Особливий, пам'ятний урок, який виховує патріотичні почуття. На цьому уроці діти ознайомились з яскравим прикладом мужності та сміливості. Цим прикладом став колишній випускник рідної школи.
Урок мужності
Тема уроку: Герої поряд: мужність українських військових на
прикладі Сирватка Олександра Васильовича
Мета уроку:
формування в учнів почуття патріотизму, любові до
свого краю, народу та його історії; формування та розвиток мотивації,
спрямованої на підготовку до захисту Вітчизни на прикладі подвигу героїв
сьогодення;
виховання громадянських почуттів, свідомої соціальної
активності та відповідальності.
Хід уроку
І.Організаційна частина
Пролунав шкільний дзвінок,
Починається урок.
Ви працюйте всі старанно,
Щоб почути у кінці,
Що у нашім першім класі
Діти – просто молодці!
1) Вступне слово вчителя
Який же ми народ талановитий.
Куди не кинь — все вміємо створить.
Співати, вишити, сплести, пошити...
Але чого ж не вміємо ми жить,
Як нам належить, гордо, незалежно,
А не схиляти голову свою...
Любити край свій батьківський безмежно
І рідну мову в рідному краю.
2) Оголошення теми і мети уроку
- Сьогодні на уроці ми з вами поговоримо про нашу рідну Батьківщину. Пригадайте, як зветься країна, в якій ми з вами живемо? (Україна)
- Ми живемо з вами, діти, в чарівному, надзвичайно красивому краю, який зветься Україна. Природа нашого краю дуже різноманітна і цікава. Ось погляньте на карту ( показую на карті Україну)
Тут є гори Карпати і Кримські, безмежні поля і степи, озера, ріки і моря Чорне і Азовське, вікові ліси. Не злічити на ній джерел і струмочків, які живлять нас і нашу землю цілющою життєдайною водою. Це наша держава, державна територія, в оточенні інших більших і менших держав.
- А що ж таке державна територія? (Відповіді учнів).
Державна територія — це частина земної кулі, яка знаходиться під суверенітетом певної держави.
Суверенітет — це незалежність, самостійність держави в її зовнішніх та внутрішніх справах. Все це означає, що ми — незалежна вільна держава, яку ніхто не гнобить, не принижує, не нав’язує свого способу життя, іншої культури та поведінки. Це сьогодні ми незалежні і вільні, але так було не завжди. Були різні часи в нашій історії, коли ми були під гнітом інших держав, які прагнули захопити територію України для свого збагачення і поневолити її народ. Тоді нас і принижували, і гнобили, нав’язували свою мову, культуру, правила поведінки. Та тільки душа справжніх українців залишалася світлою в усі часи і люди боролися за свою волю і незалежність. А раз боролися, то й перемагали. Як писав поет Тарас Шевченко: «Борітеся й поборете», так воно і ставалося в усі віки. Бо все залежить від людей, які тут живуть, від їхньої сили, волі, розуму, бажання. Який народ, така його й країна, адже народ — це творець своєї держави, її повновладний господар. Все залежить від нього самого.
Народ — це населення держави, жителі країни, форма національної та етнічної єдності, нація. Це я і ти, кожен із нас.
Від того, діти, як ми любимо свою Батьківщину і буде залежати її майбутнє та сьогодення.
- Сьогодні ми поговоримо про людей, які своїми вчинками доводять свою безмежну любов до України
ІІ.Основна частина
Увага! Увага! Зараз ми з вами помандруємо в минуле, аби краще зрозуміти звідкіля ж беруться справжні патріоти. (Демонстрація фотодокументів)
10 липня 1994 року в селі Зеленче Дунаєвецького району народився маленький Сашко. Він ріс, підростав, а коли йому виповнилось 6 років прийшов до нашої рідної школи у 1 клас. Сашко дорослішав і його вже звали Сирватко Олександр. Вже у 1 класі батьки його записали у секцію «дзюдо», адже хлопчина дуже любив займатись спортом. Часто він займав призові місця на змаганнях.
Збігали роки, хлопчик дорослішав і ставав справжнім помічником для батька. Адже йому дуже подобалось працювати біля автомобільної техніки. Сашко допомагав батькові ремонтувати трактори ( а вдома їх було аж чотири), а також частенько сідав за кермо, допомагаючи орати, косити чи перевозити вантажі. З часом, хлопчина виконував роботу дорослого чоловіка.
У 2012 році Сирватко Олександр Васильович став випускником нашої школи і в цьому ж році вступив до Балинського професійного училища на спеціальність «тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва». Вже у цьому віці він розумів, що це життєве призначення.
Саме навчаючись у цьому навчальному закладі, всі побачили і зрозуміли наскільки Олександр обізнаний у даній сфері, адже займається цим з дитячих років.
Перший успіх прийшов у 2013 році під час проведення Всеукраїнського конкурсу фахової майстерності. Цей конкурс приніс Олександру 1місце. В нагороду Олександр Васильович отримав Диплом I ступеня з підписом Міністра освіти і науки України Д. В. Табачника. З тих пір нагороди так і посипались… В Олександра є ще безліч нагород, дві статті в районній газеті. Але через свою надмірну скромність Олександр не любить про це згадувати. (Демонструю дипломи, похвальні листи та газети)
Не дивлячись на всі свої успіхи, він хотів здійснити ще одну свою дитячу мрію – стати військовим. На службу Олександр Васильович потрапляє у місто Хмельницький ( 8 батальйон спеціального підрозділу). Вже через рік він стає старшим шофером та потрапляє у місто Краматорськ, що на сході України. Саме тут він виконував свій патріотичний обов'язок – захищав свободу та незалежність нашої держави, оберігав наш спокійний сон. Про події, які відбувались на сході України Олександр не любить розповідати. Можу вам продемонструвати декілька фото (демонструю фото).
Перебуваючи в зоні АТО він сильно захворів від переохолодження та перевтоми, але від лікування неодноразово відмовлявся. Коли хвороба стала перемагати виснажений організм бійця, його переправили у військовий госпіталь, де зараз він лікується.
III. Фізкультхвилинка.
Ми мандруєм, ми мандруєм,
Україною крокуєм,
Ось побачили Карпати,
Як вершину нам дістати?
Заглянемо в озерця,
Не торкнутися нам дна?
Так ми довго-довго йшли
І до школи знов прийшли!
IV. Угагальнення та систематизація почутого
Кожному з нас потрібно всім серцем любити нашу рідну неньку – Україну. Для цього нам потрібно добре вчитися, берегти природу, поважати старших, кожного дня робити корисні вчинки. Пам'ятайте, що кожен з нас – громадянин України.
Давайте зараз разом огорнемо нашу неньку - Україну теплом своїх долоньок і сердець. Із білого паперу ми виріжемо відбитки своїх долоньок, а з червоного паперу – сердечка. Потім усі, колективно наклеїмо усе навколо карти України.
V. Підсумок уроку
Дякую усім за працю! Я, думаю, що кожен із вас хотів би бути схожим на нашого героя. Адже, кожен із нас любить свою Батьківщину.
Я пропоную написати Олександру Сирватку колективного листа від нашого класу, а також намалювати малюнки, щоб підтримати його у важкий час та підняти йому бойовий дух.