) компетентності

Здобувач освіти:

•                Розуміє україномовні тексти різних жанрів і стилів;
•                послуговується державною мовою в різноманітних життєвих ситуаціях;
•                застосовує різноманітні комунікативні стратегії залежно від мети спілкування;
•                толерантно дискутує, відстоює власну думку;
•                установлює причинно-наслідкові зв’язки, виокремлює головну та другорядну інформацію;
•                    визначає мету і цілі власної діяльності й розвитку, планує й організовує їх, здійснює задумане, рефлексує й оцінює результат;
•                    знаходить, аналізує, систематизує й узагальнює одержану інформацію, перетворює її з однієї знакової системи в іншу;
•                зіставляє специфіку розкриття певної теми (образу) в різних видах мистецтва;
•                ідентифікує себе як представника певної культури;
•                визначає роль і місце української культури у світовому контексті;
•                читає літературні твори, використовує досвід взаємодії з творами мистецтва в життєвих ситуаціях;
•                створює тексти, висловлює власні ідеї, спираючись на досвід і почуття та використовуючи відповідні зображально-виражальні засоби.

2.2.Предметні (спеціальні) компетентності

Здобувач освіти:

•                Знає основні умови суспільного розвитку початку ХХ ст.;
•                дає загальну характеристику літературним угрупуванням початку ХХ ст.;
•                коментує жанрове та стильове розмаїття прози, лірики і драми на початку ХХ ст.;
•                визначає мотиви творчості письменників 1 половини ХХ ст.;
•                характеризує художні особливості напрямів модернізму у ХХ ст.;
•                висловлює власне ставлення до суспільно-політичної, культурної ситуації початку – першої половини ХХ ст.;
•                пояснює новаторство письменників початку ХХ ст. в українській літературі.

3.            Виховні цілі:

•                  виховувати зацікавленість історією українського народу;
•                  сприяти вихованню поваги та любові до рідної мови;
•                  виховувати повагу до культурних діячів Вітчизни на прикладі творчого шляху
  письменників 1 половини ХХ ст.;
•                  спонукати до подальшого вивчення історії рідного народу, мови, культури та літератури;
•                  створювати умови для максимального саморозвитку і самореалізації особистості, розкриття закладених в ній потенціалу, задатків, здібностей;
•                  розвивати вміння висловлювати власні думки, робити висновки;
•                  формувати толерантне ставлення до думок інших;
•                  виховувати повагу до минулого.

4.                Пререквізити, постреквізити

При вивченні даної теми необхідно звернутися до основних положень шкільних курсів української літератури, зарубіжної літератури, історії України, Всесвітньої історії. Отримані знання можуть бути корисними при вивченні дисциплін: зарубіжна література, українська мова, громадянська освіта, історія: Україна і світ.

5.                Організаційний момент та мотивація до навчальної діяльності

•                  Перевірка присутніх за списком

•                  Оголошення теми та плану заняття, актуальність теми заняття
•                  Оцінювання домашнього завдання

 

6. Зміст заняття

Актуалізація опорних знань

•                Поясніть тезу «З майже 300 українських письменників, які працювали в 30-х роках ХХ століття, живими лишилося тільки 36. Лише 7 із них померли своєю смертю»

6.1. Суспільно-історичні умови розвитку, основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)

До того чи іншого літературного напряму належать письменники, які мають спільні принципи художнього зображення, естетичні ідеали та уподобання (тобто спільний художній метод). Найвизначнішими в історії літератури нового часу літературними напрямами й водночас художніми методами (та стилями) є бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм, модернізм, постмодернізм тощо.

Окремо слід сказати про соцреалізм, модернізм та постмодерн як методи, що використовувалися (чи використовуються) українською літературою.

Модернізм

Загальна назва сукупності літературних тенденцій нереалістичного характеру на межі ХІХ-ХХ ст.

