Вчимось Жити Разом матеріал для швидкого вивчення

Модуль 1. Вступ. Роль освіти в адаптації тимчасово переміщених осіб

1.1 Проблеми адаптації тимчасово переміщених дітей у приймаючих громадах

Всі люди світу мають однакові права

на користування природними благами світу

і однакові права на повагу.

Лев Толстой

 

Поведінкові реакції дітей з посттравматичним стресовим розладом

Проблеми дезадаптації дітей-переселенців

Адаптація внутрішньо-переміщених дітей до нової школи

Визначення успішності адаптації дитини до навчального закладу

 

Події під час конфлікту на Сході України спричинили появу нової категорії населення – внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Внутрішньо переміщена особа (згідно з чинним законодавством) є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув свою місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсякденних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

За даними ЮНІСЕФ, у лютому 2017 р. було офіційно зареєстровано 1 626 137 внутрішньо переміщених осіб, в тому числі 225 866 дітей.

У будь-якому конфлікті найбільше страждає найуразливіша категорія населення – діти. Саме вони зазнають значних складностей соціального і психоемоційного характеру, пов’язаних зі зміною середовища проживання та звичного кола спілкування, особливо, якщо така міграція спричинена війною.

 

Поведінкові реакції дітей з посттравматичним стресовим розладом

 

	Травматичний стрес – це емоційна реакція людини на травмуючі події.

 

Травматичний стрес вважається НОРМАЛЬНОЮ реакцією на НЕНОРМАЛЬНІ обставини (події, що виходять за рамки звичайного життєвого досвіду людини).

Діти старшого дошкільного і молодшого шкільного віку відображають у грі все, що відбувається навколо. Гра для них – це можливість впоратися з ситуацією, яка вже трапилася чи відбувається зараз. Тому вони відображають у рольових іграх війну, переселення, переховування у бомбосховищах, гру у військових, медиків, волонтерів тощо. У таких випадках не треба хвилюватися (якщо це не загрожує здоров’ю та життю дитини). Це нормальна реакція дітей на незвичайні ситуації.

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) виникає як відкладена та/або затяжна реакція на стресову подію чи ситуацію (короткочасну або тривалу) надзвичайно загрозливого чи катастрофічного характеру. За даними ВООЗ, близько 80% постраждалих в екстремальних ситуаціях людей, успішно справляються з травматичним стресом і тільки у 20 % прояви травматичного стресу трансформуються у посттравматичний стресовий розлад як хворобу, в якій проявляються фізіологічні та психологічні симптоми (див. таблицю).

Ознаки та симптоми посттравматичного стресового розладу у дітей

(за даними Американського національного центру з ПТСР)

Вікова категорія дітей	Ознаки та симптоми
Діти молодшого віку (1 – 6 років)	Безсилля і пасивність, відсутність звичайних реакцій Генералізований страх Підвищена збудливість і незібраність Пізнавальна плутанина Складність говорити про цю подію Складність визначати почуття Нічні кошмари, інші порушення сну Страх розставання і «чіпляння» за близьку людину Регресивні симптоми (наприклад повернення нічного нетримання сечі, втрата мови, рухових навичок) Нездатність збагнути смерть як неминучість Тривога з приводу смерті Соматичні симптоми (болі в животі, головні болі тощо) Підсилена реакція на гучні звуки «Заморожування» (раптова нерухомість) Метушливість, нехарактерний плач Уникання або тривога у відповідь на конкретні стимули, специфічно пов’язані з травмою, включаючи бачене і фізичні відчуття
Діти молодшого та середнього шкільного віку (6 – 11 років)	Почуття відповідальності та провини Повторювана травматична гра Відчуття тривоги при згадках про подію Нічні кошмари, інші порушення сну Стурбованість з приводу безпеки, думки про загрозу Агресивна поведінка, спалахи гніву Страх почуття болю, травми Пильна увага до тривоги батьків Ухиляння від школи Тривога/турбота про інших Поведінкові, емоційні, особистісні зміни Соматичні симптоми (скарги на тілесні болі) Очевидні тривога/страх Схильність до усамітнення Конкретні пов’язані з травмою страхи, загальні страхи Віковий регрес (веде себе як молодша дитина) Тривога розлуки Втрата інтересу до діяльності Плутанина думок, недостатнє розуміння травматичних подій Відсутність чіткого розуміння явища смерті, причини «поганих» подій Прогалини в нестачі розуміння заповнюються «магічними» поясненнями Втрата здатності до концентрації в школі, зниження успішності Дивна або незвичайна поведінка
Підлітки (12–18 років)	Егоїстичність Небезпечна для життя поведінка Бунт удома або в школі Різкі зміни у стосунках Депресія, уникнення спілкування Зниження успішності в школі Спроба віддалиться і захиститься від почуттів сорому, провини, приниження Надмірна активність з іншими людьми чи відсторонення від інших з метою врегулювання внутрішнього конфлікт Схильність до переживання нещасних випадків Бажання помсти, активність, пов’язана з відповіддю на травму Порушення сну і харчування, нічні кошмари.

