Василь Діденко - поет Запорізького краю.

Я – син трудящих, син Вкраїни,Що гнала – вигнала панів,Що має серце солов`їнеІ солов`їний в серці спів.(В. Діденко)Василь Іванович Діденко - представник естетичної течії «тихої лірики» в українській літературі

Василь Іванович Діденко народився 3 лютого 1937 року в Гуляйполі Дніпропетровської області у родині закріпачених у сталінському колгоспі Івана та Марії Діденків. Батько поета працював механізатором, маму примушували безкоштовно працювати дояркою в колгоспі, біля неї працювала й Василева сестра Галина. Коли Василеві виповнилося 10 років, батьки переїхали у село Гаврилівку на Херсонщині. З липня 1950 до березня 1958 його біографія була пов'язана з Вінниччиною (Погребищанський район). Писати вірші почав рано. 25 січня 1953 року в газеті «Вінницька правда» був надрукований його найперший вірш «Я — п'ятнадцятирічний капітан». Тоді юнак працював у батька помічником комбайнера. У 1954 році після закінчення Ширмівської середньої школи вступив до Київського університету імені Тараса Шевченка і закінчив 1959 року. Відтоді — на редакційній та літературній роботі. Як поет формувався в університетській літстудії ім. Василя Чумака. У травні 1963 року став членом Спілки письменників України. Перші його вірші надруковані 1957 року. Більшість з них покладено на музику. Помер 13 квітня 1990 року та похований на київському північному кладовищі, розташоване у селі Рожни Броварського району. Вже після поховання в Києві став відомий його лист-заповіт «Поховайте мене в Гуляйполі» від 30 березня 1990 року.25 червня 1997 року, завдяки клопотанню рідних та численних поціновувачів його таланту, поета перепоховали у Гуляйполі.

У травні 1963 року став членом Спілки письменників України. Перші його вірші надруковані 1957 року. Більшість з них покладено на музику. Помер 13 квітня 1990 року та похований на київському північному кладовищі, розташоване у селі Рожни Броварського району. Вже після поховання в Києві став відомий його лист-заповіт «Поховайте мене в Гуляйполі» від 30 березня 1990 року.25 червня 1997 року, завдяки клопотанню рідних та численних поціновувачів його таланту, поета перепоховали у Гуляйполі.

Василь Діденко створив 13 поетичних збірок:«Рання ластівка» (1988),«Дивокрай» (1987),«Дзвінка фонетика» (1984),«Червоний вітер» (1982),«Вродливий день» (1979),«Мережки сонця» (1976),«Берізка» (1975),«Дзвонять конвалії» (1972),«Дивосвіти любові» (1969),«Заповітна земля» (1965),«Степовичка» (1965),«Під зорями ясними» (1961),«Зацвітай, калино» (1957).1998 видано збірку «Серцем, сповненим любов'ю», Фактично — представник так званої «тихої лірики».

На долині туман. На долині туман,На долині туман упав. Мак червоний в росі,Мак червоний в росі скупав. По стежині дівча,По стежині дівча ішло. Тепле літо в очах,Тепле літо в очах цвіло. На долині туман,На долині туман упав. Білі ніжки в росі,Білі ніжки в росі скупав. Понад гору дівча,Понад гору дівча ішло,Мак червоний в село,Мак червоний в село несло. За дівчам тим і я,За дівчам тим і я ступав,Бо в долині туман,Бо в долині туман розтав

Паспорт поезії «На долині туман» Тема: змалювання вранішньої літньої пори, коли туман огорнув долину.Ідея: уславлення краси природи та дівочої краси, якими захоплюється ліричний герой. Основна думка: туман, який вранці «упав», а потім «розтав» надав можливість побачити двох закоханих — дівча і ліричного героя. Жанр: пейзажна лірика. Художні засоби • повтори: «На долині туман», «Мак червоніє в росі», «По стежині дівча», «Тепле літо в очах», «Білі ніжки в росі», «Попід гору дівча», «Мак червоний в село», «За дівчам тим і я», «Бо в долині туман»;• метафори: «туман упав», «літо .. цвіло», «туман розтав»;• епітети: «тепле літо», «білі ніжки».