Головні ознаки:

• Перевага інтуїтивного, ірраціонального начала над логічно-раціональним;

• вищість таланту й мистецтва;

• головним знанням уважалася не наука, а поезія, краса, що здатна проникати в глибини буття;

• звільнення мистецтва від практичних цілей («мистецтво для мистецтва») та від жорстких канонів.

Модернізм виник у Франції, пов’язаний з іменами Ш. Бодлера, А. Рембо, П. Верлена,
Е. Верхарна, М. Метерлінка, В. Брюсова, О. Блока, Р.-М. Рільке. В українській літературі модернізм набув специфічних рис, ставши перш за все рухом до новітніх європейських течій. Українські модерністи: поети «Молодої музи» (П. Карманський, В. Пачовський, О. Луцький), «Української хати» (М. Вороний, О. Олесь, М. Євшан, Г. Чупринка).

Модернізму притаманні конструктивність, віра в прогрес та гуманістичні ідеали, чим він принципово відрізняється від постмодернізму. У межах модернізму виділяють такі літературні течії: символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, авангардизм (деякі вчені вважають авангардизм окремим явищем через його деструктивну направленість), сюрреалізм, неоромантизм.

Імпресіонізм

Напрям у мистецтві, відгалуження модернізму. Завдання імпресіонізму — передати світ таким, яким його відчуває автор, відтворити мінливі відчуття та переживання. Первісно виник у малярстві (назва — від картини К. Моне «Імпресія. Схід сонця»), у літературі чіткої поетики не виробив, наближаючись то до натуралізму чи реалізму (в прозі), то до символізму (в поезії). Основні риси: уривчастий, фрагментарний суб’єктивний опис, багатий кольоро- та звукопис, передача різних внутрішніх станів автора.

Представники: брати Гонкури, А. Доде, Гі де Мопассан, С. Цвейг. В українській літературі елементи імпресіонізму спостерігаємо у М. Коцюбинського, Г. Михайличенка, М. Хвильового.

Експресіонізм

Напрям у мистецтві, відгалуження модернізму. Також уважається течією авангардизму. Протистоїть реалізму та імпресіонізму. Головним завданням експресіонізму є відображення максималізованого авторського переживання через напругу переживань та емоцій. Для експресіонізму характерні: загострена «нервова» емоційність, ірраціональність, гіперболічність, гротеск, фрагментарність письма, одноколірність чи протиставлення барв. Часто у творчості експресіоністів поєднуються зовні протилежні явища: буденність і космічність, вульгарність і пафос, пацифізм і революційність. Представники: Г. Тракль,
Б. Брехт, М. Брод. В українській літературі — В. Стефаник (окремі риси), Ю. Клен,
М. Хвильовий, М. Куліш.

Футуризм

Один із напрямів авангардизму початку ХХ століття, відгалуження модернізму. Головні ознаки: деструктивна направленість щодо класичних художніх зразків, урбанізм (зображення й естетизація міста як головного місця подій), епатажність, прагнення створити мистецтво майбутнього (звідси й назва). Футуристи намагалися абсолютно оновити мистецтво на всіх рівнях — аж до словотворення, поєднання письменства з малярством та кіно.

Першим теоретиком футуризму був італієць Т. Марінетті. В українській літературі —
М. Семенко, Г. Шкурупій. Виконавши прогресивну на певному етапі деструктивну роль, футуризм, як і загалом авангардизм, відійшов у минуле. Певні риси футуризму простежуються в неоавангардистів кінця 80-х — початку 90-х рр. ХХ ст., зокрема групи «Червона фіра».

Авангардизм

Поєднання течій у мистецтві, що виникають у кризові періоди, коли певний напрям або стиль уже вичерпав себе, а створені ним «канонічні зразки» перетворилися на кліше. Авангардизм заперечує та викриває їх шляхом висміювання, пародіювання, гротескового поєднання. Головна функція авангардизму — деструктивна, його мета — «очищення шляху» для нового, що має прийти в мистецтво. Авангардизм не є конструктивним, не здатен на створення власних цінностей. Тому він виникає «хвилями», з часом, виконавши свою місію, зникає. З погляду історії літератури авангардизм ХХ століття вважають одним із відгалужень модернізму. Його риси бачимо в кубістів, експресіоністів, дадаїстів.