 

Проблеми дезадаптації дітей-переселенців

 

В окремих психологічних працях виділяють характерні психологічні синдроми, характерні для дітей-мігрантів та внутрішньо-переміщених осіб:

• психологічна інкапсуляція (дитина повністю замикається в собі);
• сімейна та групова ізоляція (замикання в сім’ї або групі однолітків);
• соціальна дезорієнтація (намагається включитися в життя суспільства, але через неадекватне сприйняття соціальних норм не в змозі це зробити).

Нерідко у ВПО, в тому числі й у підлітків, виявляються особливості, що сприяють їх участі в екстремістських акціях, зокрема: агресивність, делінквентність, девіантність, негативне ставлення до місцевого населення, почуття відчуженості, соціальної несправедливості. Таким чином, діти стикаються із проблемою соціальної дезадаптації. Дезадаптаційний стан провокує неуспішність, погану поведінку, дитина переходить до категорії важковиховуваних, «групи ризику». Ставлення оточення до дитини погіршується і, як наслідок, поведінка важкого учня стає ще менш керованою.

Очевидно, що дезадаптація призводить до функціональних, а іноді й органічних порушень психічного та соматичного здоров’я учнів, тому проблеми таких учнів необхідно вирішувати комплексно, мультидисциплінарно. З цією метою вимогою до навчальних закладів стає проведення для учнів, які прибули до закладу, та членів їх родин інтенсивних вступних програми знайомства з приймаючою громадою та її системою цінностей, місцевими традиціями, надання постійної освітньої підтримки у вивченні мови.

 

Адаптація внутрішньо переміщених дітей до нової школи

 

Адаптація внутрішньо переміщених дітей до нової школи є однією з найважливіших складових адаптації родини за місцем переселення. Допомогти дитині інтегруватися в новий колектив, включити її в освітній процес, зменшити рівень стресу, не виділяти з-поміж інших учнів як «жертву», мотивувати вчитися – це частина роботи, яку мають виконати вчителі. Успішність цієї роботи починається з того, як дитина представлена в новому колективі. Спроба педагога підкреслити складний досвід, що пережила дитина в зоні конфлікту, може стати причиною несприйняття новачка класом або призвести до зайвої героїзації його минулого. Безумовно, вчителі й однолітки мають дещо знати про нового учня, та в школі насамперед слід зосередитися на включенні дитини до навчального процесу.

Коли діти потрапляють у новий колектив з усталеною структурою та лідерами, вони змушені заново вибудовувати стосунки, як з новими однокласниками, так і з вчителями. Змінюючи звичний колектив, школярі тривожаться, чи сприймуть їх нові однокласники, чи зможуть вони відповідати вимогам нової школи. Тому перш ніж скласти враження про здібності та можливості нового учня, важливо не лише оцінити його освітній рівень, а й враховувати, де навчалася дитина до переїзду. Якщо освітній рівень новачка нижчий від середнього в новому класі, потрібно з’ясувати, чи це наслідок іншого рівня вимог у попередній школі чи особистих здібностей дитини, та враховувати це в період адаптації.

На успішність адаптації переселенця впливає й те, як дитина добиратиметься до школи й додому після занять, як буде організоване її харчування, з ким вона залишатиметься після уроків, чи відвідуватиме музичну школу або спортивну секцію, якщо вона звикла це робити вдома. Тому контакт батьків з вчителем та спілкування родин ВПО зі шкільним психологом особливо важливий. Для адаптації дитини важливо не тільки налаштовувати її на позитив, але й підготувати до труднощів, які можуть виникнути, намагатися вирішувати їх спільно. Батьківська підтримка дасть дитині відчуття безпечного тилу, впевненість у позитивному результаті і допоможе швидше влитися в новий колектив.

