Величне слово Кобзаря живе у віках (літературно – музична композиція)

Величне слово Кобзаря живе у віках (літературно – музична композиція)

Святково прибрана зала. Посередині сцени портрет Т.Г.Шевченка, його творів, ілюстрацій до них, картини Т.Г.Шевченка, в центрі напис.

Йдуть до нього люди, як до Бога.

Йдуть з усього світу на поклін.

Йдуть, хоч стежка стелиться терново.

Йдуть і йдуть без ліку і числа,

Щоб вогнем Тарасового слова

Очищати душі і тіла.

Мета: через художнє слово і пісню віддати данину пам’яті Т.Г.Шевченку;домогтися ,щоб учні відчули красу поетового слова, яке закликає любити свій рідний край, мову і культуру свого народу;сприяти виховання в школярів любов до ближнього,до Бога,до Вітчизни,до родини.

Цілі: Учні детальніше знатимуть факти Т.Г. Шевченка різних періодів життя. Учні вмітимуть виразно читати  поетичні і прозові твори Т.Г.Шевченка і про нього, створювати словесні образи, інсценувати твори.

Методи, прийоми і форми роботи: виразне читання поетичних і прозових творів, бесіда, висловлювання школярів, виконання пісень, діалогічне мовлення, інсценування.

І Вступне слово .

Сьогодні , як і щороку, ми святкуємо день народження Тараса. Іноді пишномовними нам видаються слова про Шевченка:наш пророк, наш сучасник…Який сучасник,коли народився 200 роки тому?Та коли вчитаємось у його поезію,безумовно, дивуємось: це ж про наше сьогодення він пророкував:

Одцурається брат брата

І дитини мати…

Це нам він нагадував:

В своїй хаті своя правда

І сила, і воля…

Це нам він докоряє й сьогодні:

Раби, подножки, грязь Москви,

Варшавське сміття ваші плани,

Ясновельможі гетьмани.

І, якраз тепер, коли нам конче потрібна згуртованість, твердість духу на захист своїх національних переконань, Шевченко підказує нам:

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу

Тому я закликаю вас Шевченковими словами:

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю..

Живе під сонцем любові Шевченкова весна… Тарас прийшов на світ, коли ще сутий кригою сивів у берегах Дніпро. Березень благословив першу сльозу немовляти. Саме в ці березневі дні ми вшановуємо пам'ять митця.   Покладемо квіти до пам’ятника                      Т. Г. Шевченка.

(Покладання квітів «Реве та стогне…»)

ІІ Основна частина

 Слово про Кобзаря

Учениця 1.

Тарас Шевченко... Такий великий, що бути більшим не можна. Як Україна. Як  cвіт.  Pic безрідним сиротою, а став найревнішим ycім  нам з покоління в покоління. Був кріпаком, а заговорив i показав шлях до свободи. Жив в iмпepii сваволі, насильства i наруги, де все i на вcix язиках мовчить, а кликав - не криводушничати, порвавши кайдани, iти  просто, щоб не було за собою зерна неправди.

Мордувався в тюрмі  народів i був свідком зречення від материнської‘ мови, культури й icтopii', а залишався вірним ідеалом волі й братерства; горів очисним вогнем сумління i вражав своїм запитанням, як полум'ям сорому: " Хто ж ми, чиїх батьків, ким i за що закутіi?"

Цар кинув його у в'язничну муштру з суворою забороною "писать и рисовать", а він своїм словом скасував цю заборону самого царя i став голосом німих pa6iв yciєї землі.

Був рядовим царської солдатчини , а зробив для визволення самої  Росії, як сказав Іван Франко, більше, ніж тисячні армії.

Учениця 2.

Карався, мучився, але не каявся. Був на дні безпросвітного пекла, а сягнув абсолюті мopaлі, інтелекту, дав книгу буття народу, висіяв зі своєї руки українське письменство i йде на його чолі світом як вісник нової  вільної сім’ї , в якій не буде супостата-ворога, війни, а будуть мати, син i будуть люди.

Не мав нi кола нi двора, а оселився у наших серцях i на віки – вічні заповідав здійснювати споконвічну мрію - " садок вишневий коло хати".

Його слово добре i ніжне, як материнські руки, коли мати пригортає до грудей свою дитину. Воно миле i цнотливе, як oчi нареченої, коли вона самим поглядом присягає нареченому на вірність. Це слово всепалиме, або зігріває або спалює. Воно просте й тверде, як революйна клятва. I воно нестихне i гнівне, як присуд відступникові.