В українській літературі ХХ століття авангардизм виникав двічі: у 20-х роках, коли виникла потреба оновлення народницької літератури (пов’язаний з іменами поетів-футуристів
М. Семенка, Г. Шкурупія) і в кінці 80-х — на початку 90-х (неоавангардизм), викривши штучні та зужиті аспекти літератури соцреалізму (групи «Бу-Ба-Бу», «ЛуГоСад», «Нова деґенерація»).

Неоромантизм

Стильова течія модернізму в українській літературі початку ХХ ст. Леся Українка називала його «новоромантизмом». На відміну від класичного романтизму, який проголошував розрив між дійсністю та ідеалом, неоромантизм вважав за можливе їх поєднання завдяки силі волі людини, її потягу до втілення мрії, здійснення неможливого. В українській літературі неоромантизм виявився в драматургії Лесі Українки, творчості митців «розстріляного відродження» (О. Влизько, М. Йогансен, Ю. Яновський) та «празької школи» (О. Ольжич,
О. Теліга), у романі «Тигролови» І. Багряного. У зарубіжній літературі він виявляється у творах
Р. Кіплінга, Р.-Л. Стівенсона, Г. Ібсена, Е.-Л. Войнич, Дж. Лондона, К. Гамсуна, М. Гумільова.

Соцреалізм

Соціалістичний реалізм. Псевдохудожній метод, проголошений єдино можливим і найдосконалішим у радянській літературі, по суті — набір жорстких догм і шаблонів. Визначальними для нього були позалітературні й позаестетичні принципи: партійність (висловлення у творі позиції Компартії як єдино можливої ідеї), перекручені поняття народності та інтернаціоналізму, крайня заангажованість.

Поняття прекрасного могло застосовуватися тільки для прославлення радянського ладу та його містифікованих, реально не існуючих героїв (Павлик Морозов, Олександр Матросов), потворне — у зображенні всіх представників інших суспільних устроїв та ворогів ладу.

З погляду поетики прикметними рисами (точніше, вимогами, які формулювалися на з’їздах і висловлювалися в постановах) соцреалізму є: історичний оптимізм (кінцевим результатом історичного прогресу є комунізм); конфлікт у радянській дійсності є боротьбою хорошого зі ще кращим, а потворне — окремими недоліками, обов’язково подоланими у творі; вузька робітничо-селянська тематика; сакралізація радянської історії та вождів; обов’язковою була наявність позитивних героїв (комуністів) і негативних. Соцреалістична критика твори сучасників оцінювала винятково з точки зору втілення догм. У випадку їх недотримання творчість отримувала ярлики «буржуазна» та «націоналістична», вилучалася з бібліотек, надалі не публікувалася, автор піддавався цькуванню в пресі, а за значні відхилення — репресіям. Твори класики оцінювалися з точки зору «передбачення» радянського ладу, у випадку неспівпадіння — генії перетлумачувалися у вигідному світлі й навіть містифікувалися
(Т. Шевченко — атеїст), митці меншого масштабу просто замовчувалися.

У той же час у середовищі соцреалізму з’являлися високомистецькі твори, які відповідали деяким його вимогам, але ставили гуманізм вище партійності (наприклад, «Собор» О. Гончара). Загалом соціалістичний реалізм був набором догм, створених для контролю партії над письменниками, перетворення літератури в агітацію.

Постмодернізм

       Світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

       Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, «новий реалізм», гепенінг та ін.).

       Популярності постмодернізму сприяли міркування філософів Ж. Дерріди, Ж. Батая,
Ж.-Ф. Ліотара, М. Фуко. Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію.. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття. Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.

       Визначальні риси постмодернізму:

       - культ незалежної особистості;

       - потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

       - прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

       - бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;

       - використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;

       - зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);

       - суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;

       - сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;

       - запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;

       - як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;

       - іронічність та пародійність.