 

Визначення успішності адаптації дитини до навчального закладу

 

Нижче наведено основні критерії визначення успішності адаптації дитини до навчального закладу, які можуть бути застосовані і до адаптації дітей ВПО.

1. Презентаційний компонент адаптації до навчально-виховного процесу полягає в ознайомленні дітей та їх батьків з особливостями організації навчально-виховного процесу, специфікою та особливостями діяльності навчального закладу (режим, графік занять, вимоги до одягу, критерії оцінювання тощо). Важливо, щоб класний керівник (або інший педагог чи психолог) ознайомив дитину з навчальним закладом, провів екскурсію (самостійно чи попросив це зробити нових однокласників), розповів про вимоги, які висуваються перед новоприбулим, про свята і традиції, норми та правила саме цього навчального закладу.

2. Поведінковий компонент адаптації відображає, як дитина дотримується правил поведінки в навчальному закладі, відповідає загальноприйнятим нормам.

3. Емоційний компонент адаптації полягає в загальному емоційному стані дитини під час перебування у школі.

4. Соціально-психологічний компонент полягає в характеристиці місця особистості в системі офіційних та неофіційних стосунків. Проблема в тому, що ставлення до учня формується ще у молодших класах і рідко змінюється з роками, що ускладнює інтеграцію новоприбулого і нерідко призводить до його низького статусу в новому колективі та створює передумови для ситуації відторгнення.

5. Навчальний компонент полягає в успішності учня у навчальній діяльності. Низький рівень володіння розмовною українською мовою ускладнює процес навчання для переселенців з традиційно російськомовного Донбасу. Для покращення адаптації дітям-переселенцям необхідно організувати додаткові заняття з мови, в разі потреби слід залучати вчителя-логопеда, який допоможе із постановкою вимови. Дуже важливо створювати для новачків ситуації успіху, щоб діти не втратили віри в себе та мотивації до навчання.

Важливим аспектом допомоги з питання інтеграції є залучення батьків до навчально-виховного процесу. У навчальних закладах рекомендується проводити заходи з вивчення історії та культури держави, її різних регіонів, де можуть розглядатися питання культурної та релігійної різноманітності. Педагогам, які працюють з такою категорією дітей та членами їх родин, необхідно надавати науково-методичну та психологічну допомогу. Це можуть бути питання задоволення навчальних потреб учнів-переселенців, очікування вчителів щодо роботи з такою категорією учнів, педагогічні стратегії з розв’язання проблем дітей, які є переміщеними особами.

 

1.2 Освіта, як важливий інструмент консолідації суспільства

Люди разом можуть зробити те,

чого не в силах зробити поодинці;

єднання розуму і рук, зосередження їх сил

може стати майже всемогутнім.

Даніел Уебстер

 

Актуальність життєвих навичок та психосоціальної підтримки у навчально-виховному процесі

Допомога в розвитку навичок подолання кризової ситуації у внутрішньо переміщених осіб

Життєві навички, необхідні для адаптації та розбудови миру

У сучасному світі багато країн стикаються з такими явищами, як політична нестабільність, насилля і збройні конфлікти. Політичні та соціальні негаразди завжди ускладнюють реалізацію прав людини, особливо негативно вони позначаються на молодому поколінні, обмежуючи базові права дітей та молоді, в тому числі й на освіту. Водночас, саме освіта є могутнім соціальним інструментом для розбудови миру і консолідації суспільства. У доповіді «Освіта: прихований скарб», відомої як доповідь Жака Делора, ЮНЕСКО сформулювала ключові завдання – чотири «стовпи» освіти на ХХІ століття: уміння вчитись, уміння діяти, уміння бути й уміння жити разом.

Кожен з цих «стовпів» є важливим, але саме «уміння жити разом» набуває особливого значення в умовах збройного конфлікту, який триває на сході України. Від його початку тисячі родин втратили близьких, більш як півтора мільйона українців покинули свої домівки і стали вимушеними переселенцями. Серед родин, які виїхали із зони конфлікту, переважна більшість – це родини з дітьми, які крім отриманого в зоні конфлікту стресу, страждають через втрату звичного оточення, друзів, необхідність адаптуватися до нових умов життя, нової школи, нових вчителів та однокласників.

