Виховна година "Без верби і калини – немає України"

Виховна година

Тема:  Без верби і калини – немає України.

Мета:  Розширити знання дітей про вербу і калину як рослини – символи                  України, показати, як оспівує їх український народ. Виховувати любов до природи, до рідного краю, розвивати зв’язне мовлення .

Матеріали: Вірші, загадки, прислів’я, ілюстрації із зображення калини, верби, вербових котиків, українського села з вербами.

ХІД ВИХОВНОЇ ГОДИНИ

I         У вінку зеленолистім,

           У червоному намисті

           Видивляється у воду

           На  свою хорошу вроду. (Калина)

          Стоїть кущ над водою з  червоною бородою.  (Калина)

          На весні зацвіла білим цвітом, а в жнива - червоним плодом.  (Калина)

Отже: Видивляється у воду на свою хорошу вроду  КАЛИНА.

II         Оголошення теми і  мети виховного заходу.

•                   Що ви знаєте пр. калину?
•                   Де ви бачили калину?

1.               Читання вірша «Лісова красуня».

Низенька щ калина

А рясно зацвіла

Стоїть у білім платті,

Як дівчина мала.

Проміння дивним сяє

Красуня понад плесом

Від неї в темну нічку

Світлішає кругом.

2.               Бесіда .

Перша квіточка – наша родиночка, друга квіточка – рідна сторона - так говориться в пісні про калиновий цвіт. Україні  - це верба і калина. Правду каже прислів’я , « Без верби і калини – країни.» ще й зараз можна побачити на луках і узліссях наших сіл калинові гаї. Цим і пояснюється, що на Україні багато населених пунктів з назвами «Калинівка», «Калинове» тощо. Любить український народ калину, щедро оспівує її в піснях.

3.               Пісня «У полі калина»

•                   У цій пісні оспівується народ, земля, калина.

4.               Прислів’я :

Калина хвалиться, що з медом солодка.

•                   Діти, у кого з вас є вдома калина?
•                   Хто її посадив і доглядає?
•                   Діти, а що ви згадуєте дивлячись на плоди калини?

Не було в народній медицини кращих ліків від застуди, ніж калиновий чай. Свіжі ягоди з медом та чаєм вживались при кашлі, серцевих захворюваннях. Соком її навіть очищали обличчя, щоб рум’янилось.

А як потрібна була калина на весіллі! Коли запікали короваї неодмінно прикрашали його калиною.

У віршах і піснях ягоди калини часто порівнювали з червоним намистом – коралами.

Вірш М. Познанської.

Ось калина над рікою

Віти стелить по воді.

Хто ще щедрою рукою

Їй намистечко надів?

           Червонясте, променисте –

           Розцвітає, як вогні…

           Дай хоч трішечки намиста,

           Калинонька і мені.

5.               Пісня «Ой є в лісі калина»

Кущ калини біля маминої чи бабусиної хати – це не тільки окраса, а глибокий символ, наш духовний світ наша спадщина.

Ми почули твори про калину і народні і написані поетами. Чому ж калина так широко оспівана і в піснях і в думах?

Прислів’я : - Дівчина, як у лузі калина.

•                   Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною,  коли  росте.
•                   З давніх – давен люди України шанували калину.  Не було в селі хати,біля якої не кущувалася б калина. Як побіліють квіти, дівчата ними коси прикрашають. Калина була і є символом України. Слово калина пов’язане із словом Україна, народ український.

Всюди буйно квітне черемшина

Мов до шлюбу вбралася калина.

III       А зараз поговоримо про інший символ-рослину – про вербу. Важко уявити традиційне українське село без цих одвічних супутників.

       Вербником обсаджували дороги й городи, греблі та ставки, піщані береги річок.

•                   Хто знає вірш, оповідання про вербу?

Вірш «Ой вербо, вербо»

Ой вербо, вербо зелена,

Спусти гіллячко додолу,

На зелену діброву, на червону калину,

Де соловейко гніздечко в’є,

А сивая зозуленька воркує…

Це невибагливе дерево однаковою мірою може прижитись у болотистій місцевості, і на пісках, у лісах й чистому полі. Та, проте, найбільше прислужилась верба біля річок, ставків, криниць. Послухайте вірш О.Олеся  «Не беріть із зеленого лугу верби».

Не беріть із зеленого лугу верби

Ні на жовті піски, ні на скелі,

Бо зів’яне вона від жаги і журби

По зеленому лузі в пустелі…

Вам напевно доводилось бачити вербові зарості. Верби стримуюсь своїм тілом зсуви, не дозволяючи передчасно підточувати водою грунт, зупиняли піскові заноси. Недарма кажуть, там де є верба, житиме і річка. Викопане людиною джерело теж не обходиться без верби – її крона оберігає животок від висихання, забруднення. Про це співається і в піснях Т.Г.Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива, додолу верби гне високі, горами хвилі підійма» (йде музичний фон)

Верба стала своєрідним символом українського народу., не випадково, великий Кобзар, перебуваючи на засланні в Орській фортеці, висадив у пустелі саме вербову гілочку, прижив її, виходив. Вона нагадувала йому Україну.

Т.Г.Шевченко  «Світає»

Світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Між ярами над ставами

Верби зеленіють.

Незамінною була лоза при виготовленні ясел для худоби, кошар, кліток для дрібної домашньої живності. З міцних окоренків виходили добротні човни. З чистої деревини видовбували музичні інструменти. З верболозу народні майстри плели кошики та корзини для господарських потреб, декоративні прикраси, меблі, хлібники, інші ужиткові речі. Особливо використовували лозу для огорожі.

Лоза відігравала важливу ритуально-обрядову роль. Букетик з вербових котиків – що може бути кращим подарунком. Пухнасті, як молоді курчата, котики з блискуче-білявим усміхом випромінюють не тільки тепло і ласку, а й запах весни. Зацвіла верба, кажуть у народі, прийшла весна.

«Вербові сережки» Ліна Костенко

Біля яру, біля стежки

Одягла верба сережки.

Головою хитала,

Потихесеньку питала:

•                   Де та біленька хатка,

Що гарнесенькі дівчатка?

Хай би вибігли до стежки,

Подарую їм сережки.

І вже в наш час відомі слова Василя Симоненка, що стали улюбленою піснею, також присвячені лозі:

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Про вербу, скромну нашу вербу, писано чимало. Їй, «гнучкій та тонколистій», присвячені прислів’я та приказки, пісні й вірші. «Струнка, як тополя, гнучка, як лозина, ростеш ти в коханні, у батька дитина». «Будь високий, як верба і багатий, як  земля».

А як малеча любить збиратися біля хати під кущем калини або верболозом на березі річки і слухати розповіді бабусі й дідуся. Діти по черзі промовляють:

За хатою у садочку,                                        

У зеленому віночку       

Та в червоних намистах

Стала пава молода.

 І збігаються всі діти, 

Щоб на неї оглядіти:

За намисто кожен – смик,

Та й укине на язик.

У вінку зеленолистім,

У червоному намисті,

Видивляється у воду

На свою хорошу вроду.

Правду кажуть «Без верби і калини немає України»

Список використаних джерел

1. Чаморова Н.В. 232 найпопулярніші українські пісні. Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008. – 400с.
2. Шевченко Т.Г. Кобзар. Збірка поезій. – К.: «Велес», 2005. – 368с.
3. Золоті рядки української поезії: Розстріляне Відродження. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО» , 2007. – 224с.