Виховна година " День партизанської слави"

 

Пам’ятаєш, Земле, сорок п’ятий,

Стихле небо, підняте салютом?

Пам’ятаєш, Земле, сорок п’ятий.

Земле, сорок перший не забудь !

Своїми подвигами прославили нашу Вітчизну різні покоління українського народу. На своїх плечах винесли вони тягар найстрашнішої війни XX століття - Другої світової. У найтяжчий час для нашої Вітчизни, 22 червня 1941 року пішли на фронт тисячі солдат і матросів, до лав добровольців ставало багато юнаків, які ледве закінчили школу. Багато з них приписували собі роки, щоб потрапити на фронт.

Щорічно 22 вересня згідно з Указом Президента України від ЗО жовтня 2001 року в Україні відзначається День партизанської слави. День партизанської слави відзначається як данина всенародної пошани тим, хто в суворий військовий час боровся з фашистами в глибокому тилу ворога, не жаліючи крові і самого життя. Це - державне визнання внеску народних месників у велику Перемогу над нацизмом, відновлення історичної справедливості щодо масової участі українського народу у визвольній боротьбі проти гітлерівської навали. Це - свято людей сильних духом і з чистою совістю, які не шкодували життя для перемоги над ненависним ворогом. 6200 партизанських загонів і підпільних груп, які налічували близько мільйона людей, завдавали відчутних втрат гітлерівським військам на окупованій території, сприяючи просуванню частин і з’єднань Радянської Армії на захід. За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з ворогом, 200 тисяч партизанів і підпільників нагороджено орденами і медалями, 223 з них визнані гідними звання Героя Радянського Союзу.

Перші загони партизанів з’явились в Україні восени 1941 року під Черніговом та Сумами під керівництвом Миколи Попудренка та Сидора Ковпака.

Велику Вітчизняну війну називають всенародною. Безумовним підтвердженням такого визначення є широкий розмах партизанського руху та героїзм патріотів-підпільників, які зробили свій неоціненний внесок до перемоги над фашизмом.

Упродовж перших днів війни ворогам вдалося захопити значні території. На окупованих землях ворог будував системи всебічного матеріально-технічного забезпечення своїх військ, намагався широко та якісно використати захоплену радянську інфраструктуру та примусити населення до покірної рабської праці.

Тоді у1941 році, в тилу у ворога на боротьбу з окупаційним режимом піддалося мирне населення. Партизани постійно підтримували зв'язок підпільними групами, одна з яких діяла в нашому селі Косівка. Народні месники проводили диверсії на залізниці, нападали на окремі німецькі загони, проводили агітаційно-масову роботу серед населення, розповсюджували листівки Радянського інформбюро. Бійці »гону збирали зброю, готуючись до активних дій навесні 1942 року.

Ураховуючи нерівномірність розгортання партизанського руху, 11 листопада 1942 року Державний Комітет Оборони прийняв спеціальну постанову “Про партизанський рух на Україні”, у якій особлива увага зверталась на розвиток партизанського руху в правобережних областях республіки, де проходили надзвичайно важливі залізничні та залізничні шляхи, створення обласних оперативних груп, покращення організації зв’язку, підготовку партизанських кадрів, матеріально- технічне забезпечення партизан.

На виконання цієї постанови партизанський загін під командуванням О.Сабурова восени 1942 р. здійснив рейд з Брянських лісів на Правобережну Україну. Відстань у кількасот кілометрів партизани подолали протягом місяця, форсувавши при цьому Десну, Дніпро і Прип ‘ять Тільки в дні рейду загін О.Сабурова розгромив фашистські гарнізони в 6 райцентрах, зруйнував 29 залізничних і шосейних мостів, провів роз’яснювальну роботу серед населення, внаслідок чого чисельність з’єднання наприкінці рейду зросла. Згодом сабуровці спільно з партизанами загону С. Ковпака, загонами з Житомирської і Рівненської областей та білоруськими партизанами утворили в Поліссі вільний від фашистів край, який охоплював 14 районів з населенням 200 тис. чоловік.

Репресії почались з перших днів окупації.