Навчальні заклади – дитячі садочки, школи, інші установи організації навчання дітей – завжди були та залишаються серцевиною організації педагогічної та соціально-психологічної та роботи з дітьми та їх батьками. Великий потенціал освітянської сфери в сучасній складній ситуації в країні має бути спрямованим і вже спрямовується на надання відповідей тим викликам і проблемам, які мають діти і суспільство. Нові теми та форми роботи, організація психологічної допомоги, групова робота з дітьми та батьками, превентивні, навчальні, інформаційно-просвітницькі заходи, весь арсенал педагогічної майстерності має концентруватися і спрямовуватися на роботу з учнями та їх родинами.

 

Актуальність життєвих навичок та психосоціальної підтримки у навчально-виховному процесі

 

Навчання життєвих навичок та психосоціальна підтримка є дуже актуальними для задоволення потреб як внутрішньо переміщених осіб так і представників приймаючих громад і знадобляться для підготовки дітей і вчителів до постконфліктного примирення в майбутньому.

Оцінки, здійснені міжнародними організаціями, виявили підвищений рівень тривоги і страху серед дітей та підлітків, які стали свідками агресивних або насильницьких дій, а саме зустрічі з солдатами, військовими транспортними засобами, особами, що погрожували іншим вогнепальною зброєю, пораненими та убитими. У той час як більшість дітей були стійкими та досить добре долали підвищений рівень стресу, значна кількість дітей була менш стійкою, особливо дітей молодшого віку.

Так, у Донецькій області психологи виявили найвищий рівень стресу та поведінкових розладів (26%) у дітей віком 3-6 років, у порівнянні з 13% у дітей 7-12 років та 14% у підлітків 13-18 років. Лише близько чверті дітей, які стали свідками насильства, повідомили про отримання допомоги, щоб впоратися з важким досвідом і почуттями. Було встановлено, що найбільш уразливими є діти, які проживають у зонах бойових дій та діти з числа внутрішньо-переселених осіб (ВПО), які піддаються шкільному булінгу (цькуванню).

Ці дані свідчать про існування двох взаємопов’язаних потреб серед дітей та підлітків, які постраждали в результаті конфлікту в Україні.

По-перше, це потреба у розвитку навичок, необхідних для проживання у приймаючих громадах (для ВПО) або реінтеграції за місцем колишнього проживання (для громадян, які повернулися у пост-конфліктні райони Донецької та Луганської областей). Згодом дітям та підліткам у районах конфлікту знадобляться аналогічні життєві навички для участі у розбудові стійкого миру в Україні. Це вимагає серйозної підготовки педагогів для сприяння реалізації програм навчання життєвим навичкам, що сприяють розвитку миролюбності та вміння жити разом. Це також вимагає зміцнення потенціалу Міністерства освіти і науки України (МОН) шляхом розробки навчальних програм та підготовки вчителів.

По-друге, це потреба у наданні ефективної психосоціальної підтримки дітям та підліткам з числа ВПО, які потребували допомоги. Оскільки більшість дітей та підлітків відвідують школи, то саме навчальні заклади були визначені для широкомасштабного надання психосоціальної підтримки. Для дітей, які не відвідують школу, докладаються зусилля для зміцнення систем спрямування та догляду на рівні громад.

 

Допомога в розвитку навичок подолання кризової ситуації у внутрішньо переміщених осіб

 

В умовах стресу психологічна адаптація людини відбувається, головним чином, за допомогою копінг-стратегій і механізмів психологічного захисту. Одні й ті самі життєві події можуть мати різне стресове навантаження залежно від їх суб’єктивної оцінки або від того, які норми реагування дорослі транслюють дітям. Копінг-стратегія спрацьовує тоді, коли людина визначає ситуацію як таку, що перевищує повсякденні енергетичні затрати і вимагає додаткових зусиль. А от коли вимоги ситуації оцінюються людиною як непосильні, тоді подолання може відбуватися у формі психологічного захисту. У процесі психологічної адаптації копінг-стратегії відіграють компенсаторну функцію, а психологічні захисні механізми – декомпенсації, проте вони дають час психіці на вироблення більш ефективних методів справляння.

 

	Копінг-стратегії – це адаптивна форма поведінки, яка підтримує психологічну рівновагу в проблемній ситуації; це способи психологічної діяльності та поведінки, що виробляються свідомо і спрямовані на подолання стресової ситуації.