Учениця 3.

Це слово - правда - мета на голову коронованих катів i pa6iв з кокардою на лобі. У його слові дзвенять вci звуки i переливаються вci барви світу: степовий безмежний лан хвилюється, шелестить i дзвонить колоском об високі гірські  береги. Його слово не в теплому кожусі: воно - лицарський оголений нерв народної дyшi; він творець нації, він  її оборона.

Це слово не таємничі знаки сум'ять - в ньому поезія, історія i довголіття людського роду; воно віщий поклик до єднання перед загрозою вселенської атомної катастрофи й виродження.

Biн  безсмертний, як саме життя, тому став нашою долею i заповітом. I на сторожі правди, честі i любові  стоїть його слово.

Сценка (Мати з сином)

 Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену cвічкy, ставить на столик біля портрета Т.Шевченка. До неї  підходитъ хлопчик.

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати: Так, синочку, правда.

Хлопчик: А чому так багато зipoк на нe6i?

Мати: Це, коли людина на cвіт  приходить, Бог свічку запалює, i горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, cвічкa гасне, зipoчкa падає. Бачив?..

 Хлопчик: Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, a iншi ледь видно?

 Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє, а коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічка такої людини світить ясно i світло.

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє, а коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічка такої людини світить ясно i світло.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим... Я хочу, щоб моя свічечка світила!..

Мати: Старайся, мій хлопчику.

( виходять).

То була дивовижна зоря.

На землю убогу і світом забутою,

Щоб її до життя повернути,

Бог послав Кобзаря.

Йому доля судилась,як міт-

За пророцтво життям заплатити,

Потім знов для нащадків ожити,

Дивувати оновлений світ.

У тій хатині ,у раю,

Я бачив пекло…Там неволя

Робота тяжкая ,ніколи

І помолитись не дають.

Вірш «Пророк України»  Роман Завадович

У селі  Моринцях,                                   Розбивав кайдани,

У сільській хатині,                                   Розбивав окови

Уродився він на славу                           І змагався з ворогами

Цілій Україні.                                            Всемогучим словом.

З – під низької стріхи                             Не встоялась кривда -

Соколом піднявся,                                  Насила кривава.

Як промовив його голос –                     По всім світі розійшлася

Громом розлягався.                               Тарасова слава.

Москва задрижала,                                І світові всьому

Гнівно запалала,                                      Голосить широко,

Бо розбудив тую волю,                          Що діждалась Україна

Що приспана спала,                                Свого пророка.

Бо розбудив тую думу,                           Другого такого  

Що в степу розлогим                               Між нами немає,

На широку Україну                                   Що від краю та й до краю

Шукала дороги.                                         Світ про нього знає.

Чув, як його кличе                                     Другого такого нема і не буде,

Земля – рідна мати,                                   Щоб так його величали 

Щоб за неї до двобою                               Повік – віків люди.

З москалями стати.

Пісня «Не на шовкових пелюшках»

Сценка (Мати з сином в похилій хаті)

В похилій хаті край села, над ставом чистим і прозорим життя Тарасику дала Кріпачка – мати, вбита горем. Благословенна та година, як народила мати сина.

Мати.

Як гірко,як нестерпно  жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені  раби,

Не маєм  радісної днини,

Нам вік  доводиться  робить,

Не розгинать свої спини.

Росте неправда на землі

Згорьованій,сльозами вмитій.

О любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене

Мої ви квіти нещасливі

Коли безжальна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

Тарас

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло… Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодую – у могилу

Нужда і праця положила…

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі

Умер на панщині… А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

Ходив, блукав, що було сили,

Людей шукав, щоб розуму навчати!

Писати вчився у дяка

 І малювати в маляра.

 По селах пас чужі ягнята,

 Та мачуха прогнала з хати.

 У дідича був козачком

 А дідич дав його навчати

 Щоб з нього також користь мати.

 Постійним товаришем, надійною подругою Тараса була кучерявенька, кароока Оксана. Матері думали, що колись одружать їх.

Сценка О. Іваненко «Тарасовими шляхами»

Тарас і Оксана

Четець.

Немов вітер прошелестів травою, і чийсь ніжний дотик відчув він на шиї. Глянув. Дивились ніяково ніжні великі кароокі очі навколо рожевого личка, світлі кучері з коси вибивались.

Оксана.

Чом же ти плачеш?

Ох, дурний Тарасе,

Бач, як малий, плаче?

Давай я сльози тобі витру

(витирає сльози,

сідає коло нього і кладе

Руку на плече).