Наприкінці 1941 року окупантам вдалося натрапити на слід партизанів і викрити підпільні групи. Зразу ж були проведені арешти партизанів, зв'язкових партизанського загону, підпільників. Багато жителів було страчено за допомогу партизанам і зв’язок з ними. Перед стратою приречених піддавали жахливим тортурам. Особливо тяжких тортур зазнав син керівника Захарівської підпільної групи Олексій Підгірний, на тілі якого вирізали зірки. Але юнак нікого не зрадив і відійшов у вічність героєм. Харлампія Гужелю фашистам не вдалось схопити, то вони вбили його матір і дружину. Жодні страхіття і знущання не змогли зламати волелюбного духу народу, який не шкодуючи власного життя, робив все можливе для наближення Перемоги.

Було відкрито меморіальну дошку, на якій вписані імена тих, хто віддав своє життя в боротьбі з фашистською навалою в Косівському підпіллі. їхні імена назавжди залишаться викарбувані на холодному полотнищі граніту та в наших серцях.

Ось їхні імена:

Білий Дмитро Ісакович

 Варава Андрій Феодосійович

Гужеля Єфросинія Яківна

 Гужеля Марія Яківна

 Кожевник Федір Тихонович

Коритько Тиміш Григорович

 Лошакова Євдокія Устимівна

Мікізіль Марія Миколаївна

Пішулка Микола

 Підгірний Олексій Петрович

Самойленко Іван Герасимович

Сердюк Леонтій Іванович

(Видео. Перегляд фрагментів хроніко-документальних кінострічок).

Війна назустріч молодому дню

Із гуркотом, із брязкотом котилась,

 Лавиною металу і вогню

 На нашу Землю й долю навалилась

Тремтять гармати, б’є на сполох дзвін. 

Залізні круки вилітають з хмари.

Горить країна з чотирьох сторін

 І на чужинців просить з неба кари

 Синів, дочок благає: - захистіть!

Страждає в муках Україна мила

 І піднімається з глибин століть

 Непоборима, нездолана сила.

 

Минають роки, відлітають у вічність. Багато часу минуло з тієї тривожної ночі, коли замовкли останні постріли, прийшов мир, за який заплачено ціною життя мільйонів людей. Усе далі відходять ті грізні роки, але не згасає пам’ять про тих, хто віддав заради Перемоги життя.

 

Не спиться ще вдовам, бо туга лишилась,

Для них і сьогодні війна не скінчилась.

Серця в них назавжди тривогою скуті.

Ніхто не забутий, ніщо не забуте

Ми ніколи не забудемо героїв партизанського руху. Вшануймо хвилиною мовчання пам’ять про тих, хто віддав своє життя за нашу рідну землю.

Хвилина мовчання

Пам’ять.., Вона нетлінна й вічна. Вона дивиться на нас зі старих фронтових фотографій, тих речей, які зберігають колишні партизани, і не дає потьмяніти жодній героїчній сторінці перемоги над фашизмом.

А ми, молоде покоління, про їхні бойові подвиги, їхнє героїчне життя можемо дізнатися сьогодні тільки з їхніх розповідей, кінофільмів, творів художньої літератури.

Наш обов’язок - згадувати про них не тільки в свята, а кожного дня пам’ятати про тих, хто кував цю перемогу, хто загинув у цій страшній війні.

За мене, за тебе, за всю Батьківщину,

Хто фронтом звитяги йшов поруч з тобою,

Боровся з фашизмом, тоді партизанив і ворога нищив героєм незнаним.

Згадай їх усіх, замордованих, вбитих,

І гідно живи їх життям недожитим! ХГ

хочеться нагадати всім слова: «Батьківщину люблять не за те, що вона велика, а за те що вона своя». Сподіваюся, що ви, будете справжніми захисниками своєї Вітчизни.

Нехай добром нам стеляться дороги, Нехай життя нам більше втіхи дасть.

Та знаймо, що за радість Перемоги

Заплачено мільйонами нещасть.

Давно я чув, що з просторів небесних Нам світять зорями в нічній імлі Безсмертні душі праведників чесних,  Отих людей, що вмерли на землі

Коли вмирає воїн в дні суворі, 

Душа у нього, кажуть, не згаса,

Та всі якби перетворились в зорі, - То їх би не вмістили небеса

Ми пам’ятаєм, хто в лиху добу В борні віддав останні сили, 

Ми зараз квіти і терпку журбу Приносим на засмучені могили

Багато на нашій землі обелісків, Вкарбовані в них золоті імена Вклонися людино, їм низько-низько, Це пам’ять, яку залишила війна.