 

Під час спостереження та опитування людей в стресовому стані було встановлено, що у кожного є своя власна унікальна комбінація ресурсів адаптації. Ця комбінація включає шість основних характеристик або параметрів, що складають ядро індивідуального стилю боротьби:

• Beliefs and Values – B (вірування та моральні цінності);
• Affect and Emotion – A (емоції);
• Social – S (соціальна сфера);
• Imagination and creativity – I (уява і творчість);
• Cognition and Thought – C (пізнання і думка);
• Physiological and Activities – Ph (фізична активність).

Дана модель має назву «BASIC Ph». Комбінація всіх шести параметрів і складає індивідуальний стиль боротьби. Важливо відзначити, що у кожного є свої переважаючі методи подолання кризи, вони також змінюються упродовж життя. У своєму використанні ці методи розвиваються й удосконалюються, а деякі залишаються недорозвиненими. Важливо сфокусувати увагу на вдалих випадках використання внутрішніх ресурсів.

Багатьом з людей допомагає звернення до вірувань та моральних цінностей для подолання стресу і кризи. Тут маються на увазі не тільки релігійні вірування, а й політичні переконання, почуття надії і філософський «сенс», почуття місії і призначення, потреба знайти свою ідентичність і висловити власну приналежність до свого народу.

Інші дотримуються емоційної або афективної модальності – вони використовують вираження власних емоцій (плач, сміх, розповідь про пережите), або невербальні методи – малювання, читання, шиття, письмо.

Дехто обирає соціальний ресурс, черпаючи підтримку у своїй приналежності до групи, організації чи професії, у виконанні соціальної ролі.

Інколи люди користуються своєю уявою, щоб замаскувати непривабливі події, намагаються відволіктися, віддаючись солодким мріям. А можуть використати свою креативність і вигадати нестандартний спосіб вирішення проблем.

Деякі люди користуються когнітивно-поведінковим методом. Когнітивні стратегії включають дослідження фактів, збір додаткової інформації, всебічний аналіз проблем, реалістичне прогнозування, внутрішню мову підтримки, улюблені види діяльності.

Люди типу «Ph» реагують і борються за допомогою фізичного, тілесного руху. До їх методів належать релаксація, десенсибілізація, медитація, фізичні вправи.

Завданням спеціалістів будь-якого профілю є допомогти людині адаптуватися на новому місці і повернутися максимально швидко до звичного життя. Саме порушення безперервного перебігу подій: робота (школа) – домашні справи – спілкування з друзями – сімейні події, призводить до поглиблення кризи і вимагає більших затрат на подолання стресу. Важливо знайти і якомога швидше поновити зв’язки між минулим і теперішнім, відновити ту картину світу, яка була до травми.

 

Життєві навички, необхідні для адаптації та розбудови миру

 

Одночасно з наданням психосоціальної підтримки дітям-переселенцям та їх родинам, у навчальному закладі необхідно впроваджувати програми розвитку життєвих навичок, до яких слід залучати усіх учнів. В ході впровадження таких програм діти та підлітки удосконалюють свої навички вербальної і невербальної комунікації, вчаться слухати і чути, розуміти чужі почуття і говорити про свої, неагресивно відстоювати власну позицію, мирно розв’язувати конфлікти, аналізувати і вирішувати проблеми.

Уроки (заняття) з розвитку життєвих навичок проводять в інтерактивній формі. Це означає, що учні сидять не за партами, а в колі. Це дозволяє бачити обличчя один одного, враховувати невербальні моменти комунікації, швидко об’єднуватися в групи, вільно обмінюватися думками.

В ході інтерактивних занять, включаються компенсаторні можливості групи, учасники більше дізнаються один про одного, внаслідок чого реформується усталена соціальна ієрархія, руйнуються мікрогрупи, які спричиняють емоційну напругу в класі та попереджуються прояви насилля.

Вчителі, які здійснювали апробацію курсу з розвитку життєвих навичок, відмічають зміни, які відбуваються з учнями. Вони стають впевненішими, відкритішими, доброзичливішими. В класі зменшується кількість конфліктів, покращується психологічний клімат, діти стають дружними, більше дбають одне про одного. Учні, в свою чергу, відмічають більш демократичну атмосферу під час уроків, покращення ставлення до них з боку вчителів. Усе це не лише полегшує адаптацію дітей-переселенців, а й сприяє консолідації шкільного колективу, що є передумовою майбутньої консолідації суспільства.