Не сумуй, Тарасику, адже

Кажуть, найкраще від усіх ти

Співаєш, найкраще від усіх ти

Читаєш, ще й кажуть, малюєш ти?

От виростеш, будеш малярем, еге ж?

Тарас. Еге ж, малярем!

Оксана. І ти розмалюєш, Тарасику, нашу хату. Еге ж?

Тарас. Так. Але кажуть, що я ледащо і ні на що не здібний. Ні! Я не ледащо! Я буду  - таки малярем!

Оксана. Авжеж, будеш. А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягнята, що чабан у них такий, вони ж питоньки хочуть.

Читець. Схопились за руки й побігли вдвох до ягнят і так само, тримаючись за руки, весело погнали їх до води.

     Тарас ріс допитливим, кмітливим, мав добру пам'ять, добре вчився у дяківській школі. 

У нього рано проявилися здібності до малювання, співу, писання віршів. Вугіллям, крейдою чи олівцем він малював скрізь, де тільки міг: на стінах, на дверях, на папері.

Вечорами по закутках, щоб ніхто не бачив, плакав із горя, але думка навчитися малювати у маляра не залишала хлопчика. Так він потрапив до хлипнівківського маляра. Той згодився навчати хлопця, але пан Енгельгардт взяв його до себе в Петербург, і Тарас став козачком.

Зустріч у Петербурзі із земляком Сошенком змінили долю Тараса Шевченка. Вони побачили здібності Тараса і 22 квітня 1838 р. викупили його на волю.

А в 1840р. виходить перше видання «Кобзар».

Вірш «Я маленька українка»

      Возвеличу малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх поставлю слово.

      Беру із трепетом «Кобзар»,

Знов перечитую ,читаю…

Його величне ,віще слово

У своє серденько вкладаю.

 «Кобзар»-духовная  скарбниця

Мого народу «Заповіт».

Настільна книжка українця

Вже не один десяток літ.

Духовний скарб і віще слово

Поет в  «Кобзар» свій укладав.

Для всіх епох,для всіх народів

Його «Кобзар» священним став.

      Твори славетного поета

Читає весь вкраїнський світ.

На його віршах волелюбних

Навчавсь,зростав не один рід.

Найволелюбнішая книга-

Славен . «Кобзар» із книг усіх-

Він закликає возвеличить

Малих отих рабів німих.

Сценка. Зустріч з Тарасом

Дівчина.

Вслухаюсь… Ніде ані звуку.

А наша школа, наче справжній рай,

І ось Тарас дав мені кобзу в руки

І тихо мовив: «Дівчино, заграй!»

Дівчина.

Про що тобі співати, о Пророче,

Знаю вкраїнську мову і латинь.

Тарас.

Дівчино люба, дуже тебе прошу

Ти заспівай мені про неба голубого синь.

Співай про Україну і садок вишневий,

Поля пшеничні  й пісню солов’я .

Вечірню зірку і красу дівочу

За те, тобі дівчино, буду вдячний я .

- Співаю і від щастя аж свічуся…

Мене натхненно слухає Тарас.

Я мови рідної ніколи не зречуся,

Це найцінніший скарб, що є у нас.

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу

      Словами Шевченка говорить людина

А з ними багата моя Україна.

Піснями поета співає людина

І тими піснями живе Україна

І думала славна кожна людина

Тому і безсмертною є Україна.

Мрії поета – в серцях і в думках –

Тому Україна є і буде в віках.

  Пісня  «Думи мої»    

Т.Шевченко «Мені однаково»

Уривок з поеми «Гайдамаки»

Пісня «Гомоніла Україна»

Карався,мучився,але не каявся

    Дуже жорстоко покарав уряд поета і художника – 10 років солдатської муштри, які і підірвали його здоров’я. Вирок царя повинен був означати й духовну смерть Кобзаря – йому заборонялося писати і малювати.

     Але зболена душа не могла мовчати – писав і малював, ховаючи книжки за халявою чобота.

      Як велично він писав:

    Ну що б, здавалося, слова…

    Слова та голос – більш нічого.

    А серце б’ється, ожива, як їх почує!...

       Поет весь вік страждав безвинно

За Україну вболівав.

Хотів , щоб мали усі волю

І щоб народ щасливим став.

Безправність ,гніт і непокору

Страждання,кривду,біль і гнів,

Неволю,розпач,гідність,силу

Все передати він зумів.

Бунтівний голос волелюбний

До боротьби люд закликав

Любити рідну Україну

Поет просив, поет благав.