       Серед перших виразно постмодерністських творів — романи У. Еко «Ім'я троянди» (1980), П. Зюскінда «Запахи» (1985), Д. Апдайка «Версія Роджерса» (1985).

       Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості
Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, О. Ульяненка, С. Прощока, В. Медведя, О. Забужко та інших.

 

6.2. Митець і влада, свобода творчості

Всі видатні діячі Розстріляного Відродження відчули на собі дії радянської репресивної машини. Вони були або знищені, або зламані. Завдяки розсекреченню документів того часу в нинішнього покоління з'явився доступ до раніше невідомих біографій і слідчих справ українських митців. Біографічні довідки багатьох з них закінчуються словом «розстріляний», а ті, кому вдалося вижити або повернутися із суворого заслання, вже ніколи не змогли вільно творити, хоча були і ті, хто став зразковим громадянином.

Донині невідома точна кількість репресованих українців. За деякими підрахунками, ця цифра коливається в районі 30 тисяч осіб. З іншого боку, за кількістю українських письменників, творчість яких друкувалася до і після репресій, дослідники називають 250 репресованих творчих особистостей.

Діяльність і твори українських митців у царській Росії заборонялися і замовчувалися. Але незважаючи на це, нашими співвітчизниками були написані твори, гідні світового визнання. Після революційних подій 1917 року ці праці стали доступні широкому колу читачів. Разом із цим, молоде українське покоління художників у нових реаліях стали писати твори, пронизані духом свободи і протесту. Таким чином, трохи більше ніж за одне десятиліття з'явилася велика кількість обдарованих митців, які створили стільки шедевральних творів, яких вистачило б на багато років і поколінь.

 

6.3. Стильове розмаїття мистецтва 1920-х років

Характерна риса літературного процесу 1920-х років — утворення літературних угруповань, завдяки яким письменники реалізовували прагнення до самовиявлення й творчої свободи. Найбільш чисельними були організації «Плуг» (спілка селянських письменників) і «Гарт» (спілка пролетарських письменників).

Учасники «Плугу» (Сергій Пилипенко, Андрій Головко, Петро Панч, Докія Гуменна та інші) виступали за масовість і простоту літератури — щоб була доступною й для малоосвічених читачів.

Коли «Гарт» 1925 року припинив своє існування, його учасники утворили ВаПЛіте (Вільну академію пролетарської літератури), що діяла в Харкові у 1926—1928 роках. Лідером був Микола Хвильовий, а серед його однодумців — Павло Тичина, Майк Йогансен, Аркадій Любченко, Микола Бажан, Микола Куліш, Іван Дніпровський та ін. Члени ВАПЛІТЕ обстоювали вільний розвиток своєї творчості, орієнтувалися на кращі зразки західноєвропейського мистецтва.

У Києві схожі літературні принципи сповідували група «неокласиків» (Микола Зеров, Максим Рильський, Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Юрій Клен) та організація МаРс (Майстерня революційного слова), до якої входили Валер’ян Підмогильний, Євген Плужник, Григорій Косинка, Іван Багряний, Борис Антоненко-Давидович, Марія Галич та ін.

Роль активного пропагандиста провладних ідей узяла на себе Всеукраїнська спілка пролетарських письменників (ВусПП). Її склали колишні члени «Гарту» та «Плугу», які не ввійшли до ВАПЛІТЕ. Це Іван Кулик, Іван Микитенко, Володимир Коряк, Наталя Забіла, Павло Безпощадний, Леонід Смілянський та ін.

Зрештою комуністична влада заборонила всі без винятку літературні групи й організації. Замість них 1934 року створила Спілку радянських письменників України. За її статутом, у мистецтві міг існувати лише один творчий напрям — соціалістичний реалізм. Митці повинні були в оптимістичному ключі зображувати побудову соціалістичного суспільства. Насаджуючи соцреалізм, радянська влада намагалася перетворити письменників на пропагандистів комуністичних ідей.