       Пісня »Є на світі доля»

      Т.Шевченко  «Минають дні, минають  ночі»

 Б.Лепкий «Шевченкова верба»

Коли на чорний шлях ступав,

Ішов на прогнання в неволю,

 Галузку вербову піняв,

Обчімхав i забрав з собою.

Була відірвана як він,

Від  пня i від  землі святої.

 Засуджена на лютий скін

 Серед пустині степової

 Пoнic її і посадив

За фортом, в полі, на пустині.

Здалека воду приносив

I пильно підливав щоднини.

Прийнялася i навесну

 Зелене листя розпустила.

 Ох, як же, як була йому

 Та деревина люба й мила!

Було, з казарми прибіжить ,

В зеленій тіні відпочити,

Положиться, верба шумить,

I шепче щось над ним ,як мати.

Мов жалується, що весна,

Сади цвітуть на Україні,

Вона ж сумує тут одна

Посеред дикої пустині.

Летить степом листочків шум

 Немов далека пісня жалю

 Hi твoїx слів , ні твоїх  дум,

Нам не забути, рідний краю.

 Пісня «Шевченкова верба»

                                     А було йому лиш 47

      М. Барчук «Роздуми біля портрета»

Біда негадано прийшла

Співцеві дихати несила

Не може він звести чола

І розгорнути кволі крила.

Здається, меркне білий світ…

Мене вже, друзі, не чекайте

Й уста шепочуть «Заповіт»

Як я умру, то поховайте.

Що буде з людом кріпаків?

Змиривсь він з долею своєю?

О ні! Народить він борців нових,

Щоб жити вільною сім’єю!

Ганебне рабство промине

Із людомором, людоловом.

І пом’яне мене народ

Своїм незлим і тихим словом.

З високої Чернечої гори ми чуємо голос нашої долі. То безсмертний голос Тараса. Другого такого нема і не буде щоб так його величали. І завжди біля пам’ ятника свіжі квіти-символ нашої пам’ яті, нашої любові й шани, нашої вдячності.

        Пісня «Ряст»

Ми тебе не забули ,Тарасе

         У повний зріст стоїть Шевченко

   Із висоти голубить нас

   То усміхнеться, то похмурий.

   Так міг дивитись лиш Тарас.

   Ти-наш пророк, ти - світло правди,

   Ти - це духовнії скарби.

   Ти передбачив, знав і вірив,

   Що стануть вільними раби.

  Тож спи спокійно, наш Пророче,

   Сину великого народу,

   Бо український край нарешті

   Жадану виборив свободу,

   І твій «Кобзар»-безсмертне слово

 Буде нас завжди хвилювати…

   Тебе великий, славний Батьку

   Будемо  вічно пам’ятати.

Пісня «На Тарасовій горі».

Злітає пісня аж до хмар

І вільно лине над землею.

А поруч бронзовий Кобзар

Стоїть замилувавшись нею.

     Стоїть те слово й нині на сторожі

Всіх прадідів , дідів,батьків і нас.

І списи,стріли,кулі стоворожі

Від України відверта Тарас.

Він береже її живі джерела

Майбутнє наше затуля грудьми

І доки світить зірка Кобзарева

Допоки в світі будем жити ми.

Щоб наш народ,мов та суха полова,

В світах не розгубився,сину мій,

На  чати до Шевченкового слова,

Стань змалечку і вже до віку стій.

      Живе Тарас у бронзі і граніті,

Живе Тарас у пам’яті людській,

Живе в піснях,живе у «Заповіті»

У нашій славі віковій.

Звучить «Заповіт».

Випереджувальні завдання: вивчити напам’ять твори, Т.Г.Шевченка, створити слайди за його життєпису, інсценувати  твори. 

Кінець

Використана література

Бова І.І.У рідну землю,навічно /Галицький шлях,-N 48,-/1991 р.-с.1.Галичко М.(псевдо о.В. Прийми)/.-Золотий  Міт./-Л: Місіонер, 1996 р.

Івов І./ «Балада про 9/10 березня»/,Могила Шевченка».

Тимочко   П./Народження Заповіту/.Харчук Б./Слово про Кобзаря/Ж-я/Тернопіль/-1992 р.-с.19. Шевченко  Т.Кобзар/-к:Художня література; 1960./185с.

 

Відповідальні за складання сценарію заходу і його проведення: Осташ О.І., Гвоздик Г.М.,            Марків Г.М., Кораб’як В.З.

Боршів

2014р.