 

6.4. Поняття «розстріляне відродження», домінування соцреалістичної естетики в 1930-ті роки

Термін «розстріляне відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавриненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 20-30-х рр. За це десятиліття (1921-1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).

Це Відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони (пригадаймо Емський указ) створили тексти, гідні світового поціновування (П. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський), з довгожданим набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905-1917 pp.

Вийшовши в масі своїй з нижчих верств населення (службовці, різночинці, священики, робітники, селяни), нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод та необхідність заробляти насущний хліб. Але, працюючи «на грані», намагаючись використати всяку можливість ознайомитися зі світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості, вони просякалися найсучаснішими тенденціями і творили дійсно актуальне мистецтво.

Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925-1928 pp. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.

Що ж визначало творчі шукання новітньої еліти й тематику її творчості? Головними складниками її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. В більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу. За їх зовнішньою «радянськістю» ховалися глибокі пошуки й запити. Подивімося на деякі найцікавіші тексти.

Проза поділялася на дві течії: сюжетна й безсюжетна. У безсюжетних творах головним було не речення чи слово, але підтекст, дух, «запах слова», як казав Хвильовий. Стиль сильних почуттів та проникнення в сутність явищ називається неоромантизмом чи експресіонізмом. У цьому напрямку працювали Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Андрій Головко, Юліан Шпол, Олекса Близько, Лесь Курбас, Микола Куліш та багато інших.

Головна ідея новели «Я (Романтика)» Хвильового — розчарування в революції, кричущі суперечності й роздвоєння людини того часу. Головний персонаж — людина без імені, а значить, без індивідуальності, без душі. Заради революції він убиває свою матір і карає себе думкою: чи варта була революція такої жертви.

Головний герой повісті «Смерть» Бориса Антоненка-Давидовича — Кость Горобенко. Серед насильства Громадянської війни і втрати людиною всіх матеріальних здобутків та елементарної гідності він сприймає більшовиків як надлюдей, здатних подолати смерть, яким доступна найвища істина. Вони здатні вбивати інших, не переймаючись цим. Убивство Костем куркуля — його перехід до вищої касти, ставання людинобогом.

У романі Валер'яна Підмогильного «Місто» вперше в українській літературі проявилися елементи філософії екзистенціалізму. Головний герой у прагненні насолоди йде від задоволення фізичного до найвищих релігійних потреб. Проте навіть у такій складній тематиці письменник не перетворює роман на просту оповідь «людної» філософії, а творчо осмислює її у застосуванні до нашого, національного світовідчуття.

У поезії найцікавішими є шукання символістів Олександра Олеся і Павла Тичини. У своїй збірці «Сонячні кларнети» Тичина відбив усю широту освіченого й тонкого розуму, який споглядає багатство української природи, бажаючи докопатися до її першопричин.

Коли Комуністична партія СРСР зрозуміла свою поразку, вона почала діяти забороненими методами: репресіями, замовчуванням, нищівною критикою, арештами, розстрілами. Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Хвильовий), репресії й концтабори (Б. Антоненко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (І. Багряний, В. Домонтович), еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творів на уславлення партії (П. Тичина, М. Бажан). Більшість митців була репресована і розстріляна.

Яка ж доля їхніх творів?... Коли 1947 року Іван Багряний видав за кордоном свою поетичну збірку «Золотий бумеранг», другою назвою її було «Рештки загубленого, репресованого та знищеного». Твори здавалися до спец сховів, заборонялися, замовчувалися, багато з них були назавжди втрачені. Хоча й функціонували у самвидаві (Іван Багряний), рукописних копіях, виходили за кордоном.

Трагічна доля покоління 20-30-х років демонструє нам усю силу українського духу, його творчий потенціал, необхідність свого шляху й незалежності від впливу інших культур.

Висновок

Воєнно-комуністичний наступ 30-х років, що прийшов на зміну українському відродженню 20-х років, відзначався крайньою ідеологізацією в усіх сферах життя суспільства, суворим контролем за діяльністю високоінтелектуальних осіб, діячів культури та мистецтва, забороною різних релігійних течій, руйнуванням храмів, відкиданням тих напрямів суспільної, історичної, філософської думки, що виходили за рамки ідеологічних догм, переслідування інакомислячих. Значна частина української інтелігенції загинула в сталінських тюрмах і концтаборах. У 1933 році був засланий на Соловки М. Ірчан, у цьому ж році було арештовано М. Ялового, О. Вишню (П. Губенка). Його чекали звинувачення в причетності до "Української військової організації", арешт у 1933 році та 10 років поневірянь у таборах. Вражений арештами своїх друзів, трагічно закінчує своє життя М. Хвильовий.

Раніше на уроках української літератури не вивчали життя і творчість письменників, які підіймали у своїй творчості ідею національного визволення України. "Розстріляне відродження..." Застінки, ГУЛАГ, Сибір - те, що випало на їх долю, це знущання над дорогоцінним скарбом - людським життям.

Упродовж багатьох років ім'я Миколи Хвильового якщо й нагадувалось, то лише з характеристикою "ворога народу". Письменника обвинувачували в націоналізмі, ворожості офіційному курсу партії. Перестає виходити журнал "ВАПЛІТЕ". Хвильовий вимушений писати покаянні листи, клястися у вірності комуністичній ідеології. Читати ці документи, зокрема статі, спрямовані проти товаришів по перу, гірко і сьогодні. Та вони дають уявлення, в яку безвихідь "героїчного терпіння" він був загнаний.

Останньою спробою відстояти незалежність стала нова літературна організація "Пролітфронт" і видання впродовж 1930 року однойменного журналу. Для М. Хвильового давно вже стали зрозумілими помилки в національній політиці, що привели до голоду в Україні. Письменник болісно переживав і суперечності в особистій долі, численні компроміси, на які потрібно було йти, щоб не порвати остаточно з більшовицькою партією. М. Хвильовий часом втрачав надію і знову її здобував.

Постріл 13 травня 1933 року був трагічною крапкою в історії українського відродження пореволюційних років. Проте все, здійснене ним, зосталося в скарбниці української культури. Це одна з неперевершених її сторінок, запорука майбутнього розвитку, вимріяного М. Хвильовим.

У 1934 році заарештовані і розстріляні Г. Косинка, Д. Фельківський, К. Буревій. Репресій зазнали 97 із 193 членів спілки письменників України, створеної у 1934 році. Серед них
М. Зеров, Л. Гомін, М. Куліш та інші. Правду життя показував глядачам Лесь Курбас разом зі своїм творчим колективом "Березіль", але хвиля терору поглинула митця, як і багатьох інших.

Серйозні втрати були й серед майстрів пензля та різця. Арешту за професійні погляди зазнали В. Седлер, І. Падалка та ін.

Саме про цих людей прийнято говорити, що вони символізують "розстріляне відродження".

Деякі з письменників, котрим пощастило вижити (П. Тичина, М. Рильський,
В. Сосюра, П. Панч, Ю. Яновський та ін.), змушені були пристосовуватися до нових умов, ставати на шлях конформізму. Цьому процесові активно сприяли різні творчі спілки (письменників, композиторів, художників), організовані у середині 30 - х років. Фраза "національна за формою і соціальна за змістом культура" мала прикрити нав'язування ідеологічних стандартів, де національному відводилася тільки роль декоруму. Усе це негативно позначилось на культурі, літературі та мистецтві, руйнувало творчий потенціал народу, збіднювало його духовне життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. План та організаційна структура заняття:

№ з/п	Основні етапи заняття, їхні функції та     зміст	Методи контролю і навчання	Матеріали методичного забезпечення	Розподіл часу
1. 2.   3.	Підготовчий етап Організаційні заходи Постановка навчальних цілей та мотивація Контроль вихідного рівня знань, умінь і навичок	Розповідь Бесіда	Портрети письменника, збірки творів митця, зображення та відеофільм	15%
4.	Основний етап 1. Суспільно-історичні умови розвитку, основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм). 2. Митець і влада, свобода творчості. 3. Стильове розмаїття мистецтва 1920-х років. 4. Поняття «розстріляне відродження», домінування соцреалістичної естетики в 1930-ті роки.	Бесіда Створення інтелект-карти Аналіз творів Перегляд відео	Портрет письменника Збірка творів письменника Відеокліпи	70%
5.   6. 7.	Заключний етап Контроль та корекція рівня професійних вмінь та навичок Підбиття підсумків практичного заняття Домашнє завдання (література з теми)	Тести	Роздатковий матеріал «Тести»	15%

8. Матеріали методичного та матеріального забезпечення заняття:

8.1.Матеріали для підготовчого етапу заняття

• Поясніть відмінність літературних угруповань: МАРС, «неокласики», ВАПЛІТЕ і «Гарт», «Плуг», ВУСПП, «Молодняк».

• Якими підставами керувалася комуністична партія, утручаючись у літературне життя 20-х рр. ХХ ст.?

• Що розуміємо під «стильовим новаторством» української прози 20-х рр. ХХ ст.?

• Яку проблематику порушували прозаїки цього періоду?

• Які нові жанри з’явилися в українській прозі 20-х рр. ХХ ст.?

• Поясніть причини оновлення української драматургії 20-х рр. ХХ ст.

• Розкрийте причини «розстріляного відродження».

8.2. Матеріали для основного етапу заняття

Завдання: Складіть «портрет» доби «розстріляного відродження»: історичні обставини, побут, література та інші види мистецтва. За підсумками роботи проведіть літературні читання.

8.3. Матеріали для завершального етапу заняття

ТЕСТИ

1.Якими були основні ознаки політики більшовиків у галузі культури в 1920-ті рр.?

А) прагнення зберегти контроль над культурною та всіма проявами духовного життя

Б) сприяння вільному розвитку культури, ліквідація форм контролю над нею

В) деідеологізація культури, толерантне ставлення до інакомислення

Г) боротьба з будь-якими проявами інакомислення, зведення всієї сукупності проявів духовного життя суспільства до заздалегідь визначених схем

2.Режисером і художнім керівником театру «Березіль» в 1920-х рр. був:

А) П. Саксаганський

Б) А. Бучма

В) Лесь Курбас

Г) Г. Юра

3.Відкриття українських гімназій, державних університетів у Києві та Кам’янці-Подільському, Української Академії наук були складовими національно-культурної політики:

А) Української Народної Республіки

Б) Західноукраїнської Народної Республіки

В) Української Держави П. Скоропадського

Г) Української Соціалістичної Радянської Республіки

4.З іменами А. Бучми, Леся Курбаса, Г. Юри пов’язаний розвиток:

А) монументального мистецтва

Б) театрального мистецтва

В) музичного мистецтва

Г) оперного мистецтва

5.«Розстріляне відродження» — це умовна назва:

А) покоління українських політичних діячів часів Української революції, знищених під час Великого терору 1930-х рр.

Б) групи українських «буржуазних спеціалістів», розстріляних у ході боротьби зі «шкідництвом» у 1920—1930-х рр.

В) літературно-мистецької генерації України 1920—1930-х рр., репресованої сталінським режимом

Г) плеяди видатних українських учених, засуджених у 1930-х рр. у справі Спілки визволення України

6.На початку 1920-х рр. приводом до пограбування державою церковних цінностей…

А) став голод 1921—1923 рр.

Б) стало запровадження нової економічної політики

В) стала політика українізації

Г) стали чистки у партійних лавах

 

9. Питання для підготовки до наступного практичного заняття

Авангардні тенденції в українській літературі 1920-х років

1. Поет-футурист М. Семенко – сміливий експериментатор.

2. Урбаністичні мотиви його лірики, їхня змістова новизна, ламання класичної форми («Бажання», «Місто», «Запрошення»).

 

10. Завдання для самостійного опрацювання

Основні завдання	Вказівки
Знайдіть у мережі Інтернет і перегляньте першу частину фільму Віктора Шкуріна та Олександра Фролова «Червоний ренесанс. Пролог» (2004).	Випишіть у робочі зошити основні тези з фільму, які вас здивували, шокували, засмутили, розгнівали тощо. Свою думку поясніть. Про що ви хотіли б дізнатися більше?

Матеріальне оснащення:

•                  Підручник;
•                  Портрети письменника(ці);
•                  Роздатковий матеріал до практичного тренінгу;
•                  Мультимедійні засоби унаочнення.

 

11. Використана література (у тому числі наявна в бібліотеці):

Основна:

1.                Авраменко О. Українська література (рівень стандарту): підруч. для 10 кл. закл. загальн. серед. освіти / Олександр Авраменко, Василь Пахаренко. — К. : Грамота, 2018. — 256 с.: іл. – [Електронний ресурс]. – URL: https://files.pidruchnyk.com.ua/uploads/book/10-klas-ukrajinska-literatura-avramenko-2018.pdf.
2.                Українська література. Рівень стандарту: підруч. для 10 кл. закладів загальної середньої освіти. / А. М. Фасоля, Т. О. Яценко, В. В. Уліщенко, Г. Л. Бійчук, В. М. Тименко. — Київ : Педагогічна думка, 2018. — 192 с. : іл.
3.                Коваленко Л. Т. Українська література (рівень стандарту): підруч. для 10 кл. закладів загальної середньої освіти / Л. Т. Коваленко, Н. І. Бернадська. — К. : УОВЦ «Оріон», 2018. —
   320 с.: іл. – [Електронний ресурс]. – URL: https://files.pidruchnyk.com.ua/uploads/book/10-klas-ukrajinska-literatura-kovalenko-2018.pdf.
4.                Слоньовська О. В. Українська література (профільний рівень): підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти / О. В. Слоньовська, Н. В. Мафтин, Н. М. Вівчарик. – Київ : Літера ЛТД, 2018. – 304 с. – [Електронний ресурс]. – URL: https://pidruchnyk.com.ua/1229-ukrainska-literatura-10-klas-slonovska.html.

Додаткова:

1. Опорні таблиці для підготовки до ЗНО з української літератури / розробник: Волкова Л. В. – Харківський коледж Державного університету телекомунікацій - 2020. - 27 с.

2. Українська література в таблицях і схемах. Підготовка до ЗНО (за новою програмою) / А. В. Щербакова. - Сміла, 2020. - 150 с.

3. Українська література. Рівень стандарту: підруч. для 10 кл. закладів загальної середньої освіти. / А. М. Фасоля, Т. О. Яценко, В. В. Уліщенко, Г. Л. Бійчук, В. М. Тименко. — Київ : Педагогічна думка, 2018. — 192 с.: іл. – [Електронний ресурс]. – URL: https://files.pidruchnyk.com.ua/uploads/book/10-klas-ukrajinska-literatura-fasolja-2018.pdf.

4. Українська література: експрес-підготовка до ЗНО / за заг. ред. О. В. Савенкової. Харків: Друкарня Мадрид, 2019. 60 с.

Електронні ресурси:

https://www.slideshare.net/... - перифрази й цитати про письменників

https://www.slideshare.net/... - таблиця за творами української літератури

http://natalianemirovska.blogspot.com/... - міні-тест до ЗНО. «Неймовірна двадцятка «Завдання з української мови та літератури»(персональний блог вчителя)

https://vintest.org.ua/... - електронна бібліотека з української літератури

http://znoclub.com/... - 7 ресурсів для перевірки своїх знань з української мови та літератури.

 

 

 

Методичну розробку підготувала – викладач Гулак А. М.

 

Затверджено на засіданні ЦК української мови та літератури з іноземною мовою   Протокол №___ від ___ ________ 20__ р. Протокол №___ від ___ ________ 20__ р. Протокол №___ від ___ ________ 20__ р. Протокол №___ від ___ ________ 20__ р. Протокол №___ від ___ ________ 20__ р.   Голова комісії _____________ Аліса ГУЛАК